Зміни структури промислового виробництва України та їх прояв на стані довкілля

1. Промисловість — провідна галузь економіки

Промислове виробництво, або промисловість, — найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. У промисловості працює понад 19,7 % населення, зайнятого.в народному господарстві. Промисловість має надзвичайно важливе значення для економіки в цілому, оскільки переозброює всі галузі та сфери економіки новою технікою й устаткуванням.

Промисловість — провідна галузь господарства, що виготовляє знаряддя праці, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах, задовольняє потреби населення в різноманітних товарах.

В Україні у 2007 р. частка промисловості в загальному обсязі виробництва продукції становила

46,1 % (46,5 % — у 2006 р.).

Промисловість поділяють на важку, що виробляє засоби виробництва — машини, устаткування, сировину, паливо, електроенергію (група «А»), та легку, яка виготовляє предмети споживання

«групаБ»). Важка промисловість включає електроенергетику, паливну, чорну й кольорову металургію, хімічну, машинобудівну, лісову, виробництво будівельних матеріалів.

Частка важкої промисловості в загальному обсязі промисловості становить понад 70%.

Легка промисловість включає легку й харчову.

За ступенем обробки предметів праці галузі промисловості поділяються на видобувну (видобування або заготівля сировини з надр, воді лісів) й обробну.

Промисловість є суттєвим фактором інтеграції України у світову економіку. Її експортно-імпортний обіг дорівнює майже 80 % валового виробництва промислової продукції. За умов економічної незалежності це вагомий аргумент на користь промислового потен­ціалу й перспектив його розвитку. Завдяки промисловості держава отримує 2/3 валютних надходжень від загального експорту товарів і послуг. За радянський період розвитку економіки виробництво необхід­них для промисловості машин (групи «А») розвивалося найбільше, а його частка в загальному обсязі виробництва становила 71,2 % (1989). Частка виробництва групи «Б» (виробництво предметів спо­живання) становила 28,8 %. 3 1990 р. почалися структурні зміни, спрямовані на збільшення виробництва товарів народного спожи­вання. Ці зміни мають і негативні наслідки, оскільки головний їх чинник пов'язаний з високими темпами зниження виробництва групи «А». Особливо це стосується галузей, які не мають достатньої власної сировинної бази або зазнають труднощів у її розвитку. Так, видобуток вугілля зменшився з 1989 до 2007 р. більш ніж утричі. У чорній металургії видобуток залізної руди зменшився на 30 %, виплавка чавуну — на 20 %. Найбільший спад виробництва спостерігається в нафтопереробній, хімічній та нафтохімічній, вугільній промисловості, чорній металургії, будівельній індустрії. Незважа­ючи на те що частка виробництва товарів народного споживання збільшується, загальний обсяг виробництва значно зменшується. Так, порівняно з

1989 р. виробництво тканин у 2007 р. зменшилося на 90 %, взуття — на 85 %. Основні чинники зменшення темпів зростання промисловості в роки незалежності пов'язані із загаль­ною економічною кризою — переходом від планової економічної системи до ринкової.

Проте Україна в європейському масштабі залишається знач­ним виробником певних видів продукції: вугілля, залізної руди, прокату чорних металів, сталевих труб, цементу, мінеральних до­брив, кальцинованої соди, продукції важкого машинобудування, верстатів, електротехнічної промисловості, сільськогосподарських машин та ін.

У цілому в структурі промисловості України як за роки плано­вої економіки (до 1991 р.), так і наразі перевага віддається розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Сировинна продукція в загальному обсязі реалізова­ної продукції всієї промисловості 2007 р. залишалася домінуючою і становила 66,5 %, тоді як на інвестиційну продукцію припадало 15,4 %, а на товари тривалого користування — лише 1,3 %. Отже, економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, упровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд.

2. Промисловість — головний чинник екологічної небезпеки

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря й земель, накопичення в дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями й призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації погіршуються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її тривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками сформувала в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля є:

- застаріла технологія виробництва й обладнання, висока енергоємність та матеріаломісткість, що у два-три рази перевищують відповідні показники розвинених країн;

- високий рівень концентрації промислових об'єктів;

- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

- відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водо забезпечення тощо), низький рівень експлуатації наявних природоохоронних об'єктів;

- відсутність належного правового й економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій природоохоронних систем;

- відсутність належного контролю над охороною довкілля.

3 Сучасна стратегія розвитку промисловості

Сучасна стратегія промислової політики полягає в забезпеченні випереджальних темпів зростання наукомісткої продукції, у тому числі машинобудування, для якого є характерним високий рівень технологій. Водночас існує необхідність зберегти темпи зростання в металургійній та хімічній як експортно орієнтованих галузях. Ця стратегія спрямована на усунення недосконалої структури матеріального виробництва, де значну питому вагу мають важкі, сировинні, енергоємні галузі (металургія, хімія).

З цією метою Міністерство промислової політики послідовно проводить структурну перебудову промисловості шляхом нарощу­вання обсягів виробництва в пріоритетних напрямах:

• літакобудуванні;

• суднобудуванні;

• ракетно-космічній галузі;

• інформаційних та телекомунікаційних системах;

• сільськогосподарському машинобудуванні;

• легкій та деревообробній галузях промисловості.

Для здійснення структурної перебудови впроваджується низка заходів, спрямованих на створення самостійного високорозвине-ного, конкурентноздатного промислового комплексу із соціально-ринковою орієнтацією, спроможного динамічно розвиватися та інте­груватись у світову систему взаємовигідних та рівноправних зв'язків.

4. Джерела забруднюючих речовин

1 6

2 7

3 8

4 9

5 10

1 Паливно-енергетична промисловість 6 Гірничодобувна промисловість

2 Двигуни внутрішнього згоряння 7 Целюлозно-паперова промисловість

3 Металургійна промисловість 8 Сільське господарство

4 Хімічна промисловість 9 Тваринницькі комплекси

5 Нафтодобувна, нафтопереробна промисловість 10 Атомна промисловість

Джерела забруднюючих речовин різноманітні,та­кож численними є види відходів і характер їх впливу на компо­ненти біосфери. Біосфера забруднюється твердими відходами, газовими викидами та стічними водами металургійних, метало­обробних і машинобудівних заводів. Величезної шкоди водним ресурсам завдають стічні води целюлозно-паперової, харчової, де­ревообробної, нафтохімічної галузей промисловості. Розвиток ав­томобільного транспорту призвів до забруднення атмосфери міст і транспортних комунікацій важкими металами й токсичними вуг­леводнями, а постійне зростання масштабів морських перевезень зумовило майже повсюдне забруднення морів та океанів нафтою й нафтопродуктами. Масове застосування мінеральних добрив і хі­мічних засобів захисту рослин призвело до появи отрутохімікатів в атмосфері, ґрунтах і природних водах, забруднення біогенними елементами водойм, водотоків і сільськогосподарської продукції (нітрати, пестициди таін.). Під час гірничих розробок на поверхню землі виймаються мільйони тонн різноманітних, найчастіше фітотоксичних, гірських порід, що утворюють терикони й відвали, які пилять і горять. У процесі експлуатації хімічних заводів і теплових електростанцій також утворюються значні кількості твердих від­ходів (недогарок, шлаки, золи тощо), які складуються на великих площах, чинячи негативний вплив на атмосферу, поверхневі й підземні води, ґрунтовий покрив (запилення, виділення газів тощо).