Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 4 страница

При внутрішньому дослідженні трупів невідомих осіб звертають увагу на ознаки раніше перенесених хвороб, хірургічних операцій, травм. Причому характер травм, пошкоджень кісток скелета та професійних його деформацій може бути встановлений за допомогою тотальної рентгенографії тіла трупа. Крім того, обов’язково вилучають шматочки внутрішніх органів для судово-гістологічного дослідження, оскільки за його результатами можливо виявити хвороби внутрішніх органів, що можна зіставити із записами в медичних документах.

Важливі індивідуальні ознаки має і малюнок рельєфу твердого піднебіння, відбиток якого може бути також об’єк­том ідентифікації особи.

Для лабораторного дослідження беруть кров для встановлення її групової належності або дослідження її за допомогою методу геномної дактилоскопії, який дозволяє провести ідентифікацію невідомої особи із 100% вірогід­ністю.

У деяких випадках, наприклад, при значному пошкодженні голови, дослідженні скелетованих трупів тощо, слід вилучати череп для проведення наступної ідентифікації особи за зажиттєвою фотографією.

Усі особливості, виявлені під час дослідження трупа, його індивідуальні ознаки мають виняткове значення для встановлення особи померлої невідомої людини тільки у разі їх зіставлення з показаннями свідків, родичів, даними медичної документації, а також із результатами деяких специфічних досліджень, наприклад молекулярно-генетичного дослідження крові.

6. Вилучення матеріалу для
лабораторного дослідження

Відповідаючи на запитання, які поставило слідство, судово-медичний експерт не тільки використовує результати зовнішнього і внутрішнього дослідження трупа, а й широко застосовує додаткові лабораторні дослідження. Судово-медичний експерт сам вирішує доцільність проведення лабораторного дослідження, яке дозволить йому дійти найточнішого та науково обгрунтованого висновку. У більшості випадків об’єкти направляють для дослідження у відповідні відділення судово-медичної лабораторії. Вид та обсяг додаткових досліджень визначаються у кожному конкретному випадку і залежать від виду смерті та питань, які постають перед експертом. Проте найчастіше в судово-медичній практиці застосовують судово-гістологічне, судово-імунологічне, судово-токсикологічне, судово-медико-криміналістичне, біохімічне та інші дослідження. Щодо бактеріологічного і вірусологічного досліджень, то вони виконуються за направленням судово-медичного експерта в інших установах.

Об’єкти для лабораторного дослідження можна вилучати як під час зовнішнього, так і внутрішнього дослідження трупа. Усі вилучені об’єкти повинні бути запаковані, мати етикетку, на якій вказують номер і дату, прізвище трупа, назву об’єкта дослідження, на яке його направляють, а також прізвище судово-медичного експерта. Обов’язковим є супровідний документ до лабораторії (направлення), в якому стисло викладають обставини справи, результати розтину, причину смерті, мету дослідження і перелік питань, які потрібно розв’язати.

Під час зовнішнього дослідження трупа для додаткових (імунологічних або цитологічних) досліджень можуть бути вилучені нігті, вміст порожнин на наявність сперми, сліди крові, сперми на шкірі, зразки волосся.

Так, нігті з піднігтьовим вмістом зрізають ножицями з усіх пальців обох рук та окремо пакують у два пакети.

Вміст піхви, прямої кишки, ротової порожнини на наявність сперми беруть марлевим тампоном, яким роблять мазок на предметному склі. Далі цей тампон висушують при кімнатній температурі. Сухі тампони і чистий тампон (контроль) пакують окремо.

Сліди крові і сперми зі шкіри зіскоблюють або знімають вологими тампонами, які потім висушують.

Волосся зрізують ножицями біля коренів з п’яти ділянок голови (лобової, тім’яної, скроневих і потиличної). Його вкладають в окремі конверти.

Найпоширенішим лабораторним дослідженням у судово-медичній експертизі є судово-гістологічне. За допомогою судово-гістологічного дослідження виявляють морфологічні зміни у внутрішніх органах і тканинах. Тому воно зас­тосовується для визначення причини смерті, встановлен­ня зажиттєвості пошкоджень, їх давності, а також виявлення характерних змін від дії пошкоджувальних чинників.

