Категорії збірності/одиничності та речовинності

Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад: колосся, гілля, комашня.

Категорія збірності виражається граматично: збірні іменники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у формі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняймо: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками.

Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.

Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами: -ств(о), -инн(я), -н(я) та ін.

На основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша – миші – мишва, жінка – жінки – жіноцтво (і жінота), парубок – парубки – парубоцтво (і парубота), птах – птахи – птаство, професор – професори – професура. Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх двох словах – нульовим). Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.

За семантико-граматичними ознаками зі збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад: гречка, горох, картопля, тютюн, ожина, молоко, сіль, вода і т. д. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають форму лише множини (ласощі, вершки, помиї т. ін.).

Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці, жита).

Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху).

Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об’єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова. Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.

Предметним іменникам протиставляються речовинні.

Речовинні (недискретні) іменники – іменники, що означають однорідні за складом речовини, матеріали, які зберігають властивості цілого і які можна лише виміряти, а не порахувати.

Іменники, що позначають такі реалії, не піддаються лічбі: пшоно, цемент, молоко, сметана, пісок, сталь. У реченні З берези виготовляють меблі іменник береза означає матеріал, який не піддається лічбі, тому є речовинним. Речовинні іменники за семантикою можна поділити на такі групи:

- назви металів: золото, мідь, бронза;

- назви хімічних елементів: азот, водень;

- назви ліків: валідол, анальгін;

- назви рідин: молоко, бензин;

- назви тканин: полотно, сукно, ситець;

- назви злаків і трав: ячмінь, просо, полин;

- назви кущів: шипшина, бузок;

- назви дерев: бук, дуб, граб;

- назви ягід і овочів: суниця, огірки;

- назви матеріалів: капрон, вапно, асфальт;

- назви продуктів харчування: борошно, м’ясо, сало, хліб;

- назви кормів: силос, сінаж.

Граматичні особливості речовинних іменників виявляються в тому, що ці іменники:

- не змінюються за числами: тісто, солома, горох;

- більшість із них мають форму тільки однини (сир, сметана), а деякі – тільки форму множини (висівки, вершки);

- поєднуються зі словами із значенням міри: відро води, кілограм цукру, мало хліба.

Якщо речовинні іменники форми тільки однини вживаються в множині, то вони, змінюючи лексичне значення, переходять у розряд предметних: крупи, вина – назви не речовин, а сортів; масла – назва не речовини, а її різновиду (технічні масла); пшениці – назва не злаків, а великих засіяних пшеницею площ.

Речовинні іменники, як правило, не мають спеціалізованих суфіксів для вираження речовинного значення, воно у них виражається лексично.

Одиничні та збірні іменники

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад: пташина – птаство, селянин –селянство, бадилина – бадилля, зернина – зерно, пшеничина – пшениця, волосина – волосся.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина – квасолини, намистина – намистини, перлина – перлини, стеблина – стеблини та ін.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.

Збірним протиставляються одиничні, або сингулятивні (лат. singularis – однина) іменники: селянин, пшеничина, харків’янин, стеблина.

Вони, на відміну від збірних, не мають значення сукупності (пшонина, сльозина), а належать до числа тих, що позначають предмети, які можна рахувати.

Семантично одиничні іменники поділяють на дві групи:

1) сингулятиви, що співвідносяться як зі збірними іменниками, так і з множиною конкретних іменників: селянство – селянин – селяни; сливняк – слива – сливи;

2) сингулятиви, що співвідносяться лише з речовинними іменниками: стебло – стеблина, бадилля – бадилина.

Граматичні особливості сингулятивних іменників такі:

- наявність суфіксальних засобів вираження сингулятивності (суфікси -ин, -инк-а, -иночк-а): грузин, квасолинка, билиночка;

- здатність частини сингулятивів змінюватися за числами: сніжинка – сніжинки, пшеничина – пшеничини;

- здатність сингулятивних іменників уживатися в реченні з числівниками: чотири горошини, дві стеблини.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотворче вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції – в граматичній категорії числа.

