МІКРОСПОРІЯ

Мікроспорія (Microsporia, мікроспороз) – хронічна висококонтагіозна зоонозна грибкова хвороба котів, собак, хутрових звірів та коней, що характеризується вогнищевим поверхневим запаленням шкіри (іноді її похідних) та обламуванням на її уражених ділянках волосу.

Характеристика збудника.Збудники хвороби – патогенні грибки з роду Microsporum: у коней – Microsporum equinum, Microsporum canis, Microsporum gypseum; у собак, котів, кролів, свиней, хутрових та хижих звірів, морських свинок, оленів, мавп – Microsporum lanosum (M. canis, M. pelineum); у котів, собак, коней, телят, морських свинок, щурів, мишей – Microsporum gypseum (Achorion gypseum, M. lanosum Bodin); у кролів – M. canis і M. ajelloi; у свиней – Microsporum nanum. У патологічному матеріалі гриби роду Microsporum знаходяться всередині ураженої волосини у вигляді септованого міцелію та округлих одноклітинних спор, здатних різко заломлювати світло, діаметром 2–4,4 мкм, що розміщуються хаотично-мозаїчно як усередині волосу, так і у вигляді чохла біля основи зовнішнього боку волосу. Мікроспоруми утворюють товстостінні або тонкостінні макроконідії, які складаються з 8–15 (M. canis) або 4–6 (M. gypseum) клітин. Їх колонії пофарбовані в жовто-оранжевий колір.

Грибки легко культивуються в лабораторних умовах на глюкозовому агарі Сабуро та сусло-агарі за 26–28^оС. Ріст M. equinum спостерігається на 6–7-му добу після посіву у вигляді складчастих, сірувато-жовтих колоній, які щільно прилягають до середовища і вкриті сіро-білим повітряним міцелієм. Під час мікроскопічного дослідження колоній виявляється гіллястий септований міцелій, поодинокі грушоподібні багатокамерні мікроконідії розміром 1–2х3–5 мкм. Макроконідії багатоклітинні, мають овальну або веретеноподібну форму з 2–3-ма перетинками, розміром 5–8х15–35 мкм. Хламідоспори інтеркалярні, рідше термінальні. M. lanosum на 3–5-ту добу після посіву формує округлі з концентричними колами сірувато-білі або жовті колонії з борошнистим центром, які стеляться пухким міцелієм. Під час мікроскопічного дослідження колоній виявляється гіллястий септований міцелій, а також мікроконідії розміром 1–3х1,5–5 мкм, які мають овально-грушоподібну форму. Макроконідії численні, веретеноподібної форми, ворсинчасті або із шипоподібною двоконтурною стінкою, багатокамерні, звужені з обох кінців, розміром 11–16х53–85 мкм. Microsporum canis – колонії гриба швидко ростуть, драглеподібні й пухкі, сіро-білі, нечасто – жовтувато-рожеві. Зрілі культури більш борошнисті, іноді з неглибокими складками. Зворотний бік колонії темно-коричневий. Міцелій – 2,5–3,5 мкм, рівний, іноді бамбукоподібний. Макроконідії – 40–90х7–12 мкм, складаються з 4–12 клітин. У зрілих культурах зустрічаються округлі хламідоспори розміром 8–
12 мкм. Грушоподібні або округлі мікроспоридії розміром 3–6х2,6–3,5 мкм зустрічаються нечасто. M. gypseum утворює плоскі, згодом борошнисті колонії жовто-брунатного кольору, із невеликим заглибленням у центрі. Під час мікроскопічного дослідження колоній виявляється рівний септований ракетоподібний міцелій, а також мікроконідії грушоподібної форми або видовжені, розміром 3–5х2,5–3,5 мкм. Макроконідії багатокамерні, товстостінні, мають овальну або веретеноподібну форму. Уражений грибком волос флуоресціює, що пов’язано з продукуванням флуоресціюючого пігменту інтеридину. M. nanum утворює жовтуваті або темно-червоні, пухкі в центрі колонії. Під час мікроскопічного дослідження виявляється септований ракетоподібний міцелій, мікроконідії поодинокі, овальні або видовжені, розміром 4–5х1,5–2 мкм. Макроконідії рясні, грушоподібної або оваль-ної форми, багатокамерні, розміром 12–20 х 4–14 мкм.

