Загальні та власні назви

При выборе материала зубчатых колес следует учитывать назначение проектируемой передачи, условия эксплуатации, требования к габаритным размерам и возможную технологию изготовления колёс. Основным материалом для изготовления зубчатых колёс является сталь. Необходимую твердость в сочетании с другими механическими характеристиками (а следовательно, желаемые габариты и массу передачи) можно получить за счет назначения соответствующей термической или химико-термической обработки стали.

В условиях индивидуального и мелкосерийного производства, в мало- и средненагруженных передачах, а также в передачах с большими габаритами колес (когда термическая обработка их затруднена) обычно применяют стали с твердостью не более 350 НВ, которая обеспечивается нормализацией или термоулучшением материала. При этом возможно чистовое нарезание зубьев непосредственно после термообработки с высокой точностью изготовления, а при работе передачи обеспечивается хорошая прирабатываемость зубьев без хрупкого разрушения их при динамических нагрузках.

Для равномерного изнашивания зубьев и лучшей их прирабатываемости твёрдость шестерни НВ₁ рекомендуют назначать больше твёрдости НВ₂ колеса не менее чем на (10...15) НВ.

В условиях крупносерийного и массового производства целесообразно применять зубчатые колеса с высокотвердыми зубьями. При твердости более 350 НВ её обычно выражают в единицах Роквелла - НRC (1 HRC 10 НВ).

Такая твердость обеспечивается после проведения упрочняющих видов термической и химикотермической обработки:

· закалки (обьемной или поверхностной),

· цементации с последующей закалкой, азотирования и др.

Применение высокотвердых материалов является резервом повышения нагрузочной способности зубчатых передач, уменьшения их габаритов и массы. Однако с высокой твердостью материала связаны дополнительные трудности:

· плохая прирабатываемость зубьев,

· прогрессирующее усталостное выкрашивание рабочих поверхностей зубьев,

· необходимость проведения термообработки после зубонарезания.

Большинство видов упрочняющей термообработки сопровождается значительным короблением зубьев. Для исправления формы зубьев, восстановления требуемой степени точности требуются дополнительные дорогостоящие зубоотделочные операции (шлифование, полирование, притирка и т.п.), что удлиняет технологический процесс изготовления зубчатых колес и значительно повышает стоимость передачи.

Рекомендуемые для изготовления зубчатых колес марки конструкционных сталей, виды их термообработки и соответствующие основные механические характеристики приведены в «Расчет цилиндрических зубчатых передач». Методические указания.Тюмень,2003г.

Загальні та власні назви

Навіть в одному й тому ж лексико-граматичному розряді функція слів не тотожна. За функцією розрізняють загальні та власні іменники. Загальні (апелятивні) іменники – іменники, які об’єднують ряд предметів у єдиний узагальнений розряд і дають їм спільну назву. Лексичні особливості загальних іменників
(апелятивів) полягають у тому, що ці іменники мають:

- узагальнюючий характер, тобто називають предмет за його належністю до певної групи як носія ознак цієї групи;

- понятійний характер. Наприклад, в основі лексичного значення загального іменника стіл лежить поняття про суттєві ознаки цього предмета, на якому люди їдять, прасують, шиють, пишуть, за яким сидять. Це поняття узагальнює різні функціональні типи цього предмета: стіл кухонний, стіл канцелярський, стіл журнальний, стіл хірургічний.

Граматичні особливості загальних іменників:

- більшість загальних іменників має категорію числа: ліс – ліси, вода – води;

- незначна частина загальних іменників не має категорії числа і виражає предметність або формою тільки однини (злагода), або формою тільки множини (вибори).

