ТРИХОФІТІЯ

Трихофітія (лат. Trichophytia; син. трихофітоз, стригучий лишай) – хронічна грибкова зоонозна хвороба, яка характеризується появою на шкірі різко обмежених, тих, що лупляться, ділянок з обламаним біля основи волосом або розвитком вираженого запалення шкіри, із виділенням серозно-гнійного ексудату й утворенням товстої кірки.

Історична довідка. Трихофітія належить до групи дерматомікозів – грибкових хвороб багатьох видів тварин, які проявляються ураженням шкіри та її похідних. Захворювання, що спричиняються патогенними грибками, відомі з давніх давен. Арабські вчені у XII ст. описували подібні ознаки в людей. У 1820 р. швейцарський військовий ветеринарний лікар Ернст повідомив про захворювання жінки, яка заразилася стригучим лишаєм від корови. У 1845 р. Грубі і Мальмстем відкрили й описали збудник трихофітії, а французький дослідник Сабуро запропонував класифікацію збудників дерматомікозів. Перші ефективні вакцини проти трихофітії були виготовлені О.Х. Саркісовим, В.В. Петрович, Л.І. Никифоровим, Л.М. Яблочніковим (1971) і здобули всесвітнє визнання.

Характеристика збудника.Збудники хвороби – патогенні мікроскопічні грибки роду Trichophyton (яких у природі існує 24 види) (Борисов Л.Б., 2002), у тому числі Tr. verrucosum, який спричинює трихофітію у великої рогатої худоби; Tr. equinum і Tr. mentagrophytes – у коней (Tr. mentagrophytes виявляють у коней рідко і вони не спричинюють епізоотичного перебігу); варіант Tr. gypseum Trichophyton mentagrophytes – великої рогатої худоби, овець, свиней, коней, кролів, собак, котів, хутрових звірів, морських свинок. Новий вид збудника виділено від верблюдів – Tr. sarkisovii.

Літературіні дані свідчать, що Tr. verrucosum і Tr. mentagrophytes можуть спричинювати трихофітію у людей. Захворювання серед лікарів ветеринарної медицини, конюхів і доярок у разі обслуговування тварин, хворих на трихофітію, свідчить про ураження даними видами трихофітонів, що неважко перевірити співставленням грибкових культур, виділених від хворих людей, і тварин (Скрипник В., 2007).

У препаратах з ураженого волосу й лусочок шкіри під мікроскопом за збільшення у 400–500 разів усі патогенні грибки мають вигляд тонких гіллястих ниток (вегетативна форма), які розміщуються рядами по довжині волосу, на поверхні шкіри та шкірних лусочок. У грибів роду Trichophyton гіфи міцелію прямі, лежать правильними рядами по довжині волосу, на поверхні шкіри та шкірних лусочок і ланцюжків із круглих чи овальних спор діаметром 3–8 мкм. Розміщені останні на волосині або всередині неї правильними ланцюжками, біля основи волосини, у вигляді чохла.

З лабораторних тварин до трихофітії сприйнятливі морські свинки та кролі. Грибки легко культивуються за температури 26–28 ^оС на середовищі Сабуро, сусло-агарі, агарі Літмана, де вони на 5–30-ту добу утворюють характерні колонії і різного кольору пігменти (Кари-
шева А.Ф., 2002). О.Є. Галатюк (2003) наводить наступні рецепти ростових живильних середовищ. Сусло-агар: солодове нехмільне сусло (отримане з пивоварного заводу) розводять два рази водопровідною водою до 7^о вмісту цукру за Балінгом, встановлюють необхідну концентрацію водневих іонів (рН) і додають 2% агару. Після розчинення агару середовище фільтрують, розливають у пробірки або колби і стерилізують в автоклаві 30 хв під тиском 0,5 Ат. Після стерилізації рН середовища має становити 6,3–6,5. М’ясопептонно-гліцериновий агар з 2%-ною глюкозою: глюкоза – 20 г, гліцерин – 25 г, пептон – 10 г, хлористий натрій – 5 г, стерильна м’ясна вода (розведена дистильованою 1:2) – 1 л, агар-агар – 20 г. До стерилізації рН 7,0–7,1. Після розчинення агару середовище фільтрують, розливають у пробірки, стерилізують під тиском 0,5 Ат протягом 30 хв. Агар Сабуро: глюкоза – 40 г, пептон –10 г, агар-агар – 18 г, вода водопровідна – 1 л. Після розчинення агару середовище фільтрують, розливають у пробірки або колби і стерилізують в автоклаві 30 хв під тиском 0,5 Ат, рН при цьому має бути у межах 6,9–7,0. Елективне середовище з додаванням нікотинової кислоти. Основне середовище: глюкоза – 40 г, MgSO₄ – 0,1 г, КН₂РО₄ – 1,8 г, агар – 40 г, дистильована вода – 1000 см³. Середовище В: нікотинова кислота – 10 мг, дистильована вода – 1000 см³. Автоклавувати за t^o 120 ^оС 15 хв. До 100 см³ основного середовища додати 2 см³ розчину В і розлити в пробірки. Елективне середовище для диференціації Microsporum canis від Trichophyton mentagrophytes. Картопляний агар: 500 г почищеної картоплі дрібно нарізаної, додати 1 л дистильованої води, зварити, процідити через марлю, додати
натрій хлорид – 5 г, дріжджі-екстракт – 2,5 г, агар-агар, глюкоза – 20 г. А. Головко та ін. (2004) повідомили про створення комплексного середовища для культивування Tr. verrucosum на основі солодового молока із зерна пшениці.

Tr. verrucosum (faviforme) – грибки діаметром 5–8 мкм – на 15–20-ту добу після посіву утворюють колонії біло-сірого кольору, мають складчастий або горбистий вигляд, злегка підняті над поверхнею або плоскі, з рівними або зубчастими краями. Міцелій гіллястий, мікроконідії овальні або грушоподібні, розміром 1–3´2–8 мкм. Макроконідії видовжені, розміром 3,5–8 ´ 20–50 мкм. Артроспори діаметром 3,5–8 мкм, мають округлу форму. В. Скрипник та ін. (2005) зазначають, що існує принаймні три варіанти Tr. verrucosum: – Tr. album – білі, в центрі піднесені, горбисті, великі зморшкуваті колонії; Tr. ochraceum – пласкі, шкірясті, радіально складчасті жовті колонії; Tr. discoides – пласкі, дископодібні з рівними кінцями, злегка пухнасті сіро-білі колонії.

Tr. equinum – грибки діаметром 6–7 мкм, на 7–14–16-ту добу після посіву утворюють характерні білі, бархатисті, плоскі, гладенькі колонії. Краї колоній бахромчасті, занурені у субстрат, колонії жовтувато-оранжеві, у зрілих і старих культурах – рожево-червоні. Міцелій септований, діаметром 2,5–3,5 мкм, розвивається під прямим кутом із закрученими й рідкими інтерполярними хламідоспорами, 3,9–10х3–
4 мкм. Мікроконідії овальні або грушоподібні, розміром 1–3х3–
7 мкм. Макроконідії численні, булавоподібні, септовані, розміром 3–7х15–45 мкм, зустрічаються рідко. Артроспори відсутні.