Для дослідження вилучають шматочки внутрішніх органів розміром 1´1,5´2 см так, щоб у препараті були як змінені ділянки, так і незмінена тканина. Вилучений матеріал фіксують у 10% розчині формаліну.

Останнім часом у практичну діяльність бюро судово-медичної експертизи впроваджують гістохімічне дослідження. Воно дозволяє виявити функціональні зміни в тканинах, які виникають значно раніше, ніж морфологічні. Використовують гістохімічне дослідження для встановлення ранніх строків ішемії міокарда, зажиттєвості і давності пошкоджень, давності настання смерті тощо. Мате­ріал потрібно вилучати якомога раніше після настання смерті та фіксувати його у спеціальних розчинах, наприклад, охолодженому глютаровому альдегіді, спиртових фіксаторах, шляхом швидкого охолодження тощо.

При дослідженні розчленованих трупів невідомих осіб, у випадках вбивств, а також, коли тілесні пошкодження супроводжувались зовнішньою крововтратою, обов’язково проводять судово-імунологічне дослідження крові та тканин. Для визначення групової приналежності кров може бути направлена в судово-імунологічне відділення як у рідкому, так і у висушеному стані у вигляді плями на марлі. Кров (3-5 мл) беруть із серця або великих судин і вміщують у скляний флакон. Якщо ж кров беруть у вигляді плями, то зволожену нею марлю висушують якомога далі від нагрівальних приладів і без впливу прямих сонячних променів. У висушеному стані її направляють до лабораторії.

Тепер для встановлення індивідуальної належності біологічних об’єктів використовують метод геномної дактилоскопії. Матеріалом для цього може бути кров (5-15 мл), зразки тканин трупа, вміст піхви тощо. Причому аутопсійні зразки можуть бути використані тільки до появи гнильних змін, під час яких руйнується нуклеарний хроматин. Вилучені зразки можуть бути законсервовані при температурі —20°С, якщо неможливо їх відразу відправити в лабораторію.

У разі підозри на отруєння обов’язково проводять судово-токсикологічне дослідження. Якщо отрута невідома, то для судово-токсикологічного дослідження вилучають і надсилають в окремих скляних банках не менш як 2 кг внутрішніх органів, які не слід обмивати водою. Так, вилучають не менше ніж 200 мл крові, всю сечу, 1/3 головного мозку, печінки, легень (при підозрі на інгаляційне отруєння), цілу нирку, 200-300 г сальника, по 1 м тонкої і товстої кишки з вмістом із найбільш змінених відділів та весь шлунок із вмістом. Крім того, враховуючи токсикодинамі­ку отрути, можуть бути вилучені також волосся (не менш як 1 г), нігті (1-3 г), кістки (100-200 г). Матеріал, який надсилають на дослідження в банках, має бути відразу ж закритий кришками. При підозрі на отруєння він може бути законсервований етиловим спиртом із додаванням для контролю його зразку, або направлений в лабораторію у нативному вигляді без консерванту.

Майже у всіх випадках експертизи трупів проводять дослідження на наявність алкоголю. Для цього беруть кров із великих вен кінцівок або синусів твердої мозкової оболонки та сечу із сечового міхура (10-20 мл) в чисті флакони. У випадку відсутності крові і сечі в лабораторію направляють близько 1 кг м’язової тканини.

Перелік органів і тканин, які вилучають при отруєннях деякими токсичними речовинами, наведений у табл. 3.

Для судово-медико-криміналістичного дослідження з метою визначення характеру пошкоджень, механізму їх утворення та встановлення знаряддя травми направляють тканини та органи трупа. Ділянку шкіри з пошкодженням вилучають у вигляді трапеції, вузька частина якої має бути звернена до голови трупа. Розміри ділянки, яку вилучають, мають перевищувати пошкодження не менш як на 2 см, а підшкірну жирову клітковину видаляють ножицями. Фрагменти кісток з пошкодженням випилюють, відступивши 2-3 см від нього, і відокремлюють від м’яких тканин.

Для встановлення причини смерті раптово померлих часто використовують полум’яно-фотометричне визначення вмісту калію і натрію та їх співвідношення у серцевому м’язі. Після розтину для дослідження серце направляють в лабораторію: із різних відділів вилучають шматочки серцевого м’яза. Цей метод може бути використаний і при встановленні давності настання смерті за вмістом калію і натрію у склистому тілі ока.

