Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 5 страница

6. Приділити велику увагу дослідженню трупних явищ, особливо ранніх, оскільки вони дозволяють визначити час настання смерті, первинне положення трупа, можливе його переміщення, а в окремих випадках орієнтовно з’ясувати причину смерті. Детально оглянути і описати в протоколі локалізацію, колір трупних плям, їх зміни при натискуванні, тобто встановити їх стадію і фазу, ступінь прояву трупного заклякання в окремих групах м’язів, наявність або відсутність явищ висихання окремих ділянок шкіри і слизових оболонок, рогівок очей (плями Лярше). Якщо можливо, треба провести деякі суправітальні реакції.

7. Оглянути і описати пошкодження на відкритих частинах тіла. Їх рекомендується описувати, послідовно оглядаючи окремі частини тіла (голова, шия, груди, живіт, кінцівки). Опис пошкоджень проводять за прийнятою в судовій медицині послідов­ністю: локалізація, вид пошкоджень (садна, крововиливи, рани, переломи, ампутація частин тіла тощо), форма і розміри їх, особливість країв ран, кінців, поверхні пошкоджень, стан оточуючої шкіри і прилеглих тканин, наявність сторонніх забруднень нав­коло них для встановлення знаряддя травми і пошуку його на місці події. При визначенні локалізації деяких видів пошкоджень (вогнепальних, транспортних травм) слід виміряти відстань від них до серединної лінії тіла і до підошви. Форму визначають звичайно як лінійну або порівнюють її з формою геометричних фігур (кругляста, овальна, промениста тощо) і літер (П-, Т-, У- подібна тощо). Форму ран бажано відмічати до і після зведення країв. При наявності саден, крововиливів вивчають особливості поверхні, рівень щодо оточуючої поверхні шкіри, наявність клаптів епідермісу (з якого краю), кірок, їх колір, ступінь епітелізації, колір крововиливів. У разі наявності переломів відмічають крепітацію, деформацію відповідних частин тіла, вкорочення кінцівок тощо.

Під час вивчення пошкоджень забороняється змінювати їх положення, а також зондувати рану і вилучати предмети, які фіксуються у глибині рани. Знаряддя травми з різними слідами і забрудненнями після детального опису вилучають для подальшого дослідження.

3. Особливості огляду місця виявлення
розчленованих і скелетованих трупів

Розчленування трупа може здійснюватись зажиттєво або післясмертно. Зажиттєве розчленування спостерігається у випадках транспортної, авіаційної, вибухової травми, ушкоджень деталями будівельних конструкцій, агрегатів, різних машин і механізмів, трансмісією, крилами та гвинтами підводних суден. Це в основному випадкові розчленування.

Кримінальні розчленування можуть бути зажиттєвими і післясмертними. Їх поділяють на дефензивні і офензивні. Перші здійснюються з метою приховання слідів злочину і полегшення транспортування, другі — в разі вбивств, за сексуальними мотивами з виділенням окремих органів або скоєних психічно хворими, для яких характерні хаотично нанесені пошкодження без ознак приховання злочину.

Для розчленування трупа використовуються різні гострі предмети — ножі, сокири, пилки, а іноді ножиці, якими розділяють тіло на частини. Нерідко відчленовують голову, кінцівки, розділяють тулуб на частини, іноді на велику кількість малих, безструктурних фрагментів, які з метою приховання злочину розкидають на значну відстань від місця події. Відшукати всі частини тіла відразу часто неможливо, що значно утруднює роботу слідчих органів.

Місцем виявлення навмисно розчленованого трупа звичайно є так звані приховані місця — ями, канави, вигрібні ями, колодязі, сміттєзбірники; різні каналізаційні системи тощо. У “Протоколі огляду місця події” потрібно описати конкретне місце виявлення частин трупа із зазначенням, наприклад, глибини поховання, характеру грунту, температури навколишнього середовища тощо. Потрібно дуже докладно описати матеріал, в який загорнуті частини трупа. Це може бути мішковина, папір, постільна білизна, деталі одягу. Ці предмети в подальшому розслідуванні можуть бути важливими речовими доказами. Особливе значення має обстеження одягу на частинах розчленованого трупа, при описі якого потрібно вказувати колір, малюнок, оздоблення, наявність міток, пошкоджень. При відсутності одягу відзначають наявність вдавлень від частин білизни, яка була на тілі до настання смерті. Кожна частина розчленованого трупа має бути промаркована, сфотографована і описана з обов’язковим визначенням:

