Міжнародна торгівля відходами

1. Міжнародна торгівля відходами

У § 26 Декларації ООН про навколишнє середовище записано, що держави відповідають за те, щоб господарська діяльність на їх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль, цього принципу часто не дотримуються, і не лише в разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними по­токами або річками з одного району до іншого. Останнім часом роз­почалася торгівля токсичними відходами, що набула міжнародних масштабів.

Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне поховання токсичних відходів, а також не витрачати великих ко­штів на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де екологічне законодавство є недосконалим або впливові злочинні елементи заради наживи готові на все — на­віть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.

Експорт токсичних відходів гальмує розвиток екологічно чис­тих технологій і виробництв. Жага наживи призвела до того, що в 1990р. близько 25 хімічних підприємств Західної Європи та США звалили понад 11 тис. т ртутно-свинцевих відходів в Іспанії — у ра­йоні Амадена, переправили 8 тис. контейнерів з токсичними речо­винами до Нігерії. Організації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що заробляє на цьому бізнесі чималі капітали. Часто платня за дозвіл на поховання відходів у кілька разів переви­щує національний прибуток невеликих країн Африки, Південної або Центральної Америки, тому їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. уже 80 держав заборонили вве­зення на свою територію токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа, тому лише за останні два роки було здійснено близько 40 спроб поховання на її території шкідливих речовин (230 т про­мислових відходів і понад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упа­кувань тощо).

У 1994 р. до України почали у великих обсягах надходити імпортні пестициди, заборонені на Заході, а в нас використовуються через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестицидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.

Зрозуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю над імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.

2. Кіотський протокол (до 2011року діє)

Кіотський протокол — це міжнародна програма з боротьби глобальним потеплінням, у якій беруть участь 157 країн. В основу протоколу покладено наукову теорію, відповідно до якої промислові викиди СО₂, карбон монооксиду, метану, оксидів Нітрогену та флуороводнів призводять до того, що земна атмосфера стає непро­зорою для інфрачервоних променів і починає нагріватися. Таке нагрівання називається парниковим ефектом і може спричинити незворотні зміни клімату Землі. Україна приєдналася до Кіотського протоколу в 1999 р. і ратифікувала його 4 лютого 2004 р. Водночас і значні забруднювачі світової атмосфери, як Сполучені Штати й Австралія, його не ратифікували. Однак приєднання після тривалих вагань до протоколу Росії дозволило йому набути чинності 16лютого 2005 р. Для країн, які добровільно погоджуються скоротити викиди парникових газів, Кіотський протокол передбачає механізми економічного заохочення. Згідно з так званими Марракеськими угодами 2001 р., кожна країна-учасниця має надати повний перелік джерел викидів парникових газів: заводів, електростанцій, кількості автомобілів, обсягів витоку шахтного метану тощо. Крім того, на території кожної з цих держав має бути створена розгалужена система моніторингу забруднення навколишнього середовища, яка в реальному часі надаватиме повні й достовірні дані про всі зміни хімічного складу повітря. Кожному підприємству, що є джерелом забруднення атмосфери, доведеться пройти сертифікацію відповідно стандартів ISO, що передбачають вимоги з ефективного використання ресурсів і мінімізацію відходів.

З 31 грудня 2008 по 31 грудня 2012 р. усі країни, що підписали протокол, будуть зобов'язані виконати складені в рамках Марракеських угод договори про купівлю і продаж зекономлених відносно рівня 1990 р. квот викидів парникових газів. Оскільки об'єм викидів оцінюється в еквіваленті СО₂, ця економічна схема отримала назву світового вуглецевого ринку. Навіть Сполучені Штати, які не підтримали Кіотську угоду, побічно беруть участь у вуглецевому бізнесі з допомогою Чиказької кліматичної біржі (ЧКБ). Представ­ники однієї з фірм-посередників, що торгуюсь квотами на ЧКБ, уже відвідали Україну й найняли кількох фахівців з вітчизняних науково-дослідних інститутів для складання звітів про можливість викупу невикористаних українських квот. У Європі також існує аналогічна біржа, що торгує ф'ючерсними зобов'язаннями з квот усередині Євросоюзу. Лише на зовнішні закупівлі квот у 2008-2012 рр. ЄС збирається витратити 2,7 млрд євро.

