Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 1 страница

Для целе­направленного управления школой и эффективной организации дея­тельности педагогического коллектива на каждый учебный год состав­ляется план учебно-воспитательной работы. В нем находят отражение все те вопросы, которые относятся к управленческой деятельности директора школы, его заместителей и организации всех звеньев учеб­но-воспитательной работы, о которых шла речь выше. В соответст­вии с этим годовой план, как правило, состоит из следующих разделов: 1) вступительная часть. Общий анализ работы школы за прошед­ший год и определение важнейших задач совершенствования учебно-воспитательного процесса на текущий учебный год; 2) работа педаго­гического совета школы; 3) работа педагогического коллектива школы по обеспечению всеобуча; 4) организация и совершенствование учебно-воспитательной работы и контроль за ее качеством; 5) руководство внеклассной и внешкольной работой; 6) деятельность органов учени­ческого самоуправления; 7) работа с родителями учащихся. Что же касается содержания каждого из этих разделов годового плана, то оно определяется теми задачами и конкретными формами работы педа­гогического коллектива, которые раскрыты выше.

Годовой план учебно-воспитательной работы составляется к на­чалу учебного года и утверждается на педагогическом совете. Кон­троль за ходом и качеством его выполнения осуществляется руко­водством школы.

[1] Метелъский Я.В. Дидактика математики. – Минск, 1975. – С. 7.

[2] Аладдин и волшебная лампа. Арабская сказка. – Минск, 1980.

[3] Барт П. История социально-педагогической идеи. – Киев, 1923. СП.

[4] ЦГА ТА ССР, ф. 977, Совет. 1851. Д. 9400. Л. 23 об.

[5] Чернышевский Н.Г. Избр. пед. соч. – М., 1983. – С. 161.

[6] Никандров Н.Д. Педагогическое образование и общество в США // Педа­гогика. – 1992. – № 1-2. – С. 124-126.

[7] Волков Г.Н.Этнопедагогика чувашского народа. – Чебоксары, 1966.

[8] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 70.

[9] Протопопов А.Ф. Некоторые вопросы педагогической науки // Сов. педагоги­ка. – 1953. – № 5. – С. 36.

[10] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 8. – С. 23.

[11] Ананьев Б.Г. Человек как предмет воспитания. – Л., 1968. – С. 30-31.

[12] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 19.

[13] Пискунов A.M. Основные проблемы и задачи исследований в области общепеда­гогической подготовки будущих учителей в высшей школе // Вопросы общепедаго­гической подготовки будущих учителей. – М., 1972. – С. 8.

[14] Цит. по: Антология педагогической мысли России первой половины XIX в. (до реформ 60-х гг.) / Сост. П.А. Лебедев. – М., 1987. – С. 201.

[15] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 8. – С. 11.

[16] Блонский П.П. Курс педагогики. – М., 1916. – С. 4.

[17] Бехтерев В.М. Вопросы воспитания в возрасте первого детства. – СПб., 1909. – С. 5.

[18] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 8. – С. 17-18.

[19] См.: Матъяш О.И.Учебно-воспитательные цели в современной английской пе­дагогике // Сов. педагогика. – 1989. – № 5. – С. 126.

[20] Торндайк Э.Принципы обучения, основанные на психологии. – М., 1930. – С. 27.

[21] Рубинштейн М.М. История педагогических идей в ее основных чертах. – Ир­кутск, 1922. – С. 36.

[22] Тугаринов В.П.Личность и общество. – М, 1965. – С. 109.

[23] Цит. по: Матъяш О.М.Учебно-воспитательные цели в современной англий­ской педагогике // Сов. педагогика. – 1989. – № 5. – С. 128.

[24] См.: Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно ориентированно­го образования // Педагогика. – 1997. – № 4. – С. 11-17; Вишнякова Н.Ф.Мобильность личностно ориентированной системы подготовки и переподготовки творческих спе­циалистов // Мобильность специалистов в области образования. – Минск, – 1997. – С. 108-109.