1) анатомічного призначення, розмірів, форми, характеристики відчленованої поверхні, товщини підшкір­ної жирової клітковини;

2) ступеня розвитку трупних змін та їх характеристики;

3) наявності будь-яких пошкоджень на відчленованих частинах;

4) наявності забруднень і нашарувань, татуювання (малюнок, колір тощо), шрамів, бородавок. Сліди крові та інші біологічні об’єкти описують за звичайними правилами. Детально розглядаючи лінію розчленування, особливу увагу звертають на характер країв шкіри ділянці різаних, рубаних ран, лінії розрубів або розпилів кісток, хрящів, на яких вдається виявити сліди трас, що допомагають встановити, чим був скоєний злочин.

Методика дослідження і опису частин трупа спрямована на встановлення особи покійного, а також з’ясування, чи належать розчленовані частини одній чи кільком особам.

З метою приховання злочину іноді після розчленування трупа його частини закопують у землю в різних місцях або викидають у водоймища, а іноді спалюють. Дослідженням вітчизняних вчених (М.М.Стрілець, 1972; Ю.П.Шупик, 1974; Л.Л.Голубович, 1992) доведена можливість встановлення видової, групової, а також індивідуальної приналежності кісток на різних ступенях їх спалення, аж до попелу.

Особливості дослідження скелетованих трупів. Такі трупи у вигляді цілого скелета або окремих його кісток виявляють, як правило, випадково при спорудженні будівель, археологічних розкопках, копанні колодязів, проведенні різних сільськогосподарських робіт тощо. Проте бувають випадки, коли слідчі органи при зникненні людини мають підозру на поховання в певних місцях. Для виявлення останків трупа слідчий за участю лікаря — фахівця з судової медицини і понятих організує розкопки. При цьому вручну просівають грунт, фіксуючи всі виявлені знахідки. Під час огляду місцевості, де проводять розкопки, звертають увагу на рельєф, характер рослинності, глибину поховання кісток скелета, їх колір, структуру, склад грунту, флору і фауну в землі та на поверхні кісток, відзначаючи стадію їх розвитку.

Усі етапи виявлення скелетованого трупа фотографують і дуже обережно відчищають від грунту кістки, поки не буде виявлений весь скелет, який вилучають для подальшого дослідження. На цьому етапі беруть грунт для фізико-хімічного аналізу.

Наступним етапом дослідження є огляд кісток. Насамперед потрібно зіставити їх взаємне розташування, визначити його відповідність нормальному положенню в скелеті, наявність пошкоджень, характер забруднень на їх поверхні. При цьому кожну кістку розглядають окремо.

У разі наявності волосся, його вилучають та описують (колір, довжина, пряме, закручене тощо). Вилучають також залишки одягу і взуття, а також предмети, які з часом не змінюються, — ґудзики, пряжки, ювелірні прикраси тощо.

Скелетовані трупи, виявлені у воді, досліджують і описують у протоколі так само, за винятком того, що фіксують особливості водоймища, берега, навколишньої рослинності, властивості дна, температуру води і повітря, глибину промерзання води. Огляд трупа проводять за звичайною схемою в такій самій послідовності.

Використовувати різні щупи і трали для виявлення останків трупа в грунті і воді слід дуже обережно. Результати досліджень потрібно занотовувати в протоколі. Зразки грунту з місця виявлення трупа та на відстані від нього, а також комах та їх останки, як правило, відправляють для спеціального дослідження.

Одним із найважливіших питань, яке розв’язують під час дослідження скелетованого трупа, є ідентифікація особи покійного, тобто встановлення статі, віку, зросту, наявності різних хвороб, давності поховання (В.І.Добряк, С.Т.Джигора).

Усі частини розчленованого або скелетованого тру­па, виявлені в різних місцях і в різні часи, направляють­ся слідчими органами в той самий морг із копіями протоко­лів огляду і постановою для призначення експертизи, в якій перелічують питання, що їх потрібно розв’язати. Дос­лідження скелета має проводитись у медико-криміна­ліс­тичних відділеннях бюро судово-медичної експерти­зи.