КІОТСЬКИЙ ПРОТОКОЛ

Кіотський протокол надав українській металургії нових мож­ливостей. Кошти іноземних інвесторів допоможуть усвідомити, що, інвестуючи в чисте повітря, металурги підвищують ефектив­ність свого бізнесу. Конкурентоздатність економік світових держав більше не ви­мірюють винятково грішми. Важливими є не лише кількість і необ­хідність виробленого товару, а також витрати на нього, але й те, наскільки при цьому забруднюються вода, повітря і ґрунт. Інвести­ції в екологію в розвинених країнах — не просто додаткові витрати підприємств, а необхідна умова їх подальшої успішної роботи. Щоб турбота про глобальну екологію не була ініціативою окремих країн, останні вирішили формалізувати основні принципи такої політи­ки. Так виник Кіотський протокол, до якого в 1999 р. приєдналася й Україна. Тоді це був швидше іміджевий хід: положення протоко­лу набували чинності лише через дев'ять років, тож про наслідки поставленого під документом підпису ніхто не думав. З наближен­ням 2008 р. найбільші забруднювачі навколишнього середовища — металурги, електроенергетики й хіміки — впали в паніку: мовляв, екологія в нас не поліпшилась, а штрафи будуть чималими. Усе це так. Утім, існує одне «але».

Чим чистіше, тим ефективніше

Підписати Кіотський протокол дуже просто, якщо йдеться про рівну державу. Цей міжнародний документ покликаний боротися з настанням глобального потепління. Найбільш очевидні наслідки зміни клімату Землі— підвищення рівня океану, збільшення кількості повеней, тайфунів і цунамі. Тож найпалкішими прихильниками Кіотського протоколу були Японія та Велика Британія. У випадку індустріально розвиненої країни, яка нещодавно пережила десятилітню економічну кризу, приєднатися до Кіотської угоди теж дуже привабливо: потрібно лише до 2008 р. скоротити викиди в атмосферу парникових газів на 5,2 % порівняно 1990-м. А оскільки в результаті тривалого промислового занепаду викиди в Україні скоротилися самі по собі, причому не на 5,2, а на 28,4 %, не довелося брати на себе майже жодних зобов'язань. Навпаки, зайві 23,2 % (тобто 300 млн тонн невироблених парникових газів в еквіваленті СО₂) можна продати. Прибуток від торгівлі цим об'ємом квот може досягти 1,5 млрд дол. США, а за певних умов — і в кілька разів більше. Ця сума може стати базою технічного переозброєння промисловості, насамперед металургії як найбільшого забруднювача. На думку фахівців, у вітчизняних металургійних підприємств є значний потенціал.

Нецільове використання квот може поставити Україну перед необхідністю їх купівлі в третіх країн, на що кошти навряд чи зна­йдуться.

На частку металургії припадає п'ята частина загальних шкідливих викидів в Україні. Витрати енергії на виробництво тонни металувтричі перевищують середньосвітові показники, а кількість викидів еквівалента СО₂ заводами прямо пропорційна енерговитратам. Чорна металургія України створена за часів попередньої промислово-технічної епохи. Ця галузь донині використовує устаткування, зношеність якого становить 65-70 %. Вітчизняна чорна металургія витрачає близько 9 % паливно-енергетичних ресурсів держави. За умов різкого подорожчання енергоносіїв зниження енергоємності металургійних підприємств є надзвичайно важливим фактором для подальшого існування галузі. Екологічність виробництва й низька енергозатратність — поняття дуже близькі: менша кількість шкідливих викидів означає менше споживання енергоресурсів у розрахунку на одиницю продукції. Однак на модернізацію виробництва необхідні колосальні кошти. Наприклад, «Запоріжсталі» для цілковитого переоснащення сталевого переділу конвертерами знадобиться понад 1 млрд дол. США. Тож кошти, отримані від продажу квот, можна розглядати як інвестиційні гранти, частка яких становить третю або четверту частину від загальної вартості низькорентабельних проектів. Од­нак саме ці кошти, як реле, дозволять керувати в п'ять-шість разів більшими інвестиціями.

Торгівля чистим повітрям

Виходячи із сучасних показників, Україна щорічно зможе про­понувати на ринку квоту в розмірі понад 145 млн т вуглекислого газу. Країна посідає друге місце за потенційними обсягами продажу СО₂ (після Росії з її 300 млн т). Ціна на ці викиди коливається від 5 до 20 дол. США за тонну. Однак недовіра іноземців до надаваної Україною інформації вимагає проведення дорогих міжнародних експертиз. У результаті реальна ціна тонни українського СО₂ не перевищуватиме

5-10 доларів. Справа в тому, що країни, які є по­тенційними покупцями квот, не вважають достовірною цифру ат­мосферних викидів промисловості радянських республік у 1990р. Навіть за минулий рік дані різних джерел про викиди парникових газів в Україні відрізняються на 200 млн тонн — від 400 до 600 млн, тому конкретні пропозиції з боку покупців поки що відсутні.