[25] Толковый словарь русского языка / Под. ред. Д.Н. Ушакова. – М, 1940.

[26] Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – С. 291.

[27] Флэйк-Хобсон К. и др. Развитие ребенка и его отношений с окружающими / Пер. с англ. – М, 1993. – С. 467-468.

[28] См.: Помологический словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Яро-шевского. – М. 1990. – С. 439.

[29] Каган О.А. Школа ФРГ и требования ее реформы // Сов. педагогика. – 1959. – № 10. – С. 106.

[30] См.: Андреев В.И.Система образования в ФРГ. – Минск, 1993. – С. 28-30.

[31] См.: Саймон Б. Общество и образование / Пер. с англ. – М., 1989. – С. 126-127.

[32] См.: Флэйк-Хобсон К. и др.Развитие ребенка и его отношений с окружающими. – М., 1993. – С. 45.

[33] Гельвеций К.А.Сочинения. – М, 1974. – Т. 2. – С. 14.

[34] Белинский В.Г. Избр. пед. соч. – М., 1982. – С. 17.

[35] Чернышевский Н.Г. Избр. пед. произв. – М., 1953. – С. 709.

[36] Левитин К. Лучший путь к человеку // Пути в незнаемое: Писатели рассказы­вают о науке. – М., 1974. – С. 117.

[37] Сеченов И.М. Избр. филос. и психол. произв. – М., 1974. – С. 176.

[38] Момов В.Человек, мораль, воспитание / Пер. с болг. – М., 1975. – С. 54.

[39] Крупская Н.К. ЦПА ИМЛ, ф. 12, оп. 1, ед. хр. 314, л. 33.

[40] Торндайк Э. Принципы обучения, основанные на психологии. – М., 1930. – С. 25.

[41] Ушинский К.Д. – Собр. соч. – Т. 10. – С. 495.

[42] См.: Обзор писем читателей // Вопросы философии. – 1984. – № 12. – С. 130.

[43] Блонский П.П. Личность ребенка и воспитание // Психология и дети. – 1917. – № 1.

[44] Батищев Г.С. Деятельная сущность человека как философский принцип // Человек в социалистическом и буржуазном обществе. – М., 1966. – С. 254.

[45] Добролюбов Н.Л. Избр. пед. произв. – М., 1952. – С. 159, 160.

[46] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 435.

[47] Там же. – С. 515.

[48] Сухомлинский В.А.Неотложные проблемы теории и практики воспитания // Народное образование. – 1961. – № 10. – С. 55-56.

[49] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 179.

[50] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 6. – С. 252.

[51] Ильина Т. А. Педагогика: Курс лекций. – М., 1984. – С. 202.

[52] Копнин П.В. Дидактика, логика, наука. – М., 1973. – С. 194.

[53] Дистервег А. Избр. пед. соч. – М., 1956. – С. 118.

[54] Занков Л.В. Развитие школьников в процессе обучения. – М., 1967. – С. 18.

[55] Рубинштейн С. Л. Психологические воззрения И.М. Сеченова и советская пси­хологическая наука // Вопросы психологии. – 1955. – № 5. – С. 34.

[56] Павлов И.П. Павловские среды. – М.-Л., 1951. – Т. II. – С. 565.

[57] Ожегов СИ. Словарь русского языка. – М., 1985. – С. 396.

[58] Дистервег А. Избр. пед. соч. – С. 264-265.

[59] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 10. – С. 425.

[60] Дистервег А. Избр. пед. соч. – С. 264-265.

[61] Смирнов А.А. Проблемы психологии памяти. – М, 1966. – С. 338-339.

[62] Кедров Б.М. О науках фундаментальных и прикладных // Вопросы филосо­фии. – 1972. – № 10. – С. 39.

[63] Славская К.А. Мысль в действии. – М., 1968. – С. 78-79.

[64] Данилов М.А. Процесс обучения в советской школе. – М., 1960. – С. 12-13.