Власні (пропріальні) іменники – іменники, які виділяють предмет чи явище із однорідних і дають йому власну назву. Це слова вторинного творення: прізвище Вовк – апелятив вовк, річка Ромен – апелятив ромен (трава), жіночі імена Віра, Надія, Любов – апелятиви віра, надія, любов, кличка корови Калина – апелятив калина. Значна частина власних іменників утворилася на базі власних назв: прізвище Іваненко (від Іван), село Андріївка (від Андрій), село Гайчур (від назви річки Гайчур), прізвище Смотрицький (від назви поселення Смотрич). Розділ мовознавства, що вивчає власні назви, називають ономастикою (грец. мистецтво давати імена). Ономастика поділяється на дві частини: антропоніміку (грец. людина і ім’я) – вчення про власні імена людей (імена, прізвища, по батькові, псевдоніми, прізвиська, родові назви) і топоніміку (грец. місце і ім’я) – вчення про географічні та астрономічні назви (поселень, водних об’єктів, гір, лісів, долин, сузір’їв, зірок, планет тощо).

Існує думка, що апелятивної лексики більше, ніж власних назв, проте словники літературних мов нараховують кілька сотень тисяч загальних назв, а власних назв – мільйони. Лексичною особливістю власних іменників є те, що вони, позначаючи один об’єкт, виділяють його із групи однорідних: Київ, Дніпро, Карпати, Шевченко. Деякі мовознавці стверджували, що власні назви не мають лексичного значення, оскільки вони позначають об’єкти без узагальнення, не виражаючи поняття. Та це не так, бо власні назви є словами, а слів без значення не буває. Значення – це зв’язок звукового комплексу з предметом і з поняттям про нього. Звуковий комплекс [дн'іпро] пов’язаний з рікою, на березі якої стоїть місто Київ, тобто власна назва Дніпро має лексичне значення. Якщо поняття розуміти як сукупність суттєвих ознак об’єкта, то звуковий комплекс [дн'іпро] вказує на них: найбільша ріка України, поділяє її територію на дві частини, тече з півночі на південь, впадає в Чорне море, бере початок у Білорусі. Отже, всі власні назви мають лексичне значення.

Граматичні особливості власних іменників полягають у тому, що ці іменники:

- не мають категорії числа, тобто не змінюються за числами: Десна, Полтава;

- виражають значення предметності тільки формою однини (Ніжин, Глухів) або тільки формою множини (Богородчани, Суми, Черкаси).У деяких синтаксичних позиціях власні назви можуть змінюватися за числами. Іменники, які позначають прізвища, змінюючись за числами, змінюють лексичне значення і переходять в іншу групу власних назв: Коцюбинський – прізвище, Коцюбинські – назва роду; Петренко – прізвище, Петренки – назва роду. Якщо за числами змінюються імена людей, назви географічних об’єктів, то іменники вказують не на множинну кількість власних назв (назва одна), а на множину об’єктів, які мають спільну назву: сім Іванів (сім чоловіків, що носять ім’я Іван), сім Берлінів (сім населених
пунктів, що мають єдину назву Берлін), двадцять Іванівок.

У процесі історичного розвитку власні назви можуть змінювати форму вираження предметності без зміни лексичного значення: Ромни, Прилуки – первісно Ромен, Прилука.

Серед власних іменників розрізняють власні імена і власні найменування (назви). До власних імен належать назви людей і тварин (імена людей, прізвища людей, ім’я по батькові, назви родів, псевдоніми, прізвиська, клички тварин). До власних найменувань (назв) належать:

- назви книг, журналів, газет, художніх творів: журнал “Дніпро”, газета “Гудок”, роман “Собор”;

- назви організацій, підприємств, установ: товариство “Ватра”, дитячий садок “Зайченя”, пансіонат “Меотіда”, завод “Металіст”;

- назви побутових предметів: морозиво “Ескімо”, духи “Бузок”;

- назви вулиць, майданів, транспортних зупинок: майдан Незалежності, частина міста Молдаванка (Одеса), Поділ (Київ), зупинка метро “Нивки”;

- назви транспортних засобів: літак “Антей”, теплохід “Білорусь”;

- географічні назви (назви населених пунктів, водних об’єктів, гір, лісів і т. д.);

- астрономічні назви (назви галактик, сузір’їв тощо).

Власні імена людей поділяють на реальні і літературні.