Tr. mentagrophytes – формує колонії, які швидко ростуть. Спочатку колонії бархатисті, потім борошнисті, широкі, плоскі, в центрі невелике заглиблення або горбик, білувато-жовті або коричневі. Міцелій рівний, звивистий, діаметром 2,5–3,2 або 1,5–4,5 мкм. Мікроконідії круглі або грушоподібні, в зрілих культурах можуть бути спіралеподібні. Макроконідії веретеноподібні, 12–30х5–8 мкм. Хламідоспори округлі, 4–10 мкм.

Tr. gypseum – грибки діаметром 3–5 мкм, на 5–6-ту добу після посіву утворюють білі, кремові, темно-жовті, бархатисті, гладенькі або складчасті колонії. Макроконідії булавоподібної форми, розміром 5–10х30–50 мкм. Мікроконідії округлі або овальні, діаметром 2–4 мкм. Артроспори відсутні (Горячкина Е.И., Головина Н.П., 1999;
Цыбин Е.А., 2000; Саттон Д. и др., 2001; Головина Н.П., 2001; Каришева А.Ф., 2002; Скрипник В., 2005; Perer T. et al., 1998).

Збудники трихофітії надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі. В ураженому волосі й лусочках шкіри зберігаються протягом 7-ми років, у патологічному матеріалі – 1,5 року. У заражених приміщеннях, предметах догляду за тваринами, кормах залишаються життєздатними 4–8 років, у гної та гноївці – 3–8 міс., у ґрунті – 3–4 міс. Стійкі до заморожування, висушування та дії сонячного світла. Під час кип’ятіння інактивуються протягом 2-х хв, за нагрівання до 80 ^оС – через 7–10 хв. Під дією сухої пари при 110 ^оС гинуть через 1 год,
80 ^оС – через 2 год. Руйнуються лугами (1–3%-ним розчином), форм-альдегідом (1–3%), сірчано-карболовою сумішшю (5%) – через 15–
30 хв (Спесивцева Н.А., 1960; Кашкин П.Н., 1967).

Епізоотологічні відомості. На трихофітію хворіють усі види свійських тварин, однак найбільш сприйнятливі – велика рогата худоба, коні та м’ясоїдні. Рідко хворіє дрібна рогата худоба й свині. Трихофітія спостерігається також серед диких гризунів – мишей та щурів. Більш схильні до захворювання молоді тварини з тонкою й ніжною шкірою, куди в разі порушення її цілісності грибки легко проникають і розмножуються.

Джерелом збудника є хворі та перехворілі свійські тварини, іноді мишоподібні гризуни, ховрахи, які виділяють збудник в зовнішнє середовище з ураженими лусочками, кірочками та волосом. Здорові тварини заражаються за безпосереднього контакту з хворими тваринами під час парування, облизування уражених місць шкіри, взаємних дотиків у разі щільного утримання тощо. Собаки і коти заражаються під час обнюхування, облизування, бійок.

Факторами передачі й поширення хвороби можуть бути контаміновані грибком корми, пасовища, приміщення (небезпечні щодо цього приміщення, де стояли хворі тварини, особливо стіни, дерев’яні перегородки, напувалки, годівниці), предмети догляду (щітки, лопати, упряж та ін.), одяг обслуговуючого персоналу тощо. Звичка телят тертися одне об одного, чесати голову та інші частини тіла об навколишні предмети, стіни, годівниці сприяють швидкому перезараженню поголів’я телятника. Спори грибка можуть переноситись повітрям, а також із пилом і краплями води. Поширенню хвороби сприяють зоогігієнічні порушення в утриманні тварин, несвоєчасне лікування, відсутність необхідного догляду за шкірою. Так, під час линяння й шелушіння шкіри пророслі частини гриба після їх відторгнення від шкіри тварини можуть виживати в стійлі або на пасовищі до 5 років. Поширенню інфекції в деяких випадках сприяють невдалі лікувальні процедури, коли в телятнику зскрібають кірочки з уражених ділянок тіла хворих і зскрібки не знищують. Обслуговуючий хворих тварин персонал може переносити збудника на своїх руках, одязі, взутті.

Виникнення і розвиток захворювання зумовлюються не тільки патогенністю гриба, а й станом організму тварин. С.В. Петрович (1989) та інші дослідники відмічають, що в неблагополучному із трихофітії господарстві, на тяжку форму трихофітозу хворіє слабкий, з незадовіль-ною вгодованістю молодняк, причому, як правило, хворіють і у літній період, однак питання про зв’язок захворювання на трихофітію з певним типом і повноцінністю годівлі тварин дотепер недостатньо вивчений. Вважають, що патогенність дерматофітів пов’язана з кількістю інфекційного матеріалу, із комплексом факторів навколишнього середовища, а ще більший вплив на паразитарну активність гриба справляє стан макроорганізму. Останній у ряді випадків визначає початок, перебіг і результат грибкових захворювань.

У разі виникнення явного клінічного дерматомікозу особливе значення надається факторам, що знижують резистентність організму. До них належать: неповноцінна годівля, особливо взимку (знижений рівень вітаміну А), велике скупчення тварин за їх безприв’язного утримання, відсутність сонячного опромінення, знижений імунітет, наприклад, після застосування імуносупресорів, а також локальне зниження резистентності внаслідок мікротравм через тривале натирання прив’яззю. Захисні механізми в організмі, передусім слабких і виснажених тварин, виявляються недостатньо активними, щоб протистояти зараженню збудником трихофітії, тому невипадково це захворювання часто поширюється навесні, коли в багатьох господарствах не вистачає повного комплексу необхідних кормів. До цього часу організм тварини вичерпує свої резервні запаси, внаслідок чого і відбуваються явища кормової дистрофії. Одноманітна годівля в період стійлового періоду, іноді лише грубими кормами, не може забезпечити, часто навіть найнеобхідніших природних потреб організму тварини (Скрипник В., 2007).

Захворювання серед хутрових звірів може виникнути після згодовування боєнських відходів від хворих на трихофітію тварин. У собак і котів трихофітія спостерігається зазвичай серед бездомних, бродячих тварин, які часто стають джерелом збудника для кімнатних тварин. Захворювання швидко поширюється, уражуючи значну кількість домашніх тварин, особливо в густонаселених міських районах, і становить велику загрозу для людей (Конопаткин А.А. та ін., 1984; Каришева А.Ф., 2002).

Трихофітією переважно уражуються кролі до 6-місячного віку (Голубев И.А., 1970). В. Рухляда зі співавт. (1998) зазначають, що поширенню трихофітії у неблагополучному господарстві сприяє одночасне утримання у приміщеннях кролематок із приплодом та тварин інших вікових груп. Унаслідок дії вентиляції у повітря приміщень підіймається пил та пух, які, осідаючи на клітках, потрапляють у гнізда з кроленятами. До захворювання сприйнятливі всі породи кролів. Хворобу реєструють серед тварин усіх вікових груп, проте найбільш часто хворіє молодняк, починаючи з 25–30-денного віку.

До трихофітії сприйнятливі тварини усіх вікових груп, однак більш чутливим є молодняк, в якого захворювання має більш тяжкий перебіг. Молодняк великої рогатої худоби до 2-х років і тварини з тонкою шкірою або ушкодженими ділянками більш чутливі до зараження. Спостерігається особливо підвищена чутливість до захворювання на трихофітію високопродуктивної, породистої худоби (Скрипник В., 2007).

Трихофітія реєструється у будь-яку пору року, однак здебільшого в зимово-весняний (стійловий) період, особливо за незбалансованої і неповноцінної годівлі. У стаціонарно-неблагополучних господарствах масове захворювання тварин можуть спостерігати і в осінній період, у разі розміщення тварин у недостатньо знезаражених приміщеннях. Рідше хвороба спостерігається в пасовищний період (як продовження виниклої взимку хвороби). Несвоєчасне виявлення хвороби, запізніле й неправиль-не лікування, спільне утримання хворих і здорових тварин, невиконання профілактичних заходів може призвести до створення стійкого стаціонарного вогнища. Трихофітія перебігає у вигляді спорадичних випадків або ензоотичних спалахів. У хворих тварин знижується продуктивність, вони відстають у розвитку й рості, а за значного ураження шкіри з ускладненнями секундарною мікрофлорою – навіть гинуть.

Патогенез. Після проникнення в шкіру спори проростають, грибок швидко розмножується в роговому шарі епідермісу (розпушує його) й волосяних фолікулах, спричинюючі запальні реакції шкіри (серозне запалення), порушення живлення волосу. У зв’язку з тим, що корені волосу при цьому здебільшого не руйнуються, на їх місці росте новий волос. У тих випадках, коли грибки проникають у глибину шкіри й руйнують волосяні цибулини, на місцях ураження утворюються облисілі осередки. Запалення шкіри переважно супроводжується незначним випотіванням ексудату, утворенням невеликих вузликів і міхурців з наступним утворенням кірочок та їх лущенням. Іноді грибки проникають у глибину шкіри через роговий шар у піхву волосяного фолікула і зумовлюють утворення струпоподібних кірок, просякнутих клейким випотом, які щільно прилягають до шкіри.

Можливе поширення збудника в організмі лімфогенним і гематогенним шляхом, утворення дисемінованих мікотичних процесів у легенях, печінці, селезінці та інших органах, порушення обмінних процесів, що призводить до виснаження і навіть загибелі тварин.

Трихофітія впливає на загальний стан хворих тварин: в їхньому організмі утворюються антитіла, розвивається алергічний стан і відносний імунітет (можлива реінфекція) (Петрович С.В., 1989).

Клінічні ознаки й перебіг. Інкубаційний період триває 6–30 діб. Перебіг хвороби завжди хронічний. У великої рогатої худоби уражується шкіра в ділянці голови, шиї, основи вух, рідше – на бічній поверхні грудної стінки, спині, стегнах, хвості. Розрізняють поверхневу (плямисту), глибоку (фолікулярну) і атипову (стерту) форми хвороби. Поверхнева форма спостерігається у дорослої худоби і характеризується утворенням на шкірі дрібних, завбільшки з горошину вузликів, на місці яких згодом виникають різко обмежені круглі плями, що поступово збільшуються, вкриваються жовто-сірими азбестовими кірками завтовшки від 2 мм до
1 см і перетворюються в струпи. Волосся на уражених ділянках втрачає блиск, стає сухим, легко обламується. Через 1–2 міс. кірки й струпи відпадають, відкриваючи оголені безволосі ділянки шкіри, які з часом заростають волоссям. У разі несвоєчасно проведеного лікування поряд зі старими плямами, а також на інших ділянках тіла з’являються нові осередки ураження. Шкіра на окремих ділянках значно потовщується, набуває складчатості. Спостерігається свербіж, іноді дуже сильний. Для глибокої форми хвороби характерні різко виражені запальні явища різних ділянок шкіри, які часто зливаються, поширюються, охоплюють значні поверхні. Спостерігаються гнійний фолікуліт, абсцеси, формування товстих кірок із засохлого гною, сильний свербіж. Загоювання таких вогнищ триває до 2 міс. і більше, нерідко закінчується утворенням рубців. Хворі телята худнуть, значно відстають у розвитку. Часто такий процес ускладнюється секундарною мікрофлорою. Атипова форма проявляється утворенням на шкірі голови та інших ділянках тіла характерних трихофітійних вогнищ округлої форми без ознак запалення. Після злущування кірочок оголюється гладенька поверхня шкіри, на якій упродовж 7–14 діб виростає волосся. У телят-молочників шкіра часто уражується в ділянці губ і лицьової частини голови. Внаслідок утворення товстих кірочок морда здається вимазаною тістом (“тістова морда”). Спостерігається болючість ураженої шкіри, свербіж. Телята повільно ростуть, худнуть, у разі відсутності лікування – навіть гинуть.

У коней шкіра уражується переважно в ділянці голови, шиї, боків, спини, крупа, навколо хвоста, іноді – кінцівок і черева. Як і у великої рогатої худоби, спостерігаються три форми хвороби, що супроводжуються сильним свербежем. Поверхнева форма хвороби характеризується ураженням волосу, воно втрачає блиск, скуйовджується, поступово обламується й відпадає разом із кірочками. Ділянки шкіри позбавлені волосу, мають округлу або овальну форму, вкриті сіруватими лусочками, часто зливаються, утворюючи плями діаметром від 1 до 5 см, на яких з’являються ледь помітні міхурці, потім струпи, а згодом на їх місці утворюються пухкі азбестоподібні кірки. Невдовзі уражені ділянки звільняються від кірок, у центрі плям з’являється новий волос темнішого кольору. Глибока форма хвороби супроводжується розвитком гострого запалення шкіри, утворенням фолікулів, абсцесів. У разі надавлювання на вогнище ураження через отвори волосяних сумок просочується гній. Процес захоплює не лише волосяні сумки, але й основу шкіри, шкірні залози і підшкірні шари. Уражені ділянки можуть зливатися, поширюватися на нижню частину черева й кінцівок. Атипова форма хвороби – найбільш доброякісна. У ділянці крупа й голови відмічаються невеликі потертості шкіри, садна, облисіння. Н.А. Спесивцева та В.В. Костин (1976) у коней виділяють ще везикулярну форму перебігу, за якої виявляють дрібні пухирці в ділянці стегон, промежини і на препуції. Пухирці розкриваються, швидко підсихають і на їхньому місці утворюються дрібні лусочки. Хвороба супроводжується свербежем.

В овець трихофітія спостерігається здебільшого до 2-річного віку. Залежно від тяжкості патологічного процесу розрізняють поверхневу, глибоку і стерту (атипову) форми прояву хвороби. Поверхнева форма трихофітії реєструється переважно в період зимівлі овець в умовах антисанітарного утримання, незадовільного догляду та годівлі. У тварин виникають значні вогнища ураження із захопленням голови, шиї, грудей, лопаток, спини й основи хвоста. Шерсть скуйовджена, тьмяного кольору. Кірочки з волосом цупко утримуються на потовщеній, місцями гнійно розм’якшеній поверхні, яка кровоточить. На малошерстих ділянках місця ураження червоніють, з’являються округлі, такі що злущуються, цятки. Поверхнева форма з розвитком процесу переважно переходить у глибоку. Глибока фолікулярна форма виявляється, головним чином, біля основи вушних раковин, в ділянці лобних кісток, кінчика носа, повік, надочної ямки, потилиці, основи хвоста, вінчика і путового суглоба, нечасто на шиї та лопатках. Починається вона з утворення дрібних твердих горбиків, які потім укриваються темно-сіруватими кірками; останні важко знімаються, при цьому оголюється ерозивна болюча шкіра. На довгошерстих ділянках шкіри волос склеюється в пучки значною кількістю ексудату, який виділяється. В окремих тварин болючий процес у ділянці повік і вушної раковини перебігає за типом тонкопластинчастого злущування на поверхні вогнищ із поріділим волосом. Кірочки з волосом міцно утримуються на потовщеній, мокнучій, місцями гнійно розм’якшеній, кровоточивій поверхні шкіри. В ягнят ураження спостерігаються в ділянці голови й окружності ротової порожнини, що утруднює приймання їжі. Стерта форма трапляється влітку і характеризується появою на шкірі малопомітних вогнищ округлої, довгастої або трикутникової форми з незначним злущуванням. Уражуються губи, зовнішня поверхня вушних раковин, ніс, рот і очі. Запальний процес здебільшого відсутній (Кадымов Р.А. и др., 1987).

Свині хворіють рідко. Перебіг хвороби доброякісний, характеризується утворенням на шкірі голови, грудей, спини, черева нечисленних червоних округлих плям, вкритих сухими, тонкими коричневими кірочками. Свербежу не буває. Хвороба часто закінчується самовидужанням.

У собак і котів клінічні ознаки хвороби дуже подібні. Уражується шкіра голови, шиї, біля основи хвоста й на кінцівках. Плями спочатку невеликі, округлі, поступово збільшуються, охоплюючи значні ділянки шкіри, вкриваючи її товстими щільними кірками. Волос стає ламким, легко висмикується й випадає, оголюючи щільні уражені осередки червоно-брунатного або сіруватого кольору. Внаслідок розчісування шкіра оголюється, стає болючою, втрачає еластичність. Іноді захворювання собак на трихофітію супроводжується утворенням на щоках округлих болючих осередків, які виступають над облисілими ділянками шкіри (Глотова Т.И., 1998). О. Бублик та ін. (2004) зазначають, що останнім часом у собак виявляють випадки комбінованого перебігу трихофітозу й кандидозу, а у такс – ще й випадки аспергільозу.

За трихофітії кролів на шкірі повік, носа, губах, вухах і кінцівках, а згодом і по всьому тілу з’являються різної величини округлі плями різного розміру, які підвищуються над поверхнею шкіри і вкриті сірувато-білими або сірувато-попелястими кольору лусочками й кірочками. У разі натискання на кірочки з них інколи виступає гнійний ексудат, який підсихає у вигляді струпів. Під час їх зняття видно оголену гіперемійовану шкіру. Інколи у кролів добре виражений свербіж. Уражені ділянки локалізуються здебільшого на вухах. Внаслідок затяжного процесу лишайні плями зливаються й поширюються майже по всьому тілі. Хворі кроленята, як правило, худнуть, відстають у рості та розвитку. И.А. Голубев (1970) зазначає, що ураження за трихофітії кролів переважно локалізуються на носі, вушних раковинах і навколо заднього проходу. В окремих тварин вони можуть бути розсіяні по всьому тулубу. У вогнищах уражень виявляють порідіння шерсті, появу зламаного волосу, лушпиння за відсутністю запалення шкіри.

В. Рухляда зі співавт. (1998) зазначають, що в неблагополучному з трихофітії кролів господарстві найтяжче хворіли новонароджені. Перші ознаки мікозу в кроленят з’являлися на 5–7-й, а інколи навіть на 3-й день життя. Найчастіше уражалася шкіра носа, навколо рота та черева. Мікотичні вогнища неправильної форми були вкриті товстими тістоподібними нашаруваннями світло-сірого або жовтуватого кольору, після видалення яких відкривалася ерозивна поверхня червоного кольору, з якої виділялася кров. Спочатку в кожному гнізді захворювало 1–2 кроленят, а потім протягом 30–45 днів – усі тварини. У разі ураження шкіри навколо рота у кроленят погіршувався процес смоктання та прийом корму. У цьому разі вони швидко виснажувалися. Більшість кроленят, які захворювали до 15-денного віку, гинули. На шкірі молодняку старше 2-місячного віку знаходили поодинокі мікотичні ураження, які загоювалися протягом 1–2-х міс. Дослідженнями встановлено, що близько 90% кролів заражалися у віці до 60 днів і до 4-місячного віку хворів практично весь молодняк. Дорослі кролі повторно не заражалися, але у підсисних кролематок із хворими кроленятами на шкірі навколо сосків з’являлися безволосі ділянки округлої форми, вкриті лусочками, що вказувало на перебіг хвороби в атиповій формі.

Трихофітію лабораторних тварин (миші, щурі, хом’яки, морські
свинки) спричиняє T. mentagrophytes. Дрібні вогнища уражень здебільшого локалізуються на морді, лапах, спині, навколо хвоста. Часто перебіг трихофітії у цих видів тварин легкий.

Діагностика.Діагноз на дерматомікози встановлюють комплексно, враховують клінічну картину хвороби, епізоотологічні особливості перебігу хвороби, однак кінцевий діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження відібраного матеріалу.

Для підтвердження діагнозу в лабораторію ветеринарної медицини надсилають зскрібки шкіри й волосся з периферичної частини свіжого, не обробленого лікувальними препаратами, вогнища. Проводять мікроскопію (її можна провести безпосередньо в господарстві), висіви на живильні середовища (виключно спеціальні).

Для мікроскопії волосин і лусочок шкірочки поміщають на предметне скельце або в бактеріологічну чашку, заливають 10–20%-ним розчином їдкого натру і ставлять на 20–30 хв у термостат, або злегка підігрівають над полум’ям спиртівки. Оброблений таким чином матеріал поміщають у 50%-ний водний розчин гліцерину, накривають покривним склом і проглядають під мікроскопом. У позитивних випадках виявляють характерні нитки міцелію й спори (Головина Н.П. и др., 2003).

Для отримання культури збудника трихофітії шматочки лусочок висівають на агар Сабуро з пеніциліном та стрептоміцином (50 ОД/см³ і 100 ОД/см³ середовища). Ріст гриба, у позитивних випадках, спостерігається через 4 доби у вигляді білого рідкого пухнастого міцелію.

Для дослідження морфологічних особливостей культури висівають на сусло-агар, на якому спостерігається ріст білого густоборошнистого міцелію (Trichophyton gypseum). Алейрії – численні, кулясті, овальні, лимоноподібні та інколи зібрані у вигляді грона; зустрічаються клітини у 2 рази більші за мікроконідії. Макроконідії – веретеноподібні, з 2–4-ма перетинками, у деяких кінці загострені; спостерігають різну кількість хламідоспор (Рухляда В. та ін., 1998).

Індикацію збудника в патологічному матеріалі можна здійснювати із застосуванням реакції імунофлуоресценції. За ефективністю цей метод може порівнюватися з культуральним дослідженням (Іванов Г.В.,
2003). Установлена можливість ретроспективної діагностики трихофітії
і мікроспорії із застосуванням РНГА та ELISA (Поляков И.Д.,
Иванова Л.Г., 2001).

Останнім часом за кордоном з’явились середовища для швидкої іден-тифікації дерматофітів – Dermatophyte Test Medium (DTM). За їх допомоги діагностують 30–50% хворих тварин, які з різних причин дали негативний результат під час застосування лампи Вуда. За наявності в досліджуваній пробі дерматофітів середовище жовтого кольору змінює колір до червоного в термін, вказаний у методиці. Особливість цього експрес-методу полягає в тому, що дерматофіти в першу чергу вживають протеїни, які присутні в середовищі, що спричинює лужність середовища й зміну кольору індикатора водневих іонів. Водночас усі присутні в досліджуваній пробі сапрофіти спочатку використовують вуглеводи, а не протеїни, не впливаючи на рН середовища. Після вживання вуглеводів сапрофіти починають використовувати протеїни, але до цього часу тест уже вважається закінченим. Крім того, селективні антибіотики, які додаються у середовище, інгібують ріст непатогенних сапрофітів і бактерій (Беспалов В.П. и др., 2003).

Під час вивчення біологічних особливостей трихофітонів вивчають патогенність останніх для морських свинок. У позитивних випадках у разі нанесення суспензії грибних елементів, на місці введення виникає сильна гіперемія, утворення лусочок і кірочок, з-під яких виділяється гнійний ексудат (Скрипник В., 2005).

Діагности також повинні враховувати, що нині у тварин реєструють так звані асоційовані дерматомікози: трихофітоз-мікроспороз, трихофітоз-кандидоз (Скрипник В.Г. та ін., 2004).

Диференційна діагностика. Трихофітію потрібно диференціювати від мікроспорії, паршів, корости, екземи та дерматитів неінфекційної етіології – на підставі клінічних ознак, епізоотологічних даних та результатів лабораторного дослідження.

Під час діагностики прихованих і атипових форм мікроспорії, а також з метою диференційної діагностики використовують метод люмінесцентного аналізу. Досліджують матеріал або тварин у затемненому приміщенні під переносною ртутно-кварцовою лампою ПРК-2, ПРК-4 із фільтром Вуда. Волос, уражений грибами Microsporum, під впливом ультрафіолетових променів дає смарагдово-зелене свічення, а за трихофітії і фавусу таке зелене свічення відсутнє. Крім того, враховують, що за мікроспорії не буває свербежу, шкіра на уражених ділянках гладенька, плями мають неправильну форму, волос обламується на деякій відстані від шкіри. Під час мікроскопічного дослідження всередині волосу виявляється лише міцелій грибка, а дрібні спори розміщуються мозаїчно у вигляді чохла назовні волосу, біля його основи.

За парші уражений волос розміщується групами серед здорового волосу і не обламується, а випадає. Кірочки мають характерний вигляд “блюдечка” або “щитка” із заглибленням у центрі. Короста супроводжується сильним свербежем, відсутні характерні для трихофітії обмежені округлі плями, під мікроскопом виявляють коростяних кліщів. За екземи й дерматитів відсутні обмежені плями, волос не обламується, результати мікологічних досліджень негативні.

Лікування. Усіх хворих на трихофітію тварин ізолюють і лікують вакцинами, які вводять внутрішньом’язово, дворазово, з інтервалом 10–14 діб у дозах: ліофілізовану вакцину ЛТФ-130 для профілактики й лікування великої рогатої худоби від трихофітії: телятам до 4 міс. – 10 см³, від 4 до 8 міс. – 15, віком понад 8 міс. – 20 см³; концентровану живу суху вакцину ТФ 130К для профілактики й лікування трихофітії (стригучого лишаю) великої рогатої худоби: телятам від 1 до 5 міс. – 2 см³, молодняку віком понад 5 міс. і дорослим тваринам – 4 см³. Коням застосовували вакцину СП-1. Вакцина СП-1 (містила Tr. equinum та Tr. mentagrophytes) дозволила практично ліквідувати трихофітію коней. На цьому фоні все частіше стали реєструвати мікроспорію коней. Однак вакцину нині не виробляють. Н.П. Головина и др. (2004) розробили вакцину еквідерм (асоційована жива суха вакцина) проти трихофітії та мікроспорії коней, яка з успіхом застосовується в РФ. До складу вакцини включені антигени Tr. equinum та М. canis. Вид Tr. mentagrophytes часто зустрічається в коней, але як було показано розробниками препарату в дослідах із перехресного зараження та в імунологічних реакціях (РА, РЗК тощо), ці два види грибів дають 100%-ний імунологічний перехрест і тому відсутня необхідність включення цього антигену до складу вакцини (Горячкина Е.И., 2001).

Вакцину МЕНТАВАК для профілактики та лікування трихофітії хут-рових звірів і кролів уводять з інтервалом 7–10 діб, цуценятам лисиць і песців віком від 1 до 4 міс. – 2 см³, молодняку віком понад 4 міс. і дорослим тваринам – 3 см³. Кролям вакцину МЕНТАВАК уводять у дозі 1 см³ для лікування всіх вікових груп. Тваринам зі значними ураженнями через 10 діб після другої ін’єкції вакцину вводять утретє в ідентичних лікувальних дозах. Лікувальний ефект після введення вакцин настає через 15–30 діб після другої ін’єкції і виявляється стоншенням та відторгненням трихофітійних кірок. Для прискорення відторгнення кірок уражені ділянки змазують вазеліном або риб’ячим жиром.

Для лікування й профілактики трихофітії та мікроспорії котів, собак, хутрових звірів і кролів використовують вакцини “Вакдерм” (котам від 3- до 6-місячного віку – 0,5 см³, старшим 6-місячного віку – 1,0; собакам вагою менше 5 кг – 0,5, більше 5 кг – 1,0; кролям до 50-денного віку – 0,5, старшим 50-денного віку – 1,0; хутровим звірам із 30- до 50-денного віку – 0,5, старшим 50-денного віку – 1,0 см³). Вакцина “Вакдерм F” призначена для профілактики й лікування трихофітії та мікроспорії котів (котенятам від 1- до 3-місячного віку – 0,5 см³, старшим 3-місячного віку – 1,0 см³). Вакцина “Мікродерм” так само призначена для лікування та профілактики мікроспорії та трихофітії (профілактичні дози котам у віці від 1,5- до 6-місячного віку – 0,3–
0,5 см³, старшим 6-місячного віку – 1,0; собакам у віці від 1,5- до 6-місячного віку – 0,5, старшим 6-місячного віку та собакам, із масою тіла більше 20 кг – 1,0; кролям віком від 1,5- до 3-місячного віку – 0,5, старшим 3-місячного віку – 1,0; цуценятам лисиць і песців 1–4-місячного віку – 0,5, молодняку старше 4-місячного віку і дорослим – 1,0; нутріям з 2-місячного віку – 0,5 см³; лікувальні дози вакцини становлять подвійну дозу профілактичної) (Слугин В.С., 1999). Інактивована вакцина “Полівак-ТМ” застосовується проти дерматомікозів коней, великої рогатої худоби, собак та кішок. Склад препарату – 8 видів грибів Тріхофітон і Мікроспорум: Trichophyton verrucosum:
T. mentagrophytes, T. equinum; Trichophyton sarkisovi; Microsporum canis; Microsporum canis var. obesum; Microsporum canis var. distornum; Microsporum gypseum. З профілактичною й лікувальною метою вакцину застосовують внутрішньом’язово у зазначених дозах (табл. 3).

Таблиця 3 – Профілактичні та лікувальні дози вакцини “Полівак-ТМ”

Вакцину “Вермет” застосовують для специфічної профілактики й лікування трихофітії тварин, що викликається наступними варіантами грибків: Trichophyton verrucosum, T. mentagrophytes, Trichophyton verrucosum (вар. authotrophicum), T. equinum; Trichophyton sarkisovi. Вакцину з профілактичною й лікувальною метою вводять внутрішньом’язово в ділянці крижів тварини з дотриманням правил асептики, дворазово з інтервалом 7–14 днів (табл. 4) (Саркисов К.А. и др., 2000).

Повторно вакцину вводять у тій же дозі і в ту ж ділянку. Кролям і хутровим звірам вакцину вводять внутрішньом’язово з інтервалом 7–14 днів у задню частину стегна, спочатку в одну, потім в іншу кінцівку. Через 5–15 днів після другої ін’єкції на місці введення вакцини у

Таблиця 4 – Рекомендовані дози вакцини “Вермет” для тварин у см³

тварин утворюється локалізована поверхнева кірочка, яка через 10–20 днів відпадає. Хворих тварин слід прищеплювати двічі в лікувальних дозах. Лікувальний ефект проявляється через 15–25 днів після другої імунізації і характеризується розрихленням, відторгненням кірок і мікотичних вогнищ і ростом нового волосу.

Вакцина ЛТФ-130 – вакцина проти трихофітозу великої рогатої худоби. Ліофілізована із захисним середовищем, атенуйована культура гриба Trichophyton verrucosum Bodin 1902. Препарат уводять внутрішньом’язово в ділянці сідничних м’язів із дотриманням правил асеп-тики дворазово з інтервалом 10–14 днів із профілактичною метою. Доза вакцини для телят віком від 1 до 4-місячного віку – 5,0 см³, від 5 до 8-місячного віку – 8,0, після 8-місячного віку – 10,0 см³. З терапевтичною метою вакцину вводять у подвійній дозі дворазово з тими ж інтервалами. Аналогом попередньої вакцини, яку випускають в Україні, є “Триховак” (Куриленко А.Н. и др., 1987; Каришева А.Ф., 2002; Борисов Л.Б., 2002; Корнієнко Л.Є. та ін., 2003; Соловьев Н.П., 2003; Вербицький П.І., Головко А.М., 2004). Північних оленів щеплять вакцинами “Триховак” і “Мікканіс”. За трихофітії у тварин спостерігають пригнічення клітинного й гуморального імунітету, тому у разі лікування вакцинами бажано застосовувати імуномодулюючі препарати (апістимулін-А тощо)(Алешкевич В.Н. и др., 2004).

У країнах Європи для профілактики й лікування трихофітії застосовують вакцини LTF130, “Пермавакс-трихо/N” (Bredahl L., Andersen Н., 1998; Holubek R., 2000).

Крім специфічного лікування дерматомікози лікують із застосуванням численних хімічних речовин. Зокрема, рекомендується змащувати уражені ділянки, охоплюючи і прилеглу здорову шкіру, 10%-ним розчином саліцилової кислоти на 5%-ному спиртовому розчині йоду, 20%-ним розчином мідного купоросу на нашатирному спирті; застосовують такі фунгіцидні препарати: РОСК, “Зооміколь”, СК-9, мазь “Ям”, “Юглон”, похідні азолів (аміказол, клотримазолова мазь тощо), ламізил, октицил, мікосептин, похідні морфоліну (аморолфін тощо), цинкундан, нітрофунгін, ундецин, мікозолон, 0,25%-ний розчин трихотецину на риб’ячому жирі або вазеліновому маслі. Обробку повторюють до повного одужання тварини. Всередину можна застосовувати нові системні антимікотичні засоби – орунгал, ламізил. Для перорального застосування використовують нізорал (кетоконазол) і новий йодовмісний препарат “Монклавіт-1”, який має високу фунгіцидну дію. Ефективним є також просочування уражених ділянок 3–5%-ним розчином однохлористого йоду з наступним промиванням теплою водою з милом для видалення кірочок із повторним змащуванням шкіри 10%-ним розчином однохлористого йоду. У шкіру в місцях уражень рекомендують втирати 25%-ний розчин хлорного вапна, а згодом порошок суперфосфату, що сприяє виділенню атомарного хлору, який знищує спори грибка (Куриленко А.Н. и др., 1987; Каришева А.Ф., 2002; Борисов Л.Б., 2002; Корнієнко Л.Є. та ін., 2003; Соловьев Н.П., 2003; Османов С.И., 2003).

Під час лікування коней протигрибковими препаратами (“Юглон”, “РОСК”, однохлористий йод тощо) спостерігають сильну подразнюваль-ну дію на шкіру, і навіть опіки. У разі застосування цих препаратів з’являються набряки, які в 3–4 рази перевищують розміри ділянки шкіри, куди їх утирали. Особливо чутливі коні з тонкою й ніжною шкірою – верхових і рисистих порід. Добрий лікувальний ефект дає мазь Ваганова (лізолу – 30 г, дьогтю березового – 50, фракції АСД-3 – 100, вазеліну – 800 г) та мазь з антибіотика ніфіміцину. Після 2–3-разового застосування з інтервалом 3 доби коні одужують протягом 10–15 діб (Спесив-
цева Н.А., Костин В.В., 1976; Андрюшин В.В., 1980). Непогані результати у лікуванні коней 2%-ною емульсією “Імаверол” та аерозольного препарату “Зооміколь” отримали М.Г. Маноян та М.Е. Савицкая (2001).

Дрібним тваринам із кормом, перорально, призначають антибіотик гризеофульвін у дозі 40 мг/кг живої маси на добу протягом 30–50 діб. Для лікування кролів гризеофульвін задавали з кормом із розрахунку 20 мг на 1 кг маси протягом 30 днів (застосовують два курси по 15 днів із 5–7-денною перервою, під час якої тварин необхідно пересадити в чисте, продезінфіковане приміщення, а те, що вивільнилося, механічно очистити та провести в ньому ретельну дезінфекцію). Слід мати на увазі, що застосування гризеофульвіну несумісне з вакцинотерапією, тому що антибіотик убиває живі клітини гриба, які є у складі вакцини (Головина Н., Колодиев Ч., 1996). Отже, розпочинати вакцинацію кролів та інших видів тварин можна лише через 10 днів після припинення лікуваль-ного курсу гризеофульвіном (Никифоров Л.И., 1982; Евтушенко А.Ф., 1992). В. Рухляда зі співавт. (1998) повідомляли про згодовування цього антибіотика кроленятам-сисунам 5–7-денного віку. Кроленят у неблагополучному господарстві обробляли, починаючи з 5-денного віку. Антибіотик розчиняли в риб’ячому жирі й емульсію закапували в рот у дозі 25 мг/кг живої маси тіла. Внаслідок таких обробок мікотичні ураження шкіри у хворих кроленят зникали через 2–3 тижні. Для профілактики захворювання у молодняку автори згодовували їм колоїдну сірку з розрахунку 150 г на 10 кг комбікорму.

А. Глуски (1981) повідомляв про випробування препаратів фунгіцидної дії – мікофіксу і мікодерму за дерматомікозів сільськогосподарських тварин. Мікофіксом (5%-ним водним розчином) тварин обробляли двічі з тижневим інтервалом. За аналогічною схемою після дворазової аплікації мікодерму відбувалось довільне відшарування і відпадання грибних струпів. J. Jurgec (1979) відмічав ефективність фунгіцидного препарату орхоцид-50 (каптан-50) за трихофітії шиншил. M.C. Sharma et al. (1991) повідомляли про ефективність рослинного препарату проти дерматомікозів великої рогатої худоби, спричинених трихофітонами і мікроспорумами. Препарат містив екстракт цибулі (180 мл), часнику (540 мл), лимону (80 мл), порошки камфори і “turmeric” (по 10 мг/л) в маслі Pongamia glabra. Щоденне нанесення лікарського препарату на уражені місця через 12–15 діб призвело до 100%-ного лікувального ефекту. В останні 2 місяці (термін спостереження) ознак дерматомікозів автори не спостерігали. Для лікування телят, хворих на трихофітію, G. Godia et al. (1991) застосували апіфітотерапію. Телятам протягом 3-х діб в уражені місця втирали розчинник (пропіленгліколь), а потім 3 дні втирали екстракт прополісу. За 35 діб одужало 100% телят. Вартість застосованого препарату порівняно з комерційним (бромацет) була на 75,5% нижче (Ломидзе С.Н. и др., 2006).

Імунітет. Усі дерматоміцети – слабкі антигени. Глікопротеїни клітинних стінок цих грибів є алергенами, причому вуглецева частина алергену зумовлює розвиток гіперчутливості негайного типу, а білкова частина – гіперчутливості сповільненого типу (Борисов Л.Б., 2002). Хоча, як зазначають дослідники, після природного перехворювання на трихофітію виробляється напружений довготривалий імунітет, і повторно вони не хворіють. Не вдається заразити таких тварини навіть у разі експериментального зараження (Петрович С.В., 1989).

Для специфічної профілактики трихофітії у великої рогатої худоби застосовують вакцини ТФ-130К, ЛТФ-130 і ТФ-130 (Петрович С.В., 1989; Летягин К.П. и др., 1991; Саркисов А.Х. и др., 1997); північних оленів – триховак (Соловьев Н.П., 2003), мікканіс; в овець – триховіс; коней – еквідерм, мікканіс; для хутрових звірів і собак – ментавак, вакдерм, мікродерм, тримівак, фунгіканіфел тощо (Саркисов А.Х. и др., 1997; Слугин В.С., 1999; Головина Н.П., Колодиев Ч.Б., 1999; Голови-
на Н.П. и др., 2001; Стецюра Л., Кассіч В., 2007). Вакцини здебільшого вводять внутрішньом’язово, дворазово, в одне й те саме місце, з інтервалом 10–14 діб (крім вакцини ментавак). Імунітет у щеплених телят настає на 21–30-ту добу після другого введення вакцини і зберігається не менш як 7 років, у коней – через 30 діб і зберігається 6 років. У хутрових звірів – через 20–30 діб і зберігається не менш як 3 роки.

Для імунізації кролів також застосовують вакцину ЛТГ-135 (“Ментавак”) відповідно до настанови з її використання (Никифоров Л.И., 1981; Никифоров Л.И. и др., 1990). Кролів вакцинують із 45-денного віку з профілактичною та лікувальною метою в дозі 1 см³ дворазово з інтервалом 7–10 днів, внутрішньом’язово в ділянці внутрішньої сторони стегна. Запізнілий термін вакцинації пов’язаний з проведенням щеплень проти міксоматозу та геморагічної хвороби кролів. Імунітет настає через 20–25 днів після другої ін’єкції вакцини і триває не менше трьох років (Куриленко А.Н. и др., 1987; Евтушенко А.Ф., 1992).

Нині для профілактики трихофітії і мікроскопії у кролів (так і в інших видів тварин) широко використовується полівалентна вакцина Полівак-ТМ. Препарат також має високі лікувальні властивості. У сироватках крові від кролів, імунізованих полівак-ТМ, виявляли антитіла до всіх штамів, що є у складі вакцини в однаково високих титрах (Поляков И.Д., Иванова Л.Г., 2001).

Нині більшість дослідників вважають, що в неблагополучних із дерматофітозів господарствах можна застосовувати з лікувальною й профілактичною метою живі та інактивовані вакцини з гомологічних епізоотичних штамів (Литвинов А.М., 1999), а в загрозливих та тих, які нещодавно звільнились від захворювання – лише інактивовані. Такий підхід пов’язаний з тим, що дослідження Х.А. Мукаевой (1989) показали можливість повертання в атенуйованих штамів M. canis вихідної вірулентності в результаті 3–4-разового пасажування через організм сприйнятливої тварини. Подібні властивості А.М. Литвинову (1999) вдалося встановити в атенуйованого штаму T. mentagrophytes.

У країнах Європи ведуться розробки рекомбінантних, субодиничних грибкових вакцин та вакцин із ад’ювантами, які характеризуються ареактогенністю, високою імуногенністю (Descamps F.F. et al., 2003; Vermout S.M. et al., 2004).

Профілактика і заходи боротьби. Загальна профілактика дерматомікозів полягає в дотриманні ветеринарно-санітарних правил, створенні відповідних умов утримання тварин, забезпеченні їх повноцінними кормами, проведенні регулярної дезінфекції, дератизації (по всій території, в коморах, підсобних приміщеннях і гноєсховищах), витримуванні в 30-денному профілактичному карантині всіх новоприбулих тварин із по-дальшим дослідженням їх на інфекційні хвороби.

Кролівницька ферма повинна працювати на кшталт підприємства закритого типу із санпропускником, діючою параформаліновою камерою для дезінфекції спецодягу, дрібного реманенту і гніздових ящиків, обов’язковою зміною робочими верхнього одягу й взуття. Водночас із загальною профілактикою проводять і специфічну. У благополучних господарствах та господарствах загрозливої зони кролів імунізують, починаючи з 45-денного віку, а за надходження племінного молодняку з-за кордону для племінних цілей – незалежно від віку. Під час проведення профілактичних заходів у господарствах обов’язково вакцинують тварин, які утримуються в приватних господарствах населення, яке проживає у цій місцевості (Кузнецова О.В., 1982). Важливим моментом профілактики трихофітії і мікроспорії є використання дерев’яної стружки для підстилки. Ні в жодному разі не можна застосовувати тирсу. На території ферми потрібно постійно знищувати мишоподібних гризунів, собак і котів (Рютова В.П., 1980).

У неблагополучних і загрозливих щодо трихофітії великої рогатої худоби господарствах увесь новонароджений молодняк щеплюють з місячного віку; увесь молодняк, завезений з інших господарств, і все поголів’я великої рогатої худоби, що надходить з-за кордону, вакцинують незалежно від віку. Обов’язково вакцинують тварин, що належать населенню, яке проживає на цій території.

У разі встановлення діагнозу на трихофітію сільськогосподарських тварин господарство оголошують неблагополучним щодо трихофітії, у ньому запроваджують обмеження, за яких забороняється введення в господарство та виведення з нього тварин, за винятком тих, що призначені для забою. Не дозволяється перегрупування тварин усередині господарства; уведення здорових тварин у приміщення, де раніше утримували хворих тварин, до заключного очищення, санітарного ремонту та дезінфекції. Усіх сприйнятливих тварин один раз на 10 діб піддають клінічному огляду. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують, здорових тварин вакцинують. Підстилку, залишки корму та гній від хворих тварин спалюють. У разі вимушеного забою щеплених тварин м’ясо використовують на загальних підставах. Молоко від щеплених корів уживають без обмежень. Гній, видалений з приміщень, де знаходились хворі тварини, піддають біотермічному знезараженню, після чого використовують як добриво. У господарстві проводять комплекс заходів щодо поліпшення догляду й збалансованості раціону. Усю роботу на фермі проводять із дотриманням заходів особистої профілактики. Для дезінфекції приміщень використовують лужний розчин формальдегіду з розрахунку 1 л на 1 м². Готують розчин наступним чином: в 50 л води розчиняють 1 кг їдкого натрію, додають 5,5 л формаль-дегіду і доливають до 100 л водою. У разі підтвердження діагнозу на трихофітію слід повідомити медичний персонал і ознайомити людей про небезпеку цього захворювання.

У неблагополучному з трихофітії кролівницькому господарстві через кожні 10 діб клінічно оглядають усіх тварин господарства. Хворих і підозрілих у захворюванні ізолюють та лікують вакциною “Мен-тавак” і мазями. Спочатку спалюють вогнем паяльної лампи або газового пальника кролячий пух, що зібрався на клітках або всередині них. Потім усі приміщення очищають і промивають водою під тиском 25–30 Атм. Для знищення спор і вегетативних форм збудника інфекції застосовують аерозоль формаліну, яким заповнюють герметично закритий крільчатник із розрахунку 25–30 мг на 1 м³ приміщення (Рютова В.П., 1980). Після виділення хворих кролів приміщення (шед, клітку) дезінфікують 3%-ним розчином формальдегіду з додаванням 1%-ного їдкого натру, 2%-ним розчином формальдегіду з додаванням 1%-ного розчину лугу і 3%-ного розчину креоліну, 12%-ним розчином феноляту натрію з додаванням 1%-ного розчину лугу (Куриленко А.Н. и др., 1987). Норма витрат – 75 см³ розчину дезінфектанту на 1 м³ площі приміщення. Аерозольну і вологу обробки повторюють двічі з інтервалом 24 год. Температура в крільчатнику має бути не нижче +15 ^оС, відносна вологість 85–95% (Кузнецова О.В., 1982). У разі виявлення перших випадків хвороби хворих і підозрілих у захворюванні тварин забивають. М’ясо використовують без обмежень, шкурки дезінфікують згідно з “Інструкцією про дезінфекцію сировини тваринного походження й підприємств з її заготівлі, зберігання та переробки” (1979). Клінічно здорових кролів імунізують. У разі вимушеного забою вакцинованих кролів у перші 10 днів після вакцинації їх м’ясо використовують на загальних підставах після вирізання місця ін’єкції, а після цього терміну – без обмежень. Особи, які обслуговують хворих тварин, зобов’язані дотримуватися правил особистої гігієни, після роботи ретельно чистити та дезінфікувати в параформаліновій камері спеціальний одяг та взуття. Обслуговуючий персонал повинен мити руки гарячою водою з милом і обробляти їх після цього 1%-ним розчином хлораміну (Корнієнко Л.Є. та ін., 2003).

Господарство вважається благополучним щодо трихофітії через
2 міс. після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин, а також після механічного очищення приміщень і проведення заключної дезінфекції. Для дезінфекції тваринницьких приміщень використовують лужний розчин формаліну, що містить 5% формальдегіду і 1% їдкого натру; гарячий 10%-ний розчин сірчано-карболової суміші з дворазовим нанесенням розчину з годинним інтервалом; гарячу формалін-гасову емульсію, що складається з 10 частин формаліну,
10 частин гасу, 5 частин креоліну та 75 частин води. Для заключної дезінфекції використовують лужний розчин формальдегіду (Конопаткин А.А. та ін., 1984; Бакулов И.А. и др., 2000; Каришева А.Ф., 2002).