[65] Яновская М.Г. Эмоциональные аспекты нравственного воспитания. – М, 1986. – С. 14.

[66] Яновская М.Г. Эмоциональные аспекты нравственного воспитания. – М, 1986. – С. 14.

[67] Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М., 1972. – С. 169.

[68] Малькова З.А. Современная школа США. – М., 1971. – С. 62.

[69] Скрябин К.И. Наследство, врученное правнукам // Учительская газета. – 1962. – 7 июня.

[70] См.: Харламов И.Ф. Основные вопросы организации воспитательной работы в школе. – Мн., 1967. – С. 27.

[71] КоменскийЯ.А. Избр. пед. соч.: В 2 т. – М., 1982. – Т. 1. – С. 384.

[72] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 8. – С. 251.

[73] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 6. – С. 267-268.

[74] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 5. – С. 355.

[75] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 10. – С. 425.

[76] Философский словарь / Под ред. И. Г. Фролова. 5-е изд. – М„ 1987. – С. 278.

[77] Такой же точки зрения придерживается польский дидакт Ч. Куписевич. См. его кн.: Основы общей дидактики / Пер. с польск. О.В. Долженко. – М., 1986. – С. 178.

[78] Крупская Н.К. Пед. соч. – Т. 10. – С. 241.

[79] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 6. – С. 314.

[80] Гельвеций К.А.О человеке. – М, 1988. – С. 63.

[81] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 8. – С. 321-322.

[82] Данилов М.А.Процесс обучения // Основы дидактики / Под ред. Б.П. Есипова. – М., 1967. –С. 196.

[83] Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроке. – М, 1991. – С. 15.

[84] Данилов М.А. Процесс обучения в советской школе. – М., 1980. – С. 22.

[85] Растет человек. – М., 1961. – С. 97-98.

[86] В XVI-XVII вв. в Белоруссии и Украине появляются так называемые братст­ва – религиозно-просветительские организации.

[87] Федяевская В. Воспоминания учительницы // Вестник воспитания. – 1907. № 7. – С. 53.

[88] Цит. по: Преподавание истории в школе. – 1991. – № 4. – С. 109-110.

[89] Матюхина М.В., Михалъчик Г.С., Патрина К.Т. Психология младшего школьни­ка. – М., 1990. – С. 104.

[90] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 6. – С. 330.

[91] Кудрявцев Т. В. Психология технического мышления. – М., 2001. – С. 26.

[92] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 216.

[93] Панорама методических идей // Народное образование. – 1989. – № 6. – С. 71.

1 Ломов Б.Ф. Научно-технический прогресс и средства умственного разви­тия человека // Психол. журнал. – 1985. – № 6. – С. 8-28.

2 Тихомиров O.K., Бабанин Л.Н. ЭВМ и новые проблемы психологии. – М., 1986. – С. 204.

3 Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6т. – М., 1982. – Т. 1.

[94] Гальперин П.Я. Функциональные различия между орудием и средством // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И. Ильясова, В.Я. Ляудис. – М., 1980. – С. 203.

[95] Психолого-педагогические основы использования ЭВМ в вузовском обу­чении / Под ред. А.В. Петровского, Н.Н. Нечаева. – М., 1987. – С. 168.

[96] Савельев А.Я. Проблемы автоматизации обучения // Вопросы психологии. – 1986. – № 2. – С. 11.

[97] Иванов М.В. Пути совершенствования методов преподавания в высшей школе // Совр. высш. школа. – 1982. – № 3. – С. 121.

[98] Савельев АЛ. Проблемы автоматизации обучения // Вопросы психоло­гии. – 1986. – № 1

[99] Машбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью. – Киев, 1987.

[100] Вербицкий А. А. Концепция знаково-контекстного обучения в вузе // Во­просы психологии. – 1987. – № 5.

[101] Агапова О.И., Швец В.И., Вербицкий А.А. Реализуется системно-контекст­ный подход // Вести высш. школы. – 1987. – № 12.

