ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА WINDOWS, ТЕКСТОВИЙ РЕДАКТОР WORD, ТАБЛИЧНИЙ ПРОЦЕСОР EXCEL 3 страница

Високоефективним методом виявлення вірусу ящуру є метод імуноферментного аналізу (ІФМ). Він у 500 разів більш чутливий за РЗК, має високу специфічність. ІФМ використовують для ідентифікації та типізації усіх 7 типів (Niedbalski W., Haas B., 2003; Niedbalski W., 2005; Камалова Е., 2006).

Застосовують також метод флуоресціюючих антитіл (МФА), радіоімунний аналіз (РІА) та реакцію Ко-аглютинації. Всі зазначені реакції грунтуються на взаємодії антигену і антитіл з використанням різних міток: флюорохрому, радіоактивного ізотопу, золотистого стафілокока.

Ретроспективна діагностика грунтується на виявленні антитіл у сироватці перехворілих тварин, які взаємодіють із певним типом і варіантом вірусу ящуру. Застосовуються РН, РЗК, РДП, РРІД, ІФМ, НРІФ тощо. Сьогодні відпрацьовані варіанти НРІФ та ІФМ, які дозволяють диференціювати вакцинованих тварин від перехворілих. У разі виникнення ящуру серед великої рогатої худоби, у комплексі заходів боротьби необхідне серологічне обстеження в ELISA стад овець, які знаходяться в таких неблагополучних регіонах. Прихований перебіг ящуру в овець може мати непередбачувані епізоотичні наслідки в майбутньому. Частина тварин-носіїв вірусу серед клінічно здорових овець може становити 10–15% (Blanco E. et al., 1999).

Італійськими дослідниками Інституту експериментальної зоопрофілактики м. Брешія E. Brocci et al. (1993) розроблений 3АВС ELISA (виробник швейцарська фірма Bommeli Diagnostics), який дозволяє виявляти і диференціювати протиящурні постінфекційні та поствакцинальні антитіла і визначати їх типову належність. Метод 3АВС ELISA грунтується на використанні моноклональних антитіл, отриманих проти неструктурного 3AEMDV протеїну, дозволяє виявляти антитіла незалежно від їх типової належності до неструктурних білків вірусу, які утворюються в організмі тварини за інфікування вірусом ящуру. Саме останні й використовують для диференціації перехворілих від вакцинованих тварин. На основі цього методу у ВНДІЗТ (РФ, м. Владимир) розроблений подібний 3А-ELISA набір діагностикумів. Крім того, у цьому інституті розроблений непрямий рідкофазний блокуючий подвійний сендвіч-варіант імуноферментного аналізу (РБ ІФА)(Камалова Е., 2006). У Нідерландах також розроблені діагностичні набори ІФА (Ciditest) за принципом визначення антитіл до неструктурних білків цього вірусу, з метою подальшої диференціації постінфекційних та поствакцинальних антитіл (Monnen P. et al., 2004; Камалова Н.Е., 2006).

Нині в багатьох країнах для діагностики ящуру розроблена полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)( Сlavijo A. et al., 2003).

Російські дослідники із застосуванням молекулярно-генетичних методів дали характеристику всім епізоотичним ізолятам (А, О, Азія-1) вірусу ящуру, виділеним на території колишнього СРСР протягом 10 років (Щербаков А.В. и соавт., 2002). Автори встановили, що епізоотичні ізоляти були представлені 3 топотипами: “китайським”, “центрально-південно-азіатським” та “європейсько-південноамериканським”. Всі ізоляти типу О (60%), виділені на теренах колишнього СРСР, належали до “центрально-південно-азіатського” топотипу. Виняток склав лише вірус ящуру, який спричинив спалах захворювання в Московській області в 1995 р., що було пов’язано з імпортом замороженої свинини з Китаю. Він належав до “китайського” топотипу та мав високий ступінь нуклеотидної гомології гена VP1 з вірусом ящуру типу О, що циркулює в Китаї, Гонконгу й на Філіппінах.

