ЕНЗООТИЧНА ПНЕВМОНІЯ СВИНЕЙ

Ензоотична пневмонія (Pneumonia enzootica, син. ензоотичне запалення легень, мікоплазмозне запалення легень, респіраторний мікоплазмоз свиней) – інфекційна хронічна хвороба, яка характеризується катаральною бронхопневмонією, ремітивною гарячкою, сухим кашлем і затримкою росту поросят, а у разі ускладнень у останніх – значною втратою маси.

Історична довідка. Хворобу вперше описав W. Grips (1903) як хронічний перебіг пастерельозу, що супроводжувався катаральною бронхопневмонією. Не применшуючи ролі стрептококів, стафілококів і коринебактерій у розвитку пневмоній, багато дослідників протягом тривалого часу вважали саме слабовірулентні штами пастерел провідним збудником ензоотичної пневмонії поросят, які проявляли свої патогенні властивості лише у разі впливу несприятливих факторів (ветеринарно-санітарні умови утримання, годівлі тощо). Датські вчені Весслер і Ланнек (1954) і американський вчений W.P. Switzer (1956) із уражених легень свиней виділили поліморфний фільтрівний агент, яким за експериментального зараження вдавалось відтворити хворобу. Таксономічне його вивчення (відкритий двома незалежними групами учених: американськими – R.F. Goodwin et al. (1964, 1967) та англійськими – C.J. Mare, W.P. Switzer (1965)) дозволило віднести його до самостійного виду мікоплазм – Mycoplasma hyopneumoniae. Нині більшість дослідників у всьому світі визнають цю мікоплазму основним збудником ензоотичної пневмонії свиней. Сайдел у 1977 р. запропонував навіть називати це захворювання – респіраторний мікоплазмоз свиней. Беер (1980) вважав, що синергістами Mycoplasma hyopneumoniae, за певних умов, можуть бути M. hyorhinis і M. granularum.

Нині ензоотична пневмонія свиней широко розповсюджена в усьому світі і є однією з найбільш економічно значимих хвороб у сучасному свинарстві. Іспанські дослідники F.J. Pallares et al. (2001) підрахували, що потенційні втрати доходу (від летальності) за ензоотичної пневмонії свиней на 1 кг приросту живої маси склали 56,8%, а вартість антибактеріальних засобів на 1 кг приросту збільшилась на 10,9%. За епізоотологічними відомостями приблизно 95–97% свинарських господарств промислового типу уражені (наявність серопозитивних тварин) Mycoplasma hyopneumoniae (Ciprian A. et al., 1988).

Характеристика збудника. Mycoplasma hyopneumoniae з родини Mycoplasmataceae – характеризується вираженим поліморфізмом, має розмір від 150 до 600 нм. У мазках із культури виявляють кулясті, зірчасті, ниткоподібні та інші форми. Морфологія збудника змінюється залежно від складу живильного середовища та віку культури. Мікоплазми грампозитивні, добре фарбуються за Романовським-Гімзою і за Динсом. У мазках-відбитках із уражених легень збудник представлений у вигляді дрібних коків (0,8 мкм), кільцеподібних і сферичних утворень (1–5 мкм). Збудник культивують на спеціальних, збагачених сироваткою, живильних середовищах. Первинне виділення його з патологічного матеріалу становить значні труднощі; ріст дуже повільний (7–10 днів). Культивують збудник в анаеробних умовах на спеціальних живильних середовищах. Нерідко використовують напіврідке (0,3%), напівщільне (1,3%) середовище та бульйон, виготовлені на основі хотінгерівського відвару серця великої рогатої худоби. На агарі Mycoplasma hyopneumoniaе утворює досить дрібні – 20–400 мкм в діаметрі колонії, у яких, на відміну від інших видів міко-плазм, потовщення центральної частини не буває. Збудник ферментує глюкозу з утворенням кислоти.

Виділити збудник з патологічного матеріалу нелегко. Іноді потрібно провести 3–4 “сліпих” пасажі, перш ніж з’являються ознаки росту його в живильному середовищі. Перший пасаж необхідно проводити в мікроаерофільних умовах. Пасажування штамів збудника на штучних живиль-них середовищах призводить до швидкої втрати їхньої вірулентності (Конопаткин А.А. и др., 1984; Демченко А.В. та ін., 1996).

Mycoplasma hyopneumoniae диференціюють від представника роду Acholeplasma за холестероловим тестом, а від інших видів мікоплазм – специфічною серологічною інгібіцією на живильних середовищах.

Лабораторні тварини до Mycoplasma hyopneumoniae несприйнятливі. Збудник патогенний лише для свиней. В експериментальних умовах хворобу відтворюють інтраназальним зараженням поросят-сисунів суспензією з уражених легень. У крові реконвалесцентів з’являються аглютиніни та комплементзв’язувальні антитіла, що дозволило розробити відповідні зажиттєві тести серологічної діагностики ензоотичної пневмонії свиней.