Все більшого поширення в судово-медичній практиці набувають біохімічні та хімічні методи дослідження, наприклад, для визначення зажиттєвості і давності тілесних пошкоджень за біологічно активними речовинами, давності поховання, а також встановлення живонародженості за мінеральним складом. При цьому для біохімічного визначення зажиттєвості пошкоджень вилучають пошкоджену і непошкоджену шкіру (контроль) із симетричної ділянки тіла, яку обережно очищають від підшкірної жирової клітковини, висушують при температурі +60°С і направляють до лабораторії. Вилучення контрольної ділянки шкіри необхідне і при визначенні мінерального складу у випадках дослідження електроміток, вогнепальних та інших пошкоджень.

У разі підозри на смерть від інфекційних і септичних хвороб або бактеріальних харчових отруєнь проводять бактеріологічне дослідження. Матеріал вилучають якомога раніше, не пізніше 12-24 год. після смерті з дотриманням умов стерильності та обпалення. Кров 20-30 мл беруть стерильним шприцом із правого шлуночка серця до вилучення головного мозку. Шматочки внутрішніх органів розміром 1´1´2 см вилучають стерильним ножем. Вміст шлунка і кишок завдовжки 15-20 см вилучають разом з цими органами після накладання на них лігатур.

Вірусологічне дослідження відіграє важливу роль у разі підозри на смерть від грипу, вірусних нейроінфекцій. При підозрі на грип для вірусологічного дослідження над­си­лають на стерильних предметних стеклах мазки-відби­т­ки із задньої стінки глотки, гортані, трахеї, головних брон­хів і кожної легені, а також шматочок бронха з леге­не­вою тканиною. Мазки-відбитки фіксують нагріванням або висушують на повітрі. При вірусних нейроінфек­ціях ма­теріал вилучають із різних відділів головного моз­­ку.

Матеріал може бути вилучений також для судово-цитологічного встановлення генетичної статі за Х- і У- хроматином, для визначення морфологічного складу секрету грудної залози (з метою визначення строків минулих пологів) та із статевого члена трупа шляхом приготування мазків-відбитків (при статевих злочинах).

7. Оформлення результатів судово-медичної експертизи трупа

Після розтину трупа на підставі виявлених секційних даних судово-медичний експерт встановлює причину смерті та оформляє “Лікарське свідоцтво про смерть”, в яке вписує необхідні відомості або підкреслює відповідні позначення. Причому всі пункти свідоцтва мають бути заповнені. Воно може бути заключним, якщо причина смерті не викликає сумнівів, або попереднім, коли потрібні додаткові дані лабораторних досліджень. Після остаточного з’ясування причини смерті виписуються “Лікарське свідоцтво про смерть” замість попереднього.

Порядок запису причин смерті згідно з рекомендаціями ВООЗ дозволяє лікарю виділити із хвороб ту, яка безпосередньо призвела до смерті, а також визначити хвороби, які сприяли смертельному наслідку. Зазначена причина смерті (пункт 11) складається з двох частин.

У першій частині повинні бути визначені і послідовно наведені етіологічно і патогенетично пов’язані хвороби:

а) безпосередня причина смерті, тобто хвороба, яка призвела до смерті, або ускладнення основної хвороби, травми чи іншого ураження;

б) і в) — основні первинні хвороби (травми), що спричинили чи зумовили стан, наведений в п. “а”,

Причина смерті — це хвороба, травма, стан, процес, які зумовлюють безпосередньо або внаслідок певних послідовних процесів зупинку серця. До них належать і обставини, за яких стався нещасний випадок або травма, і які призвели до смерті, наприклад ураження струмом, утоплення, отруєн­ня чадним газом. Причина смерті встановлюється експертом на підставі даних, які він отримав під час розтину трупа, при аналізі результатів лабораторних досліджень, а також матеріалів справи.

У другій частині (пункту 11) відмічають інші важливі хвороби або пошкодження, які існували до моменту смерті і сприяли їй, проте патогенетично не пов’язані з основною хворобою чи пошкодженням, що спричинили смерть.

Після отримання всіх результатів лабораторних досліджень складають судово-медичний діагноз і висновки.