Диференційна діагностика. Необхідно виключити везикулярний стоматит, віспу, некробактеріоз, інфекційний ринотрахеїт великої рогатої худоби, вірусну діарею, злоякісну катаральну гарячку і чуму великої рогатої худоби, везикулярну екзантему, везикулярний стоматит, везикулярну хворобу свиней, а також неінфекційні стоматити.

На везикулярний стоматит хворіють крім парнокопитих ще й коні та осли. Диференціацію можна провести, поставивши біологічну пробу на конях. Для виключення цього захворювання проводять повне вірусологічне дослідження. За віспи корів ураження виявляють лише на вимені. Звертають увагу на те, що віспяний процес є стадійним (розеола, папула, везикула, пустула, круста). Пустулу відрізнити від афти неважко. За інфекційного ринотрахеїту, вірусної діареї, злоякісної катаральної гарячки й чуми великої рогатої худоби – відсутні афти і ерозії в ділянці вінчика та міжкопитної щілини. На везикулярну екзантему свиней та везикулярну хворобу хворіють лише свині. Загалом інфекційні хвороби з везикулярним синдромом диференціюють у лабораторних умовах, із постановкою біологічної проби та повним вірусологічним дослідженням і визначенням послідовності фрагментів геному та ПЛР (Шажко Ж.А., 1998; Ломакин А.И. и соавт., 1998). Потрібно також враховувати порівняльний спектр властивостей вірусів, що спричиняють хвороби з везикулярним синдромом (табл. 10). За некробактеріозу у дорослих тварин виявляють характерні глибокі (до кісток) некротичні ураження кінцівок. У молодняку також виявляють виразки та некрози всього кишечнику, слизових оболонок рота.

Неінфекційні стоматити можуть виникати у випадку вживання тваринами зіпсованих кормів. При цьому відсутня гарячка, не уражуються кінцівки. Спостерігаються спорадичні спалахи захворювання. Для диференціації вищезазначених захворювань можна використовувати таблицю визначення критеріїв за Ліберманом (табл. 11) .

Таблиця 10 – Порівняльний спектр окремих властивостей вірусів, що спричинюють хвороби з везикулярним синдромом

Таблиця 11 – Критерії диференційної діагностики за Ліберманом (1968)

Примітки: (+) – чітко виражений; (–) – відсутній; (±) – слабко виражені.

С.Р. Кременчугская (1990) повідомляла про розробку еритроцитарних діагностикумів (РПГА) на везикулярну хворобу свиней, везикулярну екзантему свиней і везикулярний стоматит, які з успіхом використовувала для диференціації від збудника ящуру.

Лікування. Хворих на ящур тварин ізолюють і піддають лікуванню. Застосовують як специфічну, так і неспецифічну терапію.

Із специфічних засобів використовують препарати імуноглобулінів, а саме: сироватку перехворілих та імунізованих тварин – 1–2 см³/кг маси тіла; гамма-глобуліни (в дозі 0,5–1,0 см³/кг маси тіла тварини); специфічний імунолактон, сироватку молока імунізованих тварин.

Застосовують також комплексне лікування у поєднанні патогенетичною терапією та симптоматичними засобами. Ротову порожнину промивають в’яжучими та антисептичними препаратами. Хворим тваринам потрібно створити оптимальні умови догляду та забезпечити дієтичними кормами. Уражені ділянки кінцівок і вимені спочатку обробляють хірургічним методом, а потім застосовують мазі, антибіотики. Для підвищення загальної резистентності як неспецифічні стимулятори застосовують кров, сироватку крові, молоко, інтерферон, препарати ендогенного інтерферону, вітаміни, внутрішньовенно вводять глюкозу, препарати сірчанокислого магнію і хлористого кальцію тощо. Застосовують також антибіотики та сульфаніламіди.

Імунітет. Імунітет має комплексну природу і грунтується на клітинних та гуморальних захисних механізмах.