Особливості дослідження трупів та огляду їх на місці виявлення при різних видах смерті розглянуто у відповідних розділах підручника.

4. Виявлення, фіксація, вилучення речових
доказів із місця події

Одним з найважливіших завдань експертизи під час огляду місця події (іноді основного) є виявлення, фіксація і вилучення речових доказів для їх подальшого дослідження. Їх також виявляють і вилучають у разі обстеження осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, під час обшуку та інших слідчих дій.

Серед речових доказів при злочинах проти життя і здоров’я людини велике значення для розслідування справи мають сліди крові, оскільки сучасна наука здатна встановити наявність крові на різних об’єктах, її походження від людини чи тварини, її групову та індивідуальну приналежність, тобто визначити належність — потерпілому, звинуваченому у вбивстві чи іншим особам.

Висушені сліди крові на різних предметах-носіях залежно від механізму їх утворення, характеру і форми поверхні предмету можуть мати форму калюж, плям, крапель, бризок, потьоків, відбитків, комбінованих слідів. Вивчення механізму утворення цих слідів на одязі, тілі трупа і підозрюваних у скоєнні злочину дозволять встановити місце злочину і пози потерпілого і особи, яка нападала в момент нанесення пошкоджень і початку кровотечі, траєк­торію переміщення пораненого або трупа, напрям переміщення осіб, особливості знаряддя травми злочину тощо. Встановлення умов і механізму утворення слідів крові є різновидом медико-криміналістичних досліджень.

Якщо сліди крові добре збереглися і не піддавались знищенню їх виявлення не становить труднощів. Їх детально оглядають візуально або за допомогою лупи при достатньому освітленні. Важче виявити сліди крові на темних, забруднених предметах, у темряві, а також при загниванні крові або в старих плямах, які змінюють колір (сірий, чорний, зелений). Бруд, іржа також утруднюють їх виявлення. Особливо важко виявити сліди крові після намагання їх знищити. У таких випадках слід ретельно оглянути щілини підлоги, місця під паркетом, плінтусами, на меблях (нову і особливо стару обшивку), ручки дверей, шпалери, місця, де злочинець міг мити руки, прати одяг і обмивати знаряддя травми) водопровідні крани, тази, відра (звертаючи увагу на зовнішню поверхню дна) та ін. Слід також оглянути місця, куди могла виливатись кров після вбивства (смітники, подвір’я, туалет).

У випадку дорожньо-транспортної пригоди потрібно оглянути виступаючі частини транспортних засобів — бампер, фари, облицювання радіатора, капот, кути бортів вантажної машини, днище, колеса тощо.

Одяг звинуваченого слід оглянути не тільки зверху, а й зсередини, звертаючи увагу на шви, складки, краї рукавів, місця біля кишень, нижні поли, де нерідко можна виявити замиті сліди крові. Іноді для їх виявлення потрібне використання приладів і реактивів. Для цього можуть бути використані проби з перекисом водню, бензидиновим реактивом або розчином люмінолу.

В затемненому приміщенні сліди крові іноді виявляють за допомогою ультрафіолетового випромінювання від переносного люмінесцентного освітлювача, під дією променів якого сліди крові флуоресціюють і мають “оксамитовий” вигляд. Проте іржа, анілін тощо також мають ці властивості.

Оскільки ці чи інші проби для виявлення крові неспецифічні і дають позитивні результати з іншими речовинами (соки рослин, дріжджі, хрін тощо), у практиці вони майже не використовуються. Проте негативні результати цих проб не дають підстави відмовлятися від подальшого дослідження цих об’єктів в умовах лабораторії.

Фіксація (опис) слідів у “Протоколі огляду місця події” має здійснюватись за приблизною схемою, яка передбачає: визначення точної локалізації, найменування слідів, зазначення їх форми, розмірів, кольору і характеру країв, ступеня просочення, наявність на їх поверхні кірок та інших нашарувань, забруднень. Якщо можливо, їх фотографують за правилами судової фотографії: загальний вигляд місця події, знімки окремих предметів, а також окремих слідів і їх скупчень. Коли ж це неможливо, роблять схематичний малюнок. Іноді використовують копіювання слідів за допомогою прозорої плівки.