Однак в України є інший спосіб використання вигід Кіотського протоколу, що не передбачає їхніх прямих продажів. Вітчизняна економіка може отримати набагато більше завдяки будівництву на українських підприємствах очисних споруджень за участі інозем­них інвесторів. Як оплату наша країна надасть надлишок квот.

Принцип простий: скажімо, у Євросоюзі рівень технологій еко­логічно брудних виробництв такий, що вартість їхньої модернізації набагато вища, ніж у країнах, що розвиваються. За оцінками Всесвітнього банку, на кожну тонну зниження викидів СО₂ в Україні необхідно витратити лише

7 дол. США; у Росії — 20; у США — 190; у Євросоюзі — 270; у Японії — 600 дол. США. Потепління кліма­ту — явище глобальне, а отже, в якій би точці планети не сталося зниження викидів, воно дасть загальний ефект. Якщо та чи інша країна взяла зобов'язання скоротити викиди, зовсім не обов'язково, що вона зобов'язана зробити це на своїй території на шкоду еконо­міці. Достатньо посприяти зменшенню викидів у суміжних краї­нах і записати це на рахунок своїх зобов'язань. Економічний ме­ханізм Кіотського протоколу ґрунтується саме на цьому принципі. Енергозбереження в металургії — неоране поле, тут зосереджений основний потенціал для екологічних інвестицій. Так, «Криворіжсталь», що належить концерну «Mittal Steel», підписала з Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР) кредитну угоду на 200 млн доларів. Залучені комбінатом кошти будуть витрачені на програми енергозбереження, причому скорочені в результаті цього викиди парникових газів, цілком імовірно, будуть продані в рамках Кіотського протоколу тому самому ЄБРР.

Пастка для простодушних

Валовий внутрішній продукт (ВВП) України впродовж остан­ніх шести років зростає. Теоретично, прямої пропорції між збіль­шенням ВВП і забрудненням атмосфери немає, оскільки економіка здатна розвиватися за рахунок сфери послуг та інших неенергоємних галузей. Однак для України це нехарактерно. Наше економічне, зростання забезпечується насамперед підйомом у базових галузях промисловості. За даними Міністерства палива і енергетики, до 2025 р. викиди вуглекислого газу українськими ТЕС досягли рівня базового 1990-го. Свій ліміт на викиди еквівалента СО₂ ми можемо перекрити на кілька років раніше навіть за умови, що нам не вдасть­ся продати жодної тонни надлишків національної квоти. Якщо на той час енергозберігаючі технології не набудуть у країні належного розвитку, уряду доведеться вдатися до політики штрафів.

З огляду на економічну доцільність, штраф за перевищення кво­ти на тонну має в кілька разів перевищувати ринкову вартість над­лишку тієї самої тонни. У Євросоюзі такий штраф становив

40 євро за тонну СО₂ до 2008 р. і 100 євро — після 2008-го. Після 2012 р. штрафи можуть перевищити 100 євро за тонну, тоді металургійні комбінати, що не здатні або не встигли завершити технічну модер­нізацію, потраплять у фінансову скруту. У цьому й полягає небез­пека чистої торгівлі квотами. У принципі ніхто не забороняє дер­жаві витрачати кошти, отримані від продажу квот, на що завгодно: від підвищення пенсій до витрат на освіту. Однак нецільове вико­ристання квот може поставити Україну перед необхідністю їх ку­півлі в третіх країнах, на що кошти навряд чи знайдуться. Інший вихід — зупиняти виробництво, що неприйнятно.

Контрольні запитання:

1 Назвіть сфери господарської діяльності.

2 До якої сфери належить промисловість?

3 Що називають галуззю промисловості?

4 Які галузі промисловості ви знаєте?

5 Що називають сировиною? Як сировину класифікують?

6 Наведіть приклади використання сировини у виробництві кон­кретних видів продукції.

7 За рис. «Джерела забруднюючих речовин» визначте, які галузі промисловості є джерелами забруднюючих речовин. Які з підпри­ємств цих галузей є у вашій місцевості? Який вплив на довкілля вони чинять?

