Тема 7.3. Культура України в XIV - першій половинш XVII ст.

Розвиток української культури цього період/ відбувався в надзвичайно складних суспільно-політичних та історичних умовах. Роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне і національне гноблення з боку турецьких, польських, угорських, литовських загарбників з постійною жорстокою агресією татар були тими обставинами, які відображали складний процес остаточного оформлення українського етносу. Важливим чинником культурного процесу на Україні в цей період була православна церква. Розвиток наукових знань та освіти відбувається на теренах православної церкви. Як правило, школи в цей час існували при монастирях та церквах. Тут учні отримували елементарні знання з письма та арифметики. У цей час на Україні виникає новий тип школи — греко-слов'янська, у якій поєднувалися позитивні досягнення західноєвропейської науки того часу з культурно-освітніми традиціями Стародревньої Русі. Поряд з цим багато виходців з України здобували освіту в Паризькому, Краківському, Болонському та інших університетах західної Європи.

Першою навчальною установою, яка поєднувала традиції освіти Київської Русі та західноєвропейські - була Острозька вища школа, заснована біля 1576 р. Значний внесок у розвиток освіти внесли братські школи (Львівського Успенського Братства, Київська Братська школа). У них учнів, крім прищеплення навичок читання та письма, навчали грецькій мові та слов'янській граматиці.

У першій половині XVII ст. центром розвитку наукових знань в Україні стає Київська колегія та діяльність Петра Могили (1597—1647), який провів реформу Київської братської школи на зразок західноєвропейських колегій. Ця школа з того часу стала називатися Києво-Могилянською академією. Пізніше вона стала одних із провідних центрів освіти та науки не тільки в Україні, айв усьому слов'янському світі.

Великий вплив на розвиток культури в Україні цього періоду мали тісні культурні зв'язки зі слов'янськими народами та посилене вивчення античності. Твори Гомера, Платона та інших мислителів були тією основою, на якій визрівав новий світогляд з орієнтацією на людину, її гідність, творчість, думки та переживання. Світ і людина поки що розглядалися в межах релігійного світогляду, але вже без середньовічного аскетизму, догматизму та канонічності, притаманних творам живопису і скульптури. У цей період зароджується народнопоетичний жанр історичних пісень та дум, що складають героїчний епос України і свідчать про високу духовну культуру.

Однією з характерних рис українською культури початку XVI ст. стає Відродження, ознаками якого були:

- яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення;

- поширення ідей гуманізму;

- розвиток мережі освітніх закладів;

- розвиток друкарської справи, усної народної творчості на основі давньоруських фольклорних традицій;

- розвиток архітектури, образотворчого мистецтва, що грунтувалися на традиціях давньоруської епохи з одночасною кристалізацією національних рис;

- виникнення в архітектурі та живопису світських сюжетів;

- розвиток скульптури і архітектури як елементів оздоблення, а також для надгробків знаменитих шляхтичів, католиків і православних.

Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст. пройшло досить складний шлях у своєму розвитку - від Середньовіччя до Ренесансу, від умовної догматичності до утвердження гуманістичних ідеалів. Межею між цими етапами прийнято вважати середину XIV ст.

Живопис. Образотворче мистецтво в цей період досягає значних вершин. • Хоча твори монументального живопису XIV -середини XVI ст. були присвячені релігійній тематиці, проте часто в розписи цього часу проникають народні і світські мотиви. Іконопис поступово відходить від візантійських традицій. Він збагачується сценами з побуту, красою реального світу та людини, елементами народного мистецтва. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів. Прикладом такого рішення сюжету є ікона "Благовіщення" (1579), виконана майстром Федусько із Самбора. Географія пам'яток з уцілілим монументальним живописом охоплює лише західну частину українських земель та Закарпаття. Це фрескові ансамблі в храмах Луцька, Хотина, Холма. Аналогічна ситуація характерна для станкового живопису. На жаль, твори іконопису збереглися лише в західній частині України - у Галичині, на території Лемківщини та Бойківщини. Східні області і центр України втратили майже всю художню спадщину іконопису. Станковий живопис цього періоду відбивав у собі характерні риси монументального живопису. Проте технічні засоби зображення, відхід від візантійських канонів, епічний вплив - усе це сприяло визріванню і народженню в іконі реалістичних тенденцій.

"На Україні іконопис набув своєрідних специфічних рис, втілюючи через релігійні образи, виплєкані в народі, морально-етичні ідеали, високі прагнення добра і свободи, глибокі душевні почуття, поетичні переживання". В.А. Овсійчук. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст.

Починаючи з другої половини XIV ст., в мистецтві України провідне місце поступово займає портрет. На складання його стильових, образних, технічних характеристик великий вплив мав іконопис та європейська ренесансна культура. Найбільш поширеними проявами цього жанру були три види портретів:

- донаторські (від лат. donator - дарувальник), на яких зображували будівничих храму (з моделлю будівлі в руках, або замовників якого-небудь скульптурного чи живописного твору); донаторами були також люди, які безкорисно вкладали гроші в культуру;

- надтрунні зображення, які ще цілком виконувалися в дусі ікони;

- парадні портрети, що виникли з початку XVII ст., у яких зображувалася людина на повний зріст на тлі колони, коштовних драпіровок або на тлі палацу чи вишуканого пейзажу; подібний портрет можна назвати "репрезентативним", тобто таким, який представляв людину та її соціальне становище (прикладом представницького портрету може бути "Портрет Олександра Корнякта (сина)" - кінець 20-х років XVII ст.).

Таким чином, основні культурні здобутки українського народу в XIV — першій половині XVII ст. дають підставу охарактеризувати їх як етап розвитку самобутніх рис, тісно пов'язаних з гуманістичними ренесансними ідеями.

Архітектура. На розвиток архітектури XIV ст. істотно вплинуло запровадження в деяких містах Магдебурзького права. Це сприяло зростанню міст, розвитку їх самоврядування, будівництву замків і фортець, які зводилися в середньовічному дусі. Одночасно в архітектуру проникають елементи ренесансного стилю. Посилене укріплення міст було пов'язане з військово-політичною ситуацією того часу, нападами феодалів один на одного, численними набігами татар та частими війнами. Велика кількість замків і фортець була побудована на Поділлі, Волині, Галичині (Кам'янець-Подільський, Луцьк, Володимир-Волинський, Острог, Львів, Хотин та ін.).

Міста давньосхідної України були укріплені здебільшого дерев'яними спорудами, земляними насипами, валами та ровами (Брацлав, Умань, Черкаси, Чернігів та ін.). Найбільший розвиток в архітектурі другої половини XVI -початку XVII ст. набуває стиль Пізнього Ренесансу. До найвідоміших споруд, побудованих у цьому стилі, можна віднести архітектурні пам'ятки Львова: "Високий замок", будинок Гепнера "Чорна кам'яниця" (1570), вежа, побудована на кошти грецького купця і мецената Корнякта, та ін.

"Спорудження нової вежі у Львові розпочато в 1572 р. на кошти члена братства грека Костянтина Корнякта (на честь добродійника вежа була названа його ім'ям). Вона призначалася під дзвіницю, фортечний пост під час облог та спостережний пункт у протипожежних цілях. Вона стала символом Львова, але її громадський зміст був ще глибшим. Вежа яскраво репрезентувала духовне багатство та моральну силу братства, що цією пам'яткою заманіфестуваиа свою культурну й політичну програми". В.А. Овсійчук. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст.