Життєвий цикл інновацій
При прийнятті рішення про виготовлення нового продукту, впровадження нової технології, інших технічних чи організаційних новацій слід враховувати їх потенційні можливості, тобто величину вигоди, яку матиме підприємство, реалізувавши інновацію. Потенційні можливості інновації, у свою чергу, залежать від того, на якій стадії її життєвого циклу конкретне підприємство прийме рішення про її залучення у свою діяльність.
Життєвий цикл інновації — період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.
За своїм характером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості та занепаду, які характеризуються різним співвідношенням витрат, пов'язаних з розробленням та виведенням новинки на ринок, і доходів від її продажу (рис. 1). Кожен етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом робіт.
Етап розроблення. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для промислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.
Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбуваються налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.
Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.
Етап зрілості. Характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл інновації фактично завершується.
Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімають з виробництва.
Як правило, такі стадії життєвого циклу проходить технічно складна інновація, створення якої вимагає попередніх досліджень ефективності технічного рішення, взятого за її основу, конструкторського розроблення дослідного зразка, його апробації, вдосконалення, розроблення технології виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не обов'язково завершуватися успіхом. Зокрема, дослідження діяльності 120 американських корпорацій у 90-х роках XX ст. засвідчили, що понад 60% усіх їхніх дослідно-конструкторських розробок не перетворилися на нову продукцію; 50% витрат на НДДКР були спрямовані на нововведення, які виявилися комерційне невдалими; комерційне успішними були тільки 15% нових видів продукції. Тому нововведення, що вимагають великих витрат, розробляються лише великими компаніями, які мають відповідні фінансові та інтелектуальні ресурси.
Великий відсоток невдач фахівці пояснюють тим, що інновації часто виникають на базі нових знань, а не нових потреб. З метою з'ясування запитів та вимог споживачів і запобігання помилковим рішенням при розробленні нового продукту великі компанії створюють спеціальні підрозділи для обміну інформацією зі споживачами, на основі якої планують свої подальші дослідження та розробки.
Рисунок 2. Характер збуту і прибутків протягом життєвого циклу товару
Криві життєвого циклу можуть набувати різного вигляду (рисунок 2). Зазвичай життєвий цикл інновації розвивається класично (поз.1). Однак у деяких випадках інновація є настільки вдалою, що її життєвий цикл триває досить довго. Має місце бум на продукт (поз. 2) або тривале захоплення (поз. 5). Проте новинка може виявитися невдалою, і споживач, спершу зацікавившись, згодом утрачає до неї інтерес, настає «провал» (поз. 3). Може трапитися й так, що раптовий інтерес до новинки, обумовлений вдалою рекламою, перетворить її к«* товар, яким захопляться усі: товар стає фетишам. Та через певний час мода на нього минає і а«иіт'євий цикл завершується (поз. 4). Достатньо часто на ринку з'являються такі новації, які можуть мати численні модифікації. Базову ідею вдосконалюють, знаходять краще дизайнерське вирішення тощо.
Це сприяє продовженню життєвого циклу інновації, відновленню попиту на неї після кожного вдосконалення чи видозміни (поз. 6). Інтерес до продукту може мати сезонний характер, тоді крива життєвого циклу набуває гребінчикового вигляду: попит зростає у певний сезон (поз. 7).
Життєвий цикл інновації включає час її перебування у межах фірми-інноватора чи кількох фірм, які створюють новацію, та поза її межами, коли інновація використовується іншими.
Процес передавання новації, яка пройшла певну стадію життєвого циклу, іншому користувачеві має таку послідовність:
1) новація, створена новатором на попередній стадії, переходить через посередництво ринку (якщо наукову розробку купують в іншої фірми) чи плановий механізм (якщо новація є плановим продуктом одного з підрозділів даної фірми) до наступної стадії, наприклад із дослідно-конструкторського у виробничий відділ для організації пробного виробництва;
2) прийнята для реалізації новація стає інновацією (нововведенням). Наприклад, це може бути новий вид устаткування. Організація здійснює інноваційну діяльність, освоюючи його виробництво, і на цей період вона стає інноватором;
3) у результаті інноваційного процесу організацією створено новий продукт, наприклад верстат нового типу. Фірма, тепер уже як новатор, пропонує споживачу через ринок свою новинку (верстат) наступному за циклом інно-ватору, який може використовувати її як технічний засіб для виготовлення нової продукції, що за споживчими якостями буде кращою, ніж попередня.
Отже, слід розрізняти життєвий цикл інновації в окремо взятій організації й поза її межами, тобто у галузі, до якої належить підприємство-інноватор, чи в економіці загалом, якщо інновація може знайти застосування в інших сферах.
Класична закономірність поширення інновацій у різних галузях економіки характеризується логістичною кривою, яку ще називають S-подібною, оскільки вона нагадує літеру S, зміщену вправо у верхній її частині й уліво — в нижній (рис. 3). Ця крива моделює
Рисунок 2. Види кривої життєвого циклу товару
процес переходу від одного відносно стабільного стану галузі до іншого, процес радикальних змін, який супроводжує інноваційну діяльність сукупності підприємств галузі та відображає етапи життєвого циклу інновації: зародження, дифузію і занепад. Дифузія відбувається нерівномірно у часі і поділяється на періоди
1)інкубаційний період, для якого характерна повільна дифузія; цьому стану властиві дуже малі значення параметрів зростання, які могли бути досягнуті стрибкоподібне за одиничного впровадження інновації (стадія зародження, точка А);
2)період прискореної дифузії: вигідність інновації помічена іншими суб'єктами підприємництва; відбувається масове залучення інновації у виробництво, що сприяє швидкому і значному зростанню економічних параметрів (обсягу продукції, прибутку тощо) у всіх, хто приєднався до інноваційного процесу;
3)період уповільнення дифузії: зростання відбувається до іншого стабільного на певний період стану з максимальними значеннями економічних параметрів (точка В). При цьому існує небезпека включитися у процес поширення інновації запізно, коли її життєвий цикл наближається до завершення;
4)період насичення — нове сповільнення поширення інновації після досягнення точки насичення, а потім і витіснення її інноваціями нового покоління.
Рисунок 3. Класична крива поширення інновації у галузі
Подібний стрибок може бути повторений ще раз, якщо технологія знаходить нове застосування в іншій галузі (розвиток з повторним циклом), чи навіть кілька разів («гребінчико-ва крива розвитку»), але стадія затухання неодмінно настає.
Продовження життєвого циклу інновації як у межах підприємства, що її створило, так і за рахунок її використання іншими у процесі дифузії є важливою умовою підвищення комерційної віддачі від неї. Однак ці процеси мають відбуватися спонтанно, на основі економічної вигоди, яку отримують суб'єкти підприємництва від інновації. Ніякі примусові заходи не спонукатимуть підприємців до впровадження нових технологій, якщо їх використання не забезпечить зростання прибутку.
Продовження життєвого циклу інновацій має стосуватися лише тих стадій, які передбачають її промислове використання (чи споживання). Термін упровадження новації повинен скорочуватися, що дасть значну вигоду інноваторам: темпи науково-технічного прогресу сьогодні настільки високі, що затримка у впрова-дженні новинки може спричинити втрату коштів, оскільки на зміну їй прийде інша. Скорочення часу впровадження новинок і збільшення часу їх ефективного використання забезпечується ефективним управлінням інноваційними процесами.
ЛЕКЦІЯ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ.
Дата добавления: 2015-03-03; просмотров: 5337;