Формулювання судово-медичного діагнозу та його написання в кінці протокольної частини “Акта судово-медичного дослідження” чи “Висновку експерта” не регламентоване. Проте він потрібний насамперед самому судово-медичному експерту чи лікарю, оскільки діагноз розвиває їх лікарське та експертне мислення, значно полегшує складання висновків. Крім того, діагноз дозволяє точніше сформулювати причину смерті та обгрунтувати її.

У всіх галузях медицини прийнято складати діагноз за патогенетичним принципом. Найважливішими є три його частини — основне пошкодження (хвороба), його ускладнення і супутні пошкодження (хвороби). Основним пошкодженням (хворобою, станом) вважають таке, що само по собі або через ускладнення призвело до функціонально-морфологічних розладів в організмі та його смерті. Ускладненнями основних пошкоджень (хвороб) вважають такі патологічні процеси чи синдроми, які самостійно не виникають, а етіологічно і патогенетично пов’язані з основним. До супутніх хвороб відносять самостійні нозологічні форми, які перебігають одночасно з основним пошкодженням (хворобою), або приєднуються до нього, проте не пов’язані з ним етіологічно чи патогенетично.

Нижче наведено приклади судово-медичних діагнозів та відповідних записів (пункт 11) у “Лікарському свідоцтві про смерть” (табл. 4).

Після закінчення всіх досліджень, пов’язаних з експертизою трупа, відповідно до питань, поставлених у “Постанові про призначення судово-медичної експертизи” складають висновки.

Висновки є результатом аналізу всіх даних, які встановлені під час проведення експертизи. Вони мають бути повними, мотивованими, науково обгрунтованими, послідовно викладеними та містити відповіді на поставлені питання, які подаються у редакції особи, що призначає експертизу. Послідовність проведення експертизи трупа визначає експерт відповідно до її особливостей. Тривалість проведення експертизи не повинна перевищувати одного місяця. Висновки підписує експерт.

8. Судово-медична класифікація смерті

Одним із важливих питань, які розв’язуються під час дослідження трупа, є встановлення категорії і виду смерті.

З біологічної точки зору прийнято розрізняти природну і неприродну смерть.

Природна смерть — це закономірне припинення діяльності організму внаслідок повного вичерпання його фізіологічних можливостей, що спостерігається при глибокій старості, значній недоношеності або наявності несумісних з життям вад анатомофізіологічного розвитку.

Неприродна смерть настає внаслідок хвороби або пошкодження від дії чинників навколишнього середовища.

В судово-медичному і соціально-правовому відношенні класифікація смерті передбачає встановлення її категорії, виду і роду (табл. 5). Завданням судово-медичного експерта після дослідження трупа є встановлення категорії і виду смерті.

Виходячи з принципів протиправності, наміру, необережності та випадку за категорієюсмерть може бути насильною або ненасильною. Насильна смерть настає від дії зовнішніх чинників різного походження.

Ненасильна смерть зумовлюється на відміну від насильної тільки внутрішніми причинами, тобто хворобами.

Видсмерті визначають або за чинником навколишнього середовища, або за хворобою системи органів, які призвели до настання смерті.

За родомнасильна смерть може бути вбивством, самогубством і нещасним випадком. Ці поняття не є медичними, і тому рід насильної смерті встановлюється слідством або судом. В окремих випадках судово-медичний експерт за сукупністю і характеристикою пошкоджень може встановити ознаки дії власної руки.

Ненасильна смерть за родом об’єднує раптову (наглу) смерть, яка настає несподівано, серед уявного здоров’я, від хвороби, що перебігала приховано для оточуючих, а також так звану фізіологічну смерть і смерть від діагностованих за життя хвороб.