Стійкість. Збудники стійкі в довкіллі. В ураженому волосі зберігаються до 6–8 років, у ґрунті – до 140 днів, у гноївці та гної – до 3–
8-ми міс., у воді – 6 міс. Ультрафіолетові промені діють на збудників згубно. Загроза спалахів у стаціонарно неблагополучних господарствах залишається протягом тривалого часу, оскільки встановлено, що спори дерматофітів на конструкціях приміщень можуть залишатися життєздатними протягом 6–9 років (Слугин В.С. и др., 1997; Литвинов А.М., 1999; Горячкина Е.И., Головина Н.П., 1999; Каришева А.Ф., 2002). Під час висихання шкіри збудники можуть зберігатися до 2–5 років (Спесивцева Н.А., 1960; Кашкин П.Н., 1967). Установлена можливість розмноження збудника мікроспорії (геофільні дерматоміцети –
M. gypseum, M. fulvum) у ґрунті з утворенням спор (типовий сапроноз) (Харченко С.Н. та ін., 1982). Холод на них не діє. Гинуть вони за дії сухого жару (110 ^оС) через 30 хв, за 60–65 ^оС – 2 год, 5%-на сірчано-карболова суміш, підігріта до 5 ^оС, знищує їх через 30 хв, кип’ятіння протягом 2–3-х хв. Грибки витримують упродовж 30 хв і навіть довше дію 20%-ної суспензії свіжогашеного вапна, 5%-ного освітленого розчину хлорного вапна, 5%-ного розчину креоліну й керосину (Харчен-ко С.Н. та ін., 1982; Евтушенко А.Ф.,1992; Тітов М.Б. та ін., 1995). Вегетативні форми грибків руйнуються 1–3 %-ним розчином формальдегіду протягом 15 хв, 5–8 %-ним розчином лугів – 20–30 хв.

Епізоотологічні відомості.На мікроспорію здебільшого хворіють коти, собаки, коні, хутрові звірі, кролі; нечасто – вівці, кози, свині, олені, мавпи, морські свинки, щури, миші, хижаки. Більш сприйнятливі до мікроспорії молоді тварини. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та носії, які виділяють збудник з ураженим волосом та шкірними лусочками після підсихання і контамінують (надовго) предмети навколишнього середовища. Особливо небезпечними в підтриманні епізоотичного вогнища є бездомні коти й собаки, а також гризуни, в яких установлене тривале носійство M. gypseum. Зараження відбувається в разі спільного утримання хворих тварин зі здоровими, а також через інфіковані корми, воду, підстилку, предмети догляду, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Собаки й коти інфікуються під час обнюхування, облизування та бійок.

В країнах Європи провідним збудником мікроспорії є Microsporum canis, який у котів становить 65–98,7 і 45–88,3% – у собак. Тому особливий інтерес у грибкових захворюваннях тварин займає мікроспорія, а саме – мікроспорія котів, на яку припадає 90% всіх шкірних захворювань (Cabanes F.J., Abarca M.L., 1997; Romano C. et al., 1997; Pinter L. et al., 1999; Гаскел Р.М., Беннет М., 1999). Джерелом збудника інфекції здебільшого є коти. Цей збудник добре адаптований до кішок, як до господаря, тому в них хвороба перебігає переважно в субклінічній формі. Перехворілі коти у 100% випадків є носіями збудника хвороби. Поряд із M. canis у собак і котів меншою мірою виявляють також M. gypseum (Іванов Г., Атамась В., 2003). Хоч окремі автори пов’язують збільшення спалахів мікроспорії з певними сезонами року, все ж зростання показників захворюваності передусім пов’язане з можливістю контакту з іншими тваринами.

