Основні положення. Терміни і визначення

Виробництво різних продуктів тваринництва має зв'язок з вико­ристанням тих чи інших технологічних процесів, що повинні бути мак­симально адаптованими до біологічних можливостей організму тварин. Починаючи з першої доби життя, новонароджені сільськогосподарські тварини потрапляють до незвичних умов утримання та годівлі, підпа­дають під дію численних факторів довкілля. Реагуючи на всі ці подраз­нення, тварини навчаються, набувають життєвого досвіду, що віддзер­калюється у їхній поведінці. Як відомо, біологічною основою навчання є умовні рефлекси. Отже, використовуючи механізм утворення умовних рефлексів, можна навчитися керувати поведінковими реакціями тва­рин. За умовним сигналом можна організувати годівлю тварин у пев­ний час, у суворо відведених місцях. У свиней легко утворюється реф­лекс на певне місце дефекації. За умов практики вівчарства часто ви­користовуються у якості ватажка отари кози, що швидко навчаються реагувати на певні словесні (звукові) команди чабана. Оскільки у коней легко утворюються умовні рухові рефлекси на звукові сигнали, то під час керування табуном використовуються словесні накази та сви­стки. Дресирування сприяє можливості керувати складними руховими актами у коней під час подолання перешкод, а також за умов виїздки.

За умов індустріалізації тваринництва, переведення виробництва молока, м'яса та яєць на промислову основу слід глибоко вивчати усю різноманітність поведінкових реакцій організму тварин. Під час вив­чення харчової поведінки, за умов безприв'язного утримання тварин, необхідно фіксувати кількість та тривалість жвачного періоду, кратність та кількість води, що випивають тварини, кратність та тривалість часу відпо­чинку, лежання, стояння тощо; визначити оптимальний режим году­вання та чисельність тварин у групі з тим, щоб запобігти сутичкам та бійкам, від яких страждають від сильного збудження не тільки ті, що б'ються, але й усі твари­ни, що їх оточують. Невирішеним за­лишається питання про оптимальну чисельність особин у череді, та­буні, технологічній групі (у птахівництві).

Яку кількість родичів спроможна запам'ятати тварина у групі? Ви­явлено, що якщо до групи зі сформованою ієрархією вводити нових тварин, то це завжди негативно впливає на стан здоров'я та продуктивності тварин, оскільки порушується ієрархія, що вже сформувалася. Тому є вельми небажаними переформування, доукомплектування та інші зміни складу та чисельності тварин у групах.

Звичайно, враховуючи, що характер поведінки тварин залежить від типологічних особливостей вищої нервової діяльності, бажано було б формувати групи тварин з урахуванням не тільки віку, напрямку про­дуктивності, але й типологічних особливостей нервової системи.

У процесі інтенсифікації тваринництва гостро зростає функціо­нальне навантаження на усі органи та тканини й, передусім, на нерво­ву систему тварин. Тварини зі слабким типом нервової системи мають низькі адаптаційні можливості та не витримують великого навантажен­ня на організм, вони частіше хворіють, мають низьку продуктивність та стійкість організму.

За умов промислової технології виробництва тваринницької про­дукції необхідно мати тварин з високими адаптаційними можливостя­ми та продуктивними якостями, стійких до захворювань та стрес-фак­торів. Це мають бути тварини з сильним типом вищої нервової діяль­ності, які швидко пристосовуються до умов довкілля, відрізняються високими продуктивними якостями. Для відгодівлі є бажаними твари­ни з сильним, урівноваженим, інертним типами вищої нервової діяль­ності; для спортивних перегонів — коні з сильним, рухомим, нестрим­ним типами вищої нервової системи. Для будь-якого напрямку вико­ристання є придатними тварини з сильним, рухомим та урівноваже­ним типами вищої нервової діяльності. Залишається відпрацювати нові сучасні та доступні методи визначення типологічних особливостей вищої нервової діяльності сільськогосподарських тварин, оскільки кла­сичні павловські методи утворення умовних рефлексів вельми тривалі за часом, достатньо трудомісткі, потребують спеціальних умов, що є наближеними до лабораторних. Доцільно також використовувати різноманітні побічні (непрямі) методи визначення окремих властиво­стей нервової системи у сполученні з етологічними методами спосте­режень за поведінкою тварин у групах, що дозволяють приблизно виз­начити типологічні особливості їх нервової системи.

Основні положення. Терміни і визначення

Основні терміни зі стандартизації визначені Між­народним комітетом з вивчення наукових принци­пів стандартизації, створеним Радою міжнародної організації зі стандартизації (IS0) та стандартами Державної системи стандартизації України.

Стандартизація як галузь науково-технічної ді­яльності є методологічною дисципліною для розвит­ку науки та техніки. Основу її становлять стандартознавство, теорія класифікації, метрології, коду­вання, оброблення та передавання інформації, уза­гальнені результати науки, техніки, практичного експерименту та виробництва, спрямовані на досяг­нення оптимальної користі для суспільства.

Головним завданням стандартизації є створення системи нормативно-технічної документації, що ви­суває прогресивні вимоги до продукції, призначе­ної для потреб народного господарства, населення й оборони держави, забезпечує контроль за їх дотри­манням.