[102] Крупская Н.К. Пед. соч. – Т. 3. – С. 511.

[103] Шардаков М.Н. Очерки психологии учения. – М., 1951. – С. 67-69.

[104] Ушинский К.Д. Соб. соч. – Т. 10. – С. 425.

[105] Об этой закономерности говорит также Б.Ф. Сергеев в брошюре «Биография интеллекта» (М., 1967). На с. 42 он пишет: «Сколько нужно времени, чтобы мозг прочно зафиксировал следы воздействовавших на него индифферентных раздраже­ний? Исследование показало, что у черепах этот процесс заканчивается через 15-20 мин, у морских свинок продолжается свыше часа, а у собак – несколько часов. Види­мо, чем больше времени потрачено на фиксацию, тем прочнее оставленный след».

[106] Уиппл Г.М. Как нужно заниматься. Краткое руководство для учащихся. – М., 1926. – С. 11.

[107] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 111, 118.

[108] Протопопов А.Ф.О содержании и структуре курса педагогики // Доклады АПН РСФСР. – № 4. – М„ 1954. – С. 7.

[109] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 508.

[110] Ананьев Б.Г. Избр. психол. труды.: В 2 т. – М., 1980. – Т. 2. – С. 14.

[111] В психологии личностное качество определяется как единство устойчиво про­являющихся потребностей и привычных способов их реализации, которые форми­руются у учащихся в процессе коллективной и индивидуальной деятельности.

[112] Шимбирев П.Н., Огородников И.Л. Педагогика. – М., 1954. – С. 215.

[113] См.: Виноградов Н.Д. Педагогика. Основные проблемы и принципы. – М., 1922.

[114] Шацкий С. Т. Пед. соч.: В 4 т. – М., 1964. – Т. 2. – С. 55.

[115] Шацкий С. Т. Пед. соч. – М., 1964. – Т. 2. – С. 40-41.

[116] Пинкевич АЛ.Педагогика. – М., 1924. – Т. 1. – С. 85.

[117] Макаренко А.С. Соч. – Т. IV. – С. 351.

[118] Крупская Н.К. Пед. соч. – Т. 5. – С. 265-266.

[119] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 435-436.

[120] Макаренко А.С. Там же. – Т. II. – С. 257.

[121] Божович Л.И.Изучение качеств личности и аффективной сферы ребенка // Тез. докл. на II съезде об-ва психологов. – Вып. 5. Симпозиумы. – М, 1963. – С. 105.

[122] Павлов И.П. Соч. – М.-Л., 1947. – Т. 4. – С. 327.

[123] Рубинштейн С. Л.Принципы и пути развития психологии. – М., 1959. – С. 135.

[124] Макаренко А. С. Соч. – Т. V. – С. 424-425.

[125] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 10. – С. 388.

[126] См.: Блонский П.П. Педагогика. – М., 1924. – С. 91.

[127] Пинкевич А.П. Педагогика. – М., 1924. – Т. 1. – С. 79.

[128] Макаренко А. С. Соч. – Т. V. – С. 399.

[129] Пинкевич А.П. Введение в педагогику. – М., 1925. – С. 37.

[130] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 116.

[131] Макаренко А. С. Соч. – Т. V. – С. 232-233.

[132] Наторп П. Социальная педагогика. – СПб., 1911.

[133] Лай В.А.Школа действия. Реформа школы сообразно требованиям природы и культуры. – Пг., 1920. – С. 25.

[134] Цит. по: Матъяш О.И. Учебно-воспитательные цели в современной англий­ской педагогике // Сов. педагогика. – 1989. – № 5. – С. 128.

[135] Макаренко А.С.Соч. – Т. V. – С. 231.

[136] Там же. – С. 151-152.

[137] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 10. – С. 390-391.

[138] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 124.

[139] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 125.

[140] Гербарт И.Ф. Избр. пед. соч. – М, 1940. – Т. 1. – С. 13.3.

[141] Радищев А.Н. Избр. соч. – М., 1952. – С. 205-206.