Розділ V

Огляд трупа на
місці його виявлення

1. Загальні положення

У тих випадках, коли виявляють труп людини з пошкодженнями або підозрою на насильну смерть, на міс­­це події для з’ясування обставин викликають представни­­ків слідчих органів. Під місцем подіїрозуміють територію чи приміщення, де безпосередньо відбулася пригода, яка під­лягає слідчому огляду. Якщо скоєння злочину відбу­лося в іншому місці, то місцеперебування трупа також розглядається як місце події. Згідно з чинним законодавст­вом огляд місця події — це процесуальна і невідкладна слідча дія, яка має надзвичайно велике значення, оскі­ль­ки є найважливішим джерелом отримання доказів скоєного злочину. Завданням слідчих органів під час огляду місця події є з’ясування певного кола питань, які допомагають вивчити обставини справи, а також розкрити злочин:

1) чи мав місце злочин, у чому сутність події;

2) чи був злочин скоєний там, де відбувається огляд, чи в іншому місці;

3) яким шляхом проникли злочинці на місце події;

4) скільки було осіб та які їх характерні ознаки;

5) яку мету переслідували учасники злочину;

6) протягом якого часу на місці події перебували злочинці і потерпілий;

7) коли відбулась подія, яка розслідується;

8) які предмети чи сліди залишив злочинець;

9) які сліди могли залишитись на злочинцеві;

10) хто бачив чи чув те, що відбувалось на місці події;

11) виявлення, збирання, фіксація, попереднє дослідження і оцінка та вилучення різних слідів і речових доказів для подальшого дослідження.

Проведення огляду трупа на місці події регламентується кількома статтями КПК України, якими передбачені мета, завдання, а також права та обов’язки всіх учасників огляду. В зв’язку з цим огляд трупа на місці його виявлення має виконувати слідчий, який несе повну відповідальність за процесуальну сторону справи, об’єктивність і повноту огляду. Він проводиться за участю лікаря-фахівця з судової медицини, а при неможливості його участі — іншого лікаря незалежно від його фаху. Для огляду місця події залучають понятих, якими можуть бути особи (не менше двох) не зацікавлені в наслідках справи, але доцільніше запрошувати тих, які вперше виявили труп або знали покійного раніше. Вони повинні засвідчити факт, зміст і результати дій, при проведенні яких вони були присутні.

Якщо потрібно, слідчий може залучити також відповідних фахівців-криміналіста, інженера з автотехніки та інших, які звертають увагу слідчого на всі особливості конкретного випадку, дають відповіді на окремі питання, які виникають під час огляду місця події. Нерідко запрошуються також оперативні працівники міліції, кінолог зі службовою собакою. Всі учасники огляду мають поводитися так, щоб обстановка не була порушена, а сліди злочину не були пошкоджені. Тому присутність зайвих осіб у тісному приміщенні небажана.

Після повідомлення про подію слідчий повинен негайно дати розпорядження працівникам міліції про охо­рону місця події та необхідність дотримання таких положень:

1) до приїзду оперативною групи не торкатися трупа і предметів навколо нього у випадках, коли нема сумнівів у тому, що людина померла і не потребує негайної медичної допомоги;

2) якщо потрібно, перемістити тіло (ДТП, потік води тощо), зареєструвати всіх осіб, які брали участь у цьому;

3) вжити заходів щодо збереження трупа і слідів різного характеру, а всіх сторонніх осіб попросити залишити це місце. Виїзд на місце події здійснюється негайно і вдень, і вночі, оскільки перші години для огляду трупа і виявлення речових доказів та розкриття злочину найефективніші.

З’ясувавши обставини пригоди, слідчий залежно від особливостей події спрямовує тактику і характер слідчих дій. Він вирішує, яким чином доцільніше їх проводити — від центра до периферії чи навпаки.

Під центромрозуміють основний предмет слідства; у випадках вбивства — це труп, при ДТП — автомобіль, що потрапив в аварію і т.д.

Огляд місця події потрібно проводити в певному порядку, залежно від того, де сталася пригода (в приміщенні чи на відкритій місцевості), а також від характеру події (вбивство, самогубство, нещасний випадок, транспортна травма, отруєння та ін.), від наявності чи відсутності трупа людини.

Якщо подія відбулася в приміщенні,спочатку оглядають вхід до нього (стан дверей, вікон, замків тощо), відмічають порядок чи безладдя в ньому, наявність стороннього запаху, досліджують різні сліди, забруднення, залишки їжі тощо. Закінчують оглядом трупа.

Якщо подія відбулася на відкритій місцевості, оглядаючи труп, важливо з’ясувати, чи є місце його виявлення місцем смерті людини, знайти при цьому речові докази, звернути увагу на сліди ніг, транспортних засобів, задишки їжі тощо. Огляд місця події в таких випадках можна починати з трупа або з оточуючої місцевості.