Серед загальних іменників із конкретним значенням окрему групу становлять збірні.

Збірні іменники – іменники, що виражають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле. Їх поділяють на лексико-семантичні групи із значенням сукупності:

- назви осіб: професура, селянство;

- назви тварин: мошкара, мушва;

- назви рослин: малинник, сосняк, березняк, листя, зілля;

- назви предметів: апаратура, білизна, ганчір’я.

Граматичними ознаками збірних іменників є:

- відсутність категорії числа;

- наявність у них форми тільки однини: ректорат, рідня, біднота;

- нездатність до поєднання з числівниками.

Форма однини збірних іменників, на відміну від форм однини конкретних іменників, які означають один предмет, виражає значення множинності, пор. доцентура – доцент, сосняк – сосна, єпископат – єпископ. Виражаючи множинність, збірні іменники зближаються з формами множини конкретних іменників, але відрізняються від них значенням: множинні форми конкретних іменників означають розчленовану множинність, що складається з окремих предметів, які можна порахувати (два, три студенти); збірні ж іменники означають нечленовану, неподільну множинність, яка не піддається лічбі (студентство). Тому збірні іменники не поєднуються з кількісними числівниками, але можуть сполучатися: з неозначено-кількісними словами (багато каміння, мало пір’я, багато волосся, мало волосся), з дробовими числівниками (одна третя селянства, дві третіх воїнства), зі словами, що вказують на ціле або частину цілого (вся частина, ціла купа і под.: частина коріння посохла, ціла купа кукурудзиння), зі словами, що вказують на невизначену одиницю міри (безліч, гарба, напр.: безліч грошви, гарба бадилля).

Значення неподільної множинності багатьох збірних іменників виражається суфіксами -ств-о, -цтв-о (воїнство, козацтво), -а (-я) (гілля, коріння), -н-я (офіцерня, комарня), -в-а (грошва, дітва), -от-а (парубота, біднота, піхота), -инн-я (гарбузиння, бурячиння), -ин-а (яровина, садовина), -няк, -ник (лозняк, сливник), -еч-а (малеча), -изн-а (білизна, жовтизна), -ар-а, -ор-а (мошкара, дітвора), -ур-а (апаратура, докторантура), -ат (єпископат, секретаріат), -атик-а (проблематика, автоматика), -іан-а (Шевченкіана), -і-я (топонімія, гідронімія).

Безсуфіксні збірні іменники трапляються рідко: зелень, нечисть, хвоя, знать і под. У них значення збірності виражається лексично.

Деякі іменники з лексичним значенням сукупності (загін, група, рота, полк, ліс, народ, команда, трупа, ансамбль) не належать до збірних, а означають розчленовану множинність, оскільки їм притаманні граматичні ознаки конкретних іменників: наявність категорії числа (народ – народи, череда – череди); здатність до сполучуваності з кількісними числівниками (два народи, три команди).

Лексико-граматичні розряди іменників виявляються в бінарних протиставленнях, які співвідносяться між собою в загальній системі іменника: абстрактні і конкретні – із загальними і власними, сингулятивні – з конкретними і збірними, речовинні – із загальними і т. д.

Категорія істот і неістот

У системі семантико-граматичних категорій іменника виділяється також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфологічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви – явищ, предметів, абстрактних понять – входять у категорію неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот – форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки. Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняймо: скликали народ, повідомили полк, зібрали гурт).

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках – у давальному й місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петрові, батькові, ковалеві, Сергієві. У назвах неістот переважає флексія -у (-і): клену, Дніпру, піджаку.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: агітатора, учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (порівняймо: відмінка, молотка, але поверху, спирту).

До граматичних засобів вираження значення предметності іменників належить категорія істот/неістот.

Категорія істот/неістот – відношення предметності до граматичного поняття живого і неживого.

Одні іменники називають об’єкти живої природи, інші – неживої. Об’єкти живої природи представлені в мові назвами людей (осіб) і тварин: корабели, лаборантка, Світлана, бібліотекар, Корольова, лікар, Георгіївна; птиця, муха, заєць. Назви об’єктів предметності, які пов’язані з граматичним поняттям живого, в морфології утворюють грамему істоти.

Назвами явищ, предметів, понять позначено об’єкти неживої природи: буря, Миколаїв, інститут, вулиця Садова, відродження. Назви об’єктів предметності, пов’язані з граматичним поняттям неживого, становлять грамему неістоти.

Категорія істоти/неістоти в українській мові понятійна. Реальне поняття і граматичне поняття живого/неживого не збігаються. Живими з позиції реальності є всі об’єкти, в яких відбувається обмін речовин: людина, тварини, птахи, комахи, мікроорганізми, рослини. Але з позиції граматичної іменники, що називають об’єкти рослинного світу, не належать до істот. Не є істотами:

- назви рослин: дуб, осика, липа, ромашка, кульбаба,
жовтець;

- назви сукупності людей і тварин: народ, плем’я, військо, полк, натовп, череда, тічка, отара, рій, гурт;

- збірні назви: студентство, молодь, дітвора;

- іменник труп.

До істот у граматичному плані належать назви, що означають:

- неживі предмети: мрець, покійник;

- умовні знаки: туз, валет, козир, ферзь, тура;

- страви: смажена гуска, варена курка, печена качка.

Морфологічно і словотворчо іменники-істоти відрізняються від іменників-неістот. Іменники-істоти, що означають осіб і тварин жіночої статі, нерідко утворюються від відповідних назв, які або не вказують на стать, або вказують на чоловічу стать: учитель – учителька, лікар – лікарка, вовк – вовчиця, лев – левиця, тигр – тигриця.

Іменники-істоти, як правило, мають значення чоловічого або жіночого і лише зрідка середнього роду. Чоловічий рід вказує на чоловічу стать (бандурист, одесит), жіночий – на жіночу стать (бандуристка, одеситка). Іменники-істоти середнього роду називають осіб чи тварин безвідносно до статі (дитя, лоша, теля, порося, котеня, цуценя, гусеня, каченя, голубеня, ластів’я, шпаченя, курча та ін.), але як виняток: дівча – хлоп’я.

Іменники-неістоти мають чоловічий (годинник), жіночий (парта), середній (поле), парний (ножиці) рід.

Парадигми грамем істоти/неістоти повністю розрізняються у множині. У іменників-істот знахідний відмінок збігається з родовим: немає братів – бачу братів, немає дівчат – бачу дівчат, немає телят – бачу телят; у іменників-неістот знахідний відмінок збігається з називним: стоять вагони – бачу вагони (Р.в. немає вагонів), стоять верби – бачу верби (Р. в. немає верб).

Парадигматичне розчленування грамем істоти і неістоти послідовно підтверджується формами узгоджувальних означень: немає наших братів – бачу наших братів, немає наших дівчат – бачу наших дівчат; стоять зелені верби – бачу зелені верби (Р. в. немає зелених верб).

Єдине відхилення від цієї закономірності у множині виявляється у словосполученнях типу іти в солдати, взяти в служниці, мітити в генерали, піти в няньки, у яких іменники-істоти мають спільні форми у називному та знахідному відмінках, а не в родовому та знахідному. Проте воно не може бути визначальним, оскільки виявляється лише у фразеологізованих словосполученнях з комплетивним (лат.
completes – повний) відношенням. В однині протиставлення істоти/неістоти непослідовне. Послідовно на парадигматичному рівні воно розмежовується лише у іменників чоловічого роду на приголосний: стоїть поїзд (Н. в.) – бачу поїзд (Зн. в.) – немає поїзда (Р. в.); сидить учень (Н. в.) – бачу учня (Зн. в.) – немає учня (Р. в.). Протиставлення немає в іменниках чоловічого роду на -а (-я) (суддя – судді – суддю), середнього роду на -о, -е (озеро – озера – озеро), жіночого роду на -а (дівчина – дівчині – дівчину), жіночого роду на м’який приголосний (тінь – тіні – тінь).