Дерматомікози належать до мікозів із глобальним розповсюдженням і мають високу контагіозність для людей (зооноз) і домашніх тварин, які знаходяться у безпосередньому контакті одне з одним. Люди і тварини можуть заражатись як під час прямих, так і посередніх контактів (Чандлер Э.А., Гаскелл К.Дж., Гаскел Р.М., 2002; Солодовников Ю.П. и др., 2004).

Проблема трихофітії та мікроспорії на території України вирішується менш ефективно, ніж інші дерматологічні захворювання. Так, у дітей Microsporum canis виявляли у 93,1%, джерело збудника інфекції було встановлене в 89,3% випадків, з яких 87,3% становили коти, а в 2% – собаки (Волкославская В.Н., 2002). Під час встановлення джерела інфекції у 83,3% дітей виявлено, що зараження від тварин становить 84,5%, від дітей – 15,5%, збудником виявився – Microsporum canis. У м. Донецьк у 2001 р. мікроспорія становила 174,1 випадок на 100 тисяч дітей (Кравець О.В., 2002).

За повідомленнями іноземних авторів, у Великобританії, Північній Ірландії у 83% людей, хворих на дерматомікози, збудником є зоофільний гриб Microsporum canis (Walker, 1950; Carlier, 1954). У Франції у 80% випадків причиною дерматомікозів людей є приховані форми мікроспорії котів (Carlotti D.N., Urbini R., 1993). У Нідерландах у 27% хворих дітей ізолюють зоофільні гриби, а у 6,25% джерелом збудника інфекції є домашні коти (Willigen A.H., 1990). За розповсюдженням дерматомікози належать до групи мікозів із глобальним поширенням. Дерматомікози собак і котів у Словенії становлять 34,2% від кількості обстежених тварин із хворобами шкіри, з них на мікроспорію припадає 89,7, трихофітію – 10,3%. У Чехії 18% собак уражені дерматомікозами, із них 65% – трихофітією і 21% – мікроспорією; коти уражені в 21% випадків, з яких у 66% виявляють збудників мікроспорії. В Італії основним джерелом мікроспорії та трихофітії є бездомні коти. У цій країні у 21,4% собак та 27,6% кішок діагностують дерматомікози, з них у собак 94,4% займає мікроспорія,
5,6 – трихофітія, а у кішок відповідно 99 і 1%. В Іспанії мікроспорію діагностують у 73,3% собак та у 94,7% котів, трихофітія у м’ясоїдних становить 13,3%. У Греції (область Салонік) трихофітія реєструється у 5% собак, мікроспорія – у 95% та у 2,2 і 97,8% котів відповідно, 33 міських і 18,7% сільських котів є носіями збудника хвороби, а у клінічно здорових собак дерматофітів (збудників трихофітії та мікроспорії) виявляють у 14,5 і 20,7% відповідно. У Польщі 45,8% здорових м’ясоїдних є носіями збудників мікроспорії, а в США – 6%. В Австрії дерматомікози виявлено у 50,3% котів і 12,4% собак, мікроспорія у котів становить 90,7%. У Португалії під час дослідження патологічного матеріалу від дрібних домашніх тварин ураження дерматофітами спостерігають у 21% собак і 21% котів. У Франції мікроспорія котів становить 95, собак – 40–80%.
У Німеччині на дерматомікози хворіють 4,5% собак і 23,1% котів, з них 95,8% котів і 84,1% собак уражені мікроспорією та 12,1% собак – трихофітією. У Великобританії дерматомікози реєструються у 8% собак, з яких 65% становить мікроспорія і 35% – трихофітія та 24,5% котів, із яких відповідно ці хвороби становлять 93,8 і 6,2%. У ДНКІБШМ (Україна) проводились дослідження щодо визначення розповсюдження дерматомікозів дрібних тварин у м. Київ. На основі клінічних та мікологічних досліджень було встановлено, що дерматомікозами уражено 55,5% тварин від загальної кількості досліджених із хворобами шкіри. Гриби роду трихофітон були ізольовані у 18% собак, причому від загальної кількості уражених у 3,3% собак і 78,7% котів реєструвалася мікроспорія, збудником якої є Microsporum canis (Скрипник В.Г., Стецюра Л.Г., 2004).

