АКТИНОБАЦИЛЬОЗНА ПЛЕВРОПНЕВМОНІЯ СВИНЕЙ

Актинобацильозна плевропневмонія (Pleuropneumoniae actinobacillus) – інфекційна, контагіозна хвороба, що характеризується за гострого перебігу гарячкою, геморагічним запаленням легень і фібринозним плевритом, а за підгострого і хронічного – розвитком осередкової гнійно-некротичної пневмонії і фібринозного плевриту.

Історична довідка. Донедавна цю хворобу розглядали як одну з форм гемофільозів – гемофільозну плевропневмонію. Завдяки вивченню біохімічних, культуральних і морфологічних властивостей збудника хвороби, особливостей морфогенезу, її виділили в окрему нозологічну одиницю – актинобацильозну плевропневмонію свиней. Роль Actinobacillus pleuropneumonia в етіології пневмоній у свиней найбільш чітко виявлялася у зв’язку з концентрацією значної кількості свиней на обмежених територіях. У 1963 р. Оландер описав у Каліфорнії септичний перебіг хвороби свиней, спричинену Haemophilus parahaemolyticus. Надалі аналогічну хворобу з інтенсивним ураженням легень і плеври описали в Данії, Швеції й інших країнах. Нині ця хвороба має широке розповсюдження в країнах Європи, Америки і Азії і завдає значних економічних збитків. Летальність може досягати 90%.

Характеристика збудника.Збудником захворювання є Actinobacillus pleuropneumoniae з родини Pasteurellaceae – це дрібні (0,3–0,4 х 0,4–0,5 мкм), грамнегативні, нерухомі кокобактерії, які не утворюють спор, володіють вираженим тропізмом до легеневої тканини. Вони утворюють капсулу, продукують термолабільні і термостабільні цитотоксини, бета-гемолізин і уреазу. Для росту на штучних живильних середовищах кокобактерії потребують специфічного ростового фактора – дифосфопиридиннуклеотиду (V-фактор росту). Збудник добре росте на модифікованому PPLO-агарі, шоколадному агарі Мюллер-Хінтона-ІІ, колумбійському агарі з додаванням НАД. Мікроб редукує нітрати й нітрити, не утворює індолу. На кров’яному МПА збудник утворює дрібні (діаметр 0,1–0,2 мм), гладкі, опуклі, із рівними краями, ослизлої консистенції колонії, оточені прозорою зоною гемолізу. Такого ж типу колонії формуються навколо штриха бактерій-годувальниць під час висіву на МПА. На рідкому середовищі з додаванням ростового фактора зумовлює помутніння.

Actinobacillus pleuropneumoniae краще зберігають життєздатність і ростуть на сироватково-дріжджовому МПА, МПБ, 0,3%-ному ПЖА, ніж на “шоколадному” МПА; оптимальна температура зберігання 5–
8 ^оС; культури на щільних середовищах під вазеліновим маслом (сироватково-дріжджовий МПА, “шоколадний” МПА) зберігають життєздатність довше; найбільш тривала життєздатність культур відзначається під час зберігання в заморожених згустках крові. Таким чином, залежно від типу живильного субстрату і режиму зберігання необхідність періодичних пересівів культур указаних бактерій коливається в межах 7–42 доби (Скородумов Д.И., Костенко Т.С., 1998).

Згідно із сучасними даними, за допомогою риботипування за ендонуклеазами всі штами Actinobacillus pleuropneumoniae розподіляють на Hindill- та Cfil-типові. За типом токсинів, вірулентністю та імуногенністю збудника поділяють на 5 груп. Actinobacillus pleuropneumoniae має два біотипи і 15 серотипів (сероварів) за капсульним антигеном: біотип 1-серотип 1-12 і біотип 2-серотип 1 і 2. Наприклад, до складу біотипу-1 входять найбільш відомі серотипи: 1, 2, 5А/13, 6, 7, 8, 10, 12, К2:07; біотипу-2 – серотип 14 тощо (Fussing V. et al., 1998). В європейських країнах серед свиней здебільшого циркулюють серотипи 2, 6, 8 і 12 (Angen O. et al., 2001; Klausen J. et al., 2001).

Бактерія продукує 4 екзотоксини, які володіють гемолітичною і цитотоксичною активністю (Шевцов А.А. и соавт., 2007). Значна частина штамів Actinobacillus pleuropneumoniae утворюють in vitro на абіотичних поверхнях біоплівку (Izano E.A. et al., 2007).

