Структура і розвиток ландшафту

Ландшафт, являючи собою організовану систему, повинен мати і відповідну структуру. Структура ландшафту (від лат.srtucture - будова, розміщення, порядок) - відносно стійка єдність елементів, їх відношень і цілісності об'єкту [14].

Структура ландшафту - основне поняття теорії ландшафту, яке тісно пов'язане з уявленням про стійкість та зміну ландшафтів, вихідне при розробці заходів з охорони природи і меліоративних заходів. Поняття "структура ландшафту" в останній час суттєво змінило свій зміст. Це зв'язано зі зміною змісту загальнонаукового поняття "структура"[14]. Раніш структура визначалась в першу чергу як будова (Толковый словарь русского языка под ред. Д.Н.Ушакова, т. I-IV, М., 1935-1940). А у 1976 році у Великій Радянській Енциклопедії відмічено вже, що "структура" це сукупність стійких зв'язків об'єкту, що забезпечують його цілісність.

Структуру ландшафту слід розглядати по вертикалі і по горизонталі. Вертикальна структура ландшафту визначається у його ярусній побудові, в упорядкованому розміщенні компонентів - від твердого фундаменту до повітряного шару при максимальній концентрації живої речовини на контакті твердого, рідинного та газоподібногосередовища. Горизонтальна (у плані) або морфологічна, структура виражається у взаємному розміщенні підлеглих локальних геосистем і засобів їх поєднання, або в їх сполученні, яка забезпечується не тільки стоком води, а і схиловим переміщенням матеріалу місцевої циркуляції повітря (наприклад, стіканням холодного повітря в пониження рельєфу), вітровим переносом солей і пилу, міграцією організмів. В процесі розвитку наукових уявлень поняття "структура ландшафту" трансформувалось і набуло такого виду: будова ландшафту, що виражається у характері внутрішніх взаємозв'язків між складаючими його компонентами, в просторовому положенні та відокремленні більш дрібних ландшафтних комплексів [14]. Структура ландшафту відіграє значну роль при застосуванні ГІС – технологій.

Ці визначення характеризували тільки вертикальний та горизонтальний просторові аспекти структури ландшафтів. Суттєвим доповненням стало введення у визначення "структури ландшафтів" уявлення про часові її аспекти. В.Б.Сочава [56] запропонував розглядати структуру ландшафтів як "…сукупність елементарних геосистем (з різноманітними взаємозв'язками між їх компонентами), що характеризуються сезонним ритмом і створюючих серії і ряди трансформації, а також різні мозаїчні співвідношення" [14]. В цьому визначення вдало поєднуються уявлення про компонентну, просторову і часову сутності поняття "структура ландшафту".

Ландшафт безперервно змінюється, але властивість його змінювання двоякого роду. Деякі зміни оборотні, циклічні і не призводять до перетворення структури ландшафту [13]. Типовий і добре відомий приклад - це сезонні ритми. У більшості ландшафтів різко змінюються за сезонами не тільки зовнішній вид, але і процеси функціонування. В степових ландшафтах зелена вегетативна маса "працює" тільки у теплу частину року, у холодну з'являється особливий "сезонний" компонент - сніговий покрив і всі процеси різко ослаблюються. В умовах зрошуваних і осушуваних ландшафтів динаміка грунтових вод і вологість грунту мають також сезонний характер.

До тих пір, поки подібні зміни повторюються з року у рік, структура ландшафту залишається незмінною. Такі динамічні зміни або динаміка ландшафту, підкреслюють його стійкість, або свідчать про його властивість повертатися до минулого стану.

Від динаміки ландшафту слід відрізняти еволюційні, спрямовані, необоротні зміни, які складають сутність розвиткуландшафту і виражаються у перебудові його структури [13].

Стійкість структури ландшафту відносна. Ландшафт, особливо в умовах зрошення і осушення, розвивається безперервно, але із різною інтенсивністю і швидкістю. Це залежить від наявності та інтенсивності роботи штучного дренажу. З різною швидкістю змінюються і елементи (характеристики) структури ландшафту такі, як рівень і мінералізація грунтових вод, тип і ступінь засоленості ґрунтів- (загальної і токсичної) тощо. Тому потрібен більш або менш тривалий строк, щоб трансформація ландшафту стала помітною [13].

Розвиток ландшафту може стимулюватися як зовнішніми причинами (тектонічними явищами, глобальними і регіональними кліматичними змінами, багаторічним впливом зрошення і осушення), так і внутрішніми причинами (саморозвитком, у механізмі якого особливу роль відіграє еволюція рослинного покриву і його взаємодія з абіотичними компонентами, гідрохімічного метаморфізму грунтових вод, засоленості і хімічного складу грунтоутворюючих порід). Наприклад, з початком зрошення на півдні України відбулася зміна рослинного покриву, що пов'язана із впровадженням зрошуваних сівозмін на звичайних та рисових зрошувальних системах. Це суттєво вплинуло не тільки на грунтовий покрив, але і на інші компоненти степових ландшафтів, їх еколого-меліоративні і еколого - економічні умови, меліоративний режим грунтів.

Стійкість та мінливість ландшафту являють собою дві діалектично взаємозв'язаних якості ландшафту, пізнання яких має безумовно важливе значення для прогнозування розвитку ландшафту, в чому слід бачити одну з найважливіших наукових і практичних задач сучасної комплексної меліорації ландшафту та екосистемного водокористування[137].

Згідно класичних наукових визначень розвиток або еволюціяландшафтів являють собою - "вищий тип руху…перехід від одного якісного стану до другого" - ФЭ, т.4, с.433; " незворотньо спрямована, закономірна зміна об'єктів…" - БСЭ, т.21, с.409. Розвиток ландшафтів є вищою ланкою у системі понять, що характеризують різноманітні типи зміни ландшафтів: функціонування - динаміка - розвиток. Розвиток зрошуваних ландшафтів супроводжується незворотними поступовими змінами, які призводять до зміни структури ландшафту, до заміни одного інваріанта ландшафту іншим [14].

В цілому, ми вважаємо, що в системі сільськогосподарського виробництва іі сільскогосподарських гідротехнічних меліорацій, ландшафт і агроландшафт слід розглядати як об’єкт і як процес – ландшафтинг (від англ. landscaping), а не як статичну геосистему.