Стійкість. Mycoplasma hyopneumoniae дуже чутлива до впливу зовнішніх факторів. Антибіотики групи тилозину та препарати тетрацикліну пригнічують ріст мікоплазми, але до пеніциліну, стрептоміцину, поліміксину, неоміцину та ацетату талію вона стійка. Термін виживання збудника в довкіллі залежить від температури, вологості та інтенсивності ультрафіолетових променів. За температури 5–10 ^оС і вологості 75–80% він залишається життєздатним протягом 28 діб, в підстилці – 1–5 діб, за мінус 20 ^оС зберігається місяцями. Нагрівання до температури
50 ^оС і більше вбиває збудник миттєво. Розчини дезінфікуючих речовин швидко інактивують збудник (Конопаткин А.А. и др., 1984).

Епізоотологічні відомості. У природних умовах на ензоотичну пневмонію хворіють поросята-сисуни, відлучені і підсвинки до 6–7-місячного віку. Дорослі свині до збудника стійкі, можуть хворіти нечасто і порівняно легко. Джерелом Mycoplasma hyopneumoniae є хворі, перехворілі та латентно інфіковані свині, які виділяють збудник під час чхання й кашлю, а також з молоком і слизом із піхви. Провідний шлях зараження аерогенний. Поросята заражаються у перші дні життя від своїх матерів і за сумісного утримання з хворими тваринами. Особливо небезпечні хворі тварини, в яких не проявляються маніфестні форми перебігу захворювання (типові клінічні ознаки), носійство в яких здебільшого довічне. Вчені зазначають, що у свинарських господарствах міко-плазм виділяють як від хворих, так і від клінічно здорових тварин
(Bakos К., Dinter Z., 1963; Палунина В.В., 2004).

У неблагополучних господарствах хвороба охоплює від 30 до 80% свинопоголів’я, падіж поросят коливається від 3–5 до 15–30%. У хворих поросят знижується приріст на 16%, а витрати кормів збільшуються на 22%. За повідомленнями англійських дослідників, хворі поросята відгодовуються до беконних кондицій на 26 діб довше ніж здорові. Діагностична служба фірми Pfizer протягом 2,5 років проводила епізоотологічний аналіз щодо ензоотичної пневмонії 2935 стад свиней по всій Німеччині (Horst et al., 1997). Методом ELISA досліджувались проби сироватки крові і молозива на наявність антитіл до Mycoplasma hyopneumoniae. Позитивними виявились 42,5% проб. Цими дослідженнями було також встановлено, що 81,2% свиней відгодівельних стад є носіями Mycoplasma hyopneumoniae. Білоруські вчені А.М. Аксенов та ін. (2002) зазначають, що за проведення серологічних досліджень окремих свинарських господарств Білорусі встановлене носійство у 28,1% досліджених тварин, Польщі – 24,5, Литви – 24,4%. Серед позитивно реагуючих тварин різних вікових груп зазначеними авторами зареєстровано носійство у поросят до 37-денного віку – в 15,9% випадків, 60-денного віку – 12,3, підсвинків у віці 110–130 діб – 63, ремонтних свинок – 50, свиней на відгодівлі – 69,2 і у дорослих свиноматок – 22,2% відповідно. Американські дослідники M. Calsamiglia, C. Pijoan (2000) встановили дослідженнями в ПЛР, що свиноматки першого опоросу були носіями патогенних мікоплазм у 52% випадків, 2–4 опоросу – у 39, 5–7 опоросів – у 35%, у свиноматок 8–11 опоросів носійства практично не виявляли.

Ензоотична пневмонія свиней є типовою респіраторною інфекцією. Всередині господарства збудник переважно розповсюджується повітряно-крапельним шляхом. У розповсюдженні ензоотичної пневмонії особливе значення мають перегрупування та введення в стадо закуплених у неблагополучних господарствах свиней-мікоплазмоносіїв. Такі ситуації нерідко виникають у відгодівельних господарствах, і відтак хвороба набуває характеру епізоотичного спалаху.

У сучасному свинарстві епізоотії ензоотичної пневмонії не мають вираженої сезонності – хвороба виникає у будь-яку пору року. Епізоо-тичному процесу за ензоотичної пневмонії свиней властиві стаціонарність епізоотичних вогнищ і варіювання його інтенсивності від спорадії до широкого розповсюдження хвороби. У неблагополучних репродукторних господарствах найбільша захворюваність припадає на технологічні періоди масових опоросів і відлучення молодняку, а у відгодівельних (за відсутності повного циклу виробництва) – на перші 2–3 міс. після формування відгодівельних груп тварин. Швидкість розповсюдження і тяжкість перебігу хвороби залежить від багатьох факторів: молодого віку тварин; утримання в погано вентильованих і холодних приміщеннях на цементних підлогах; неповноцінної годівлі; розміщення поросят після відлучення значними неоднорідними групами, ураження останніх аскаріозом і метастронгільозом, що призводить до значної захворюваності (30–80%) і летальності (3–15%). Окремі автори вказують, що у разі задовільних умов утримання та годівлі, своєчасно розпочатому лікуванні летальність не перевищує 3–4%, однак за незадовільних умов утримання та годівлі ензоотична пневмонія проявляється як інфекція, ускладнена різною секундарною мікрофлорою (пастерелами, бордетелами, стрептококами, стафілококами тощо) з розвитком тяжких форм пневмоній, в цьому випадку летальність може збільшуватись (Maes D. et al., 2000), іноді до 80–90% (Собко А.И., Гладенко И.Н., 1981).