У травні 2001 р. прийнято Закон України "Про стандартизацію", що визначає правові та організа­ційні засади стандартизації й спрямований на за­безпечення єдиної технічної політики в цій сфері. У законі подані такі основні терміни та їх визна­чення:

стандартизація— діяльність, що полягає у розробленні положень для загального та багатора­зового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі, сприяння науково-технічній співпраці;

міжнародна стандартизація— стандартизація, чинна на між­народному рівні, участь у ній відкрита для відповідних органів усіх країн;

регіональна стандартизація— стандартизація, що запровад­жується на відповідному регіональному рівні, участь у ній від­крита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

національна стандартизація— стандартизація, чинна на рів­ні однієї країни;

орган стандартизації— орган, що займається стандартизаці­єю, визнаний на національному чи міжнародному рівні, основни­ми функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів;

нормативний документ— документ, який визначає правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результати. Цей термін охоплює такі поняття, як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови";

консенсус— загальна згода, яка характеризується відсутніс­тю серйозних заперечень з суттєвих питань у більшості зацікав­лених сторін та досягається внаслідок процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін і зближення розбіжних точок зору;

стандарт— документ, що містить правила для загального й багаторазового застосування, загальні принципи або характерис­тики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досяг­нення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, роз­роблений у встановленому порядку на основі консенсусу;

міжнародний та регіональний стандарти— стандарти, за­тверджені відповідним та регіональним органами стандартизації;

національні стандарти— державні стандарти України, за­проваджені центральним органом виконавчої влади у сфері стан­дартизації та доступні для широкого кола користувачів;

кодекс усталеної практики — документ, у якому подані пра­вила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, техніч­ного обслуговування, експлуатації, обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, части­ною стандарту або окремим документом;

технічні умови— документ, що містить технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умо­ви можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим доку­ментом;

технічний регламент— нормативно-правовий акт, затвердже­ний органом державної влади, що передбачає технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст;

затвердження стандарту (міжнародної організації)— це набуття ним статусу державного (ДСТУ). У цьому разі держав­ний стандарт може мати три ступені відповідності міжнародно­му. Він може бути ідентичний, модифікований та нееквівалент­ний;

ідентичний стандарт— це стандарт, повністю еквівалент­ний міжнародному;

модифікований стандарт— це національний стандарт, який має технічні відхилення, але відтворює структуру міжнародного стандарту.

Державна система стандартизації (ДСС) в Україні регламенто­вана в основних стандартах:

ДСТУ 1.0-93 ДСС. Основні положення;

ДСТУ 1.2-93 ДСС. Порядок розроблення державних (національ­них) стандартів;

ДСТУ 1.3-93 ДСС. Порядок розроблення, побудови, викладу, оформлення, узгодження, затвердження, позначення та реєстра­ції ТУ;

ДСТУ 1.4-93 ДСС. Стандарти підприємства. Основні положення;

ДСТУ 1.5-93 ДСС. Загальні положення щодо побудови, викла­ду, оформлення та змісту стандартів;

ДСТУ 1.6-93 ДСС. Порядок державної реєстрації галузевих станда­ртів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

ДСТУ 1.7-2000 ДСС. Правила й методи прийняття та застосу­вання міжнародних і регіональних стандартів.

Окрім державних стандартів України в статусі національних прийняті стандарти міжнародних організацій, міждержавні стан­дарти Співдружності незалежних держав. Розроблено та прийнято чимало керівних нормативних документів, рекомендацій (Р), галу­зевих стандартів (ГС), технічних умов (ТУ) тощо.

Керівні нормативні документи та рекомендації є інструкціями, методичними вказівками, нормативами, типовими положеннями, які доповнюють документи державної системи стандартизації. Всі вони розроблені та гармонізовані з відповідними нормативними документами та рекомендаціями міжнародних організацій, що за­безпечує розвиток стандартизації в Україні, зближення та гармоні­зацію основних положень стандартизації у світі.

Стандарт може бути технічним документом, який містить харак­теристику якості матеріалів, виробів, устаткування, методів їх ви­готовлення й контролю, понять і умовних позначень; основною оди­ницею чи фізичною константою, наприклад ампером; будь-яким предметом для фізичного порівняння, наприклад еталоном метра.

Стандарти можуть містити обов'язкові та рекомендовані вимо­ги. До обов'язкових належать вимоги зі забезпечення безпеки про­дукції робіт і послуг для життя, здоров'я та майна громадян, чис­тоти довкілля; техніки безпеки та гігієни праці; метрологічних норм, правил їх контролю та єдності вимірювань; взаємозамінності та сумісності виробів; безпеки господарських об'єктів з метою унеможливлення катастроф природного та технологічного походження, а також надзвичайних ситуацій; обороноздатності України.

Об'єктами стандартизаціїназивають предмети (продукцію, процеси, послуги), що підлягають стандартизації. Ними можуть бути тільки результати людської діяльності (вироби, документи, міри, норми тощо). Не можуть бути об'єктами стандартизації на­туральні продукти (нафта, вугілля, руди та інші корисні копали­ни), однак продукти їх перероблення, як результати людської ді­яльності, підлягають стандартизації.