Вилучення слідів крові. У випадках, коли кров або підозрілі на кров плями виявляють на знаряддях злочину, одязі, білизні тощо, для дослідження їх вилучають цілком, тому що при цьому легше визначити характер і механізм виникнення плям. Якщо ж вони розташовуються на громіз­дких предметах, то кров вилучають або у вигляді кірочок після зішкрябування плям, або у вигляді змиву на марлі, для чого використовують фізіологічний розчин. Обов’язково потрібний контроль чистої марлі і коринки з предмета-носія плям крові. Із калюжі кров (не менш як 10 мл) збирають у чисту скляну банку або флакон, а якщо це неможливо, то беруть змив. Закривавлений сніг можна збирати на марлю і після його танення марлю висушують при кімнатній температурі і направляють разом з контролем для дослідження.

Грунт зі слідами крові беруть з усієї глибини просочення, просушують тонким шаром на тарілці при температурі не вище як 37°С, висипають у скляний посуд або пакет і разом з контролем направляють для дослідження в лабораторію.

5. Вилучення інших біологічних об’єктів

Сліди сперми. При розслідуванні статевих злочинів важливу роль відіграють плями сперми на тілі і одязі потерпілих, звинувачених, а також на предметах на місці події. У всіх випадках вбивств за сексуальними мотивами для встановлення факту статевого акту, що відбувся, дослідженню підлягає вміст піхви, прямої кишки, порожнини рота. Лікар разом зі слідчим вирішують, коли брати вміст на тампон або мазки — на місці події чи при дослідженні трупа в умовах моргу. Плями, схожі на сліди сперми, на різних предметах, одязі виявляють часто неозброєним оком, а також за допомогою лупи. На темних тканинах вони мають білуватий колір, на світлих — сірий з жовтим або брунатним відтінком. За щільністю вони нагадують крохмальні плями. Інколи на їх поверхні є сірувато-білі лусочки. Підозрілі на наявність сперми речові докази (одяг та інші предмети) підлягають дослідженню в лабораторних умовах.

Плями слини на місці події звичайно є на недокурках цигарок, сигарет. Внаслідок того що слина може містити групові антигени АВО, то їх дослідження дозволяє встановити групу крові курця і з’ясувати, одній чи кільком особам належать недокурки. З місця події їх потрібно вилучати лише пінцетом, якщо вони вологі, слід висушити при кімнатній температурі. Кожний недокурок вміщують в окремий конверт. Описуючи їх у протоколі, вказують місце їх виявлення, а також як був погашений недокурок (методом розчавленням чи змоченням слиною тощо). Слина може виявлятися на кляпах, якими закривали рота жертві. Об’єктом дослідження є також анонімні листи, на клапанах конвертів і марках яких можуть бути виявлені сліди слини. Сліди слини виявляються також на залишках їжі. При дослідженні цих залишків звертають особливу увагу на сліди прикусу на таких продуктах, як твердий сир, масло і фрукти (яблуко, груша тощо), за якими можна ідентифікувати особу, що їх залишила. В таких випадках для проведення експертизи запрошують лікаря-стоматолога.

Сліди поту є об’єктом дослідження у випадках, коли виникає потреба встановлення належності одягу, взуття, гребінців тощо певній особі за наявністю в пото-жирових виділеннях людини групових антигенів системи АВО. Тому слідам рук, ніг також приділяють увагу, бо в них теж можна виявити ці групові антигени. Крім того за відбитками пальців рук проводиться надзвичайно важливе дактилоскопічне дослідження, результати якого дозволяють установити особу, яка їх залишила.

Сліди ніг на місці події також дозволяють ідентифікувати особу, якій належать. Для збереження і подальшого дослідження їх вилучають різними методами: на рівній поверхні — перемальовують на прозорий папір (кальку), на пухкій поверхні та вдавленій — заливають гіпсовим розчином для отримання зліпка.

Волосся часто є речовим доказом у кримінальних справах при розслідуванні вбивств, крадіжок, дорожньо-транспортних пригод, статевих злочинів. Нерідко волосся можна виявити на руках трупа, знаряддях травми, одязі, тілі потерпілих і звинувачуваних тощо. При дослідженні волосся можна визначити: належить воно людині чи тварині; якщо людині, то з якої частини тіла воно походить, його статеву приналежність; яким предметом воно відділене від тіла; вирване воно чи випале; пофарбоване воно чи ні; чи подібне воно до волосся певних осіб.