В епізоотології ензоотичної пневмонії провідне значення має не лише вірулентність збудника, але й його кількість у процесі зараження. Масоване зараження, як правило, спричинює типову хронічну пневмонію. Незначні дози збудника у разі задовільних ветеринарно-санітарних умов утримання тварин здебільшого зумовлюють безсимптомне перехворювання. Однак і в цьому випадку відмічають зниження рентабельності господарства на 20–30% через низький приріст тварин і високу собівартість свинини. В окремих відгодівельних господарствах у 30–40% поросят від підсисного періоду до кінцевих стадій відгодівлі виявляють хронічну респіраторну хворобу, етіологічним фактором якої є Mycoplasma hyopneumoniae (Mateusen B. et al., 2002).

Ензоотична пневмонія, спричинена Mycoplasma hyopneumoniae, може ускладнюватись Pasteurella multocidae і Actinobacillus pleuropneumoniae,
а також іншими бактеріями, збудниками респіраторних хвороб свиней. Найбільш широко вивчено взаємодію Mycoplasma hyopneumoniae із вірусом респіраторно-репродуктивного синдрому свиней (РRRS). Обидва збудники спричинюють пригнічення функції макрофагів організму тварини. Як правило, пріорітетним у патологічному процесі є збудник РRRS, що спричинює локальну (місцеву) імуносупресію, яка, очевидно, згодом відкриває доступ для Mycoplasma hyopneumoniae, що, в свою чергу, супроводжується появою більш широкого місцевого ураження легень. До патологічного процесу в подібних випадках часто приєднується Porcine Circovirus type 2 (PCV-2). Відомо, що PCV-2 і Mycoplasma hyopneumoniae здатні утворювати між собою стійкі комплекси. Важливо також врахувати, що PCV-2 є причиною так званого PMWS (синдром мультисистемного виснаження організму поросят після відлучення), який часто впливає та ускладнює перебіг комплексу респіраторних хвороб (Бругейра С., 2006).

Патогенез. Mycoplasma hyopneumoniae має тропізм до легеневої тканини. J.-R. Chen et al. (1998) довели значну роль адгезивного глікопротеїну в процесі колонізації мікоплазм в організмі тварин. Прониклі в організм свиней респіраторним шляхом, мікоплазми розмножуються в епітелії бронхів і легень, утворюючи вогнища серозно-катаральної бронхопневмонії. Потім в інтерстиціальній тканині і в стінках альвеол виникає лімфоїдно-моноцитарна інфільтрація, яка призводить до звужування бронхів, стиснення альвеол і порушення дихання. Запалення здебільшого розвивається у вентильованих ділянках – на краях часток легень, у вигляді лобулярної пневмонії.

За задовільних умов утримання і повноцінної годівлі тварин патологічний процес може призупинитись. У таких випадках хвороба перебігає доброякісно і протягом 2–3-х тижнів закінчується одужанням. У разі незадовільних умов зовнішнього середовища та участі у патологічному процесі інших умовно-патогенних і патогенних мікроорганізмів (змішана або секундарна інфекція) розвивається лобарна пневмонія – частіше катарально-гнійна і рідко гнійно-некротична або фібринозна.

Порушення легеневого газообміну в початковій стадії компенсується збільшенням частоти дихання, а під час виникнення лобарної бронхопневмонії з’являються ознаки декомпенсації у вигляді задишки, серцевої недостатності та слабкості. В.А. Бортнічук (1974) зазначає, що хронічна гіпоксія (прогресуюче наростання порушення газообміну) призводить до порушень серцевої діяльності, виснаження тварини, появи в стаді замірків та їх загибелі. Однак автор зазначає, що всі ці порушення – це наслідки не лише гіпоксії, адже у разі росту організму має місце взаємодія між гіпофізом, щитоподібною залозою і статевими залозами. Отже, порушення росту свиней виникає за рахунок дисфункцій гормональних реакцій.

Мікоплазми на відміну від бактерій не мають клітинної стінки, а оточені лише тристулковою цитоплазматичною мембраною. Внаслідок цього вони локалізуються у криптах мембран, що робить їх з одного боку недоступними для впливу антитіл і комплементу, а з іншого – у процесі мембранної взаємодії мікоплазм з клітиною господаря відбувається обмін деякими компонентами, що сприяє прояву феномену антигенної мімікрії. Як показали результати досліджень
Н.Н. Андросика (1999), антигени мікоплазм, виділених від свиней, давали позитивну реакцію з гіперімунною сироваткою до легеневої і ниркової тканини в титрі 1:45, до тканини печінки – в розведенні 1:32, серцевого м’яза і селезінки – в титрі 1:16.