Ключову роль у захисті організму тварини від збудника ящуру відіграє гуморальний імунітет. Провідними показниками імунітету в перехворілих та імунізованих тварин за цієї інфекції є вірусонейтралізуючі антитіла. Вони з’являються в крові на 3–5 добу після зараження, а через 2–3 тижні досягають найвищих рівнів, і можуть виявлятись у крові упродовж декількох років (здебільшого біля 24 міс.), забезпечуючи неспринятливість тварин до зараження вірусом цього типу. Так, імунітет у великої рогатої худоби після перехворювання може тривати 8–12 міс., у овець – до 18 міс.

Комплементозв’язувальні антитіла з’являються у крові на 6–7 добу, а преципітувальні – на 8–10. Ці антитіла досягають найвищих рівнів через 3 тижні і зникають із крові через 3–6 міс. після перехворювання. Вони не відображають тривалості набутого імунітету.

Для пасивної імунізації сприйнятливих тварин застосовують сироватку перехворілих (імунізованих) тварин, для активної – вакцини. Після введення специфічних сироваток імунітет триває до 12–14 діб.

В Україні, враховуючи тривалий період благополуччя та міжнародний досвід, вакцинація проти ящуру не проводиться з 1988 року.

Проте в багатьох країнах світу нині створені високоефективні інактивовані вакцини (атенуйованих живих вакцин не існує, вірус ящуру атенуації не піддається), які відрізняються методами культивування та інактивації вірусу (азиридинами, формальдегідом тощо), ад’ювантами (сапоніни, гідроксид алюмінію, поліакрилова кислота, масляні ад’юванти тощо). Інактивовані вакцини проти ящуру є моно- і полівалентні. Вони містять антигени одного або декількох типів (варіантів) вірусу ящуру. Після введення вакцини імунітет настає на 10–14 добу, й досягає максимального розвитку через 2–3 тижні. Імунітет у дорослих тварин після щеплення їм вакцини триває від 6 до 12 міс. Молодняк, що народився від імунних матерів, щеплюють з 4-місячного віку. Ревакцинують доросле поголів’я через кожні 6 міс, а молодняк через кожні 3 міс. до 18-місячного віку. За високих показників гуморального імунітету може проявлятись деяка стійкість до зараження вірусом інших типів (Сергеев В.А., 1993).

Нині в ВНДІЗТ (м. Владимир, РФ) створені високоефективні культуральні емульсовані вакцини проти ящуру всіх типів. У процесі виробництва вакцин фахівці цього інституту використовують сучасні інактиванти, які не впливають на антигенну будову вірусу і забезпечують його надійну інактивацію, сучасні ад’юванти. Крім того, концентрування антигену та комбінування ад’ювантів (до сорбованої вакцини з сапоніном додатково додаються – поліакрилова кислота та масляні ад’юванти) дозволяє збільшити кількість останнього на одну дозу в перерахунку на тварину та забезпечити несприйнятливість тварин вже на 3-ю добу після введення препарату (Михалишин Д.В. и соавт., 2006).

Фахівці інституту, крім досконалих вакцин, у системі екстреного захисту тварин від ящуру пропонують застосовувати специфічні гіперімунні сироватки (використання концентрованих антигенів та сучасних ад’ювантів дозволяє отримувати препарати з високими титрами антитіл за мінімальний термін). Внаслідок застосування гіперімунної сироватки й емульсійної вакцини у тварин розвивається, так званий, екстрений захист та напружений активний імунітет (Дудников А.И. и соавт., 2000; Гусев А.А. и соавт., 2001). Результати моделювання проведені фахівцями ФДУ “ВНДІЗТ” (РФ, м. Владимир) показали, що у разі підтвердження діагнозу на ящур у первинному вогнищі вимушену вакцинацію тварин слід проводити вакцинами, які забезпечують формування захисного імунітету у перші 5–7 діб після застосування вакцини. Лише такі препарати здатні попередити розповсюдження інфекції серед тварин у первинному вогнищі (стаді), зменшити кількість вірусу, який виділяється у зовнішнє середовище, що зумовлює зменшення ймовірності наступного інфікування сприйнятливих тварин у загрозливій зоні. Тварини в цій зоні (радіус 3–5 км) повинні також бути щеплені вакцинами, які дають швидкий захисний імунітет (Гуленкин В.М., 2006). Нині такі вакцини розроблені фахівцями ФДУ “ВНДІЗТ” (РФ, м. Владимир) та пройшли перевірку в Референтній лабораторії з вивчення ящуру (Пербрайт, Великобританія)(Дудников А.И. и соавт., 2001).

