Братства та їх роль у національному й куль турному піднесенні України

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважли­віших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

Братства— це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Це світські ор­ганізації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців.

Їм належали великі заслуги у справі збереження української православ­ної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної кон­солідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

Об'єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність роз­витку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI — початку XVII ст. Стефан і Лавре-нтій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багато­гранні індивідуальності, водночас — керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону — учителі, вчені, письменники.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт ді­яльності якого припадає на 80-і роки XVI ст.

Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом— князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповідав львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці в той час була досить значна сума — близько 50 тис. золотих.

Організаційне оформлення Львівського Успенського братства в 1585 р. збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні в Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками. Львівська братська школа — це був перший в Украї­ні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому поча­ткове навчання поєднувалося зі школою вищого типу.

Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма перед-

бачала викладання предметів класичного тривіуму і квадривіуму, значна увага на­давалася вивченню слов'янської граматики, грецької мови та латини. Знання остан­ньої давало учням змогу знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури. Організатори братської школи глибоко замислювалися над педагогіч­ними проблемами і вирішували їх, на противагу єзуїтським школам, у демократич­ному, гуманістичному дусі.

Слідом за Львівською братською школою почали з'являтися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Міщани розуміли потребу ґрунтовної освіти, тим більше, що в XVI ст. з-поміж них були вже високоосвічені люди. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Комарному, Перемишлі, Ярославі, Межибожі, Холмі.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 pp., була створена одночасно з організацією Київського Богоя-вленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братства і школи голо­вним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видат­них політичних і культурних діячів України— Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше — митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицько-го, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її рефор­муванні в Києво-Могилянський колегіум (1632), що за своєю навчальною програ­мою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.