Вважають, що гриб Microsporum canis добре адаптований до котів як до господарів, тому часто хвороба в останніх перебігає безсимптомно. Від здорових тварин, які раніше не хворіли на мікроспорію, виділити збудник досить тяжко, в той час як рівень носійства у перехворілих котів досягає 100% (Медведев С.К., 1999). Особливо небезпечним джерелом збудника інфекції для людей є коти з субклінічною (латентною) формою мікроспорії (Patel A. et al., 2005). Також дерматофіти ізолюють зі здорової шкіри собак і котів (Zaror L., 1988;
Wu Junjie, 1999; Patel A. et al., 2005).

Microsporum canis має значно більшу вірулентність ніж інші збудники мікроспорії, і саме цей збудник нині здебільшого виділяють від хворих коней (Цыбин Е., 1998).

Хвороба перебігає спорадично або у вигляді незначних епізоотій. У густонаселених міських районах мікроспорія може набувати значного поширення серед бездомних бродячих собак і котів, уражати велику
кількість тварин, включаючи кімнатних, які заражаються під час прогулянок та тічки (Mantelli F., Sommariva M., 1988). Характерною особливістю мікроспорії є висока контагіозність, постійна циркуляція збудника в неблагополучних осередках серед бродячих собак і котів, тривале збереження збудників у довкіллі. Найбільша кількість хворих реєструється восени. Тривалість хвороби – від 3-х до 10 тижнів.

Патогенез. Гриб уражує шкіру та її похідні, тобто зона паразитування обмежена тканинами, в яких є кератин.

Спори грибка потрапляють із зовнішнього середовища у волосяну лійку й на кутикулу волосу, де починають інтенсивно рости й розмножуватись і швидко проникають по волосяному стрижню вглиб фолікулу. Розмноження гриба у волосяному фолікулі супроводжується утворенням ендотоксинів і кератолітичних протеолітичних ферментів. Ферменти дозволяють грибу проникати по стрижню волосу до самого кореня, де він розвивається біля основи й обплітає як основу, так і прилеглу до нього частину волосу. Міцелій, що дозрів, розпадається на значну кількість спор. Ендотоксини спричинюють місцеве запалення, розмноження в епідермальному шарі базальних клітин і випотівання серозної рідини, яка утворює випіт і засихає до кірочок. Крім того, продукти життєдіяльності гриба спричинюють набрякання і дегенераційні зміни клітин кореневої піхви, внаслідок чого порушується зв’язок стрижня волосу з волосяним мішечком. Живлення волосу припиняється, він стає крихким і відломлюється. Спори, які утворились з міцелію, що розпався, проникають у сусідні фолікули, і процес повторюється.

Кутикула і внутрішня волосяна піхва порушуються, поступово руйнується і кіркова речовина волосу й фолікулів, але процес не захоплює волосяної цибулини й ріст волосу не припиняється. Міцелій утворює міцні розгалуження і на епідермісі, часто проникає в глибокі шари шкіри. Розвиток процесу в глибоких шарах з одночасним гнійним запаленням волосяних сумок за умови ускладнення банальною мікрофлорою призводить до облисіння уражених ділянок. Згодом у запальний процес може втягуватись і нервовий апарат шкіри. Нервові волокна подразнюються й розпадаються. Подразнення шкіри ендотоксинами призводить до того, що тварини відчувають свербіж у місці ураження.

Вогнища ураження у коней множинні, але кожен із них займає певну ділянку й не захоплює значної площі. Це пояснюється тим, що на межі ураженої ділянки зі здоровою шкірою утворюється товстий шар з епідермальних клітин, які перешкоджають подальшому розповсюдженню спор гриба. Однак у лошат може виникати й дисемінована форма за умови ослаблення організму та порушення трофіки нервової системи та обміну речовин (Спесивцева Н.А., Костин В.В., 1976).