8 Якими є перспективи зміни промислового навантаження на довкілля у зв'язку зі зміною стратегії розвитку промисловості?

9 Опишіть структуру промисловості України.

10 Які зміни відбулися в структурі промисловості?

11 Як ці зміни вплинули на довкілля?

12 Як вугільна промисловість впливає на навколишнє середовище?

13Назвіть основні джерела забруднення підприємствами енерге­тичної галузі.

14 Який вплив на довкілля чинять ТЕС? ГЕС? АЕС?

15 Які види забруднення дають підприємства металургії?

16. Який вплив чинять підприємства видобувної та обробної про­мисловості на довкілля?

17 Підприємства яких галузей промисловості є найбільшими спо­живачами води?

18 Якби у вашій місцевості виникла необхідність у додатковому споживанні електроенергії, який тип електростанції ви б обра­ли для будівництва?

19 Які промислові підприємства найбільше забруднюють довкіл.

20 Які проблеми виникають під час утилізації відходів промис вого виробництва?

21 Яка структура є характерною для забруднення навколишні середовища в основних індустріальних центрах України?

Література

1, 2, 3,

С.р № 4 Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень.

План: Форми стійкості геосистем.

Стійкість природних і антропогенізованих геосистем.

Мета: знати форми стійкості геосистем; вміти пояснити стійкість природних і антропогенізованих геосистем.

Більшість сучасних трактувань поняття стійкості зводиться до розміщення цієї властивості як такої, що реалізується у різних формах. У більшості концепцій форми стійкості визначені нечітко, дублюючи одна одну.

Категорія “стійкість” набуває конкретності, якщо задані:

- зміни, що описують геосистему і простір її станів;

- області цього простору, зміни станів у межах якого є несуттєвими;

- інтервал часу, для якого оцінюється стійкість і зовнішні фактори, до дії яких аналізується стійкість.

Якщо ці умови витримано, то появляється можливість виділити три загальні форми стійкості геосистем:

- інертність – здатність геосистеми при дії факторів не виходити із заданої області станів на протязі певного інтервалу часу;

- відновлюваність – здатність геосистеми повертатись за час до області станів після виходу з неї під впливом певного фактора;

- пластичність – наявність в геосистемі кількох областей станів в рамках інваріанта та її здатність переходити при дії факторів з однієї такої області до інших, не залишаючи при цьому інваріантної області на протязі певного часу.

Таким чином, стійкість геосистем полягає у її здатності при дії зовнішнього фактора перебувати в одній із областей етапів та повертатись до неї за рахунок інертності та відновлюваності, а також переходити завдяки пластичності з однієї області станів до інших, не виходячи при цьому за рамки інваріантних змін на протязі заданого інтервалу часу.

Інертність – виступає найбільш “жорстка” і бажана її форма при господарському використанні геосистем.

Відновлюваність – важлива форма, що забезпечує стійкість насамперед особливості біоти та ґрунтів. Добре відновлюваною є геосистема, якщо вона здатна швидко повертатись до початкової області станів та здатна повертатись до цієї області після значного за амплітудою відхилення від неї. Ці дві форми відновлюваності, що можуть проявлятись сумісно, називається еластичністю та амплітудністю.

Пластичність – досить складна форма стійкості. Стійкість може забезпечуватись за рахунок наявності в просторі її станів кількох локально стійких областей (тобто таких, де вона високо інертна та відновлювана). Пластичність геосистеми багато в чому визначається ступенем зв’язку між її станами (ступенем детермінованості їх змін).

Стійкість геосистем до антропогенних впливів картується при допомозі розробки серії карт, що відображають ймовірності відмов та відновлення. Складаються карти окремих видів впливів, а також інтегральна на основі показника локальної стійкості. За цими картами виділяються ареали нестійкі до антропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного використання, які потребують особливої регламентації природокористування (введення жорстких норм на антропогенні впливи, функціональної переорієнтації природоохоронних заходів, більш ретельного моніторингу).

Література

1, 130-161

3, 107-114

8, 62-101

С.р № 5 Поняття стійкого „консервативного” і нестійкого „прогресивного” компонента природи.

План: Поняття стійкого „консервативного” і нестійкого „прогресивного” компонента природи.

Наслідки деградації природних компонентів. Категорія деградована геосистема.

Мета: знати наслідки деградації природних компонентів; вміти охарактеризувати деградовану геосистему.