Стійкість збудника в довкіллі і до деззасобів невисока. У воді, на деревині, бетоні, залізних металоконструкціях він залишається життєздатним взимку більше 3 міс., влітку і навесні – до 50 діб. В замороженій свинині виживає до 6 міс., в охолодженій – більше 15 діб, в солоній – до 1 міс. За температури 70 ^оС гине за декілька хвилин. Звичайні деззасоби в прийнятих концентраціях діють на нього згубно. Так, 1%-ний форм-альдегід, 2%-ний NaOH інактивують збудник за 18–20 хв.

Епізоотологічні відомості. До актинобацильозної плевропневмонії сприйнятливі свині усіх вікових груп, але особливо поросята 2–6-місячного віку. З лабораторних тварин – морські свинки і білі миші, за внутрішньочеревного та інтранального способу зараження. Захворюваність тварин у свинарських господарствах починають реєструвати у поросят на 20-й день після відлучення. Найбільш тяжкі прояви інфекції спостерігаються на 70–80-й день життя поросят. Бельгійські дослідники D.G. Maes et al. (2002) під час проведення серологічного моніторингу відгодівельних стад свиней встановили, що кількість серопозитивних тварин у стадах коливалась у межах 34–58%. Найбільш розповсюдженими в стадах сероварами були 2, 3 і 9. Захворюваність (залежно від того, до якої групи належить збудник) може коливатись від 10–15 до 90–100%, летальність – від 10 до 50%.

Джерелом збудника інфекції є хворі, перехворілі, а також свині-бактеріоносії, що виділяють його під час кашлю й чхання. Зараження відбувається аерогенним шляхом. Хвороба швидко поширюється серед свиней, що утримуються в приміщеннях із високою забрудненістю повітря і незадовільною вентиляцією. За первинного занесення збудника в стадо можуть занедужати свині всіх вікових груп, але переважно тварини 3–5-місячного віку. Іноді у разі занесення хвороби вперше реєструють лише спорадичні випадки. Надалі починають хворіти переважно відлучені поросята, а також тварини, які надійшли з благополучних господарств.

Спалахи актинобацильозної плевропневмонії можуть виникнути в будь-яку пору року, але посилення ензоотії відбувається в зимово-весняний період. На широту поширення, інтенсивність епізоотії і важкість перебігу хвороби істотно впливають мікроклімат приміщень, умови утримання й повноцінність годівлі тварин, стрес-фактори (транспортування, перегрупування, різні перепади температури). Захворюваність може становити 60–80%, а летальність – до 90%.

Патогенез. Вважають, що збудник, володіючи тропізмом до легеневої тканини, потрапляє з повітрям, яке видихається, в альвеоли й паренхіму легень і починає там розмножуватися. У місці розмноження збудника утворюється первинне вогнище геморагічного запалення й осередковий серозно-фібринозний плеврит. Крім того, за розмноження збудник активно виділяє токсини – гемолітичні та цитотоксини. Цитотоксини подавляють функцію макрофагів легень, спричинюють вогнищевий некроз легеневих клітин, внаслідок чого в легенях формується первинне геморагічне некротичне вогнище. За руйнування клітин вивільняється значна кількість дифосфопіридиннуклеотидів (ростовий фактор для збудника), через що інтенсивність розмноження бактерій посилюється. Розвиваються септицемія і токсемія, причому токсини сенсибілізують легеневі клітини. Збудник, що розмножується в крові, а також його токсини діють на сенсибілізовану легеневу тканину, внаслідок чого розвиваються геморагічні і некротичні ураження значних ділянок діафрагмальних часток легень. Токсикоз, сепсис та значні ураження легень призводять протягом декількох годин до гіпоксії та смерті від ендотоксичного шоку та задухи.

Отже, для патогенезу цього захворювання характерним є те, що первинне вогнище утворюється у центрі частки легень. Запальний процес може розвиватися по-різному. Якщо збудник почав циркулювати в раніше благополучному стаді, то геморагічне запалення легень швидко поширюється на всю уражену частку легень й охоплює другу. Розвивається септицемія, токсикоз, ендотоксин і гемолізин діють цитотоксично і антифагоцитарно на макрофаги легень, і тварини гинуть від кисневої недостатності. У випадку, коли збудник циркулює серед свиней, які мали раніше контакт зі слабовірулентними Actinobacillus pleuropneumoniae, генералізації запалення не відбувається. Вогнище запалення обмежується від оточуючих тканин із наступним некротичним розпадом запаленої тканини. Такі тварини не гинуть, але різко знижують темпи росту і погано відгодовуються. Вони виділяють у довкілля збудник, що здатний викликати гостру генералізовану пневмонію в новоприбулих у дане господарство свиней. У разі незадовільного мікроклімату і після впливу стрес-факторів процес може загостритися і розвиватися за першим типом – з генералізацією й септицемією.