Віруси РRRS, грипу, бактерії Actinobacillus pleuropneumoniae, Pasteurella multocida, Streptococcus suis, Haemophilus parasuis, а також Mycoplasma hyopneumoniae проявляють синергідну дію та спричинюють виникнення складного паразитоценолічного комплексу (Ображей А.Ф. та ін., 2005). Встановлено, що Mycoplasma hyopneumoniae збільшує тяжкість і тривалість перебігу пневмонії, спричиненої РRRS. Обидва патогени уражують імунну систему дихальних шляхів. Mycoplasma hyopneumoniae прикріплюється до війок дихального епітелію трахеї і бронхів. Як наслідок розвивається спадання війок, їх втрата, втрата мукоцилярної функції дихальної системи, що призводить до значного ризику виникнення вторинних інфекцій. Mycoplasma hyopneumoniae також спричинює імуносупресію, стимулює лімфоцити, підвищуючи рівень протизапальних цитокінів: фактор некрозу пухлин (ФНО), інтерлейкінів 1 і 6, які індукують подаль-ше місцеве запалення і ушкодження тканини. РRRS у свою чергу спричинює лізис і ослаблення функції легеневих альвеолярних макрофагів. Останнє зменшує стійкість дихальних шляхів до вторинних патогенів. Контроль ензоотичної пневмонії часто розглядається як ключовий момент у боротьбі з комплексом респіраторних захворювань свиней. За наявності РRRS змінена імунна відповідь господаря може відігравати важливу роль у зменшенні ефективності вакцинації проти Mycoplasma hyopneumoniae.

Клінічні ознаки й перебіг. Інкубаційний період у поросят-сисунів триває від 8 до 56 діб і більше. Перебіг хвороби здебільшого підгострий і хронічний.

Перші ознаки хвороби з’являються поступово, між третім і десятим тижнями життя поросят у вигляді пригнічення, зниження апетиту, незначної гіпертермії, чхання і рідкого сухого (пароксизмального непродуктивного) кашлю (підгострий перебіг). До двох тижнів поросята ще добре поїдають корми, загальний стан є задовільним. Надалі перебіг захворювання стає більш тяжким, починають переважати ознаки ураження легень. Кашель стає вологим (Зуев О.Е., Татарчук О.П., 2006).

Хронічний перебіг триває декілька тижнів і навіть місяців. Головним симптомом є кашель, сильні напади якого спостерігають кожного ранку під час годівлі тварин і прогулянок. Дихання стає важким і прискореним, тварини стоять широко розвівши ноги. У хворих поросят спостерігають пригнічення, ремітивний тип гарячки, черевний тип дихання, задуху, вони погано поїдають корми, худнуть і відстають у рості. Часто у таких тварин розвивається слизово-гнійний кон’юнктивіт, екзема та утворення струпів. У разі бактеріального ускладнення ознаки пневмонії прогресують і перебіг хвороби може загострюватись. Вони особливо виражені за змішаної інфекції Mycoplasma hyopneumoniae з пастерелами, бордетелами і коринебактеріями. Такі змішані інфекції найбільш часто розвиваються серед свиней на відгодівлі і завдають значних економічних збитків. Іноді у таких поросят розвиваються розлади травлення у вигляді проносів, запорів. Однак більшість дослідників вважають такий прояв також наслідками впливу секундарної мікрофлори (Душук Р.В., 1970; Конопаткин А.А. та ін., 1984; Міланко О.Я.
та ін., 1985; Ображей А.Ф. та ін., 2005).

Патолого-анатомічні зміни залежать від стадії і тривалості хвороби, вираженості клінічних ознак і наявності змішаної інфекції. У початковій стадії виявляють лобулярну або лобарну серозно-катаральну пневмонію з переважною локалізацією вогнищ запалення в серцевих і верхівкових частках, передніх краях діафрагмальних часток. Уражені ділянки легень ущільнені, сірувато-рожевого кольору, із синюшним відтінком і значним скупченням мутнувато-пінистої рідини.

Під час гістологічного дослідження виявляють чітку лімфоїдно-моноцитарну проліферацію. У випадку ускладнення первинного процесу домінують ознаки серозного запалення шийних лімфатичних вузлів, катарально-гнійної лобарної пневмонії, нечасто злипливого плевриту і перикардиту. Бронхіальні лімфатичні вузли сильно збільшені. Труп виснажений, анемічний, паренхіматозні органи перероджені. Гістологічне дослідження паренхіматозних органів показує значну інфільтрацію їх макрофагами, у тому числі епітеліоїдними та гігантськими багатоядерними клітинами, а також лімфоцитами. У цитоплазмі альвеолярного і бронхіального епітелію, у просвіті альвеол і в міжальвеолярних перетинках виявляють Mycoplasma hyopneumoniae. Морфологічні зміни в різних органах за ензоотичної пневмонії свиней пов’язані з імунопатологічними процесами, внаслідок яких мікоплазми стимулюють напрацювання аутоантитіл до тканин інших органів (Шафиев А.П., Кудряшов А.А., 2002).

Діагностика. Для постановки достовірного діагнозу на ензоотичну пневмонію свиней необхідно провести комплексне клініко-епізоотологічне і патолого-анатомічне дослідження. Кінцевий діагноз встановлюють у лабораторіях ветеринарної медицини (біопроба на поросятах, бактеріологічне і серологічне дослідження).

З доставленого у лабораторію ветеринарної медицини матеріалу (легені) готують (з уражених ділянок) 10%-ну суспензію на фосфатно-буферному розчині (рН 7,2), до неї додають 500 ОД/см³ пеніциліну та 100 ОД/см³ стрептоміцину. Після 12–18-годинного витримування в умовах плюсового холодильника (2–4 ^оС) здійснюють контрольні висіви на МПБ, МПА та середовище Кіта-Тароцці з метою санації сторонньої мікрофлори та на спеціальне середовище для виділення мікоплазм. Інкубацію здійснюють (як уже зазначалось) в мікроаерофільних умовах. У разі відсутності ознак росту в першому пасажі здійснюють ще 2–3 пасажі. Кінцеву ідентифікацію виділених штамів проводять із застосуванням серологічних реакцій: реакція інгібіції росту мікоплазм, РЗК тощо. Індикацію мікоплазм в патологічному матеріалі здійснюють також із застосуванням РІФ, ІФА, ДНК-зондів та ПЛР (Kvon D., Chae C., 1999; Calsamiglia М., Pijoan С., 2000; Cruz Sanchez T. et al., 2003).