Профілактика і заходи боротьби. Всесвітня довідкова лабораторія МЕБ із ящуру знаходиться в Пербрайті (Великобританія), за її рекомендаціями та статтею 5 Європейської директиви 85/511 ЕЕС у разі виникнення захворювання встановлюється карантинна та захисна зони, проводиться знищення хворих і сприйнятливих тварин на неблагополучній фермі, а також худоби з тих ферм, яка випасалась на одних пасовищах або випоювалася з одних водойм із тваринами неблагополучної ферми, забороняється вивезення тварин та продуктів тваринного походження з неблагополучної території (Рахманов А.М., 1996; Brownlie J., 2001). У разі проведення вимушеного безкровного забою свиней і великої рогатої худоби в польових умовах у вогнищах, неблагополучних з ящуру, російські фахівці застосовували міорелаксант аділін-супер (Шашкаров В.П. и соавт., 2006). Вперше синтезований препарат як засіб масового забою тварин за надзвичайної ситуації був використаний в 1995 р. на свинарському комплексі “Петровське” Московської області, на який було накладено карантин з приводу епізоотії ящуру, спричиненого вірусом типу О.

Ветеринарні фахівці РФ зазначають, що в країні було зареєстровано 5 вогнищ занесеного ящуру: 1990 р. (тип А22), 1993 (тип А22), 1995 (тип О), 2004 р. (тип О). В усіх випадках ящур було ліквідовано в первинних вогнищах з використанням методу знищення тварин у вогнищі та проведенням кільцевої вакцинації, що у першу чергу грунтувалось на своєчасній діагностиці (Захаров В.М., 1999). Однак через запізнілий діагноз метод знищення заражених стад не забезпечує ліквідації ящуру в первинному вогнищі, про що свідчать події у Великобританії й на Тайвані. В 1997 р. ящур типу О паназійського топотипу було виявлено на Тайвані. Для ліквідації ящуру спочатку застосовували метод знищення заражених стад, але згодом, враховуючи низьку ефективність цього методу, перейшли на вакцинацію. Під час цієї епізоотії було зареєстровано більше 6 тис. вогнищ і знищено більше 4 млн свиней.

До цього часу відкритим залишається питання про вакцинацію рідкісних або цінних тварин у зоопарках за бажання зберегти статус “країни, вільної від ящуру без вакцинації”, є небезпека залишити цих тварин незахищеними (Захаров В.М., 2001).