Клінічні ознаки й перебіг. Інкубаційний період триває 22–47 діб. Розрізняють поверхневу, глибоку, стерту та приховану форми хвороби. За прихованої форми хвороби, яка реєструється здебільшого в дорослих котів, ураження волосу можна виявити лише за допомогою люмінесцентного та мікроскопічного дослідження. Поверхнева форма часто трапляється у котенят. Під час клінічного огляду на шкірі лап, морди, хвоста виявляють плями округлої форми, вкриті лусочками, іноді білувато-сірими кірочками з рідко розміщеним волосом, що легко обламується. На деяких ділянках спостерігається повне облисіння шкіри. У собак здебільшого реєструється поверхнева форма, численні осередки ураження спостерігаються на морді, спині, тулубі, рідко – на лапах.

У хутрових звірів мікроспорія має приховану форму і виявляється лише люмінесцентним методом. У цуценят за поверхневої форми навколо очей, біля основи вух, на лобі, передніх та задніх лапах спостерігаються плями з дрібними пухирцями та сірувато-жовтими кірками.

У коней ураження локалізуються в ділянці голови, шиї, холки, лопаток, спини, крупа, іноді кінцівок. Здебільшого спостерігається поверхнева форма хвороби, що характеризується утворенням безволосих плям різної форми діаметром 3–4 см, обламуванням волосу поблизу верхніх шарів шкіри, відсутністю свербежу. Стрижень волосу здебільшого потовщений і одягнутий сіро-білою “муфтою” зі спор збудника. Волос легко витягується. У місцях із густою шерстю запальна реакція шкіри виражена нерізко. Шкіра гладенька, без пухирців, вкрита сіруватими лусочками, вогнища ураження начебто посипані борошном, іноді вони бувають вкриті сіро-білими пухкими кірками, які легко знімаються. Якщо не надається лікувальна допомога, вогнища ураження можуть досягати значних розмірів і, зливаючись, набувають неправильних форм. На гладеньких ділянках шкіри або на місцях із короткою шерстю запальна реакція виражена сильніше. Видно цятки округлої або овальної форми, на периферії – пухирці рожево-червоного кольору. Пухирці згодом лопаються, а іноді, не розкриваючись, утворюють лусочки й кірочки підсохлого ексудату. Спостерігається свербіж. У молодих лошат досить часто ураження набувають дисемінованого характеру. За глибокої форми розвивається чітко виражений запальний процес, утворення на поверхні шкіри кірок із засохлого ексудату, різного розміру й форм плям з обламаним волосом. Клініка цієї форми нагадує трихофітію. За атипової форми виявляються безволосі ділянки шкіри, осередкове злущення поверхневого шару шкіри. Іноді виявляють бородавчасті утворення, різко пігментовані вогнища, потертості й струпи різних розмірів (Спесивцева Н.А., Костин В.В., 1976; Кузьмин Г.Н. и др., 2002; Устинцева Ю.Ю., 2007).

У поросят грибкові ураження локалізуються на вухах, шиї, спині, боках. Спостерігається переважно глибока форма, що проявляється утворенням овальних, різко обмежених плям червонуватого кольору, місцями вкритих товстими коричневими кірками, випаданням щетини, облисінням (Каришева А.Ф., 2002).

Мікроспорія в кролів перебігає в субклінічній, поверхневій і глибокій формах. Субклінічна, або прихована, форма у них характеризується ураженням окремих волосин на морді, тулубі та інших частинах тіла. Волосяний покрив залишається гладким і блискучим. Поверхнева форма мікроспорії проявляється різнобічно. Вогнища уражень виникають на будь-яких частинах тіла, однак первинні ураження здебільшого виникають на голові, біля вух, на тулубі, кінцівках і представлені цятками, які лушпиняться. Запальний процес виражений слабко і, як правило, супроводжується появою в місцях уражень тонких кірочок. Глибока, або фолікулярна, форма мікроспорії характеризується появою численних вогнищ, які, зливаючись, набувають неправильних обрисів і розповсюджуються на більш або менш значні ділянки шкіри. Вогнища уражень вкриваються сірувато-білими кірками; в устях волосяних фолікулів помітне зосередження сіро-білуватих лусочок і зламаного волосу, шкіра потовщується й стає складчастою. Розвивається гіперкератоз (Голубев И.А., 1970). У разі мікроспорії на шкірі голови й вух, на кінцівках і тулубі з’являються обмежені, такі що лупляться, з обламаними волосинами плями, які інколи вкриті сіро-білими лусочками. Ці вогнища можуть бути поодинокими або численними, обмеженими або злитими в одне ціле. Мікроспорія у кролів найчастіше протікає в субклінічній формі, тому виявити уражені волосини вдається лише за допомогою люмінесцентного методу (Корнієнко Л.Є. та ін., 2003).

