Боспорська держава

Боспор, на відміну від Ольвії, Херсонеса, Тіри та інших пів-нічнопричорноморських грецьких рабовласницьких поліс ів-ресггублік, був складною політичною системою. На чолі Босфорської держави стояв цар. Його класову опору становили багаті землевласники. Досить сильною була знать місцевих племен. У 80-х роках V ст. до н.е. під владою династії Археанактидів були об'єднані міста Пантікапей, Фанагорія, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Кепи, Корокондама, Патрасій. У 438 р. до н.е. Археа­нактидів змінила династія Спартокидів, яка розширила володіння Боспору. У період найвищого політичного й економічного розквіту (IV ст. до н.е.) влада Боспорського царства поширювалася на Керченський і Таманський півострови, пониззя Кубані, дельту Дону і Східне Приазов'я. До складу населення Боспорської держави, крім греків, входили сінди, меоти та інші місцеві племена.

У першій чверті III ст. до н.е. в гирлі Дону було засновано місто Та-наїс -— важливий виробничий, торговельний і культурний центр Приазов'я. Через Танаїс здійснювалися економічні і політичні зв'язки Боспорського царства з населенням приазовських і придонських степів.

У першій половині III ст. до н.е. Боспор пережив фінансову кризу, а з кін­ця III ст. до н.е. погіршуються його відносини з довколишніми племенами, Іростають соціальні протиріччя. Близько 115 р. до н.е. останній представ­ник Спартокидів передав владу над Боспором цареві Понтії Мітріда-ту VI Євпатору. Протиріччя між різними верствами населення спричинили у 107 р. до н.е. повстання рабів під проводом Савмака, придушене понтійськими військами. У 63 р. до н.е. проти Мітрідата VI повстали міста Боспору на чолі з його сином Фарнаком. З того часу Боспорське царство потрапляє у залежність від Риму, проте боспорські правителі декілька разів намагалися вийти з такого становища. У 14 р. до н.е. Боспор захопив рим­ський ставленик — цар Понтії Полемон І, але вже близько 8 р. до н.е. він був розгромлений у Прикубанні племенем аспургіанів. Царем Боспору став Рескупорід І (Аспург), що заснував династію Тіберіїв Юліїв. Боспорське царство було союзною Римові державою, його царів затверджували римські імператори.

Рис. 72. Знаки царів Боспору (І) та подібні до них сарматські тамги (II).

У перші століття нової ери Боспор, як і в попередні роки, залишався змішаною греко-варварською монархічною рабовласницькою державою. Так, Рескупорід Ш (210-226 рр.) іменував себе "царем усього Боспору й тавроскіфів". У ІП-ІУ ст. н.е. починають зароджуватися риси нової феодальної формації. Після гунської навали в 375-376 рр. Боспор як держава, очевидно, припинив своє існування.

Міста Боспору. Серед міст Боспору важливу роль відігравав Пантіка-пей — столиця держави. Його у першій половині VI ст. до н.е. заснували вихідці з Мілету. Залишки цього міста розташовані на території сучасної. Керчі, на горі Мітрідат.

На вершині гори стояла фортеця, а на терасоподібних схилах — жилі будинки і споруди громадського призначення. До центру прилягала тери­торія Нижнього міста з портом і агорою. На горі Мітрідат виявлено руїни, будинку з сирцевої цегли на кам'яному фундаменті, грецький посуд кінця, VII ст. до н.е. Очевидно, до заснування міста тут Існувала грецька торго-_: вельна факторія. У другій половині VI — першій половині V ст. до н.е. площа Пантікапея становила кілька гектарів. Центр життя міста був на вершині три Мітрідат, де в кінці VI—на початку V ст. до н.е. височів монументальний храм іонічного ордера, а також палац Археанактидів.

Досліджено архаїчний квартал, що складався з багатокамерних будинків. У попередній період ця ділянка була забудована окремими однокамерними будинками. У V ст. до н.е. в Пантікапеї зводяться будинки з підвальними і напівпідвальними приміщеннями. Площа міста з кінця V до початку НІ ст. до н.е. зросла до 18-20 га. Від тих часів збереглися залишки оборонних стін і башт, водосховище, водостоки, підвали з елементами гідротехнічного устаткування. Максимального розвитку місто посягло у ІІІ-ІІ ст. до н.е. Його територія зросла до ЗО га. Було реконструйовано фортифікаційні споруди, у місті існував театр. Від споруд цього періоду зберігся оборон­ний комплекс акрополя, а також пританей на північному схилі гори Мітрі­дат. Будинок пританея складався з подвір'я, оточеного з трьох боків портиками доричного ордера і розміщеними за ними критими приміщен­нями. Підлога в приміщеннях була викладена з різнокольорової гальки на цем'янковому розчині. Під час розкопок відкрито барабани колон з ка-нелюрами, фрагменти розписної штукатурки, уламки п'яти статуй.

