РОДИННО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

Із давніх-давен пісня супроводжувала людину і в радості, і в горі, була не від'ємною частиною повсякденного життя родини. До родинно-обрядових належать весільні, колискові пісні, а також плачі й голосіння.

Весільні пісні - обов'язкова складова театралізованого обряду весілля, який умовно можна поділити на кілька частин. Відповідно до цього виокремлюють і різні групи весільних пісень: дошлюбні (ліричні, сумні) й післяшлюбні (жартівливі, танцювальні).

Перші присвячено прощанню молодої з родиною, подругами, юністю, тому їх мелодика експресивніша, інколи на­віть драматична. Застольно-вітальні пісні мають інший характер: вони зде­більшого врочисто-величальні або ве­селі, життєрадісні. У піснях, що дій­шли до нас із прадавніх часів, відчут­ні архаїчні інтонації (стародавній реф­рен «Ладо, ладо» та ін.).

Колискові пісні виникли за сивої давнини і широко побутували в усі піз­ніші часи. Вони виконували дуже важ­ливу для сім'ї функцію - заколисуван­ня дитини. Українські колискові ма­ють фантастичні й казкові сюжети. Найпоширеніший їх персонаж - по­кровитель дитячих снів Котик. Харак­терною ознакою текстів є використан­ня пестливих слів. Мелодії складають­ся з коротких варіаційно повторюва­них поспівок, переважає тридольний рівномірний «заколисувальний» ритм. Виконуються колискові у повільному темпі, наспівно.

Плачі та голосіння належать до групи найархаїчніших родинно-обря­дових пісень. Цей давній вид фолькло­ру згадується в літописах, літератур­них творах (пригадаймо відомий «Плач Ярославни» зі «Слова о полку Ігоревім»). Особливої емоційної аури цим творам надають напруженість мелодики, для якої притаманні речита­тивна декламаційність, нестійке інтону­вання (вигуки, схлипування). Жінки-«голосильниці» мали володіти особ­ливим даром музично-поетичної імпро­візації, адже у плачах вони розповідали про події з минулого життя людини, яку виряджали у потойбічний світ. Народ ставився до їхнього мистецтва з великою пошаною. Традиції цього фольклорного жанру збереглися до на­ших днів.