Діагностика.Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, мікроскопічного дослідження волосу та кірок з уражених ділянок шкіри. У разі підозри мікроспорії у собак і котів застосовують метод люмінесцентного дослідження.

Лабораторна діагностика включає люмінесцентний та мікроскопічний методи дослідження. До лабораторії ветеринарної медицини в пробірках із пробками або в невеликих целофанових пакетах надсилають волос, лусочки, кірочки, а також зскрібки із різних ділянок шкіри (іхніх країв), які не піддавались лікуванню.

Люмінесцентний метод передбачає дослідження волосяного покриву хворої тварини або ураженого волосу в затемненому приміщенні, під час якого виявляють специфічне смарагдово-зелене свічення ураженого мікроспорумами волосу (за трихофітії такого свічення не спостерігається). Як зазначає А.Ю Ханис (2004), первісно вважали, що дерматофіти спричинюють люмінесценцію ділянок шкіри й волосу, яка характеризується смарагдово-зеленим свіченням під дією ультрафіолетового світла. Цей феномен рекомендований для використання як діагностичний тест за дерматофітозів. Було встановлено, що свічення залежить від пігменту птиридину, який продукується здебільшого філаментами грибів роду Microsporum. Пізніше визначили, що не всі види грибів цього роду можуть зумовлювати свічення. У хворих на мікроспорію тварин, які мають чорне забарвлення хутра, свічення не спостерігають. Автор також указує, що додатковою ознакою підвищеної вірулентності штамів є їхня здатність спричинювати у всіх тварин характерну люмінесценцію уражених ділянок шкіри й волосу, в той час як менш вірулентні специфічного свічення не спричиняли. Д. Пин та Д. Карлотти (2006) зазначають, що спостерігали флуоресцентне свічення переважно під час дослідження M. canis, M. equinum, M. audouinii, менш чітке свічення у M. gypseum, M. nanum, Trichophyton quinckeanum та T. schoenleini. Отже, відсутність люмінесценції за наявності характерних клінічних ознак дерматофітозів не завжди означає відсутність мікроспорії.

Як джерело ультрафіолетового опромінення використовують ртутно-кварцеві лампи зі світлофільтрами, які здатні затримувати видиму частину спектра і пропускати ультрафіолетову. Дослідження проводять до лікування тварин різними препаратами, оскільки деякі з них (саліцилова кислота, риванол, вазелін тощо) флуоресціюють.

Мікроскопічні дослідження для виявлення грибка проводять безпосередньо в господарстві або районній лабораторії ветеринарної медицини. Відібрані зразки волосу, лусочки, зскрібки ураженої шкіри подрібнюють препарувальними голками, наносять на 5–10 хв на них 1–2 краплі 10%-ного розчину їдкого натру або калі. Потім переносять на предметне скло у краплю 50%-ного водного розчину гліцерину, трохи підігрівають над спиртівкою й розглядають за малого й великого збільшення мікроскопу. У позитивних випадках знаходять характерний гіллястий міцелій грибка з рідкими перетинками, а також мозаїчне розміщення невеличких (2–3 мкм) спор усередині та на поверхні волосу.

Диференційна діагностика. Мікроскопію диференціюють від трихофітії, корости, гіповітамінозу А, дерматитів інфекційного походження на підставі лабораторних і клініко-епізоотологічних відомостей. За гіповітамінозу А, дерматитів не виявляють збудників у мазках із патматеріалу, корости – виявляють кліщів. Люмінесцентний метод дозволяє диференціювати мікроспорію від трихофітії і фавусу, за яких уражений волос не дає зеленого свічення.