Після землетрусу 63 р. до н.е. Пантікапей було відбудовано. Його пло­ща у перші століття нової ери перевищує 100 га. Споруджуються нові тера­си, зводяться монументальні будинки, стає відчутнішою у забудові дифе­ренціація за майновою ознакою. Частини міста, раніше зайняті монумен­тальними будинками, у-перші століття нової ери забудовуються ремісни­чими майстернями, рибозасолювальними комплексами і виноробнями.

Уявлення про будови перших століть нової ери можна скласти лише на підставі решток окремих приміщень, кам'яних кладок, архітектурних дета­лей, вимосток вулиць, водостоків і колодязів. Відкрито, зокрема, рештки багатого будинку площею 200 м² з андроном І ст. до н.е. — II ст. н.е. За окремими ордерними деталями і зображеннями на монетах, розписах, прикрасах з'ясовано, що у місті будувалися культові ордерні споруди: хра­ми Деметри, Арея, Асклепія, Аполлона, святилища Кібели і Діоніса. Ве­лике значення для економіки Боспору мали монети, карбовані у Панті­капеї.

Поховальні пам'ятки представлені кладовищем на горі Мітрідат, а та­кож великими кам'яними склепами з курганними насипами над ними. Особливо цікаві склепи у Царському і Золотому курганах IV ст. до н.е. Визначною пам'яткою є склеп Деметри І ст. н.е. Сгіни і стеля цього склепу

Рис. 73. Старожитності Боспору:

ї — набережна Мірмекія (рис. 1885 р.); 2 — залишки Пантікапея; 3 — зразки настінних розписів Пантікапея (ліворуч і праворуч —розписи з так званого склепу Деметри).

прикрашені розписом на міфологічні теми та зображеннями богів. В образі богині Деметри в центрі стелі склепу (звідси пішла і його назва) дуже реалістично втілено риси жіночого обличчя.

Мірмекій був розташований за 5 км на північ від Пантікапея на території сучасної Керчі. Місто засноване в середині VI ст. до н.е. і проіснувало до IV ст. н.е. Матеріали раннього періоду існування виявлено у південно-західній частині городища, на високому Карантинному мисі. У У-ІУ ст. до н.е. площа міста становила 7-8 га. В цей час на підвищеній частині зводиться акрополь. Центр Мірмекія був забудований жилими кварталами і культовими спорудами. У першій половині V ст. до н.е. місто було обнесене оборонними стінами і баштами, тут було побудовано святилище Деметри. Вздовж кріпосного муру проходила вимощена битою керамікою вулиця з водо­стоком. В елліністичний період місто стало важливим виноробним центром Боспору. Археологи відкрили виноробні ПІ-І ст. до н.е. У І-ІП ст. н.е. Мірмекій стає невеликим промисловим містечком. Крім виноробства починає

нідігравати відчутну роль і рибочасолювальне виробництво. У центральній частині міста відкрито, зокрема, вісім цистерн П-Ш ст. н.е. У IV ст. н.е. місто було зруйноване гунами.

Місто Тірітака засноване в середині VI ст. до н.е. Його залишки знай­дено в селищі Аршинцеве, що на території сучасної Керчі. Місто площею близько 4,5 га у плані нагадує трикутник. У V ст. до н.е. було обнесене оборонними мурами. Фортифікації, що неодноразово перебудовувалися протягом V- ІІІ ст. до н.е., мали у своїй структурі прямокутні в плані башти. І Іоряд з укріпленим містом у VI-¹/ ст. до н.е. функціонувало неукріплене "передмістя". ТІрітака була досить упорядкована. Вона мала систему водо-ів. З півночі на південь через місто проходила вулиця з жилими квар-

ами по обидва боки. У місті була велика кількість виноробень. У перші іття н.е. місто стало великим рибозасолювальним і виноробним цент­ром Боспору. У другій половині IV ст. н.е. Тірітака сильно постраждала від нашестя гунів,

Німфей розташований за 17 км на південь від Керчі. Заснований вихід­цями з Іонії у другій чверті VI ст. до н.е. Місто знаходилося на плато біля мису Карабурун. На його південному схилі до моря збереглися рештки гавані. Городище трикутне у плані, мало площу близько 9 га.