Реальними є власні назви, які виникли в мові спонтанно і ввійшли до лексичної та ономастичної систем мови: прізвища (Франко, Коцюбинський); імена (Наталка, Олег); назви поселень (Батурин, Львів); назви водних об’єктів (Дністер, Самара, Прут, Тиса) тощо. Літературні – це власні назви, що вживаються у художніх творах (Захар Беркут, Еней).

Реальні власні назви вживаються в прямому значенні: Херсон, Синюха, Запоріжжя, Хортиця. Літературні можуть вживатися і в прямому, і в переносному значенні, набуваючи ознак полісемії: Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко), Дніпр – пряме значення; Або пошесть прийде, або... Польща настане (І. Франко) – переносне Польща в значенні “панщина, неволя”. При переносному вживанні іменник може зберігати форму власної назви, набувши змісту загальної: Америк багато. Гей же, Колумби! Нові каравели готуйте! (І. Франко) – Америки в значенні “невідкриті землі”, Колумби – в значенні “першовідкривачі”.

Власні іменники постійно поповнюються загальними, а загальні – власними: товариство “Перевесло” (пор. перевесло), фірма “Довіра” (пор. довіра); хам (пор. Хамм), свалява (пор. Свалява).

При переході власних іменників у загальні відбувається розширення лексичної семантики слова – воно набуває узагальнювального значення і означає не один предмет, а групу однорідних предметів (генерал Галіфе – брюки галіфе), при переході загальної назви у власну відбувається звуження семантики і групова назва стає назвою індивідуальною (козак – село Козак). Перехід іменників із однієї групи в іншу зумовлює зміни в граматичних формах: апелятив козак змінюється за числами, власна назва Козак за числами не змінюється.

Конкретні та абстрактні назви

За характером позначуваного (конкретне/абстрактне) іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви.

Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) та ін.

До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять – якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.

Категорія конкретності/абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму однини і не утворює множини, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини (кошти, заручини, вибори).

Абстрактні іменники – це переважно мотивовані, вторинні, слова. Твірними в них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість-, -от (а), -анн (я), -енн (я) та ін.

Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне/абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняймо: полум’я в печі і полум’я серця, раптовий вихор і вихор думок).

Іменники конкретні і абстрактні

Одні іменники означають назви конкретних предметів, а інші – уявних понять. З огляду на це розрізняють конкретні та абстрактні іменники.

Конкретні іменники – іменники, в яких типізується лише конкретне уявлення про предмет.

Лексичні особливості конкретних іменників полягають у тому, що ці іменники означають предмети, істоти, явища, події, факти, які:

- можна уявити як окремі: вікно, пілот, жирафа, стіна, озеро;

- піддаються рахунку: місто, слон, ріка, сосна;

- сприймаються органами чуття людини: рослина, бджола, ручка, звук, море.

До конкретних іменників належать також назви:

- часових одиниць: день, година, доба, вік;

- імена людей: Петро, Таня (імена), Сидоренко, Ткачук (прізвища), Щипій, Кучер (прізвиська) тощо;

- географічні назви: Крим, Одеса, Дніпро;

- власні назви організацій, підприємств, установ: “Інко” (банк), “Малятко” (дитсадок), “Либідь” (готель), Дніпрогес;

- власні назви інших предметів: “Зоря” (газета), “Собор” (роман), “Пломбір” (морозиво).

Граматичні особливості конкретних іменників:

- більшість конкретних іменників, на відміну від абстрактних, має граматичну категорію числа: степ – степи, лан – лани, гора – гори і т. д.;

- конкретні іменники, що означають єдині в своєму роді предмети, не мають категорії числа, а значення предметності виражають формою однини: Сонце, Місяць, небо.

Конкретні іменники утворюються за допомогою суфіксів -ець, -ок, -ик, -тель, -ани, -ак та ін.: стілець, стрілець, молоток, лісник, корівник, вихователь, черкащани, кияни, держак, співак.

Конкретні іменники протистоять абстрактним, значення яких сформувалося на базі конкретних.

Абстрактні іменники – назви понять, суттєві ознаки яких узагальнюються настільки, що втрачається зв’язок з їх носіями.