Виявлення волосся на місці події не становить значних труднощів, проте потребує достатнього освітлення і огляду за допомогою лупи. Всі схожі на волосся об’єкти вилучають пальцями або пінцетом із гумовим наконечником, щоб не пошкодити їх. Волосся, виявлене в різних місцях, вміщують в окремі пакети, які нумерують і вказують, де воно було знайдене, його кількість, колір, довжину, забрудненість тощо.

Для дослідження потрібно направляти якомога більше волосся, тому що в разі незначної його кількості, зменшується можливість визначити його відповідність волоссю певної особи.

Частини тканин і органів, як правило, вилучають із різних транспортних засобів, знаряддя травми та інших предметів, які виявляють на місці події, а також із піднігтьового вмісту трупа або підозрюваних у скоєнні злочину осіб. При їх дослідженні встановлюють органо-тканинну належність цих частинок, а також визначають видову приналежність, тобто встановлюються, кому вони належать людині чи тварині. Якщо людині, то визначають статеву і групову належність, а в окремих випадках вдається встановити, чи була жінка вагітною.

Частини тканин, які виявляють на невеликих знаряддях травми, як правило, направляють разом з ними. На громіз­дких предметах частинки тканин вилучають шпателем і у висушеному вигляді направляють для подальшого дослідження.

Усі об’єкти для дослідження слід пересилати в сухому вигляді, оскільки вологі біологічні субстрати швидко загнивають, що робить їх непридатними для проведення експертизи. Висушувати об’єкти потрібно при кімнатній температурі, а не в сонячному промінні і не біля джерел тепла. Кожний предмет упаковують окремо так, щоб не пошкодити сліди під час перевезення. Всі упаковані окремо предмети вміщують в загальну тару та запечатують сургучною печаткою слідчого. На загальному пакеті зазначають, які предмети, коли, за якою справою вилучені. Разом із речовими доказами в імунологічне або цитологічне відділення бюро судово-медичної експертизи направляють постанову про призначення експертизи, в якій наведені обставини справи, а також перелічені питання, які потрібно розв’язати. До постанови додають протокол огляду трупа на місці події.

Таким чином, первинний огляд трупа на місці його виявлення є дуже важливим, проте іноді потрібно проводити і повторний огляд з урахуванням одержаних нових свідчень. Своєчасно, якісно, кваліфіковано проведений огляд дозволяє виявити сліди скоєного злочину, мотиви його здійснення і таким чином визначити характер і цілеспрямованість подальших слідчих дій для розкриття злочину.

Розділ VI

Судово-медична експертиза
при раптовій смерті

1. Загальні положення

Судово-медичному дослідженню підлягають трупи померлих не тільки насильною, а й ненасильною смертю.

Ненасильна смерть за родом є раптовою (наглою). На відміну від насильної смерті вона завжди настає внаслідок будь-яких хвороб: органів кровообігу, центральної нервової, дихальної, травної, сечостатевої систем, а також у період вагітності та під час пологів. За темпом умирання розрізняють смерть, яка настає раптово і миттєво. За визначенням ВООЗ, раптовою слід вважати таку смерть, яка настає несподівано, протягом 6 год. у практично здорової людини або у хворого, який був у задовільному стані. Тобто раптово вмерти може і хвора людина в разі загострення перебігу хвороби, і практично здорова, хвороба якої була невідома. У цих випадках смерть є несподіваною (раптовою). Разом із швидким настанням і безсимптомним перебігом хвороби несподіваність була введена в поняття про раптову смерть ще у 1709 р. Ланчізії (Lancisii).

Раптова смерть має такі ознаки.

1. Усі хвороби, які призводять до смерті, мають прихований або нетиповий перебіг. Людина не звертає певної уваги на незначні клінічні симптоми хвороби і вважає себе цілком здоровою. Що до хворого, то його стан перед смертю не викликає занепокоєння.

2. Настає протягом кількох хвилин або годин і тому є несподіваною (раптовою) для оточення.

3. Може настати за будь-яких обставин і умов — у квартирі, на робочому місці, на вулиці, в транспорті. Часом обставини її невідомі і тому раптова смерть завжди підозріла на насильну.

Особливо часто підозра на насильну смерть виникає у випадках, коли раптова смерть збігається за часом із прийманням лікарських засобів або страв, при контакті померлого з отруйними речовинами на виробництві, коли на трупі виявляють тілесні пошкодження та коли смерть настає одночасно з механічним травмуванням.

Враховуючи те, що обставини раптової смерті невідомі і вона підозріла на насильну, трупи таких померлих підлягають обов’язковому судово-медичному дослідженню. Під час розтину трупа потрібно виключити ознаки насильної смерті, встановити її причину, танатогенез і вплив певних чинників навколишнього середовища на її настання.

Іноді раптова смерть може настати внаслідок загострення перебігу хвороби, діагноз якої був відомий лікарю. При цьому лікар певний час спостерігав хворого і дані про динаміку розвитку хвороби відмічав у картці амбулаторного або стаціонарного хворого. Тому в разі настання смерті від загострення хвороби, яка мала хронічний перебіг, у лікаря не виникає ніяких сумнівів щодо причини смерті і тому він має право видати “Лікарське свідоцтво про смерть”. Підставою для цього є тривале спостереження за хворим з приводу хронічної хвороби і наявність відповідних записів у медичній документації. При видачі “Лікарського свідоцтва про смерть” лікар обов’язково має оглянути труп померлого для констатації факту смерті і виключення ознак насильної смерті.

Проте, якщо смерть настає при відсутності рідних або зна­йомих, а характер хвороби і стан здоров’я до смерті лі­карю, який оглядає труп і констатує смерть, невідомі, труп обов’язково підлягає судово-медичному дослідженню.

На місці пригоди або настання смерті в одязі померлого можуть бути виявлені лікарські засоби, які він вживав, упаковки від них або рецепти. Ці дані можуть допомогти експертові виявити можливу причину смерті. Важливим для експерта є також аналіз медичної документації померлого і розповіді свідків та лікарів швидкої медичної допомоги про картину вмирання, які можуть бути надані слідчим.

Таким чином, раптовою вважають смерть, яка настала миттєво або швидко, серед уявного здоров’я людини, коли її хвороба перебігала приховано для оточуючих, або стан хворого був задовільним.

2. Значення раптової смерті

Раптова смерть є однією з найважливіших проблем світової медицини. Вона не тільки має тенденцію до що­річного зростання у всіх цивілізованих країнах, а й призводить до значних економічних втрат, оскільки вражає насамперед працездатне населення. В Україні, починаючи з 1990 р. відбувається неухильне зростання смертності населення (рис 8). В багатьох країнах виконуються довгострокові національні програми щодо виявлення причин раптової смерті, проведення морфологічного розшифрування і визначення зв’язку із впливом негативних зовнішніх чинників і фоновими станами організму людини.

Значну роботу в цьому напрямку проводить судово-медична експертиза, що полягає в щорічному узагальненні випадків смерті від хвороб за матеріалами бюро судово-медичної експертизи. Такий аналіз дозволяє визначити структуру смертності, виявити хвороби, які не були зажиттєво діагностовані. Ці дані є основою для усунення недоліків в організації лікарської допомоги населенню і планування напрямків профілактичної роботи органів охорони здоров’я.

3. Вплив чинників ризику на настання
раптової смерті

Настання раптової смерті зумовлюють так звані чинники ризику, які загострюють звичайний перебіг хвороби або спричиняють її розвиток і тим самим призводять до смерті.

В судово-медичній практиці спостерігаються випадки смерті під час або після фізичного навантаження. Механізм умирання при цьому пов’язують із виникненням гострого фізичного перевантаження. Воно розвивається внаслідок того, що фізичне навантаження не відповідає функціональним можливостям організму людини і навіть перебільшує їх. У разі гострого фізичного перевантаження в організмі різко змінюється функція систем життєзабезпечення і в органах виникають функціональні, навіть органічні зміни. Ці зміни, особливо в органах кровообігу, призводять до смерті.