Для підтвердження діагнозу та виявлення тварин-мікоплазмоносіїв найбільш придатна серологічна (ретроспективна) діагностика із застосуванням реакції аглютинації, сироватко-крапельної реакції аглютинації, РНГА, РЗК, ІФА (Конопаткин А.А. и др., 1984; Міланко О.Я. та ін., 1985; Демченко А.В. та ін., 1996; Гречухин А.Н., Шафиев А.П., 2002).

Диференційна діагностика. Необхідно виключити грип, хворобу Ауєскі, пастерельоз, сальмонельоз, інфекційний атрофічний риніт, актинобацильозну плевропневмонію свиней, гемофільозний полісерозит, аскаріоз і пневмонії незаразної етіології. За диференціації ензоотичної пневмонії від грипу свиней враховують, що за останнього уражуються свині всіх вікових груп (хоча найбільш чутливі 2–8-тижневі тварини). Для виділення вірусу грипу можуть бути використані курячі ембріони, культура клітин, лабораторні тварини (білі миші, хом’яки). Індикацію вірусу грипу здійснюють із застосуванням МФА та ІФА. Збудником хвороби Ауєскі можуть уражуватись усі вікові групи свиней. Найбільш злоякісно хвороба перебігає у підсисних (до 10-денного віку) поросят, в групах яких захворюваність і летальність може становити до 100%. У захворілих тварин переважає постійний тип гарячки. Поряд з респіраторною формою перебігу спостерігають симптоми ураження центральної нервової системи (оглумоподібна та епілептична форми перебігу). Можуть хворіти інші види тварин. Кінцево вірус можна виділити на культурі клітин, курячих ембріонах, поставити біопробу на кролях або котенятах. Індикацію вірусу хвороби Ауєскі безпосередньо з патологічного матеріалу можна проводити із застосуванням ІФА. Інфекційний атрофічний риніт характеризується специфічними клінічними ознаками – мопсоподібністю та криворилістю. За підгострого і хронічного перебігу інфекційного атрофічного риніту спостерігають ознаки запалення середнього або внутрішнього вуха, в цьому випадку тварина звішує голову на бік, вухо відвисає. Внаслідок ураження центральної нервової системи порушується координація рухів, проявляються паралічі, манежні рухи. В жарку погоду бувають кровотечі з носа. Кінцево проводять повне бактеріологічне дослідження. У разі пастерельозу свиней за гострого перебігу свині гинуть через 1–2 доби. Температура тіла у хворих тварин піднімається до 42^оС, прискорюється пульс і дихання. Можлива поява гарячих, болючих набряків у ділянці шиї. Під час розвитку набряку дихання стає тяжким, супроводжується хрипами. Хворі тварини приймають позу сидячої собаки. На розтині під серозними покривами спостерігають крововиливи. Легені також з крововиливами, набряклі. Крупозна пневмонія буває за підгострого перебігу. Під час лабораторного дослідження враховують, що до збудника пастерельозу чутливі білі миші, кролі, морські свинки, голуби. Гострий перебіг сальмонельозу свиней характеризується високою температурою, втратою апетиту, запаленням слизової очей, пригніченням і проносом. Хронічний перебіг характеризується розвитком риніту та ураженням легень. Звертають увагу на синюшно-червоний колір низу черева, п’ятачка, кінцівок, вух. На розтині в брижових лімфатичних вузлах та печінці виявляють вогнища некрозу. В легенях уражені ділянки розміщені в передніх і серцевих долях, вони почервонілі, ущільнені і на розрізі їх видно сіро-жовті сирнисті вогнища. Можливий розвиток фібринозного плевриту та перикардиту. Збудник сальмонельозу легко вдається виділити на селективних середовищах Ендо, Левіна, Плоскірєва. Під час лабораторного дослідження враховують, що до збудника сальмонельозу чутливі білі миші, кролі, морські свинки. За диференціації ензоотичної пневмонії від актинобацильозної плевропневмонії враховують, що за останньої на розтині спостерігають у грудній порожнині накопичення кров’янистої рідини (геморагічний компонент), у легенях спостерігають геморагічні осередки розміром з куряче яйце, переважно в діафрагмальних частках (здебільшого у правій), у бронхах і трахеї – згустки крові, в легенях – кров, насичену пухирцями повітря. За гемофільозного полісерозиту в поросят за гострого перебігу виявляють низьку вгодованість, у серцевій сумці, грудній і черевній порожнинах велику кількість мутнуватої або солом’яного кольору рідини з пластівцями фібрину. За підгострого і хронічного перебігу хвороби рідини в порожнинах буває небагато, але привертає увагу відкладання плівок фібрину на серці, плеврі, кишечнику. Петлі кишечнику з’єднані фібринозними плівками, а серцева сумка зростається із серцем. У багатьох поросят виявляють катаральну бронхопневмонію й ураження суглобів. Провідними патолого-анатомічними ознаками за гемофільозного полісерозиту є: відсутність заклякання; наявність значної кількості ексудату в грудній і черевній порожнинах із накопиченням фібрину і відкладанням його на серозних покривах і органах; злипливе запалення плеври й перикарду, легеневої і костальної плеври, петель кишечнику.