[142] Белинский В.Г. Поли. собр. соч. – М., 1954. – Т. IV. – С. 488-489.

[143] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 160.

[144] Даль В.И.Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М., 1978. – Т. 8. – С 24.

[145] Словарь современного русского литературного языка: В 17 т. – М.-Л., 1959. – Т. 9. – С 296.

[146] Философский словарь / Ред. И.Т. Фролов. – М., 1986. – С. 358.

[147] Словарь русского языка: В 4 т. /Под ред. А.Л. Евгеньевой. – М., 1984. – Т. 3. – С. 33.

[148] Ожегов С. И. Словарь русского языка. – М., 1985. – С. 268.

[149] Ясная Поляна и вокруг неё //Лит. газета. – 1987. – 11 марта.

[150] Леонов Л.М. Собр. соч.: В 11 т. – М., 1972. – Т. 10. – С. 191.

[151] Различные аспекты трудового воспитания исследованы П.Р. Атутовым, Н.И. Болдыревым, Н.К. Гончаровым, К.А. Ивановичем, О.С. Марьенко, В.А. Сухомлинским, А.А. Шибановым, М.У. Пискуновым.

[152] Цит. по : Антология педагогической мысли Белорусской ССР. – М., 1986. – С. 164.

[153] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 342.

[154] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 348.

[155] Макаренко А.С. Соч. – Т. IV. – С. 397.

[156] Там же. – С. 395-396.

[157] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 354-355.

[158] См.: Макаренко А.С. Соч. – Т. IV. – С. 401-402.

[159] См.: Иванов И. Трудовое воспитание в коллективных творческих делах //Вос­питание школьников. – 1989. – № 2. – С. 38-48.

[160] Словарь иностранных слов. – М., 1987. – С. 170.

[161] См. пособия: Этические беседы с учащимися. 5 класс. – Минск, 1992; Этические беседы с учащимися. 6 класс. – Минск, 1985; Этические беседы с учащимися. 7 класс. – Минск, 1986; Этические беседы с учащимися. 8 класс. – Минск, 1987.

[162] См.: Щуркова Н. Как упражнять в дисциплинированности // Народное образо­вание. – 1965. – № 9.

[163] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 11. – С. 52-53.

[164] Скрылев Ю. Листья самые прекрасные // Семья и школа. – 1961. – № 12. – С. 12.

[165] Новиков А.Д., Матвеев Л.П. Теория и методика физического воспитания. – М., 1999. – C. 46.

[166] Философская энциклопедия: В 4 т. – М, 1964. – Т. 3. – С. 454.

[167] Платонов К.К. О системе психологии. – М., 1972. – С. 216.

[168] Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М., 1989. – Т. 1. – С. 119.

[169] Горький A.M. Собр. соч. – М., 1953. – Т. 25. – С. 221.

[170] Гулыга А.В. Эстетика истории. – М., 1974. – С. 25.

[171] Цит. по: Дуков В.М. Электрон. – М., 1966. – С. 6.

[172] Скаткин М.Л.Совершенствование процесса обучения. – М., 1971. – С. 17.

[173] Педагогика школы / Под ред. И.Т. Огородникова. – М., 1978. – С. 142.

[174] Блонский П.П. Избр. пед. и психол. соч.: В 2 т. – М., 1979. – Т. 1. – С. 42.

[175] Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. – М., 1959. – С. 111.

[176] Ковалев А.Г. Самовоспитание школьников. – М., 1967. – С. 7.

[177] Кочетов А.И.Актуальные проблемы педагогики. – Рязань, 1971. – С. 136.

[178] Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – М., 1956. – С. 590.

[179] Кочетов А.И. Педагогические основы самовоспитания. – М., 1974. – С. 46.

[180] Ушинский К.Д. Собр. соч. – Т. 11. – С. 27.

[181] Долецкий С. Я. Воспитывай себя // Комсомол. правда. – 1978. – 28 февр.

[182] Комсомол, правда. – 1963. – 1 сент.