В лютому 2001 р. ящур типу О паназійського топотипу зареєстровано у Великобританії. Для ліквідації ящуру було використано метод знищення тварин (“стемпінг аут”). Однак ящур внаслідок запізнілого діагнозу отримав епізоотичне розповсюдження. Було зареєстровано біля 2000 спалахів захворювання й знищено біля 4 млн тварин. Крім того, з інфікованими вівцями з Великобританії ящур був занесений в Ірландію (1 спалах), Францію (2 спалахи) і Нідерланди (26 спалахів). Завдяки своєчасній інформації про завезених тварин і негайному знищенню їх у вогнищах (Ірландії – 60 тис., Франції – біля 60 і Нідерландах – 250 тис.), ящур було ліквідовано в цих країнах без застосування вакцинації, за винятком Нідерландів. Лише у вересні 2001 р. Франція, Ірландія та Нідерланди були оголошені благополучними з ящуру без проведення вакцинації, а в січні 2002 р. – Великобританія (Davies G., 2002). На 70-й Генеральній сесії МЕБ (2002) у Міжнародній ветеринарний кодекс було внесено низку суттєвих поправок, спрямованих на зниження ризику розповсюдження ящуру під час міжнародної торгівлі тваринами й продуктами тваринництва, пов’язаних з новою регламентацією статусу країни або зони, вільної від ящуру. Було введено навіть поняття “супресивної” вакцинації (Засідання Постійного ветеринарного комітету Європейського союзу, Брюссель, 4 квітня 2001 р.). Поняття передбачає вакцинацію обмеженої кількості тварин на чітко визначеній території у випадках, коли немає можливості швидко утилізувати вбитих тварин. Тварин щеплюють протягом 48 год і обов’язково мітять. Якщо тварин можна вбити протягом 6–10 діб, їх не вакцинують. Згодом всі ці вакциновані тварини після “супресивної” вакцинації підлягають забою. Більше того, на Міжнародних конференціях по боротьбі й профілактиці з ящуру, що відбулися в Брюселі в 2001 р., згодом у Ліоні в 2002 р. і в Страсбурзі в 2003 р., була чітко визначена важлива значимість альтернативної “стемпінг-ауту” стратегії застосування політики вакцинації з метою ліквідації ящурних вогнищ. Цю стратегія було покладено в основу директиви Європейського Союзу (2003/85/ЕС від 29 вересня 2003 р.), яка передбачала в країнах Європейського Союзу застосування політики вимушеної вакцинації тварин у випадках, коли заходами “стемпінг-ауту” не вдається зупинити епізоотію ящуру. В квітні 2004 р. на Міжнародній конференції з контролю інфекційних захворювань тварин шляхом вакцинацій у Буенос-Айресі представники багатьох країн відмітили, що боротьба з інфекційними хворобами тварин, насамперед з ящуром, неможлива без проведення політики вакцинації (Захаров В.М., 2001; Дудников А.И. и соавт., 2005; Груздев К.Н. и соавт., 2005, 2006).

Інструкція по боротьбі й профілактиці з ящуром в Україні розроблена фахівцями ветеринарної медицини з урахуванням вимог МЕБ.

У ході організації протиящурних заходів слід розрізняти: епізоотичне вогнище ящуру, неблагополучний пункт та загрозливу щодо ящуру зону. Епізоотичним вогнищем ящуру вважають приміщення (одне або декілька), окрему тваринницьку ферму, окремий двір, літній табір, ділянку пасовища (урочища), м’ясокомбінат та інші об’єкти, де є хворі на ящур тварини або де зберігаються продукція, отримана від хворих чи перехворілих на ящур тварин. Неблагополучним щодо ящуру пунктом вважають населений пункт за адміністративним поділом, тваринницькі ферми з приміщеннями й прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, окремі пасовища й урочища, ділянки скотопрогінної траси та інші об’єкти, на території яких виявлено вогнище ящуру. Загрозливою щодо ящуру зоною вважають населені пункти, господарства, пасовища (урочища) та інші території навколо неблагополучного щодо ящуру пункту, куди можливе занесення з нього вірусу ящуру. Загрозливу зону визначають місцеві органи ветеринарної медицини з урахуванням господарських зв’язків, географічних, кліматичних, природних умов та інших особливостей ведення тваринництва.

Для боротьби з ящуром тварин необхідно проводити комплекс профілактичних заходів, що включають охорону населених пунктів, тваринницьких ферм і стад від занесення вірусу, профілактичну вакцинацію тварин, а в разі виникнення захворювання – термінове встановлення діагнозу, найсуворіші карантинно-обмежувальні та інші ветеринарно-санітарні заходи у вогнищах, неблагополучних пунктах і в загрозливій зоні, що забезпечують попередження поширення хвороби й знищення вірусу в навколишньому середовищі.

Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України, управління державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини, враховуючи епізоотичний стан щодо ящуру і керуючись даною Інструкцією, розробляють плани протиящурних заходів, де визначають основні напрями профілактичних, ветеринарно-санітарних та інших ветеринарних заходів. Плани затверджуються наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, а на місцях – відповідними державними надзвичайними протиепізоотичними комісіями.

