Історичні джерела. Із Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада Української РСР, Виражаючи волю народу України

Із Декларації про державний суверенітет України
Верховна Рада Української РСР,
Виражаючи волю народу України,
Прагнучи створити демократичне суспільство,
Виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,
Шануючи національні права всіх народів,
Дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
Визнаючи необхідність побудови правової держави,
Маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,
ПРОГОЛОШУЄ
державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
І. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.
Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.
II. НАРОДОВЛАДДЯ
Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці....
III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА
Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.
Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР
Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР. ...
V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО
Українська РСР здійснює верховенство на своїй території.
Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ
Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.
Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки, і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Респубілки. ...
VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
Заява Народного руху України з приводу державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 р.
Народний рух України, обстоюючи право народу України на незалежну правову демократичну національну державу, визнаючи законність і повноту влади на території України конституційно обраних та сформованих органів влади, керуючись Декларацією про державний суверенітет України та Конституцією УРСР, заявляв:
1. Утворений позаконституційний орган влади – державний комітет з надзвичайного становища в Москві – є незаконним, і його рішення не можуть мати юридичної сили в Україні .
2. Рух не визнає ДКНС і не вважае його рішення обов’язковими для себе.
3. Рух закликає всіх громадян України не підпорядковуватись волі путчистів, створювати організаційні структури активного опору, які будуть координувати Всеукраїнський страйк, до якого ми закликаємо як до єдиної мирної дієвої зброї в боротьбі за волю і добробут своєї родини, нашої української держави.
Голова Народного руху України Іван Драч
Хроніка опору. Документи, інші офіційні матеріали, свідчення преси про спробу державного перевороту, вчиненого так званим ГКЧП у серпні 1991 року.
К.: Дніпро, 1991. – С.182.

Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)
Акт проголошення незалежності України – документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р., яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави – України. Ним було покладено край юридичному існуванню УРСР. Положення Акту були схвалені на загальноукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Верховна Рада України Голос України: Газ. – 1991. – 29 листопада.

Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (31 травня 1997 р.)
Україна і Російська Федерація, далі „Високі Договірні Сторони”, ... домовились про таке:
СТАТТЯ І
Високі Договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві.
СТАТТЯ 2
Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів.
СТАТТЯ З
Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права,
СТАТТЯ 4
Високі Договірні Сторони виходять з того, що добросусідство і співробітництво між ними є важливими факторами підвищення стабільності і безпеки в Європі і в усьому світі. Вони здійснюють тісне співробітництво з метою зміцнення міжнародного миру і безпеки. Вони вживають необхідних заходів для того, щоб сприяти процесу загального роззброєння, створенню та зміцненню системи колективної безпеки в Європі, а також посиленню миротворчої ролі ООН і підвищенню ефективності регіональних механізмів безпеки.
Сторони покладають зусиль для того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненш та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.
СТАТТЯ5
Високі Договірні Сторони проводять регулярні консультації з метою забезпечення подальшого поглиблення двосторонніх відносин і обміну думками щодо багатосторонніх проблем, які становлять взаємний інтерес. Вони у необхідних випадках координують свої позиції для здійснення узгоджених дій.
У цих цілях за згодою Сторін проводяться регулярні зустрічі на вищому рівні. Міністри закордонних справ Сторін зустрічаються не рідше ніж 2 рази на рік.
СТАТТЯ 6
Кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання яких би то не було дій, спрямованих проти іншої Високої Договірної Сторони, і зобов’язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони. Жодна із Сторін не допустить також, щоб її територія була використана на шкоду безпеці іншої Сторони.
СТАТТЯ 7
В разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з Високих Договірних Сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої Високої Договірної Сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації. Сторони обмінюються відповідною інформацією і при необхідності вживають узгоджених або спільних заходів з метою подолання такої ситуації.
СТАТТЯ 8
Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, а також співробітництва з прикордонних питань, митної справи, експортного та імміграційного контролю на основі окремих угод.

Рекомендована література

Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. – К., 1991.
Алексеєв Ю. М., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985–1999 рр.). – К., 2000.
Богомаз К. Ю. Громадсько-політичні рухи і партії в Україні др. пол. 80-х – на поч. 90-х рр. – К., 1992.
Витренко Н. М. Спасти Украину. - Харьков, 1997.
Волинь на зламі віків. – Луцьк, 2001.
Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.
Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.
Дергачов О. Українська державність у ХХ столітті: історико-політичний аналіз. – К., 1996.
Етнічний довідник. Національні меншини в Україні. – К., 1996.
Заставний Ф. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів, 1991.
Іванченко О. Г. Україна в системі міжнародних відносин; історична ретроспектива і сучасний стан. – К., 1997.
Конституція України. – К., 1996.
Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996.
Куклин В. М., Куклин С. М. Парадоксы украинских реформ (мотивы и события). – Харьков – Львов, 1997.
Кульчицький С .В. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // УІЖ. – 2001. – № 2. – С. 3–22; № 3. – С. 48–68; № 4. – С. 3–40.
Литвин В. М. Історія взаємодії гілок влади в Україні. – Голос України, 2002, 26 вересня.
Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994.
Литвин В. М. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.). – К., 2000.
Михальченко М. И., Андрущенко В. П. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. – К., 1996.
Незалежність України: історичні витоки і перспективи. – К., 1997.
Новітня історія України (1900–2000): Підручник. А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. – К.: Вища школа, 2000. – 663 с.
Панченко П. П. Україна: друга половина ХХ століття. Нариси історії. – К., 1997.
Селіванов В. Проблеми трансформації власності і права в Україні // Віче. – 1997. – № 5.
Симоненко В. К. Регионы Украины. Проблемы развития. – К., 1997.
Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея. – К., 1997.
Терещенко Ю. Україна і європейський світ. – К., 1996.
Українські ліві: між соціалізмом і соціал-демократією. – К., 2000.
Українці в світі. – Мельбурн, 1997.
Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошуки парадигм чи рух до нового? // Віче. – 1997.
Яблонський В. Сучасні політичні партії України. Довідник. – К., 1998.

.