[183] Макаренко А.С.Соч. – Т. V. – С. 457-458.

[184] Там же. Соч. – Т. IV. – С. 480-81.

[185] Седнев Ю.В. Теория и практика содержания образования // Вести Беларускай акадэмии адукации. – 1996. – № 2. – С. 23-24.

[186] См.: Иванова Т. Специализация по-американски, или 90 вариантов выбо­ра // Народное образование. – 1989. – № 6. – С. 159.

[187] См.: Иванова Т. Специализация по-американски, или 90 вариантов выбора. – С. 159.

[188] Менделеев Д.И. Соч. – М., 1952. – Т. 23. – С. 236.

[189] Ушнский К.Д. Собр. соч. – Т. 2. – С. 63-64.

[190] Макаренко А.С. Соч. – Т. V. – С. 179.

[191] См.: Ожегов С. И. Словарь русского языка. – М., 1985. – С. 687.

[192] См.: Словарь иностранных слов. – М., 1988. – С. 345.

Якщо абсолютних (вірогідних) ознак смерті немає, ні за яких обставин тіло не може бути відправлене в судово-медичний морг, ні в якому разі не слід видавати свідоцтво про смерть, а також повідомляти родичів і близьких про її настання.

2. Судово-медичні аспекти пересадження
органів і тканин

Ґрунтовне і всебічне вивчення термінального стану людини зумовило формування таких важливих галузей медицини, як реаніматологія і трансплантологія.

Досвід реаніматології показує, що реанімація необхідна лише а тому разі, коли можна повністю відновити основні життєво важливі функції організму і повернути людину до життя як особистість. Якщо ж у найбільш диференційованих відділах головного мозку виникають глибокі дистрофічні і некротичні зміни, то людина як особистість перестає існувати. У таких випадках реанімаційні заходи лише штучно підтримують діяльність серця, дихання, а функції головного мозку не відновлюються. Тому реанімацію вважають безперспективною і загибель мозку розцінюють як еквівалент смерті організму (В.О.Неговський, 1983).

Внаслідок того що різні органи і тканини вмирають поступово і їх життєдіяльність після смерті організму як цілісної системи зберігається певний час, сучасна трансплантологія довела можливість пересадження шкіри, рогів­ки, кісток, суглобів. Вилучення таких органів, як нирки, серце, печінка тощо, та їх використання для трансплантації можливі тільки до появи абсолютних (вірогідних) ознак смерті, тобто до настання біологічної смерті організму практично здорової людини при наявності у неї несумісних з життям пошкоджень і відсутності пухлин, туберкульозу, інших інфекційних хвороб тощо.

Використання органів від таких донорів для пересадження крім вирішення питань, пов’язаних з проблемою тканинної несумісності, а також труднощами технічного характеру, потребує розв’язання деяких морально-етичних і правових питань:

1) хто може бути потенційним донором;

2) як встановити факт настання смерті;

3) хто з лікарів має право констатувати факт смерті;

4) хто має право використовувати органи і тканини трупа, тобто чи є на це дозвіл або заборона родичів померлого.

Ці важливі питання неодноразово обговорювались на різних міжнародних форумах фахівців, проте єдиного висновку не дійшли і в жодній країні світу досі немає законодавчих актів, які б всебічно висвітлювали цю проблему. При проведенні трансплантації органів і тканин всю повноту відповідальності хірурги, як правило, беруть на себе і керуються лише відомчими наказами та інструкціями.

В Україні вперше це питання було розглянуто на 8 сесії Верховної Ради в 1992 р. В прийнятих “Основах законодавства України про охорону здоров’я” відповідна ст. 47 щодо пересадження (трансплантації) органів та інших анатомічних матеріалів сформульована так:

“Застосування методу пересадження від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту”.