Розрізняють два основні методи огляду місця по­дії: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний метод — це повний ретельний послідовний огляд і опис усіх діля­нок місця пригоди та об’єктів, на яких можна виявити різ­ні сліди і вивчення яких може бути важливим для розслі­дування справи. Звертається увага на так звані “негатив­ні” обставини, які суперечать звичайному розвитку подій, наприклад відсутність крові під трупом при наявності ран на трупі, відсутність трупних плям на нижче­роз­та­шо­ва­них частинах тіла при їх наявності на протилежних то­­­що.

Суб’єктивний метод — це огляд місця події, який проводять за наявністю слідів злочинця — як його особи, так і його дій на місці скоєного злочину (сліди волочіння, сліди транспортних засобів та ін.). Суб’єктивний метод застосовують у випадках, коли сліди на місці пригоди настільки свіжі, чітко виражені, що, йдучи по них можна виявити злочинця. При цьому часто використовують собаку-шукача. Об’єктивний і суб’єктивний методи застосовують у поєднанні. Після огляду суб’єктивним методом слідчий здійснює об’єктивний, повний і детальний огляд місця події.

У криміналістичну практику надійшов так званий вузловий метод, огляду місця події, коли місце злочину розбивають на окремі ділянки (вузли) і кожну з них послідовно оглядають одну за одною. Цей метод є одним з варіантів об’єктивного методу.

Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною.

Статична стадія характеризується тим, що огляд усіх предметів не змінюється і всі особливості заносяться в протокол за допомогою опису, фотографування, складання схем. У цій стадії огляду до предметів не торкаються, не зміщують їх.

Динамічна стадія відрізняється тим, що предмети раціонально переміщують, візуально досліджують кожний окремо дуже обережно, щоб не пошкодити їх і не залишити на них слідів своїх пальців рук. Для цього треба працювати в гумових рукавичках і брати предмети за кінці, ребра чи кути. Статична і динамічна стадії взаємозв’язані, є частинами єдиного процесу огляду, тобто процесу пізнання істини на місці події.

В процесі проведення огляду місця події слідчий складає “Протокол огляду місця події”, в який заносить усі дані, одержані під час цих дій. Він складається із вступної, описової і заключної частин.

У вступній частині описують місце події, дату, час початку і кінця огляду, посаду, прізвище особи, яка складає документ, прізвище, ім’я та по батькові учасників огляду, вказують також домашні адреси понятих. Далі наводять дані про особу, труп якої виявлено (якщо це відомо зі слів чи документів), — прізвище, ім’я та по батькові, вік, фах, місце проживання.

В описовій частині докладно наводять дані, які харак­теризують умови огляду — освітлення, температуру навколишнього середовища, погоду. Описують місце виявлення трупа, а також усі відомості, одержані під час його огля­ду.

У заключній частині вказують, що вилучено з місця події, куди відправлено труп і речові докази для подальшого дослідження, які дії проводились для фіксації різних об’єктів. Доцільним є складання схем, планів, фотографування, а також запис на кіно, магнітну плівку для виготовлення фільмів-ілюстрацій.

Протокол підписують всі учасники огляду, в тому числі і поняті. Кожний з них може внести свої зауваження або доповнення, висловити свої думки щодо побаченого.

2. Завдання лікаря під час огляду трупа на місці події

Лікар, який бере участь в огляді трупа на місці події, насамперед має пересвідчитись у тому, що перед ним мертва людина. Якщо є будь-які сумніви в цьому, він повинен негайно вжити всіх заходів щодо його оживлення самостійно або викликати швидку медичну допомогу. Реа­німаційні заходи слід проводити до відновлення життєвих функцій організму або виникнення абсолютних ознак смерті (трупні плями, заклякання), при наявності яких уже немає сумніву в тому, що людина мертва. Тільки тоді лікар має починати огляд, завданнями якого є (О.О.Матишев, 1989):

1) встановлення факту смерті та часу її настання;

2) встановлення первинного положення трупа і, якщо можливо, виявлення його змін;

3) з’ясування, чи відповідає місце виявлення трупа місцю злочину;

4) встановлення характеру, особливостей пошкоджень, які могли призвести до смерті, а також чим вони були заподіяні, чи є ці пошкодження слідами боротьби і самооборони;

5) допомога слідчому в правильному і послідовному проведенні огляду трупа і описі його в протоколі;

6) допомога слідчому у виявленні, описі, і вилученні речових доказів біологічного походження, а також знаряддя травми з слідами боротьби і оборони;

7) якщо потрібно, консультування слідчого щодо подальшого дослідження трупа і речових доказів, вилучення з місця події, та допомога йому у формулюванні питань, які належить розв’язати в процесі судово-медичної експертизи трупа і речових доказів.