Слід мати на увазі, що більшість збудників зазначених інфекційних захворювань можуть бути виділені від свиней, хворих на ензоотичну пневмонію свиней. Аскаріоз виключають копрологічними дослідженнями. Пневмонії незаразної етіології виключають бактеріологічним дослідженням (Душук Р.В., 1970; А.А. Конопаткин и др.,
1984; Айшпур О.Є., 2000; Корнієнко Л.Є. та ін., 2002; Литвин В.П.
та ін., 2002).

Лікування. Задовільний лікувальний ефект отримують у разі застосування антибіотиків, активних проти мікоплазм і секундарної мікрофлори. Застосовують комбінації левоміцетину з норсульфазолом, неоміцин, апраміцин, егоцин LA, дорин, тилозин, тіамулін, білозин-200 (ін’єкційний тилозин високої концентрації – 200 мг/мл), тіакат (препарат окситетрацикліну з тіамуліном), хлорамфенікол, лінкоміцину гідрохлорид, тетрокси LA (200 мг окситетрацикліну дигідрату в 1 мл), дитетрациклін і окситетрациклін (Міланко О.Я. та ін., 1985; Волинець Г.В. та ін., 1996; Mateusen B. et al., 2002). Непогані результати дає застосування апраміцину в дозі 16 мкг/мл, родотиуму 10%-ного (торгова марка тіамуліну) в дозі 0,16 мл/кг внутрішньом’язово, або родотиуму 45%-ного, що задається з питною водою в розрахунку 0,2 г/л води (Татарчук О.П., 2007; Татарчук О.П. и др., 2007).

Для групової терапії застосовують премікси із сульфаніламідними препаратами (суїбіколь) і аерозолі антимікробних препаратів. Лікування буде більш ефективним за умови створення задовільних умов утримання і годівлі. Тяжкохворих тварин вибраковують (Собко А.И., Гладенко И.Н., 1981; Конопаткин А.А. и др., 1984; Міланко О.Я. та ін., 1985).

Імунітет. Встановлено, що перехворілі тварини стійкі до наступного зараження і захворювання. У випадку спалаху захворювання у клінічно здорових свиней, серопозитивних відносно Mycoplasma hyopneumoniae, відмічають розвиток нечітких клінічних ознак захворювання та збільшення титрів специфічних антитіл під час спалаху. На початку спалаху хвороби в стаціонарно-неблагополучних господарствах молоді тварини (віком 2–4 тижні) з наявністю материнських антитіл залишаються здоровими, тоді як у більш дорослих серонегативних тварин (віком 4–7 тижнів) спостерігають ознаки хвороби. Тривалість персистування материнських антитіл до Mycoplasma hyopneumoniae значно варіює в різних гніздах і залежить від рівнів антитіл у сироватці крові свиноматок. Рівень сироваткових антитіл у свиноматок поступово знижується за 4 тижні до опоросу, а їхній рівень у молозиві є ідентичним сироватковим, встановленим за 4 тижні до опоросу. В досліджених стадах, за відсутності свиней-мікоплазмоносіїв, серопозитивності у поросят старше 9-тижневого віку не виявляють (Wallgren P. et al., 1998).

Використання вакцинації в сучасному високотехнологічному свинарстві є найбільш економічно та епізоотично виправданим способом контролю ензоотичної пневмонії свиней. Вакцини, які містять цільноклітинний антиген Mycoplasma hyopneumoniae, значно знижують клінічний прояв захворювання, інтенсивність ураження легень (Lorenzen J.B., 2000).