Археологічними розкопками відкрито частини фортифікацій і акрополя, ниноробні, святилища. В економіці Німфея значну роль відігравали земле­робство і торгівля. Розквіт міста припадає на У-Р/ ст. до н.е. У V ст. до н.е. Німфей карбував свою монету. У перші століття нової ери площа міста скорочується, але життя в ньому триває до III ст. н.е. УІІ-ІП ст. н.е. у місті функціонували гончарні майстерні (відкриті гончарні печі і приміщення житлово-господарського призначення).

З археолого-архІтектурних пам'яток Німфея значний інтерес становлять святилища Кабірів (VI — перша половина IV ст. до н.е.), Афродіти (кінець VI — початок IV ст. до н.е.), Деметри (УІ-Ш ст. до н.е.).

Феодосія була заснована у VI ст. до н.е. Вона розташована на місці сучасного м. Феодосія. Поблизу нинішнього порту, на підвищенні вияв­лено рештки кам'яних споруд акрополя. Жилі споруди були зведені з сир­цевої цегли на кам'яних фундаментах. Вони мали внутрішнє подвір'я. Вулиці були вимощені, існували водопроводи. На ІУ-ПІ ст. до н.е. припадає розквіт античного міста. У III ст. до н.е. Феодосія карбувала свою мідну монету. У перші століття нової ери територія міста значно скоротилася. У колишніх жилих кварталах почали споруджувати виробничі комплекси, зокрема, від­крито сиродутний залізоробний горн III ст. н.е.

Порфмій засновано у другій половині VI ст. до ІІ.е. Його рештки вияв­лено біля порту Керченської переправи. Місто було розташоване на березі морської затоки, його площа становила 0,65 га. Археологи відкрили рештки житла V ст. до н.е. з подвір'ям, вимощеним кам'яними плитами, а також залишки великого будинку кінця V — початку IV ст. до н.е. та інші споруди.

У III ст. до н.е. місто було перебудоване і обнесене оборонним муром. Воно мало регулярне прямокутне планування, яке збереглося до І ст. до н.е. Жилі квартали були розміщені у два ряди по чотири в кожному з них. Будинки у межах кварталу розміщувались в один ряд. Після І ст. до н.е. будівництво у Порфмії припинилося.

Кіммерік засноване у VI ст. до н.е. на південному березі Керченського півострова, поблизу гори Опук. Раннім етапом грецького поселення датуються рештки жилого будинку УІ-ІУ ст. до н.е. Приміщення склада­ється з трьох частин, до кожної з яких прилягало подвір'я, викладене кам'я­ними плитами. З IV ст. до н.е. основна частина міста була розміщена на західному схилі гори. На скелястому підвищенні знаходився акрополь. На плато гори не пізніше ПІ ст. до н.е. зведено оборонний мур з баштами. Пам'ятки елліністичного часу знайдено у залишках культурного шару на краю західного схилу.

Розквіт Кіммеріка припадає на перші століття нової ери. Оборонними стінами було обнесено все місто, включаючи гавань. Відкрита археологами частина цитаделі являє собою підквадратну у плані площу, обмежену сті­нами товщиною 3 м з квадратними баштами. У західній частині відкрито проїзд до цитаделі.

На території міста рубежу і перших століть нової ери відкрито рештки жилих будинків. Значний інтерес становить будинок І ст. н.е., в якому вияв­лено склад зерна та борошномельних У II ст. н.е. на території Кіммеріка споруджено велике зерносховище. Вважають, що основою економіки міста було, очевидно, зернове господарство. У середині — другій половині III ст. н.е. античний Кіммерік був зруйнований.

Кітеп засновано у V ст. до н.е. Рештки його виявлено за 40 км на південь від Керчі на території с. Яковенкове. Городище розташоване на високому морському узбережжі, площа його становила 4,5 га. У плані воно чотири­кутне, за часи, що минули, частково зруйноване морем. Етапи розквіту Кітея припадають на IV-ІІІ ст. до н.е. і II — першу половину III ст. н.е. