Ліс як джерело деревинної сировини

Покрита лісом територія кожного адміністративного району закріплена за державним лісогосподарським або мисливським господарством, яке підпорядковується обласному управлінню лісового господарства.

Частина території, закріпленої за лісогосподарським чи мисливським господарством, яка відведена для рубання на встановлений термін, називається лісосічним фондом. Він встановлюється окремо за групами лісів. Для виконання державного плану лісозаготівлі та задоволення місцевих потреб підприємству виділяються ділянки лісу, названі річним лісосічним фондом. Його площа залежить від річного завдання підприємства, запасів лісу, кількості і складу деревостану, лісогосподарських вимог.

Ділянка лісу, відведена для лісозаготівельних робіт, називається лісосікою. Вона є місцем виконання всього комплексу робіт – від звалювання до відвантажування деревинної сировини на лісовозний транспорт. На ній розміщують бригади, машини і засоби технічного обслуговування, а також засоби побутового обслуговування робітників. Лісосіки можуть мати різну форму (у гірській та пагорбистій місцевості), але найчастіше прямокутну. На лісосіках виділяють неексплуатаційну частину, в яку включають ділянки не зайняті лісонасадженнями, молоді деревостани, а також дерева-насінники, залишені на корені для лісовідновлення. Площі лісосік залежать від діючих Правил вирубування, групи лісу, лісорослинних умов і переважаючих деревних порід. Для рівнинних умов Правилами встановлено чотири градації ширини лісосік:

· 1000 м (м’яколистяні насадження).

· 500 м (ліси ІІ групи при умові виконання заходів щодо відновлення лісу).

· 250 м (м’яколистяні насадження).

· 100 м (хвойні насадження у зоні мішаних лісів І та ІІ груп).

Довжина лісосік при суцільних рубаннях встановлюється з урахуванням квартальної мережі, але не більше 200 м, а в лісах І групи – не більше 100 м.

Концентрація і площа лісосік впливають на ефективність лісозаготівлі. Чим більша концентрація, тим менші витрати праці і засобів на будівництво вусів лісовозних доріг. Збільшення площі лісосік дає змогу ефективно використовувати високопродуктивні багатоопераційні машини, зменшити витрати на виконання підготовчих допоміжних робіт.

Для забезпечення безперервної організації робіт за сезонами року лісосіки поділяються на зимові і літні. У зимовий період освоюються заболочені і віддалені лісосіки, що діють на базі сезонних снігових доріг; влітку – сухі і менш віддалені лісосіки, з метою зменшення витрат на шляхове будівництво.

При несуцільних рубаннях розміри лісосіки визначаються площею ділянки лісу, на якій доцільне їх проведення.

4 6

3

Рис.9. Технологічне облаштування ділянки лісосічної рубки:

1 – півпасіки; 2 – трелювальний волок; 3 – навантажувальний майданчик;

4 – межі пасіки; 5 – ширина пасіки; 6 – магістральний волок

Для зручності розроблення лісосіки поділяють на ділянки, пасіки, стрічки. Ділянка – це частина лісосіки, закріплена за бригадою робітників. Якщо лісосіка невелика і в ній працює одна бригада, то поняття лісосіки і ділянки збігаються. Частина ділянки, з якої звалені дерева чи стовбури трелюють одним трелювальним волоком, називається пасікою.

При тракторному трелюванні пасіки мають прямокутну форму, при канатному – у вигляді секторів (трикутників), верхівки яких розташовані біля трелювальної щогли. Ширина пасік встановлюється від середньої висоти деревостану, способу розроблення лісосік, способу звалювання і трелювання дерев (стовбурів), використовуваної системи машин. Поділ лісосіки на пасіки покращує організацію і технологію лісозаготівельних робіт, дає змогу раціонально розставити робітників і техніку, суворо дотримуватись дисципліни, зменшити пошкодження грунту, залишених на корені дерев.

Пасічний трелювальний волок – це смуга шириною 5-6 м (при вибіркових і поступових рубках – 4 м) очищена від дерев і пнів та призначена для трелювання дерев і стовбурів. Пасічний волок розміщений у межах пасіки.

Для зручності звалювання і трелювання дерев чи стовбурів пасіки можуть бути поділені на стрічки, які розробляються при одноразовому проході звалювальної, звалювально-трелювальної чи звалювально-пакетувальної машини, а також при звалюванні дерев бензиномоторними пилками. При машинному звалюванні роль пасік можуть виконувати стрічки.

За бригадами або окремими машинами закріплюються навантажувальні пункти або верхні склади.

Об’єм лісозаготівлі регулюється розрахунковою лісосікою – оптимальною нормою щорічного вирубування лісу, що не перевищує розміру річного приросту (суми середнього приросту усіх насаджень). Вона може бути встановлена окремо для листяних і хвойних насаджень. Обмеження об’єму річної лісозаготівлі розмірами розрахункової лісосіки дає змогу упорядкувати обсяги рубання в часі, не допускати виснаження лісів і забезпечити оптимальний розмір рубань.

Розрахункова лісосіка встановлюється на 10 років і більше при проведенні лісовпорядкування. За умови постійного лісокористування розмір розрахункової лісосіки визначається:

S_рл = S_пл;

A_р

де S_пл – покрита лісом площа, га; A_р – вік (оберт рубання), років;

Об’єм розрахункової лісосіки Q_рл дорівнює:

Q_рл = S_рл х A_л;

де A_л – ліквідний запас лісу на 1 га, м³.

Розмір розрахункової лісосіки може бути визначений за зрілістю, віком і станом деревостану:

За зрілістю: S_рл = S_ст;

A_кв

За віком: S_рл = (S_ст + S_п);

2 A_кв

За станом: S_рл = S_сд;

A_сд

де S_ст, S_п та S_сд, відповідно площі стиглих, перестійних та насаджень, що вимагають невідкладного рубання за своїм станом, га; A_кв – тривалість класу віку, років; A_сд – період невідкладного рубання за станом, років.

Отже, на величину розрахункової лісосіки впливає вік насадження і вік рубання. Вік рубання – це вік деревостану, з якого він із пристигаючих переходить у стиглі і може бути призначений для рубання.