У природних умовах збудник інфекції в інтактних тварин, потрапивши в легені, зумовлює розвиток змін, характерних для бактеріально-токсичного шоку. У цьому разі поросята гинуть у перші дні захворювання. Патогенна дія збудника хвороби проявляється розвитком фібринозно-геморагічної пневмонії з яскраво вираженим некротичним акцентом. Уражується легенева й реберна плеври (серозно-фібринозний плеврит), зовнішній листок осердя, рідше – внутрішній листок пери- та епікарда.

Протягом перших шести діб у глибоких шийних, бронхіальних і середостінних лімфатичних вузлах розвивається серозно-гнійне або серозно-геморагічне запалення, що призводить до виснаження лімфоїдної тканини. Хронічний перебіг хвороби характеризується відновленням лімфоїдної тканини та гіперплазією її елементів. Наслідки плевропневмонії, спричиненої Actinobacillus pleuropneumoniae, неблагополучні (Потоцький М., 2001).

Клініка і перебіг. Інкубаційний період у разі експериментального зараження складає від 4-х до 12 год, у природних умовах – від 24-х год до 5–6 діб.

У перебігу захворювання розрізняють надгостру, гостру, підгостру та хронічну форми, залежно від чого летальність становить від 10 до 100%.

За надгострого перебігу захворювання температура тіла піднімається до 41^оС і вище, тварина важко дихає, із носових отворів виділяється піниста рідина з домішкою крові. На фоні значних респіраторних розладів смерть настає впродовж 6–24 год.

У тварин із гострим перебігом захворювання спостерігається прогресуючий респіраторний синдром з підвищенням температури тіла до 40,6–41^оС, що закінчується загибеллю впродовж 3–6 діб.

У свиней з підгострим перебігом захворювання відмічають симптоми пневмонії, ремітивну гарячку, погіршення апетиту, внаслідок чого значно втрачається маса тіла.

За хронічного перебігу у хворих спостерігають кашель, періодичні підвищення температури тіла, тварини відстають у рості. Частина з них гине після загострення процесу, а деякі свині одужують (Піотрович В.А., 2007).

Патолого-анатомічні зміни. На розтині трупів свиней, що загинули за надгострого перебігу, виявляють одно- чи двостороннє геморагічне запалення легень із вираженим набряком інтерстиціальної сполучної тканини. У грудній порожнині може міститись 150–300 см³ червонуватої рідини. Паренхіма легень щільна, вишнево-червоного кольору, з вогнищами сіруватого кольору. У центральній частині ураженої частини легень виявляють 1–2 первинних вогнища темно-червоного кольору. Бронхіальні і середостінні лімфовузли збільшені, часто геморагічні. У трахеї, бронхах і альвеолах виявляється кров’яниста рідина, часто із пластівцями фібрину. При цьому відкладання фібрину на пульмональній та костальній плеврах відсутні.

За гострого перебігу у грудній порожнині міститься до 200 см³ червонуватої рідини з пластівцями фібрину. Уражені легені темно-червоного кольору, щільні, з вираженим набряком міжчасточкової сполучної тканини. Костальна та легенева плеври вкриті фібринозними нашаруваннями. Іноді виявляють осередкові ураження однієї частки легень. У товщі паренхіми, в її центральній частині можуть виявлятися вогнища крупозної чи геморагічної пневмоній розміром 2х5–5х10 см, що не мають виражених меж; у зоні цих вогнищ – фібринозний плеврит.

За хронічного перебігу уражені частки легень збільшені, горбкуваті, щільні, нерівномірно забарвлені – трапляються ділянки темно-червоного, сіро-коричневого, брудно-брунатного кольору, часто заповнені казеозною масою. Такі інкапсульовані вогнища мають розмір 1х2–3х4 см, містять некротизовану тканину жовтуватого кольору; у зоні вогнища – фібринозний плеврит. Фібринозні нашарування часто пронизані сполучною тканиною. В інших органах і тканинах незалежно від характеру перебігу хвороби, як правило, видимих змін не виявляють (Czaja Т. et al., 2002). T.K. Jensen et al. (1999) описали некротизуючий остеомієліт і гнійно-фібринозний артрит у свиней, етіологічним фактором яких був Actinobacillus pleuropneumoniae.

