Гриценко

6.6. УКРАЇНСЬКЕ КУЛЬТУРНЕ ПІДНЕСЕННЯ (КІНЕЦЬ XV— ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)

У другій половині XIV ст. більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Україна об'єдналася з Литвою в одній державі як рівна з рівною. Самі литовці називали її Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Це найповніше відповідало національному та територіальному складу нової держави. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.

Населення українських земель не чинило опору литовським князям. Останні до­тримувалися на захоплених землях правила:

«Ми старину не рушимо; а новини не вводимо». Місцеві руські феодали зберегли свої володіння. Самі землі — Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля — залишились автономними.

Зберегла свої позиції в Литовському князівстві православна церква. Українські землі під литовською зверхністю не знали суспільної боротьби на релігійному ґру­нті. Володарі Литви виявляли толерантність щодо різних конфесій. Вона сформу­валась усією історією цієї держави, що виступала своєрідним буфером між право­славним Сходом і католицьким Заходом.

Дещо інша ситуація склалася на руських землях Польського королівства. Тут позиції католицтва були значно міцнішими, ніж у Литовській державі. І хоч і тут православні користувалися свободою віросповідання, їхня конфесія розгля­далася як нижча за католицьку. Ознакою цього було оподаткування православ­ного духовенства, обмеження окремих культових відправ, церковного будівниц­тва. Але останній Ягеллон — польський король і великий князь литовський Сигізмунд II Август — в 1563 р. зрівняв у правах шляхту католицького і право­славного віросповідань. Цим задовольнялися станові інтереси останньої та за­кладалися підвалини унії 1569 р.

За рішеннями Люблінської унії 1569 р. українська шляхта зрівнювалася в правах із польською та литовською. її вимоги були мінімальними. Вона виступала за збе­реження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідання і руської мови в офіцій­ному діловодстві.

Фактично українська еліта у 60—70-х pp. XVI ст. не мала можливостей манев­рувати. Вона була поставлена перед необхідністю вибору між ягеллонською Поль­щею та Московською Руссю. Польща була країною з досить прогресивним консти­туційним устроєм, обмеженою королівською владою, гарантованими політичними свободами та становими привілеями, відносною релігійною толерантністю, самобу­тньою ренесансною культурою, що не могло не приваблювати українську еліту. Оцінюючи цей вибір з сучасної точки зору, необхідно визнати його продуманим, реалістичним і навіть мудрим. Здавалося, польська політична система з її відкритим і гнучким характером мала майбутнє. Однак відхилення від цієї моделі та відмова від релігійної толерантності наприкінці XVI — на початку XVII ст. призвели до глибокої кризи Польсько-Литовської держави.