Антиген - це полімер органічної природи, генетично чужерідний для макроорганізма, при потраплянні в який викликає імунні реакції, що направлені на його видалення.

Антиген – теоретично функціональне поняття. Ним може бути будь-яка ре­човина, що здатна викликати імунну відповідь. На думку Рема Петрова- антигени-це біологічні тіла і макромолекули, які несуть на собі ознаки чужерідної генетичної інформації.

Антигени можуть мати різне походження. 1) Утворюватись в процесі природного біологічного синтезу в будь-якому чужому організмі чи клітині. 2) Утворюються у власному організмі при структурних змінах власних нормальних молекул (епігенетична мутація), чи при генетичній мутації клітин. 3) Можуть бути отримані штучно в процесі наукової та виробничої діяльності людини, в тому числі і направленого хімічного синтезу.

Шляхи потрапляння антигенів в організм.

Шляхи проникнення антигенів в ор­ганізм.Від шляху потрапляння антигену в організм залежить перебіг імунної від­повіді та розвиток необхідних ефектор­них реакцій, спрямованих на елімінацію цього антигену. Теоретично можна розме­жувати два основні шляхи появи чужорід­ного антигену в організмі: «виникнення антигену» у внутрішньому середовищі організму і потрапляння антигену із зов­нішнього середовища (ендо- та екзогенне походження антигену).

Ендогенне походження антигену. Зрозуміло, що антиген або чужорідна щодо певного організму речовина може «неспо­дівано» з'явитися в середовищі організму навіть без пошкодження зовнішніх по­кривів унаслідок мутацій, індукованих радіаційним опроміненням або хімічними речовинами, або відповідних метаболічних змін у життєдіяльності клітин організму. Часто ефект таких впливів може бути кумулятивним, наприклад, під час накопи­чення радіонуклідів або йонів важких ме­талів в організмі. Мутаційні зміни в геномі клітин організму можуть супроводжува­тися змінами антигенності власних білків, які кодуються мутантними генами. На­приклад, зміни лише однієї амінокислоти (глутаміну) в структурі білка нейронних кальцієвих каналів Р/Q-типу внаслідок мутаційних процесів перетворюють йогo на генетично чужорідний білок і зумов­люють розвиток специфічної імунної від­повіді проти такого зміненого білка, що є причиною аутоімунного захворювання — міастенії Ламберта —Ітона.

Джерелом ендогенних антигенів може бути спонтанна активація латентної вірус­ної інфекції, зумовленої вірусом, який пе­ребував в організмі у неактивній формі у ядрі або навіть вбудованим у ДНК хазяї­на. Прикладом можуть бути вірус герпесу, Епштейн-Барр, а також ряд ретровірусів, які можуть потрапляти в організм дити­ни внаслідок вертикального перенесення від батьків і тривалий час перебувати в неактивному стані. Вважають, що клітини імунної системи, переважно НК-клітини та ЦТЛ, виконують функцію імунного нагляду в організмі, запобігаючи розвитку хвороб, пов'язаних із активацією ендоген­них вірусних інфекцій.

Екзогенне походження антигенів.Проникнення антигенів ззовні до внутріш­нього середовища макроорганізму може бути двох типів: «примусовим» та фізіо­логічним.

«Примусове» проникнення антигенів су­проводжується порушенням цілісності зовнішніх покривів організму (шкіри і сли­зових), яке може бути наслідком травм, опіків, порізів тощо, а також парентерально­го введення вакцинних препаратів або іму­нізації тварин в експерименті. Іноді деякі комахи також здатні сприяти «примусово­му» введенню (внаслідок укусів) антигенів патогенних мікробів в організм хазяїна.

Однак антигени проникають до внут­рішнього середовища організму і без руй­нування поверхні епітелію. Це фізіологіч­не проникнення антигенів є найцікавішим і ще недостатньо вивчене.

Джерелом антигенів можуть бути ком­поненти їжі та представники нормальної мікрофлори. З'ясувалося, що в організмі є «ворота» для постійного проникнення антигену в організм — так звані М-клітини — різновид епітеліальних клітин сли­зових оболонок У разі небажаного збігу обставин ці самі ворота для антигену можуть стати «воротами інфекції», але в нормі вони виконують дуже важливу функцію — сприяють сти­муляції імунної системи.

Найбільше М-клітин у тонкій кишці (в ділянках розміщення пейєрових бляшок), де вони локалізуються між ентероцитами — клітинами, що поглинають розщеп­лені низькомолекулярні компоненти їжі.

Конститутивною функцією М-клітин є транспортування корпускулярних антигенів (бактерій, вірусів, яєць гельмінтів тощо) з просвіту кишок до внутрішнього середови­ща організму. Отже, імунна система сама себе постійно імунізує незначними дозами всіх антигенів, які потенційно можуть бути небезпечними для організму. Відбуваєть­ся «природна вакцинація» організму.

Приклади антигенів. Потужними антигенами є білки. Це зрозуміло, оскільки більшість процесів імунного розпізнання - це білок-білкові взаємодії. Білковими і пептидними антигенами є токсини бактерій та змій, білки вірусів та тканинні антигени. Добре розпізнаються вуглеводи, що входять до складу клітинних стінок бактерій. Нуклеїнові кислоти самі по собі не є імуногенними, але у комплексі з білками стають такими. Наприклад, аутоімунна відповідь при захворюванні на червону вовчанку включає відповідь на нуклеопротеїди. Ліпіди можуть бути ефективно розпізнаними, якщо представлені з поверхневою клітинною молекулою СD1.