В.Виноградов зазначав, що значення предметності є тим семантичним засобом, за допомогою якого на базі назви поодинокого предмета формується узагальнене позначення цілої категорії (класу) однорідних предметів або абстрактного поняття (пор. семантичну історію таких слів, як ампер, памфлет, бойкот, галіфе, макінтош, вольт, геркулес, камелія, олух, ловелас, меценат, маузер, рентген і т. д., в основі яких лежать власні імена осіб).

Лексичні особливості абстрактних іменниківполягають у тому, що ці іменники означають:

- загальні поняття, непредметні і нематеріальні явища, які не можна уявити як окремі: гумор, слава, повага, рух;

- властивості, почуття, якості, дії, стану, які не піддаються рахунку або іншим кількісним вимірам: змагання, щедрість, доброта, читання, радість;

- поняття, які людина може пізнати лише способом мислення: швидкість, прискорення, уявлення, альтернатива;

- події та звичаї: канікули, сутінки, хрестини, іменини, оглядини.

Граматичні особливості абстрактних іменників:

- абстрактні іменники не мають категорії числа, а мають тільки категорії роду і відмінка: прискорення – середній рід, називний відмінок; прискоренням – середній рід, орудний відмінок;

- більшість абстрактних іменників значення предметності виражає за допомогою тільки форми однини: ненависть, боротьба, відповідальність;

- незначна частина абстрактних іменників із значенням дій, процесів, станів, ігор, народних обрядів і звичаїв предметність виражає тільки формою множини: вибори, тортури, відносини, жмурки, піжмурки; проводи, обжинки, поминки, входини, оглядини.

Абстрагованість іменників може мати різний ступінь вияву. Іменники з максимальною абстрагованістю не мають категорії числа, а значення предметності виражають або формою тільки однини (кохання), або формою тільки множини (іменини).Якщо ж абстрагованість знижується до мінімального рівня, то в значенні предметності виділяються такі значеннєві елементи, які спричиняють в абстрактному іменнику ознаки конкретності: здатність змінюватися за числами; здатність мати при собі узгоджені означення; можливість виміру ознаки; зміну лексичного значення. Напр.: домовленість (Домовленість між урядами) – процес (абстрактний іменник); домовленості (Про нові домовленості писали газети) – питання, в яких знайдено спільну мову (конкретний іменник); швидкість (Літак зменшує швидкість) – відношення між кількістю шляху і одиницею часу (абстрактний іменник); швидкості (Сучасна машина має п’ять-шість швидкостей) – різні конкретні ступені вияву цього відношення (конкретний іменник). За цих умов абстрактні іменники переходять до розряду конкретних (абстракція – абстракції, амністія – амністії, апеляція – апеляції, глибина – глибини, пропозиція – пропозиції). Отже, конкретні іменники можуть переходити в абстрактні, а абстрактні – в конкретні.

Абстрактні іменники утворюються додаванням суфіксів -ість, -ин-а, -анн-я, -изн-а, -енн-я, -ов-а, -ств-о, -к-а, -ізм, -ацій-а та ін.: радість, низина, прасування, жовтизна, роззброєння, перебудова, нахабство, крадіжка, формалізм, агітація.

Отже, конкретні та абстрактні іменники відрізняються лексичними та граматичними особливостями, а також суфіксами.

Іменники предметні і речовинні

Іменники з конкретним значенням поділяють на предметні, або дискретні (лат. відокремлений, відособлений), і речовинні (недискретні). Предметні (дискретні) іменники – іменники, які позначають об’єкти, реалії, що піддаються обчисленню.

Такі об’єкти є представниками цілого класу однорідних дискретних предметів. У реченні На галявині росте явір іменник явір означає реалію, яка є представником цілого класу однорідних предметів, що піддаються обчисленню.

Лексико-семантична особливість предметних іменників полягає в тому, що вони означають об’єкти-істоти (студент) та об’єкти-неістоти (сосна, дуб, лист), які піддаються обчисленню (книжка – дві книжки, три книжки і т. д.).

Граматичною особливістю предметних іменників є їх здатність внаслідок дискретного характеру змінюватись за числами, тобто мати категорію числа: стежка – стежки, сосна – сосни, дуб – дуби.