КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

Календарно-обрядові пісні пов'язані з прадавніми анімістичними вірування­ми, землеробським культом, господар­ською діяльністю слов'ян. Відповідно до цього їх поділяють на основні цик­ли - весняний, літній, осінній і зимо­вий. Пісні класифікують також за жанрами: веснянки та гаївки (гагілки), русальні та купальські пісні, жни­варські пісні (зажинкові, жнивні, об­жинкові), колядки та щедрівки.

Веснянки та гаївки починали спі­вати з першим пробудженням природи від зимового сну. Ще на Масницю спа­лювали солом'яне опудало - проганя­ли зиму. Спів веснянок завжди супро­воджували хороводами, танцями, ігра­ми в полі або на лісових галявинах. У них зазвичай оспівували явища при­роди, молодість і дівочу вроду. Мело­діям веснянок притаманні речитативні звороти, закличні музичні інтонації, вигуки («Гу-у-у-у»). Веснянки та гаїв­ки співали гуртом. У театралізованих обрядах брали участь діти, які виконували різні пісні-ігри з імітаційними ру­хами. Вони зверталися з привітанням до птахів, тварин, дерев, сонечка («Зайчик», «Перепілонька»), наділя­ючи їх людськими рисами. Багато ігор-хороводів відтворювали певні сільськогосподарські роботи (« Мак », «Просо», «Огірочки»).

Русальні пісні виконували під час так званого русального тижня - наприкінці весни - на початку літа (кі­нець травня - початок червня). Саме тоді, як вважалося, заквітчані водяни­ми ліліями русалки виходять із води на берег, бігають полями і, бавлячись, можуть залоскотати подорожніх. Ци­ми піснями уславлювали одухотворе­ну весняну природу, в них звучали мотиви кохання. Згодом фантастичні образи мавок, водяників і польових русалок ожили в літературних творах, зокрема у поемах Т. Шевченка «Утоп­лена», «Тополя», «Лісовій пісні» Лесі Українки. Русалки є центральними персонажами опер А. Дворжака, М. Лисенка, М. Леонтовича, О. Даргомижського, М. Римського-Корсакова. Символічно, що альманах «Русь­кої трійці», вихід якого ознаменував початок західноукраїнського націо­нального відродження XIX ст., дістав назву «Русалка Дністровая».

Найдавнішими є купальські піс­ні, їх виконували на свято Івана Купа­ла. Побутував звичай проводжати ци­ми піснями весну, яку символізувало уквітчане деревце - марена.

У мелодиці й ритміці купальських пісень відчуваються архаїчні мотиви. В текстах превалюють такі поетичні образи, як місяць, зорі, вербове дерев­це, червоні ягоди тощо. Славлячи жит­тєдайні сили природи - вогонь, воду, сонце, - юнаки під час свята Купала стрибали через вогнище, дівчата воро­жили, спускаючи на воду вінки, купа­лися в росі (очищалися).

Жниварські пісні були найуро­чистішими, адже вони супроводжува­ли радісний процес збирання врожаю.

Головні їх мотиви - привітання госпо­дарів, побажання їм добробуту. Для жниварських пісень характерні плав­ний ритм, неквапливий рух мелодій, величальні інтонації. Часто в них оспі­вувався обжинковий вінок - символ щедрих урожаїв. Побутував звичай за­лишати на полі незжату смугу («боро­ду»). Восени прощалися з літом, свят­куючи день Костру би, про що сьогодні нам нагадує старовинна пісня-гра « Кострубонько».

Колядки і щедрівки входять до зимового циклу обрядів та пісень. Сло­во «колядка» походить від праукраїнського імені богині неба Коляди. Вечір напередодні Нового року українці здавна називали «щедрим», тому й піс­ні, що співалися цього дня, дістали та­ку назву. У цей вечір хату при­крашав святковий дідух - сніп, що символізував добробут.

До нашого часу збереглася традиція колядування і щедрування з привітан­ням господарів, ґречним побажанням їм здоров'я й достатку. Дитячі коляд­ки та щедрівки, невеликі за діапазоном і прості за ритмічною структурою мелодій, містять переважно жартівливі й гумористичні мотиви. У них зазвичай звучить вимога винагороди: «Коляда, коляда, дай, дядьку, пирога!» або «Коляд, коляд, колядниця, добра :і маком паляниця, а без маку не така, дайте, дядьку, п'ятака». Найхарактернішою особливістю музичної форми старовинних пісень зимового циклу є повторюваність короткого мотиву рефрену невеликого діапазону: «Щедрий вечір, добрий вечір».