Тепер розробляється закон про трансплантацію органів і тканин. Досі чинними є накази та інструкції МОЗ України від 1987 р. Ними передбачено, що повне і незворотне припинення життєвих функцій організму встановлюється за такими ознаками: повною та стійкою відсутністю свідомості, стійкою відсутністю дихання при вимкненні апарату штучної вентиляції легень, атонією всіх м’язів, зникненням будь-яких реакцій на зовнішні подразники та рефлексів, стійким розширенням та ареактивністю зіниць, тенденцією до артеріальної гіпотензії (80 мм рт. ст. і нижче) та спонтанною гіпотермією. За цими ознаками смерть мозку констатують лише тоді, коли вони спостерігаються протягом 12 год., а на ЕЕГ реєструється повна відсутність активності мозку. У цей період штучно підтримуються діяльність серця і дихання. На цій підставі можлива констатація смерті в клінічних умовах та негайне вилучення у таких донорів внутрішніх органів для трансплантації.

Констатація факту смерті має здійснюватись комісією лікарів, до складу якої входять: лікар-клініцист, реаніматолог і судово-медичний експерт. Після констатації настання смерті можуть бути припинені реанімаційні заходи. Комі­сія складає два документи: “Акт констатації смерті” і “Акт про вилучення органів і тканин у донора — трупа для трансплантації”

Дослідження трупа в таких випадках виконує судово-медичний експерт за загальними правилами з зазначенням, які органи і тканини були вилучені, коли і з якою метою.

Право проведення трансплантації органів надається лише тим медичним закладам, які увійшли в перелік МОЗ України, де працюють кваліфіковані фахівці і де є відповідні умови для проведення таких операцій.

3. Ранні абсолютні ознаки смерті

Після припинення основних життєвих функцій організму у ньому послідовно розвиваються зміни, які дозволяють достовірно встановити факт настання смерті, — абсолютні (вірогідні) ознаки смерті, які за часом виникнення розподіляють на ранні і пізні.

До ранніх абсолютних ознак смерті відносять трупні плями, трупне заклякання, охолодження. трупа, висихання окремих ділянок шкіри і слизових оболонок та аутоліз. Крім того, важливе експертне значення має також ознака Білоглазова— симптом котячого ока, який встановлюють шляхом стискання ока, внаслідок чого розширена та округла зіниця набуває овальної форми. Цей симптом виникає через 10–15 хв. після настання смерті.

Трупні плями. Після зупинки серця поступово припиняється рух крові по судинах. За законом тяжіння кров починає збиратися у найнижчих частинах тіла, внаслідок чого майже через 30 хв. — 1 год. після смерті починають утворюватися трупні плями. Терміни появи трупних плям залежать від механізму настання смерті. Так, у разі смерті від асфіксії, серцево-судинних хвороб, ураження електричним струмом трупні плями виникають досить швидко. Якщо смерть настала внаслідок крововтрати, вони виникають повільно.

Локалізація трупних плям залежить від положення трупа. Якщо труп лежить на спині, вони з’являються на задній та задньобічних поверхнях шиї, грудної клітки, поперекової ділянки і кінцівок. При положенні трупа на животі, трупні плями виникають на лиці і передній поверхні тулуба. У тому разі, коли труп перебуває у висячому положенні, наприклад, при повішенні у петлі, трупні плями виявляються в нижній половині тіла — на кінцівках, у поперековій ділянці та в нижніх відділах живота.

Трупні плями виникають тільки на тих ділянках тіла, які нещільно контактують з поверхнею, де лежить тіло. У тих же ділянках тіла, де є такий контакт, трупних плям немає. В окремих випадках на фоні трупних плям можуть бути відбитки тих предметів, на яких розташовується труп.

Трупні плями досліджують шляхом проведення їх лівороскопії, ліворометрії та діагностичного розтину шкіри в місці їх розташування, що дозволяє розв’язати ряд важливих експертних питань.

