Концепція сталого розвитку

Наприкінці 80-х років XX століття в закордонній літера­турі в галузі економіки та екології, соціології, політології і права, а також і в інших гуманітарних науках, широке розпо­всюдження отримав термін «сталий розвиток»,яким позначався соціально-економічний і еко­логічний розвиток, спрямований на збереження миру на всій планеті, на розумне задоволення потреб людей при одночас­ному поліпшенні якості життя сьогоднішніх і майбутніх поко­лінь, на раціональне використання ресурсів планети і збере­ження природного середовища. У 1983 році було створено «Міжнародну комісію ООН з навколишнього середовища та розвитку». її очолила прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У 1987 році комісія представила доповідь «Наше спільне майбутнє», в якій широко застосовувалось поняття «сталий розвиток». Уявлення про сталий розвиток, розроблені цією комісією, було покладено в основу документів, які було прийнято на Міжнародній кон­ференції з навколишнього середовища та розвитку в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Центральні документи, які було прийнято на цій конференцій, такі:

- Порядок денний на XXI століття;

- Програма дій ООН;

- Декларація щодо навколишнього середовища та роз­витку;

- Заява про принципи щодо лісів;

- Рамкова конвенція про зміну клімату під впливом газів, які викликають парниковий ефект;

- Конвенція про збереження біологічного різноманіття.

Ці історичні документи охоплюють різні аспекти сталого розвитку. В українському варіанті поряд з терміном «сталий розвиток» вживається термін «збалансований розвиток».

Отже, економіка може бути екологічно сталою (збалансова­ною) лише тоді, коли вона підпорядкована принципам сталості — принципам, коріння яких сягає екологічної науки. За сталої економіки вилов риби не перевищує відтворювальні можли­вості промислових зон, кількість викачаної з-під землі води не перевищує відновлення запасів підземних вод, ерозія ґрунтів не перевищує природних темпів ґрунтоутворення, вирубка дерев не перебільшує насадження нових, а викиди сполук кар­бону в атмосферу не перевищують здатності біосфери зв'язу­вати вуглекислий газ. Стала або збалансована економіка не знищує види рослин і тварин швидше, ніж: створює нові. Зрозуміло, що в основі нової економіки повинен бути прин­цип, який передбачає перехід від одноразових витрат природних ресурсів до витрат, основаних на використанні відновлюваних джерел енергії і на постійному повторному використанні мате­ріалів та переробці промислових відходів. Це економіка з вико­ристанням сонячної енергії, з переважним застосуванням вело­сипедів і залізниць для пересування людей, економіка, в якій енергія, вода, земля і матеріали будуть використовуватись наба­гато ефективніше і раціональніше, ніж; це робиться сьогодні.

Останнім часом прийшло розуміння необхідності доко­рінної зміни економічних уявлень у напрямі врахування еко­логічного фактора. Компанії всього світу починають використовувати кон­цепцію, відому під назвою «екоефективність». Вона передбачає максимізацію випуску продукції при мінімізації, а в деяких ви­падках і повному припиненні промислових забруднень. Ці прин­ципи можуть лягти в основу «нової промислової революції».

Ознаки нової економіки можна побачити у рішеннях, прийнятих нещодавно корпораціями та урядами. Окрім нафтових компаній, які вкладають великі кошти в дослід­ження способів використання енергії вітру і сонячної енергії, у напрямі підтримки екологічної сталості рухаються й інші фірми. Наприклад, найбільша лісозаготівельна компанія в Британській Колумбії відмовляється від суцільного вирубування дерев і замінює його вибірковим. Щодо урядового рівня, то Коста-Ріка планує до 2010 р. виробляти всю електроенергію, використовуючи відновлю­вані джерела, а уряд Данії заборонив будівництво електро­станцій, які працюють на вугіллі. Китай заборонив лісозаготівлю у верхів'ях басейнів річок Янцзи і Хуанхе, там вважають, що дерево, яке росте, коштує втричі дорожче, ніж те, яке стало «діловою деревиною». Але найцікавішим є той факт, що Німеччина планує провести велику податкову реформу, знизивши податки і підвищивши податок на енергію. Це лише окремі приклади, які показують, що деякі компа­нії і країни починають замислюватися про екологічно ста­лий розвиток у майбутньому і продумувати кроки для його забезпечення.

Сталий розвиток — це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Центральне місце в понятті сталого розвитку займає проб­лема обліку довготривалих екологічних наслідків економічних рішень, які приймаються сьогодні. Необхідна мінімізація нега­тивних екологічних наслідків для наступних поколінь. Немож­ливо жити за рахунок своїх дітей і онуків, неможливо витра­чати природні ресурси лише для себе. Отже, проблема екологічних обмежень, компромісу між поточним і майбутнім споживанням має стати основною при розробці соціально-еко­номічної стратегії розвитку на тривалу перспективу для будь-якої країни. Як показує історія людства, радикальні економічні зміни останніх років, проекти і заходи, які здійснюються відповідно до природних закономірностей, через тривалий час виявля­ються економічно ефективними. І навпаки, економічні про­екти, які приносять швидку і значну вигоду, але здійсню­ються без урахування довготривалих екологічних наслідків, у перспективі зазвичай виявляються збитковими.

