Етапи наукового дослідження

Наукове дослідження містить у собі ряд етапів. На кожному етапі вирішується певна задача. Дослідження починається з постановки наукової проблеми. Виходячи зі своїх наукових інтересів кожен дослідник визначає основні невирішені питання в даній області. На цьому етапі формулюються тема дослідження і загальна дослідницька мета, визначаються об’єкт і предмет дослідження. Можливе висування попередньої гіпотези.

На наступному етапі проводиться теоретичний аналіз проблеми. Його зміст полягає в аналізі наявної інформації з досліджуваної проблеми. Може виявитися, що поставлена проблема вже вирішена або існують аналогічні дослідження, що не привели до остаточного результату. Якщо вчений сумнівається в результатах, отриманих раніше, він відтворює дослідження за методикою, запропонованою його попередниками, а потім аналізує методи і методики, які застосовувалися ними для вирішення цієї або аналогічних завдань. В результаті формується авторська модель досліджуваного явища, уточнюється наукова проблема.

На основі попередніх етапів стає можливим формулювання гіпотез дослідження. Це важливий і відповідальний етап роботи, на якому загальна мета дослідження конкретизується в систему задач.

Наступний етап – планування дослідження. На даному етапі будується програма дослідження, вибираються методи і конкретні методики його реалізації. Це найбільш творчий момент дослідження, так як саме від автора залежить вибір об'єкта пошуку – групи людей, з якими буде проводитися експеримент або за якими буде вестись спостереження. Вибираються місце і час проведення дослідження, визначається порядок експериментальних впливів, розробляють способи контролю за перешкодами, що впливають на результат дослідження.

Проведення дослідження за наміченим планом – наступний етап. В ході реального дослідження завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно врахувати при інтерпретації результатів і повторне проведення досвіду. На цьому етапі також здійснюється фіксація результатів.

Аналіз і інтерпретація отриманих даних проводяться після реалізації наміченого плану дослідження. На даному етапі ведуться первинний аналіз даних, їх математична обробка, інтерпретація. Вихідні гіпотези перевіряються на достовірність. Узагальнюються нові факти або формулюються закономірності. Теорії уточнюються або відхиляються як непридатні.

Формулювання висновків – підсумковий етап дослідження. На основі уточненої теорії робляться нові висновки та передбачення.

Як вказує В. М. Дружинін, теорія природно-наукового дослідження спирається на ряд очевидних припущень.

1. Час безперервний, направлений від минулого в майбутнє. Події незворотні. Слідство не може бути раніше причини.

2. Простір, в якому відбуваються події, ізотропний (всі напрямки рівномірні). Процес в одній з областей простору відбувається так само, як в будь-якій іншій області.

3. Події в світі відбуваються незалежно від нашого знання про них. Світ реальний і об’єктивний . Тому одержуваний дослідником науковий результат повинен бути інваріантним щодо простору, часу, типу об'єктів і типу суб’єктів дослідження, тобто об'єктивним.

Ці вимоги відносяться до ідеального дослідження і його ідеального результату. В реальності ж різні моменти часу неідентичні, розвиток світу незворотній. Простір не ізотропний. Немає двох ідентичних об’єктів, які можна було б включити в клас еквівалентності. Всі люди унікальні, у кожного своя доля. Тим більше унікальні дослідники. Тому повністю адекватно відтворити дослідження в інших умовах неможливо. Особистісні риси експериментатора впливають на хід дослідження, його відносини з досліджуваними, точність реєстрації та особливості інтерпретації даних.

Реальне дослідження не може повністю відповідати ідеальному. Однак науковий метод повинен давати результат, максимально наближений до ідеального. Для зменшення впливу відхилень ідеального дослідження від реального використовуються особливі методи планування експерименту та обробки отриманих даних. Відповідність реального дослідження ідеальному називається внутрішньою валідністю. Відповідність реального дослідження досліджуваної об’єктивної реальності називається зовнішньою валідністю. І нарешті, відношення ідеального дослідження до реальності є теоретичною, або прогностичною, валідністю.