Діагностика.Діагноз ставлять на підставі аналізу епізоотологічних даних, клінічних ознак і патолого-анатомічних змін з обов’язковим обліком результатів бактеріологічного дослідження. Для дослідження у лабораторію ветеринарної медицини направляють шматочки уражених легень, середостінні і бронхіальні лімфовузли. Шматочки легень вирізують на межі ураженої й здорової тканини. Патматеріал поміщають у стерильні банки й у термосі з льодом відправляють із супроводом у лабораторію ветеринарної медицини, де проводять мікроскопію мазків-відбитків із легень, виділяють чисту культуру, проводять ідентифікацію.

Для виготовлення мазків шматочки патологічного матеріалу зволожують спиртом, обпалюють і розрізають стерильним скальпелем. Готують відбитки на предметному склі, фарбують за методами Грама і на капсули за Гіссом. У позитивних випадках у мазках виявляють дрібні грамнегативні палички й кокобактерії, оточені капсулою.

Для виділення чистої культури збудника висів із патологічного матеріалу здійснюють на підсушений 5%-ний кров’яний МПА в бактеріологічних чашках, поміщають на 30–40 хв у термостат кришками догори, після чого штрихом по діаметру чашки підсівають одну з культур бактерій-годувальниць (негемолітичні ешерихії або білий стафілокок). Чашки інкубують у термостаті за температури 37–38 ^оС протягом 24 год. У випадку виявлення в посівах характерних для збудника колоній, з них готують мазки, а також роблять відсіви на МПБ, МПА, шоколадний агар у пробірках і МПА в чашках із підсівом бактерій-годувальниць.

У мазках із культур збудник має вигляд дрібних грамнегативних кокобактерій, які розміщуються поодиноко, парами або короткими ланцюжками. Actinobacillus pleuropneumoniae не росте на МПА і МПБ, проте добре культивується на шоколадному агарі й поблизу колоній бактерій-годувальниць.

Підтвердити наявність збудника і навіть визначити його серологічний варіант можна за допомогою РА на склі або в РНГА (Скородумов Д.И., 1998). Індикацію збудника в матеріалі можна проводити із застосуванням ІФА і ПЛР (Schaller A. et al., 2001). Ретроспективна діагностика (встановлення титрів антитіл) включає застосування РА, РНГА та ІФА (Klausen J. et al., 2001).

Диференційна діагностика. Актинобацильозну плевропневмонію необхідно диференціювати від гемофільозного полісерозиту, грипу свиней, пастерельозу та мікоплазмозної пневмонії. У разі гемофільозного полісерозиту звертають увагу на серозно-фібринозне запалення перикарда, плеври, очеревини, суглобів. Грип є сезонною хворобою, проявляється в холодну пору року, швидкоплинний, постійна гарячка – 41–42 ºС, супроводжується чханням і серозним ринітом. Для індикації вірусу грипу можна використати РН, РГА, ІФА, ПЛР.

Збудник актинобацильозної плевропневмонії свиней диференціюють від подібних з ним за морфологією й деякими властивостями мікроорганізмів за наступними ознаками (табл. 5).

Мікоплазмозна (ензоотична) пневмонія починається із захворювання окремих поросят-сисунів. Характерною ознакою хвороби є кашель, спочатку сухий і нечастий, потім частий, переважно ранішній, температура 40,8–41,5 ºС, у поросят-сисунів чхання, кон’юнктивіт, витіки з носа, у свиноматок бувають аборти.

Гострий пастерельоз характеризується геморагіями на серозних і слизових оболонках і в паренхіматозних органах, характерний драглеподібний серозний набряк підшкірної клітковини в ділянці шиї і підгруддя, гепатизація легень, не має високої контагіозності, кінцево – бактеріологічне дослідження.

Для диференціації збудника від інших гемофільних і деяких інших бактерій добову культуру засівають (див. останній стовпчик таблиці) лише на середовище Заксе, яке за наявності збудника набуває малинового кольору, що свідчить про його уреазну активність.

Патогенність виділених культур підтверджують на білих мишах і морських свинках.

Таблиця 5 – Диференційні ознаки збудника актинобацильозної