Практика показала високу ефективність інактивованих вакцин проти ензоотичної пневмонії, застосування яких значно зменшує ураження легень у свиней (Dalloli C. et al., 1998; Reynaud G. et al., 1998; Pommier R. et al., 2000). Головним завданням вакцинації проти ензоотичної пневмонії є покращення показників продуктивності. Значна частина науковців, оцінюючи ефективність вакцин проти Mycoplasma hyopneumoniae, відмічали значне збільшення продуктивності (Dalloli C. et al., 1998; Maes D. et al., 1998, 1999; Reynaud G. et al., 1998; Karge I. et al., 1998; Okada M. et al., 1998). Скорочення періоду відгодівлі було також описано значною кількістю авторів:
М. Okada et al. (1998) спостерігав його зменшення на 12 діб, І. Karge et al. (1998) та С. Dalloli et al. (1998) – на 2 доби (у разі порівняння вакцинованих і невакцинованих тварин). Ще одним індикатором ефективності вакцини є рівень конверсії корму у вакцинованій групі. Вся вакцинована група споживала корму на 5,5 кг менше ніж контрольна та збільшувала приріст на 80–90 г (Dalloli C. et al., 1998; Karge I. et al., 1998). Отже, основні переваги імунопрофілактики ензоотичної пневмонії полягають у збільшенні середньодобових приростів живої маси поросят (на 3–8%) і покращенні конверсії корму (на 2–5%), скороченні часу для досягнення забійної маси, суттєвого зниження забійного бракування легень, зменшення витрат на антибіотикотерапію і, кінцево, зниження загибелі тварин (Лопарт Д. и др., 2006). У сучасних інактивованих вакцинах компонентами ад’ювантів є карбомер та левамізол. Карбомер здатний гальмувати вивільнення антигену з вакцини в організмі, що призводить до тривалої імунної відповіді. Левамізол поліпшує клітинний імунітет. Дія сучасних ад’ювантів спрямована на подолання бар’єру материнських антитіл та на стимуляцію недосконалої імунної системи поросят. Вакцини, до складу яких входять згадані ад’юванти, стимулюють розвиток поствакцинального імунітету, що сприяє значному зниженню ураження легень (Бругейра С., 2006; Rodriguez E., 2007). У Німеччині для профілактики ензоотичної пневмонії використовують вакцину Stellamune Mycoplasma (Horst I. et al., 1998). В Іспанії застосовують інактивовану вакцину Mypravac suis (HIPRA) (Лопарт Д. и др., 2006). З 2005 р. препарати фірми HIPRA з’явились на ринку ветеринарних препаратів України. Нині розроблено численну кількість схем вакцинації, які відповідають різним типам свинарських господарств, умовам вирощування та інфекційного пресингу. Найбільш практичною і розповсюдженою (у господарствах з високим рівнем інфікування, де поросята уражуються мікоплазмою в перші тижні життя) є схема імунізації поросят у підсисний період з наступною ревакцинацією (перший раз на 4-й, другий – на 28-й дні після народження (Mateusen B. et al., 2002), або перший раз на 7–10-й, другий – 28–31-й день відповідно (Лопарт Д. и др., 2006) .

В Україні для профілактики ензоотичної пневмонії свиней використовують інактивовані вакцини іноземного виробництва. Вакцина проти ензоотичної пневмонії свиней, інактивована Респішур (Pfizer Inc., CША). Одна доза містить 1 см³ інактивованого штаму Mycoplasma hyopneumoniae. Вакцинацію поросят проводять з 5–7-денного віку, а надалі незалежно від віку проводять дворазово з інтервалом 2–4 тижні в дозі 2 см³ внутрішньом’язово в середній третині шиї. Дорослих свиней вакцинують під час переведення в нові приміщення, де можливе інфікування. У цьому разі вакцинують кожну тварину двічі з інтервалом 2–4 тижні. Поросні свиноматки можуть бути вакциновані за 6 та ревакциновані за 2 тижні до опоросу. Кнурів вакцинують двічі на рік. Імунітет настає через 10–15 днів після другої вакцинації і зберігається не менше 6 міс. Вакцина для профілактики та контролю атрофічного риніту та респіраторних хвороб свиней інактивована Porcilis BPM (Порціліс БПМ) (Intervet International B.V., Нідерланди). Вакцина містить інактивовані Bordetella bronchiseptica, Pasteurella multocida типи А та D, Mycoplasma hyopneumoniae. Перше щеплення супоросних свиноматок та ремонтних свинок проводять, вводячи одну дозу (2 см³) препарату за 5 та за 2 тижні перед запланованою датою опоросу внутрішньом’язово або підшкірно. У кожну наступну супоросність щеплюють цих тварин одноразово таким же шляхом по 2 см³ препарату за 1–2 тижні до запланованої дати опоросу. Поросятам вводять 1 см³ вакцини у віці 5–7 днів. Ревакцинують однією дозою препарату через 3 тижні. Альтернативна схема вакцинації поросят: вводять 1 см³ вакцини одразу після відлучення. Ревакцинують однією дозою препарату через 3 тижні. Кнурам одну дозу вакцини (2 см³) вводять щорічно (Вербицький П.І., Головко А.М., 2004).

Застосовують також інактивовану вакцину Porcilis M hyo (Порціліс М хіо), що містить цільноклітинний антиген Mycoplasma hyopneumoniae, посилений ад’ювантом, який підвищує імунну відповідь у вакцинованих тварин. Вакцину вводять у дозі 2 см³ внутрішньом’язово в ділянці шиї (за вухом) або підшкірно. Вакцинують свиней двічі з 3-тижневим інтервалом. Перша вакцинація може бути проведена, починаючи з 1-тижневого віку. Імунізацію свиноматок цією вакциною проводять дворазово за 5 і 2 тижні до опоросу. Поросят-сисунів необхідно щепити дворазово: між 5–7 днем після народження, а потім ревакцинувати в 22–28-денному віці. Вакцинацію поросят також можна розпочинати у разі відлучення. У цьому випадку імунізація проводиться дворазово: перший раз – за тиждень до відлучення з наступною ревакцинацією через 3 тижні. Така схема має певну доцільність під час застосування її на поросятах, отриманих від імунізованих вакциною Porcilis BPM свиноматок. Одноразова доза вакцини для поросят становить 1 см³ на голову. Вакцинацію кнурів потрібно проводити з профілактичною метою щорічно: дворазово з інтервалом 3 тижні. Доза вакцини для кнурів становить 2 см³ на голову (Ображей А.Ф. и др., 2005). У спеціальній літературі є повідомлення про застосування оральних вакцин проти ензоотичної пневмонії, які за показниками гуморального імунітету не поступались комерційним препаратам, введеним парентерально (Lin J.H. et al., 2002).