Заходи щодо профілактики ящуру. З метою недопущення ящуру в господарствах усіх форм власності проводяться такі заходи: моніторинг епізоотичної ситуації щодо ящуру в суміжних країнах у разі загрози, введення обмежувальних заходів на державному кордоні, у портах, аеропортах, на залізницях, автостанціях; охоронно-обмежувальні заходи в разі перевезень (переміщення) тварин, продукції тваринного та рослинного походження, а також контроль за формуванням ферм, стад, отар тощо; обов’язкове профілактичне карантинування тварин, які надходять у господарство; контроль за станом здоров’я тварин; регулярне очищення й дезінфекція приміщень, інвентарю, територій; забезпечення обслуговуючого персоналу спецодягом, взуттям і предметами особистої гігієни; обмеження доступу на тваринницькі ферми сторонніх осіб, обов’язкова наявність дезбар’єрів, огородження; недопущення переходу державного кордону дикими та домашніми парнокопитими тваринами; за імпорту парнокопитих тварин за рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини проводити дослідження на відсутність антитіл до вірусу ящуру; створення зон безпеки шляхом імунізації тварин за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України; заборона ввезення продукції тваринного походження пасажирами, які приїжджають з інших країн, у ручній поклажі; заборона використання на корм тваринам харчових відходів без термічної обробки.

Заходи щодо ліквідації ящуру в неблагополучному пункті. У разі виникнення підозри на захворювання тварин на ящур їх власники зобов’язані негайно повідомити про це спеціалістів ветеринарної медицини державних установ. До прибуття спеціаліста ветеринарної медицини власники тварин зобов’язані: ізолювати стадо, гурт, приміщення, ферму, де виявлені хворі та підозрілі на захворювання тварини, закріпити за ними окремий обслуговуючий персонал, виключивши контакт його з особами, які доглядають за іншими тваринами. Не допускати переведення тварин в інші приміщення або перегону на інші ділянки пасовища; виставити на фермі або ділянці пасовища (у господарстві, населеному пункті), де знаходяться хворі тварини, сторожові пости й застережні знаки “Вхід заборонено”, “В’їзд заборонено”, “Об’їзд” тощо; зупинити вивезення тварин, продукції тваринного та рослинного походження, кормів та інших об’єктів, що можуть бути фактором ризику.

Спеціаліст ветеринарної медицини після отримання повідомлення про підозру на захворювання худоби на ящур зобов’язаний негайно прибути на місце для встановлення діагнозу й прийняття заходів відповідно до Інструкції по боротьбі з ящуром тварин. За встановлення ящуру він терміново повідомляє про це головного державного інспектора ветеринарної медицини району й до прийняття районною (обласною) державною адміністрацією відповідного рішення проводить такі заходи: визначає кордони епізоотичного вогнища ящуру; організовує повну ізоляцію тварин у закритому приміщенні, закріплює за ними окремий обслуговуючий персонал, який не повинен мати жодного контакту з особами, які обслуговують інших тварин; у разі появи захворювання на пасовищах організовує ізоляцію тварин на місці, використовуючи вже існуючі загони й природні укриття; відбирає і направляє у державну лабораторію ветеринарної медицини матеріал із афт від хворих тварин для визначення типу вірусу ящуру; з’ясовує джерело занесення вірусу ящуру в господарство (на ферму, у населений пункт), а також можливі шляхи його поширення; організовує проведення ветеринарно-санітарних і карантинних заходів у вогнищі ящуру; разом із власником тварин і представником органу виконавчої влади оформляє акт про введення карантину у вогнищі ящуру, неблагополучному пункті. Один примірник акта вручає власнику тварин, другий – направляє головному державному інспектору ветеринарної медицини району; установлює суворий контроль за неухильним дотриманням заходів, що здійснюються в умовах карантину на неблагополучній щодо ящуру фермі. Спеціалісту ветеринарної медицини, який обстежував хворих тварин, та особам, які працюють на неблагополучній фермі (у вогнищі), забороняється вихід з неї та обслуговування інших тварин без попередньої ретельної санітарної обробки і дезінфекції одягу, взуття.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини району після отримання повідомлення про встановлення ящуру зобов’язаний: виїхати в неблагополучний пункт і на місці уточнити правильність встановлення діагнозу, проведення заходів з ліквідації ящуру, установлення меж вогнища ящуру, а також визначити межі території неблагополучного пункту і загрозливої зони; до прийняття рішення щодо встановлення карантину своїм приписом увести попередні карантинні обмеження, направити для роботи у вогнищі неблагополучного пункту та в загрозливу зону на період ліквідації захворювання спеціалістів ветеринарної медицини для організації і проведення комплексу протиящурних заходів; закріпити лікаря ветеринарної медицини, який спільно з власником є відповідальним за здійснення всіх заходів із ліквідації захворювання худоби на ящур у вогнищі і здійснює керівництво всіма особами, які працюють у вогнищі; негайно повідомити про появу ящуру Державний комітет ветеринарної медицини України, райдержадміністрацію, головних державних інспекторів ветеринарної медицини сусідніх районів, регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному кордоні й транспорті, територіальні установи державної санітарно-епідеміологічної служби і подати в добовий термін у районну (міську) державну адміністрацію відповідні матеріали для прийняття рішення про оголошення ферми (господарства, населеного пункту) неблагополучною щодо ящуру та встановлення карантину в ній.