Так, проводячи лівороскопію, визначають ділянку розташування трупних плям, їх колір, характер (зливні або вогнищеві, поширені, рясні, з чіткими або розпливчастими межами). Крім того, оглядаючи трупні плями, відзначають наявність ділянок, де їх немає, або відбитків речей і предметів, які утворюють ложе трупа. Звичайні трупні плями мають різні відтінки фіолетового кольору. Колір трупних плям залежить також від причини смерті. Так, у разі смерті від отруєння внаслідок впливу токсичних речовин на гемоглобін крові різко змінюється забарвлення трупних плям. Наприклад, при отруєнні чадним газом трупні плями мають яскраво-червоний колір внаслідок утворення карбоксигемоглобіну. Плями сірого кольору спостерігаються при отруєнні метгемоглобінотворними речовинами. У разі дії холоду і вологи трупні плями набувають рожево-червоного кольору.

Можлива наявність на фоні трупних плям дрібнокрапкових крововиливів, які виникають внаслідок розриву капілярів шкіри при їх перерозтягуванні масою крові.

При ліворометрії за фотометричними показниками визначають інтенсивність забарвлення трупних плям і площину яку вони займають, а на підставі динамометричного дослідження виявляють реакцію трупних плям на дозоване натискання. Так, інтенсивність забарвлення трупних плям і площа, яку вони займають, збільшуються тільки протягом 12-14 год. після настання смерті. Внаслідок дозованого натискання трупні плями можуть зникати, ставати блідими або зовсім не змінювати свого забарвлення. Дозована динамометрія була запропонована ще у 1956 р. М.П.Туровцем. Для виконання її використовують динамометри, якими з силою 2 кг/м2натискають протягом 3 с на трупну пляму, розташовану в поперековій ділянці тіла трупа. Запропоноване (В.І.Кононенко, Ф.Джамшиді) дослідження трупних плям двозональним динамометром (рис 1).

Діагностичний розтин трупних плям завдовжки до 1.5-2 см, глибиною до підшкірної клітковини дозволяє оцінити стан прилеглих тканин, рівномірність їх забарвлення, кількість крові, яка виділяється та може бути видавленою.

Зміни трупних плям залежать від давності настання смерті і відбуваються стадійно. У розвитку трупних плям виділяють три стадії: 1) гіпостаз, 2) стаз, 3) імбібіцію. Проте такий розподіл є умовним, тому що перехід однієї стадії в іншу відбувається поступово (табл. 1).

Стадія гіпостазу перебігає протягом перших 10-12 год. після настання смерті, характеризується післясмертним перерозподілом рідкої крові в судинному руслі, переповненням нею судин і виникненням перших ознак внутрішньосудинного гемолізу. За лівороскопічними характеристиками на початку утворення трупні плями мають блідо-сіро-фіолетовий колір, розпливчасті межі. З часом вони стають сіро- і темно-сіро-фіолетовими, зливними, поширеними, з нечіткими межами і крапковими крововиливами на їх фоні.

За результатами динамометрії в стадії гіпостазу трупна пляма після натискання зовсім зникає, і, на думку Ю.С.Сапожникова, цей процес має дві фази. Так, коли після смерті минуло 1-6 год., трупні плями повністю відновлюються через 1-2 хв., а якщо від 6 до 12 год. — через 3-5 хв. Шкіра в межах формування трупної плями набуває забарвлення поступово, шляхом збільшення інтенсивності. Майже паралельно збільшується і площа, яку займають трупні плями. Цей процес спостерігається тільки у перші 12-14 год. після настання смерті, а в подальшому практично стабілізується.

З поверхні розтину трупної плями стікає спочатку рідка, а потім густа кров. У стадії гіпостазу можливо повне переміщення трупних плям при зміні положення трупа і виникнення їх на найнижчих поверхнях тіла.

Після 12-годинного післясмертного періоду стадія гіпостазу поступово переходить у стадію стазу, яка триває майже до кінця другої доби після настання смерті. У цей час відбувається просякнення лімфи і міжклітинної рідини в судину, гемоліз еритроцитів, деструкція судин. Рідка частина крові дифундує через судинну стінку внаслідок чого кров густішає. У тканинах спостерігається протеоліз.