ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Із середини II тисячоліття до н. є., пройшовши кілька стадій, офор­мився слов'янський етнічний масив — від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази — сформованої віри.

Цей період так званої воєнної демократії характеризується високим рівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Але при цьому не перериваються, а навіть активізуються торгові зв'язки, спос­терігається культурне піднесення. У степах на курганах встановлюєть­ся багато кам'яних фігур, що зображали воїна як охоронця роду, пле­мені, із турячим рогом у руці, гривною на шиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богу достатку. А мож­ливо, Дажбогу, богу Сонця та врожаю, адже в більшості скульптур обличчя нагадують коло, схоже на сонце.

Виробляється світоглядна дуалістична система, побудована на одночас­ному баченні "свого видимого — чужого — невидимого", пов'язана з по­няттям вічного і нескінченного. М. Попович зазначає: "Неймовірним ви­дається той факт, що такі архаїчні культури мали уявлення, які виробили історики пізніх космологій, але це факт, з яким необхідно рахуватись" (Попович М. В. Мировоззрение древних славян. — К., 1985. — С. 126).

Удосконалюється система землеробства — від підсічного до орного. Волхви розроблюють аграрно-магічні календарі, де узагальнюється ве­ликий досвід поколінь, визначаються найоптимальніші строки сіль­ськогосподарських робіт, ураховуються періоди дощів, що максимально корисні для ярових. Ці дані були перевірені вченими Київської губернії наприкінці XIX ст. і повністю підтвердилися.

Як правило, ці природні явища зумовлювали певні свята: 2 трав­ня — свято перших сходів; 4 червня — день Ярила; 24 червня — Івана Купала; 12 липня — вибір жертви Перуну; 20 липня — день Перу­на; 7 серпня — жнива.

На цьому етапі формуються космологічні уявлення про світ, що скла­дався з чотирьох частин — землі, двох небесних Сфер і підземно-вод­ної частини. Про море жодних згадок, воно було далеким і чужим.

Земля мала первинне значення для слов'ян. "Матері-землі" — го­дувальниці присвячено цілу низку звичаїв та обрядів.

Хід зірок по небосхилу привернув увагу мисливців, вони визначили, що всі зірки, окрім однієї — Полярної, знаходилися в русі. Була виз­начена вісь зоряного неба, вісь "світу". Сузір'я дістали назви звірів: Лосихи, Олениці, Великої та Малої Ведмедиць та ін.

Щодо підземного світу, то це загальнолюдська концепція підземно­го океану, по якому вночі подорожує Сонце до іншого кінця Землі.

Після хрещення Русі між адептами християнства та язичництва довго тривали дебати про те, хто володіє світом — язичницький Род чи хри­стиянський Саваоф.

Язичництво як світоглядна система широко подано в усній народній творчості та декоративно-прикладному мистецтві: символи Сонця, фан­тастичні звірі, узагальнені фігури воїнів, стилізовані хвилі тощо.

На язичницьких арках роботи майстра Костянтина (XII ст.) зображено три позиції руху Сонця по небосхилу: схід, зеніт, захід. На рівні землі розміщується фігура язичницького бога рослин Семаргла, а знизу – величезна голова ящура, що уособлює підземний світ. Такою бачили систему світобудови наші предки.

У народі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мило своє святилище-капище. Воно вписувалось у форму кола (по-старослов'янськи коло — хоро, звідси святилища — хороми, і, напев­но, танці, які викопувалися по колу,— хороводи).

Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівні сприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу і тому посіло у XVIII—XIX ст. місце державної релігії Київсь­кої Русі.