Смерть може настати і внаслідок психоемоційного напруження. При цьому на людину впливають раптово як негативні, так і позитивні чинники, тривалі стресові ситуації, нервова перевтома тощо. Психоемоційне напруження безпосередньо діє на стан органів кровообігу. При цьому різко порушуються адаптаційні регуляторні механізми, насамперед, з боку симпатико-адреналової системи. Так, у міокарді померлих від психоемоційного перевантаження виявляються характерні вогнищеві зміни адренергічних рецепторів (терміналей), різних відділів вегетативної нервової системи, вогнищева симпатектомія і стресорне пошкодження кардіоміоцитів. Ці зміни призводять до розвитку функціональної нестабільності серця, яка передує настанню смерті. Причому смерть може настати в будь-який момент дії психоемоційного чинника. Якщо вона настає через деякий час після його дії, то її генез пов’язаний з розвитком феномена післястресової ригідності міокарда.

Як свідчить судово-медична практика, алкогольне сп’яніння є одним з основних і найпоширеніших чинників ризику, які призводять до настання смерті. У значній кількості випадків раптова смерть настає на фоні алкогольного сп’яніння.

Алкогольна інтоксикація призводить до значних гормональних змін в організмі. До патофізіологічних процесів, які відбуваються на фоні алкоголемії, належать безпосереднє пошкодження кардіоміоцитів, підвищення проникності судин, спотворення реакції мікро-судинного русла на звичайні гуморальні агенти.

Встановлено також значення нікотинової інтоксикації як чинника ризику розвитку хвороб, які призводять до смерті. За даними ВООЗ, сьогодні паління є однією з причин, яка зумовлює розвиток численних, пухлин, ішемічної хвороби серця, хвороб периферичних судин, органів дихання.

Нікотин безпосередньо впливає на ганглії вегетативної нервової системи серця і судин, спричиняє ангіоспазм і зміни гемореологічних показників крові. Тому інфаркт міокарда частіше спостерігається у осіб, які палять.

Значний вплив на перебіг хвороб спричиняють різні метеорологічні чинники: швидка зміна кліматичних умов, різкі коливання атмосферного тиску, температури повітря, швидкості вітру, інтенсивності сонячної активності тощо. В організмі хворої людини ці чинники зумовлюють метеогеліотропні реакції, які призводять до порушення функціонального стану систем життєзабезпечення. Найчастіше метеогеліотропні реакції виникають навесні та пізно восени, коли погода особливо нестійка. Настання смерті у таких випадках пов’язане насамперед, з особливостями патологічного процесу і адаптаційними можливостями організму.

Останнім часом значну увагу приділяють вивченню зв’яз­ку смерті з ритмами навколишнього середовища та ор­ганізму. Так, встановлений вплив внутрішньодобових рит­мів на організм людини. Наприклад, внутрішньодобові рит­ми підвищення і зниження фізіологічної активності лю­дини характеризуються протилежними реакціями, насамперед органів кровообігу, на хімічні регуляторні агенти. Перехід одного виду ритмів в інший призводить до змін го­меостазу і негативного впливу на перебіг хвороб за умов іс­нування порушення адаптаційних можливостей організму.

До негативних чинників, які спричиняють настання смерті, належать неправильне і надмірне харчування, малорухливе життя, урбанізація та зміни навколишнього середовища.

Встановлено, що раптовій смерті може сприяти переповнення шлунка на фоні хвороби серця. Так, функціонально-морфологічні зміни стінок шлунка, особливо його малої кривизни, зумовлюють вісцеральні рефлекси, які впливають на тонус судин і можуть спричиняти коронароспазм, порушення ритму діяльності серця.

Відомо, що в містах показники смертності від різних хвороб є значно вищими ніж у сільських регіонах.

Стан навколишнього середовища також впливає на здоров’я людини. Довгостроковий моніторинг рапто­вої смерті в Києві свідчить, що у 1981–1994 рр. спостерігала­ся тенденція до зростання випадків раптової смерті і пито­мої ваги хронічної ішемічної хвороби серця. Крім того, має місце її омолодження. Ці дані за часом корелюють із змі­нами навколишнього середовища внаслідок аварії на ЧАЕС.

4. Причини і генез раптової смерті
від хвороб органів кровообігу

Судово-медична практика свідчить, що раптова смерть може настати в будь-якому віці та від будь-якої хвороби. Проте найчастіше вона спостерігається при хворобах органів кровообігу, серед яких основну роль відіграє атеросклероз. Згідно з даними багатьох авторів, 70% випадків раптової смерті пов’язані з хворобами органів кровообігу. Серцево-судинні хвороби є основною причиною втрат населення в Україні (рис. 9).