Засоби вираження категорії роду

Родові значення в українській мові виражаються морфологічними, словотвірними, синтаксичними, лексичними (семантичними) засобами.

Морфологічний засіб. До нього належить системи закінчень. Кожна грамема роду має свою типову систему закінчень: чоловічий -0, -а, -у, -0, -ом, -і (стіл); жіночий – -а, -и, -і, -у, -ою, -і (вода); середній – -е, -я, -ю, -е, -ем, -і (поле). Це один з основних засобів вияву родової категорії, проте він охоплює лише відмінювані іменники (невідмінювані залишаються поза його впливом) і виражає рід не в усіх іменниках однозначно (флексію -а мають іменники і жіночого, і чоловічого, і середнього роду: вода, хлопча, циганча).

Словотвірний засіб. Виявляється в тому, що окремі суфікси (разом із закінченнями або без них) надають похідному іменникові значення певного роду: іменники з
суфіксами -тель, -ик/-ник, -ич-, -ин, -ак, -ан (-ян) мають чоловічий рід (вихователь, лісник, панич, грузин, грубіян, степняк); іменники з суфіксами -к-а, -иц-я, -их-а, ух-а, -іада мають жіночий рід (учителька, молодиця, ковалиха, цокотуха, олімпіада). Можливості цього засобу обмежені, тому він є допоміжним і супроводжує морфологічний засіб вираження категорії роду.

Синтаксичний засіб. Виявляється він у системі узгодження в тексті прикметників, дієприкметників, дієслів минулого часу, прикметникових займенників (узгоджуваних форм) з іменниками (теплий дощик, подрібнене каміння, була ніч, наше село). Синтаксичний засіб універсальний, бо виражає родові значення відмінюваних (темна нічка – жін. р.) і невідмінюваних іменників (профспілкове бюро – сер. р., нове шасі – сер. р., наш поні – чол. р.), а також іменників неоднозначної морфологічної форми (наша плакса – наш плакса, така нахаба – такий нахаба).

Лексичний (лексико-семантичний) засіб. Реалізується лише в істотових іменниках із значенням назв осіб і тварин: батько – мати, брат – сестра, син – дочка, хлопчик – дівчинка. Родова віднесеність іменників-істот виражається за допомогою лексичної семантики спільно з морфологічними і синтаксичними засобами: наш Валентин – наша Валентина, рідний дідусь – рідна бабуся.

Отже, провідними засобами вираження родових значень в українській мові є морфологічний і синтаксичний. Словотвірний та лексичний засоби – допоміжні, вони обмежені певними лексико-семантичними групами іменників.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно – характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів – прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець – українка, шахіст – шахістка. У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.

Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоловічої статі.