Специфічна профілактика дозволяє ефективно контролювати як мікоплазмоз, так і його ускладнення секундарними мікроорганізмами – пастерелами, актинобацилюсами, гемофілюсами, бордетелами (Ображей А.Ф. та ін., 2005). Є повідомлення про успішні дослідження зі створення рекомбінантних адгезин-вакцин проти ензоотичної пневмонії (Сhen J.-R. et al., 2001).

Досліджувалась можливість поєднання вакцинопрофілактики з одночасним застосуванням антибіотиків (Mateusen B. et al., 2002). Однак автори роблять заключення, що і вакцинація, і обробка лінкоміцином ефективні незалежно одне від одного, а переваг комбінованого застосування не виявлено.

Профілактика і заходи боротьби. Всі профілактичні та оздоровчі заходи за ензоотичної пневмонії свиней направлені на розрив епізоотичного ланцюга, санацію довкілля з метою зниження рівня інфікованості та підвищення природної резистентності тварин. З цією метою рекомендується закуповувати свиней для селекційної роботи в господарствах, благополучних за ензоотичною пневмонією і подібними до неї хронічними респіраторними хворобами. У разі профілактичного карантинування потрібно проводити ретельне дослідження з метою виявлення можливих мікоплазмоносіїв. Необхідно також суворо підходити до підбору господарств-постачальників і не завозити на відгодівлю молодняк із господарств, де реєструються респіраторні хвороби.

Усередині господарства потрібно проводити планову комплексну профілактику, яка грунтується на загальних ветеринарно-санітарних заходах і спеціальних лікувально-профілактичних обробках тварин. Система профілактики має включати періодичні клінічні огляди тварин і своєчасну ізоляцію хворих і підозрілих у захворюванні тварин, проведення диференційної діагностики і забезпечення тварин повноцінними кормами та задовільними умовами утримання. Особливу увагу звертають на мікроклімат, дотримання температурного режиму і стан підлог. Слід суворо виконувати методику роздільного утримання свиней за віковими та виробничими групами, не допускати скупченості тощо. Боротьбу з ензоотичною пневмонією слід проводити комплексно. Крім вакцинопрофілактики та лікування антибіотиками, необхідно здійснювати постійний контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм мікроклімату в приміщеннях.

У разі появи ензоотичної пневмонії свиней господарство оголошують неблагополучним і запроваджують обмеження на вивезення тварин у інші господарства для відтворення і відгодівлі. Проводять ретельний клінічний огляд всього свинопоголів’я. Хворих тварин з тяжким ураженням легень забивають, підозрюваних у захворюванні піддають лікувальним обробкам, відгодовують в ізольованих умовах і відправляють на забій. Підозрілих у зараженні (умовно здорові) піддають щепленням інактивованими вакцинами згідно з настановами щодо їх застосування. Для визначення часу входження з вакциною (навіть із профілактичною метою) доцільно проводити серологічні дослідження (серологічний моніторинг). Вакцини нового покоління придатні для вакцинації поросят молодших вікових груп за рахунок ад’ювантів з імуностимулювальними компонентами, що сприяють стимулюванню імунної системи та подоланню бар’єру материнських антитіл.

У неблагополучних із ензоотичної пневмонії репродукторних господарствах для селекції залишають лише кнурів і свиноматок старше двох років, які не мають ознак пневмонії і не реагують позитивно в РНГА, ІФА. Їх розміщують у спеціально підготовлених приміщеннях або на окремій фермі, забезпечують добрі ветеринарно-санітарні умови утримання і повноцінної годівлі. З профілактичною метою застосовують премікси. Якщо в будь-якому гнізді серед поросят з’являються ознаки ензоотичної пневмонії, свиноматку з усіма поросятами переводять на відгодівельну ферму. Для своєчасного виявлення неблагополуччя господарства іноді рекомендують проводити діагностичний забій поросят 2–3-місячного віку. Репродукторне господарство вважається оздоровленим за умови отримання здорових за респіраторними хворобами поросят після першого та другого опоросів.

Оздоровлення господарства можна проводити і шляхом одночасної заміни всього поголів’я свинями з благополучних господарств. Такий метод також вимагає ретельного підходу з урахуванням конкретних умов і можливостей кожного господарства. Вводити здорових тварин дозволяється лише після ліквідації неблагополучного стада і ретельної санації приміщень і території ферми від збудника. Для дезінфекції використовують розчини їдкого натру (2%-ний), формальдегіду (2%-ний) і хлорного вапна, який містить 2% активного хлору. Господарство оголошують оздоровленим через 2 міс. після завезення здорових свиней та відсутності у них ознак захворювання органів дихання.

Заходи боротьби з мікоплазмозною пневмонією в окремих зарубіжних країнах грунтуються на методах викорінювання збудника: забій уражених тварин (клнічно хворі та визначені серологічними методами свині-мікоплазмоносії), обробки здорових тварин антибіотиками з профілактичною метою та періодичний серологічний скринінг в ІФА (Rautiainen E. et al., 2001).