Оскільки це часткові, а не фундаментальні явища, то вони не є достатніми для заперечення в протиставленні істоти/неістоти ознак морфологічної категорії.

Деякі слова у своїх лексичних значеннях суміщають поняття істоти і неістоти. До них належать:

1) назви мікроорганізмів: амеба, бацила, мікроб, бактерія. За біологічними ознаками ці об’єкти природи є живими істотами, але граматично вони вживаються то як істоти, то як неістоти: досліджують мікробів, бактерій, вірусів і досліджують мікроби, бактерії, віруси. У непрофесійному мовленні перевагу слід надавати категорії неістот (бачу віруси, мікроби, бактерії за аналогією до бачу трактори), а у професійному допустимо вживати словосполучення бачу вірусів;

2) назви неживих предметів, які ототожнюються з назвами осіб: лялька, покійник, мрець. Вживаються як іменники-істоти: лялька – ляльки – ляльку, покійник – покійника – покійника;

3) назви конкретних предметів, які вживаються в переносному значенні як назви осіб з негативною характеристикою (мішок, тюхтій, бовдур, дуб, пень, капелюх, ковпак), набувають морфологічних ознак істот і вживаються як іменники-істоти: Цього пня не переконаєш;

4) назви абстрактних понять (дух, геній, тип, тінь), що вживаються стосовно осіб, набувають морфологічних ознак істот: Люди вже бачили таких типів (духів, геніїв);

5) назви конкретних предметів-неосіб, в основі яких лежать назви осіб, можуть зберігати морфологічні ознаки іменників-неістот. До них належать:

- слова вимикач, вмикач, бомбардувальник, розвідник, роз’єднувальник, винищувач, розподільник, двірник як пристрій у автомашині для протирання скла (збити ворожого бомбардувальника, розвідника, відремонтувати двірника);

- назви деяких танців і пісень: гопак, козачок (затанцювали гопака);

- назви машин: “Тигр”, “Запорожець”, “Антей” (у повітря підняли «Антея»).

Кожна грамема має одну форму вираження свого значення: грамема істот – знахідний відмінок, що збігається з родовим, а грамема неістот – знахідний, що збігається з називним. Проте українській мові властиві іменники-істоти, які своє значення виражають двома морфологічними формами: знахідним/називним відмінками (назви тварин: пасу коней і коні, гусей і гуси, корів і корови, овець і вівці, телят і телята, бичків і бички). Обидві форми є літературною нормою, основними вважаються форми типу пасу коней, корів, овець, а допустимими – форми типу пасти коні, корови, вівці, але вони менш вживані і поступово зникають.

Трапляються випадки, коли грамема неістоти також виражається двома морфологічними формами – знахідним/родовим і знахідним/називним відмінками: принеси ніж і принеси ножа, напиши лист і напиши листа, спиляти дуб і спиляли дуба, прочитав вірш і прочитав вірша.

Серед них поширенішою є форма на зразок принеси ніж. Один і той самий іменник в одному значенні може вказувати на істоту, в іншому – на неістоту: назви риб у прямому значенні належать до категорії істоти (ловити карасів), у переносному значенні (назва страви) – до категорії неістоти (їсти карасі); імена античних богів є іменниками-істотами (розгнівати Марса, Юпітера), а в назвах планет і зірок – іменниками-неістотами (досліджувати Марс, Юпітер); назви художніх творів за іменами їх героїв є іменниками-істотами (пор.: поема Т. Шевченка “Катерина” – читаю “Катерину”), але назви міст за прізвищами людей є іменниками-неістотами (люблю Т.Г.Шевченка – селище Шевченка – бачу селище Шевченка).

Отже, є достатні підстави протиставлення істоти/неістоти вважати класифікаційною морфологічною категорією з двома грамемами. В українській мові грамема істоти розширює свою сферу за рахунок переносного вживання назв неістот (лялька, бовдур, тип, вимикач тощо) та їх персоніфікації.

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших словах. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності/імперсональності).

Граматичні категорії іменника