Під час проведення діагностичних досліджень слід звертати увагу на можливість асоційованого перебігу мікроспорозу та альтернаріозу (хутрових звірів, кролів, собак, коней) (Скрипник В.Г. та ін., 2004).

Для ідентифікації дерматоміцетів із вивільненням їх від контамінуючих грибків і бактерій використовують спеціальне живильне середовище – DTM (див. “Трихофітія”), яке широко застосовується в лабораторній практиці.

Лікування. Єдиним ефективним підходом до лікування дерматомікозів тварин є етіотропна терапія, направлена на швидку елімінацію збудника – патогенного гриба. Одним з таких підходів є застосування специфічних засобів – вакцин проти дерматомікозів тварин. Протигрибкові вакцини володіють як лікувальною, так і профілактичною дією. Вакцини спричинюють швидку елімінацію збудника з поверхні шкіри, специфічну імунобіологічну перебудову організму (напрацювання імунітету), що сприяє попередженню контамінації довкілля та інфікування тварин і людей спорами грибів. Специфічне лікування проводять із застосуванням вакцин Полівак-ТМ, Тримівак, Вакдерм, Мікродерм, Еквідерм, Мікканіс,
Фунгіканіфел тощо (препарати переважно російського виробництва) (Летягин К.П. та ін., 1997; Литвинов А.М., 2000; Головина Н.П. и др., 2001, 2004; Стецюра Л., Кассіч В., 2007).

Системні протигрибкові препарати за дерматомікозів застосовують з обережністю, тому що більша частина з них є сильними тератогенами і володіють гепатотоксичним ефектом, до того ж вони не рекомендуються для тварин молодших 12-тижневого віку. Хворим тваринам призначають із кормом антибіотик гризеофульвін із розрахунку 20–30 мг/кг маси на добу протягом 8–15 днів поспіль. Слід мати на увазі, що застосування гризеофульвіну несумісне з вакцинотерапією (живими вакцинами), тому що він убиває живі клітини гриба, які є у складі вакцини (Головина Н., Колодиев Ч., 1996). Для лікування тварин застосовують також інтраконазол (Sporanox R), кетоконазол, амфотерицин тощо. Інтраконазол застосовують собакам і котам перорально з кормом (із розрахунку 10 мг/кг за одне приймання). Препарат застосовують щоденно аж до зникнення культурального росту грибів за повторного висівання (дослідження шерстного покриву, відібраного з ураженої ділянки). Лікування цими препаратами за хронічного перебігу мікроспорії може тривати до 2-х місяців (Пин Д., Карлотти Д., 2006).

Уражені місця протягом 20–30 діб обробляють: 10%-ним саліциловим спиртом, 10%-ною саліциловою маззю, 10%-ною настоянкою йоду, 3–10%-ним розчином карболової або бензойної кислоти, мазями “Ям”, “Мікоспор” та ніфіміциновою, зооміколем, хлоридом йоду, трихотецином, брадовеном, токсафеном, етисазолом, фукузаном, йодоформом, цинкунданом, нітрофунгіном, мікосептином, саліфунгіном, 1%-ним ектимаром, 0,2%-ним енілконазолом, 5%-ною маззю аміказолу, 3%-ною маззю “Сапросан”, 0,2%-ною емульсією імаверолу, йод-вазогеном, йод-гліцерином, аміказолом, клотримазолом, ламізолом, октицилом, аморолфіном тощо (Куриленко А.Н. и др., 1987; Головина Н., Колодиев Ч., 1996, 1999). У собак і котів, крім того, застосовують нізорал-шампунь. Як і під час лікування коней від трихофітії, так і за мікроспорії, під час застосування протигрибкових препаратів (“Юглон”, “РОСК”, однохлористий йод тощо) спостерігають сильну подразнювальну дію на шкіру, і навіть опіки. Під час застосування цих препаратів з’являються набряки, які в 3–4 рази перевищують розміри ділянки шкіри, куди їх втирали. Особливо чутливі коні з тонкою й ніжною шкірою – верхових і рисистих порід. Добрий лікувальний ефект дає мазь Ваганова (лізолу – 30 г, дьогтю березового – 50, фракції АСД-3 – 100, вазеліну або свинячого сала – 800 г) та мазь з антибіотика ніфіміцину, препарат Ектимар тощо. Після 2–3-разового застосування з інтервалом 3 доби коні одужують протягом 10–15 діб (Андрюшин В.В., 1980; Петрович С.В., 1989).

