Поняття стійкого „консервативного” і нестійкого „прогресивного” компонента природи

Дія антропогенного фактора на елементи навколишнього середовища залежить не тільки від його якості, але й від кількості на одиницю площі, що можна назвати дозою фактора. Одні й ті самі елементи природи, але в різних умовах по-різному сприймають однакові дози антропогенного фактора.

Будь-який антропогенний фактор діє на всі елементи навколишнього середовища в зоні своєї досяжності, але завжди на певні з них він впливає більш істотно. Будь-які антропогенні фактори здійснюють позитивний чи негативний вплив на навколишнє середовище або виявляються індиферентними, що необхідно враховувати, оцінюючи їх дію.

За наслідками впливу на навколишнє середовище антропогенні фактори можна розділити на декілька груп: руйнування або знищення елементів навколишнього середовища, зміна цих елементів, збільшення існуючих елементів або створення нових елементів навколишнього середовища, переміщення в просторі. Наслідки дії антропогенних факторів можуть виявлятися не тільки в наш час, але й у майбутньому, що треба враховувати, здійснюючи їх оцінку.

На сьогодні не існує єдиного “універсального” методу оцінки стійкості геосистем. І такий підхід є необґрунтованим і безперспективним. Стійкість реалізується у різних формах, а тому й показники стійкості повинні характеризувати окремі її форми та їх особливості. Розробка такого комплексу показників стійкості ґрунтується на понятті відмови геосистем. Під нею розуміють подію, що спричинила вихід геосистеми з заданої області станів. Відповідно до змінної, що вийшла за межі діапазону своїх нормальних або допустимих значень, виділяються різні види відмов, наприклад

- голоморфізація геосистеми (вміст солей перевищить токсичні межі);

- гідроморфізація геосистеми (якщо рівень ґрунтових вод піднявся вище критичної глибини їх залягання);

- дегумініфікація грунту (якщо вміст гумусу стане меншим деякого встановленого значення).

Показники пластичності. Серед них показник ймовірності безвідмовного функціонування, або ймовірність інертності геосистеми. Вона може визначатись для різних видів відмов: - ймовірність площинно-ерозійної інертності; - ймовірність інертності сольового режиму.

Значення цих показників означають імовірність не виникнення на протязі часового інтервалу відповідно дефляційної, площинно-ерозійної, голоморфічної відмов.

Важливим при вирішенні багатьох задач аналізу стійкості геосистем є показник середнього часу функціонування геосистеми до появи відмови. За значенням цього показника виконується прогнозування часу виникнення певних змін геосистем (наприклад, очікуваний час вторинного осолонцювання ґрунтів після початку зрошення; очікуваний час забруднення ґрунтових вод після Чорнобильської аварії, тощо).

Показники пасивності геосистем, можуть вважатися такі статистичні параметри як дисперсія, коефіцієнт варіації, екоцес. Чим менше їх значення, тим більш пасивними є змінні геосистеми. Вадою цих показників є те, що вони не враховують інтенсивності дії зовнішнього фактора на геосистему. Більш повна пасивність характеризує показник чутливості геосистеми який чисельно характеризує наскільки суттєво змінюється геосистема при дії на неї певного чинника. Чутливість може бути розрахована не тільки до системи в цілому, але й до її окремих компонентів (змінних), що дозволяє виділити найбільш чутливі характеристики геосистеми, та такі що лишаються пасивним до дії досліджуваного антропогенного фактору.

Стійкість геосистем до антропогенних впливів картується при допомозі розробки серії карт, що відображають ймовірності відмов та відновлення. Складаються карти окремих видів впливів, а також інтегральна на основі показника локальної стійкості. За цими картами виділяються ареали нестійкі до антропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного використання, які потребують особливої регламентації природокористування (введення жорстких норм на антропогенні впливи, функціональної переорієнтації природоохоронних заходів, більш ретельного моніторингу).

Типологія геосистем за ступенем стійкості: на першому етапі приймається характерний склад елементарних ландшафтно-екологічних процесів, які зумовлюють найбільш ймовірні види відмов (екологічних ризиків) геосистем. На другому етапі враховуються види ландшафтно-екологічних процесів, ще супроводжують основні й зумовлюють менш ймовірні види відмов. За показниками ймовірності виникнення відмов будь-якого типу геосистеми поділяють на: - практично інертні;

- відносно інертні; - слабо інертні; - практично інертні. Далі враховується значення ймовірності відновлення найбільш ймовірних видів відмов. За цим показником геосистеми поділяють на:

- практичні відновлювальні; - відносно відновлювальні; - слабо відновлювальні; - практично невідновні

На останньому етапі класифікації геосистеми поділяють на дуже пластичні, пластичні, слабо пластичні, жорсткі (непластичні).