Вплив інвалідності на психічний стан людини

Перш за все слід згадати здавалось би прості, але дуже важливі наукові висновки про те, що живий організм - це цілісна саморегулююча система. Головними складовими цієї системи є психіка і сома, або простіше - душа і тіло, які тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Звідси походить мудре народне ствердження: в здоровому тілі - здоровий дух, здоровий духом не буває кволий тілом. Наукові дослідження підтверджують таке ствердження. Зокрема, доведено, що нормальна життєдіяльність організму обумовлена оптимальною роботою всіх складових організму, разом з тим, вирішальна роль у координації діяльності належить нервово-психічній сфері.

Керуючись принципом цілісності організму, лікарі при обстеженні хворого мають вивчити не тільки патологію певних внутрішніх органів, а людину як особистість в цілому, з характерним складом її психіки, іншими індивідуальними особливостями.

Виявляється, що порушення в діяльності внутрішніх органів і систем закономірно викликає певні зміни в психічній сфері людини. Особливо це характерно для тяжких хронічних захворювань та тілесних вад, які часто-густо бувають пов’язані з інвалідністю.

Діапазон можливих варіантів переживання людиною свого захворювання дуже широкий. Як кажуть, скільки на світі людей, стільки і можливих варіантів реакції на захворювання. Академік М.О.Скворцов писав, що хворий здатний по-різному реагувати на своє захворювання, зокрема, може:

- не звертати уваги на хворобу, триматися вище її;

- активно боротися з хворобою і перемагати її;

- боятися хвороби, трагічно її переживати;

- підкорятися хворобі і ставати її рабом;

- звикати до хвороби, навіть любити її, шукати через неї вигоду

та полегшення;

- бачити увесь білий світ через призму своєї хвороби.

Індивідуальні особливості реакції на захворювання, інвалідність зумовлені рядом факторів; перш за все, вона залежить від:

а) преморбідних (тобто до настання хвороби) особливостей психіки людини, складу особистості;

б) етапу у розвитку захворювання;

в) виду і тяжкості патологічного процесу.

Зрозуміло, відмінним буде відношення до хвороби в осіб з різним складом особистості. Один варіант реагування буде спостерігатися у людей з сильним, врівноваженим типом нервової системи, цілісних і вольових, і зовсім інший - в осіб з тривожно-помисливим складом особистості, слабких та неврівноважених.

Навіть при оптимальному варіанті реагування, його фабула і яскравість змінюється з часом, залежно від стадії розвитку захворювання, успішності лікування. Прийнято розрізняти такі послідовні етапи в переживанні тяжкого захворювання:

1) гостра психічна реакція, пов’язана з стресом, яскравими негативними переживаннями;

2) етап дестабілізації, “ломки” життєвого стереотипу, пошуку виходу з критичної ситуації;

3) етап компенсації, з поступовим пристосуванням до нової життєвої ситуації;

4) етап реадаптації, з відновленням життєвого стереотипу або формуван­ням нового, з роллю немічної людини, інваліда.

Безумовно, існують певні особливості реагування на захворювання, можливих змін психіки в залежності від виду патології, якою страждає хворий, інвалід. Так, наприклад, в осіб, які тривалий час хворіють на захворювання печінки, жовчовивідних протоків з часом може сформуватися так званий “жовчний характер”, для якого притаманні дратівливість, похмурість, озлобленість.

Особливу увагу приділяють випадкам, коли розвивається надмірна психічна реакція на соматичне захворювання з такими її патологічними варіантами, як:

- астено-депресивний - з характерними тривожністю, неврівноваженістю, пригніченим настроєм;

- психастенічний - при якому у хворого виникають замисленість, нав’язливі страхи, фіксація на хворобі;

- істеричний - коли спостерігається занурення у хворобу, з прагненням бути об’єктом опіки, турботи у оточуючих;

- іпохондричний - коли хворий “зациклюється” на своїх хворобливих відчуттях, причому не стільки реальних, скільки надуманих, з переоцінкою тяжкості свого стану.

Найбільш помітними бувають негативні зміни, пов’язані з особливостями перебігання емоційно-вольових процесів. Так, в інвалідів нерідко спостерігаються емоційна лабільність, неврівноваженість, дратівливість, тривожність поведінки, схильність до конфліктування. Настрій у таких людей буває похмурий, пригнічений, з нахилом до розвитку депресивного синдрому. Що стосується вольових якостей, то на жаль, характерним є ослаблення волі, пригнічення бажань і мотивації до діяльності, зустрічається навіть абулія з паралічем волі. Таким інвалідам буває важко мобілізувати себе не тільки на виконання складних завдань, що потребує значних зусиль, напруження волі, а навіть на здійснення елементарних побутових справ.

Як відомо, особистість людини характеризується певною стабільністю, стійкістю. Разом з тим, з плином часу, під впливом хворобливих страждань вона не рідко змінюється у негативному напрямку. Так, спостерігається переорієнтація спрямованості й життєвих цінностей, акцентуація характеру і навіть психопатизація особистості. Це створює додаткові проблеми, адже про психопатів говорять, що вони і самі не здатні до нормальної життєдіяльності, і своїм близьким(родині, друзям) не дають спокійно жити. Іноді виникає егоцентризація особистості, коли хворий „зациклюється” на своїх проблемах, а інтересами оточуючих людей нехтує.

Увесь білий світ такий інвалід бачить тільки через призму своєї недуги. Дуже небезпечно, коли він стає рабом своєї хвороби, тим більше, коли з нього формується тип немічного, безпорадного утриманця, з вираженими рентними установками, що прагне одержати зі своєї недуги певні вигоди. З цього приводу доцільно навести думку відомого психолога Миколи Козлова, який стверджує, що інвалідом слід вважати не того, в кого є певна недуга чи вада, а того, хто, дивлячись на свою болячку, скиглить і чекає, що його почнуть ублажати. То інвалідність – це не стільки ураження тіла, скільки слабкість духу.

Таким чином, тяжка хронічна хвороба і викликані нею переживання зумовлюють негативний вплив на центральну нервову систему, на психіку людини. У свою чергу це викликає гальмуючий вплив на діяльність внутрішніх органів і систем, внаслідок чого потяжчується перебігання наявних захворювань, ускладнюється процес одужання.