Імунітет. За епідермомікозів спостерігається розвиток гіперчутливості негайного (ГНТ) і сповільненого (ГСТ) типів. Імунітет у тварин після перехворювання на мікроспорію триває декілька місяців. У коней така несприйнятливість триває до 2-х років.

Для профілактики мікроспорії застосовують живі та інактивовані вакцини іноземного виробництва – Полівак-ТМ, Тримівак, Вакдерм, Мікродерм, Мікканіс тощо.

ООО “Алтекс”, ЗАО НПАП “Новогалещинська біофабрика” розроблена вакцина “Фунгіканіфел” проти дерматомікозів (трихофітії, мікроспорії) собак і котів асоційована інактивована, до складу якої входять найбільш розповсюджені на території України штами дерматофітів Trichophyton mentagrophytes, Microsporum canis (Стецюра Л.Г. та ін., 2006; Стецюра Л., Кассіч В., 2007). Вакцину вводять внутрішньом’язово в ділянці стегна або підшкірно за лопатками з одного боку, а через 10–14 діб – з іншого. Імунітет формується через 21–25 діб після другої вакцинації та триває не менше 12 міс. Дози вакцини для собак і котів у віці 1–4 міс. становлять: профілактична – 0,5 см³, лікувальна – 0,5; для тварин старших 4-місячного віку: профілактична – 1,0, лікувальна – 1,0 см³. Розробники вказують, що дослідження з підбору лікувальних схем для дрібних тварин показали ефект одужання після застосування вакцини “Фунгіканіфел” після другої вакцинації у 82,36% тварин, у разі поєднання вакцини і неспецифічного імуномодулятора – у 84,71%. Найкраща ефективність була отримана під час використання вакцини і засобів місцевої обробки – 93,54%, лише за місцевої обробки – 62,24%.

Профілактика і заходи боротьби. Особливу увагу слід приділяти виконанню загальних ветеринарно-санітарних заходів, що передбачають комплектування кінних заводів і звірівницьких господарств тваринами з благополучних ферм, дотримання передбачених карантинних заходів, систематичне проведення дезінфекції та дератизації, масових профілактичних оглядів із використанням люмінесцент-ної діагностики. У разі появи хвороби господарство оголошують неблагополучним щодо мікроспорії і запроваджують обмеження. Хворих тварин ізолюють і лікують із застосуванням вакцин. Решта тварин піддається профілактичному щепленню. Забороняють перегрупування тварин, поліпшують умови утримання й годівлі. Іноді в міських клініках для лікування дрібних тварин хворих на мікроспорію котів піддають евтаназії, пояснюючи це тим, що в “Інструкції про заходи проти грибкових хвороб сільськогосподарських тварин”, затвердженою в 1954 р., хворі на мікроспорію коти підлягають знищенню. Однак у наступній “Інструкції про заходи з профілактики та ліквідації захворювання тварин стригучим лишаєм” (1983) про дії відносно хворих дерматофітозами котів і собак зовсім нічого не сказано (мається на увазі лікування останніх).

Господарство вважається оздоровленим через 15 діб після одужання останньої хворої тварини й проведення заключної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень використовують лужний 2%-ний розчин формальдегіду на 1%-ному розчині їдкого натрію, гарячий 10%-ний розчин сірчано-карболової суміші за дворазового нанесення з годинним інтервалом; гарячу формалін-гасову емульсію, яку виготовляють із 10 частин формаліну, 10 частин гасу, 5 частин креоліну і 75 частин води (Конопаткин А.А. та ін., 1984; Каришева А.Ф., 2002; Корнієнко Л.Є. та ін., 2003).