Для розв’язання питань на сучасному рівні лікар під час огляду трупа на місці події має бути достатньою мірою оснащений різноманітними приладами, реактивами та іншим знаряддям. Сконструйована (В.В.Білкун, 1980–1990) валіза для виїзду судово-медичного експерта на місце події, яка містить усі потрібні засоби, в тому числі і прилади оригінальної конструкції з блоком живлення (ЕРМ-1, ЕРМ-2), а також гідравлічний динамометр тощо.

Під час огляду трупа на місці події потрібно максимально виявляти всі деталі, які можуть бути використані при розслідуванні будь-якого злочину. Огляд трупа слід виконувати згідно з “Правилами роботи лікаря-спеціаліста в галузі судової медицини при зовнішньому огляді трупа на місці його виявлення” (1970).

Найдоцільніше, на думку фахівців (Ю.С.Сапожников, В.П.Ципковський, О.О.Матишев та інші), проводити огляд трупа в такій послідовності.

1. Указати в протоколі місце, де виявлений труп (будь-яке приміщення, його призначення, чи відкрита місцевість — ліс, луг, вулиця, автотраса тощо).

2. Занотувати загальні відомості про труп — паспортні дані (якщо вони є), стать, приблизний вік, довжину тіла, статуру, колір шкіри, наявність татуювання, шрамів тощо.

3. Зафіксувати місце виявлення трупа щодо оточуючих предметів чи до обстановки.

4. Докладно описати положення і позу трупа, оскільки вони мають особливе значення для визначен­ня причини і виду смерті. Наприклад, у разі смерті від дії низької температури, тобто переохолодження, характерною є поза скоцюрбленої людини. Поза “бій­ця” або “фехтувальника” свідчить про дію полум’я, але вона не вказує на те, живою чи мертвою людина в нього потрапила. Характерними є положення трупа в разі самогубства через повішення: у висячому положенні з точкою опори і без неї, сидячи або напівсидячи, стоячи на колінах, лежачи (рис. 7). Іноді викликає подив, чому людина не підвелася, щоб розтягнути, зняти петлю і залишитись живою. Проте, за даними літератури і досвідом нашої практики не було жодного випадку, коли людина, в якої затягнулась петля на шиї, змогла б самостійно її скинути. Вважають, що це явище зумовлене миттєвою втратою здатності координувати рухи внаслідок стискання судин і нервів шиї, підвищення тиску в ділянці мозочка, де розміщені центри руху, а також процесами гальмування в головному мозку внаслідок потоку больових імпульсів, які йдуть від рефлексогенної зони шиї. Характерні також пози трупів при вог­непальних пошкодженнях, травмах на залізнично­му транспорті, особливо при самогубствах. Типовою є поза трупа жінки при вбивстві під час зґвалтування.

5. Детально оглянути і описати одяг і взуття тру­па, спочатку верхній, потім нижній, визначити, в яко­му стані він перебуває (в порядку чи ні), які предме­ти зміщені, оглянути кишені, їх вміст (цінності, документи, що засвідчують особу покійного). Іно­ді бі­ля зміщеного одягу виявляють чужі докумен­ти. Відомий випадок, коли під полою піджака тру­па були виявлені різні папери і паспорт, який, як з’ясувалося пізніше, випав із кишені вбивці і залишив­ся на місці події. Звертають увагу на виявлення різ­них забруднень, слідів крові, слів від протектора ко­ліс автомобіля та інших предметів. Докладно вказу­ють їх локалі­зацію, форму, особливості, нумерують, кожне окремо, вимірюють відстань від підошов. На місці події одяг не знімають, а лише послідовно оголюють ті частини тіла, які оглядають.