Надзвичайна протиепізоотична комісія району виносить рішення про оголошення ферми (господарства, населеного пункту тощо), де виникло захворювання, неблагополучною щодо ящуру та встановлення у ній карантину. У рішенні вказують точні епізоотичні межі вогнища ящуру, неблагополучного пункту й загрозливої зони з дислокацією ветеринарно-міліцейських постів, а також визначають основні заходи з ліквідації хвороби в первинному вогнищі й з профілактики ящуру в неблагополучному пункті та загрозливій зоні.

Відповідні органи виконавчої влади залежно від характеру й ступеня поширення ящуру оголошують неблагополучними щодо ящуру та встановлюють карантин у господарстві або декількох господарствах, районі або декількох районах, області, Автономній Республіці Крим, залізничних станціях, морських та річкових портах і пристанях, аеропортах із визначенням навколо них загрозливої зони. За умовами карантину щодо ящуру забороняється: уводити та ввозити в неблагополучні пункти, виводити і вивозити з них тварин; заготовляти в неблагополучному пункті й вивозити з нього продукцію тваринного і рослинного походження, корми, а також вивозити інфікований інвентар, матеріали та інші матеріально-технічні засоби тощо; перегруповувати (переводити) тварин усередині господарства та заходити на ферми, у тваринницькі приміщення особам, які не пов’язані з обслуговуванням тварин, без дозволу спеціаліста ветеринарної медицини; проводити виставки, ярмарки, торгівлю тваринами і продукцією тваринництва, а також інші заходи, пов’язані зі скупченням тварин, людей і транспорту; вивозити з неблагополучного пункту й використовувати молоко та молочні продукти в незнезараженому вигляді. Такі продукти знезаражують методом пастеризації у пастеризаторах існуючих систем за температури 85^оC 30 хв або кип’ятінням. Порядок вивезення молока після пастеризації або кип’ятіння на молокоприймальні пункти або молочні заводи, а також порядок дезінфекції посуду, інвентарю і транспорту визначає Головний державний інспектор ветеринарної медицини району; вивозити сперму, яйцеклітини та ембріони; проїжджати на транспорті всіх видів через неблагополучний пункт. Для проїзду транспорту до місця призначення повинні бути визначені й позначені покажчиками шляхи об’їзду; виїжджати транспортом будь-якого виду, що належить господарствам, іншим підприємствам та організаціям або власникам, із неблагополучного пункту. У разі потреби допускається в’їзд у неблагополучний пункт і виїзд із нього автомашин спеціального призначення тільки з письмового дозволу Головного державного інспектора ветеринарної медицини району або уповноваженої особи. У такому разі транспортні засоби, верхній одяг і взуття осіб, які виїжджають, піддають обов’язковій дезінфекції під час виїзду з неблагополучного пункту. Для цього відводять одну дорогу, на якій біля межі неблагополучного пункту встановлюють дезкамеру для знезараження верхнього одягу осіб, які виїжджають (або виходять); ємності з дезрозчином і щітками для дезінфекції взуття, дезустановку для дезінфекції транспортних засобів; розміщують приміщення для карантинного ветеринарно-міліцейського поста, вагончик для знаходження вказаних осіб на період санітарної обробки.