Література і книгодрукування

Розвиток друкарської справи. Розвиток друкарської справи в Україні є най-кращим підтвердженням благотворного впливу ренесансної культури. У перший період свого існування наприкінці XVI — початку XVII ст. більшість друкарень, шо створювались при братствах, видавали літературу переважно світського спря­мування. Поширення освіти спричинило великий попит на навчальну і наукову літературу. Перші книжки «Октоїх» та «Часословець», надруковані кирилицею, з"явилися в Кракові І491 p., де були досить значними українська і білоруська громади. До інших видань прилучився німець за походженням Швайпольт Фіоль.

Мовні українізми його книжок можна пояснити тим, що Фіоль користувався до-z змогою українських книжників та був виконавцем їхніх замовлень. Однак поча­ток книгодрукування безпосередньо в українських землях пов'язаний з Іваном Федоровим.

Переїхавши до Львова у 1572 р. і будучи вже досвідченим фахівцем друкар­ської справи, І. Федоров за допомогою міщан заснував друкарню і протягом 1574 р. видав перші українські книги «Апостол» і «Азбуку», що мало величезне значення не лише для розвитку інфраструктури української культури, а й для формування національної самосвідомості. Але справжнього розмаху ренесансна особистість І. Федорова набула в Острозі під патронатом К.-В. Острозького — Лоренцо Медичі української культури. Однією з шести книг Івана Федорова, що побачили світ в Острозі, є знаменита Острозька біблія (1581), що стала шедев­ром друкарського мистецтва XVI ст.

Текстовою основою Острозької Біблії була Геннадіївська Біблія, складена в Новгороді наприкінці XVI ст. і подарована царем Іваном Грозним князю К.-В. Острозькому. У текст вводилися нові розділи, перекладені з грецької, латин­ської і чеської мов.

І. Федоров намагався дати зразок шрифтів церковнослов'ян­ських літер, що був у широкому вжитку серед усіх східнослов'янських народів. Для цієї книги вперше в історії світової поліграфії створено новий шрифт шести видів і під час набору на 1256 сторінках не зроблено жодної помилки. У худож­ньому оформленні видання органічно поєднані риси ренесансного орнаменту з орнаментальними мотивами українського народно-декоративного мистецтва.

Важко переоцінити роль особистості І. Федорова у становленні книгодруку­вання в Україні. Після смерті першодрукаря 1583 р. його справу продовжи­ло Львівське Успенське братство. Наступними виданнями братської друкарні були граматика «Адельфотис» (1591) і видана 1596 р. Лаврентієм Зизанієм «Граматика словенська». Ці видання стали основою для знаменитої «Грамматіки Славенськія» Мелетія Смотрицького (1619), що була єдиним підручником із граматики в східнослов'янських землях аж до XVIII ст. Своєю працею М. Смот-рицький заклав основи не лише української, а й східнослов'янської філології як науки.

У першій половині XVII ст. книгодрукуванням займалися в різний час монах Пафнутій Кулчич, славетний український лексикограф Памво Беринда, Іван Куно-тович, Михайло Сльозка. У другій половині XVII ст. видавнича діяльність братств занепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастирів, що призводить до зменшення кількості світських видань.

Література. В українській літературі, що знаходилася під впливом європей­ського гуманізму і візантійського ісихазму, виділилось два напрями. Представ­ники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісайя Копинський, орієнтували українське суспільство на візантій­ську патристику, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на аске­тизм, загальну рівність. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблюва­ло в світ релігійно-містичних почуттів. Представники ренесансного антропоцен­тризму та християнського гуманізму — Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем'ян Наливайко, Стефан і Лаврентій Зизанії — проповідували активну діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантинізмом, наближуючи суспільство до європейського ідеалу.

Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. Питання літур­гії в цій полеміці були другорядними, на перший же план виходило відстоювання права українців на свою віру, мову, культуру. Полемісти гнівно звинувачували вер­хівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги в своїх творах приділяли розвитку духовності, народної овіти, вихованню. Герасим Смотрицький у книзі «Ключ царства небесного» 1587), пронизаній ідеями суспільної рівності, свободи віросповідання та патріоти­зму, дав гостру відсіч претензіям ідеолога єзуїтства В. Гербеста на духовне пану-зання над українським народом.

Визначний полеміст Христофор Філарет, якого вважають одним із найяскраві­ших прибічників протестантизму та реформації в Україні, у своєму «Апокрисисі», написаному у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги «Брестський собор», дав ідеологічне обґрунтування права українців на власну віру і культуру. У надісланому в Україну з Афону «Посланні єпископам відступникам від православ'я» Іван Вишен-ський — український релігійний діяч і яскравий письменник-полеміст — таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним із перших виступив проти кріпацької неволі.

Поряд із полемічною літературою розвивається поезія. У кращих поетичних творах, що належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Мелетію Смотрицькому, Транквіліону Ставровецькому, передається краса людських почуттів, з великою си­лою звучать патріотичні мотиви.

Таким чином, Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й три-залого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переро­били кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для роз-витку власної нації, формування власної державності.

Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї ве-?шини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контррефор­мації, національних і релігійних воєн, в одній з яких український народ виборю-зав своє право на існування. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та І. Мазепи.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «Ренесанс в українській культурі».

2. У якому виді мистецтва України найхарактерніше виявились ознаки ренеса-сного стилю?

3. Коли і з якою метою створювались братства в Україні? Назвіть найвідоміші з них.

4. Назвіть імена видатних архітекторів, малярів та скульпторів України кінця XVI — початку XVII cm.

5. Назвіть імена видатних філософів-гуманістів кінця XV— середини XVI cm. зачинателів гуманістичної культури в Україні.

6. Чому колегія в Острозі вважається осередком ренесансної культури в Україні?

7. Що таке полемічна література? Назвіть імена визначних письменників-полемістів.

8. Розкажіть про українське друкарство ренесансної доби. Назвіть найвідоміші Зруковані видання.

9. У чому, на Вашу думку, полягає найсуттєвіший вплив і значення ренесансної культури для України?