Можна виділити чотири критерії сталого розвитку на довготривалу перспективу (цей підхід базується на класифіка­ції природних ресурсів і динаміці їхнього відтворення), а саме:

- кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс та ін.) або їхня здатність продукувати біомасу мають при­наймні не зменшуватись із часом, тобто повинен бути забезпечений режим простого відтворення (наприклад, для земельних ресурсів це означає збереження площі цінних сільськогосподарських угідь або у випадку змен­шення їхньої площі збереження рівня виробництва про­дукції землеробства, кормового потенціалу земель для сільськогосподарських тварин тощо);

- максимально можливе вповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад, корисних копалин) з перспективою заміни їх у майбут­ньому на невичерпні види ресурсів (наприклад, часткова заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела енергії — сонячну, вітрову та ін.);

- можливість зведення до мінімуму відходів на основі впро­вадження маловідхідних, ресурсозберігаючих технологій;

- забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і за видами) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень («нульового» забруднення очікувати нереально).

Ці критерії (їх може бути й більше) потрібно враховувати у процесі розробки концепції сталого або збалансованого роз­витку, їх урахування дасть змогу зберегти навколишнє середо­вище для наступних поколінь і не погіршити екологічні умови проживання.

Узагалі існує багато сценаріїв розвитку людства щодо ство­рення суспільства сталого розвитку.

Усе їхнє різноманіття можна звести до трьох основних сценаріїв майбутнього:

- сциентичний - (можливість розв'язання будь-яких проблем за рахунок розвитку науки);

- консерваціоністський - (відновлення природи за рахунок різкого зниження чисельності населення);

- центристський - («золота середина» між; двома першими сценаріями).

Докладніше зупинимось на останньому сценарії. Загальні риси суспільства сталого розвитку за центристським сценарієм вже в основному визначились, хоча технологічні аспекти екологізації життя людства поки що не зовсім зрозумілі, а лише обговорюються.

Щоб побудувати світову спільноту сталого або збалансованого розвитку, необхідно:

- гуманними методами домогтися регулювання росту наро­донаселення на рівні, який не перевищить підтримуючої ємності планети (8-12 млрд людей);

- забезпечити продовольчу безпеку людства, тобто захис­тити його від загрози голоду сьогодні та в майбутньому (за рахунок компромісної системи сільського господар­ства при помірному використанні добрив, гербіцидів, трансгенних рослин та при максимальному розкритті агроресурсного і біологічного потенціалу агросистем);

- забезпечити людство енергією без виснаження енергоре­сурсів і забруднення середовища, яке супроводжує отри­мання і транспортування енергоносіїв та енергії (зміша­ний тип енергетики: 30% за рахунок нетрадиційних джерел, решта — за рахунок традиційних зі збільшенням частки атомної енергетики при використанні безпечних ядерних реакторів і замкненого паливного циклу; перехід на енергозберігаючі технології у всіх сферах діяльності);

- забезпечити невиснажливе використання сировинних ресурсів для промисловості (широке впровадження рециклінгу);

- припинити скорочення біологічного різноманіття (частка природоохоронних територій повинна бути не нижче 30%);

- різко знизити рівень забруднення середовища за рахунок «екологізації» промисловості і сільського господарства;

- подолати споживчий підхід (в першу чергу в країнах «золотого мільярду») і тим самим знизити тиск людини на природу;

- різко підвищити рівень міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища.

Всі ці економічні за своєю природою заходи повинні поєд­нуватися з екологічною освітою і вихованням, формуванням у кожного мешканця планети екологічного світосприйняття і соціальної активності в розв'язанні питань охорони навко­лишнього середовища. Можна сказати, що при конкретизації шляхів до суспіль­ства сталого розвитку людство навчиться екологічному устрою життя, альтернативою якому є глобальна екологічна криза. На жаль, за роки, які пройшли після Ріо, помітно просуну­тись по шляху сталого економічного розвитку не вдалося, тим не менш дещо зроблено.

Рамкова конвенція щодо зміни клімату діє з 1994 року. Під нею підписались 165 країн, однак більшість розвинутих країн не змогли знизити викиди парникових газів дорівня 1990 року. В 1997р. в Кіото (Японія) узгоджений Протокол до цієї конвенції, який передбачає, що розвинені країни до 2008-2012 рр. зменшать викиди шести видів парникових газів у середньому на 5% щодо рівня 1990 року. Він вступить в дію тоді, коли його ратифікують 55 розвинутих країн, на долю 1990 році припадало 55% світових викидів.

Конвенція про різноманіття ратифікована 183 країнами і діє з 1994 року. Прийнятий в 2000 році як доповнення до неї Картахенський протокол про біобезпеку регламентує використання біотехнологій та транскордонне переміщення генетично модифікованих організмів.

До Конвенції з боротьби щодо спустелювання, яка діє з 1997 року, приєдналось 179 країн.

Конвенція про збереження рибних запасів вступила у дію в 2000 році. Враховуючи, що на узбережжі живе понад 1 млрд чоловік і 80% забруднення морів здійснюється від наземних джерел, ООН у

1995р. прийняла Програму захисту морів від наземної діяльності.

Базельська конвенція про транскордонне перевезення небезпечних відходів діє з 1989 року (ратифікована 121 країною). Однак до сьогодні за рік кордони перетинають близько 4 млн. т токсичних речовин. У 1995 році Конвенція доповнена положенням, яке забороняє вивезення токсичних відходів у країни, які розвиваються.

В 2001 році прийнято Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі, яка забороняє використання «брудної дюжини» хімікатів.

Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар, який вступив у дію в 1987 році, дав змогу зни­зити їх використання з 1,1 млн т у 1986 р. до 156 тис т у 1998 році.

При комісії ООН зі стійкого розвитку діє Форум щодо проблем лісів.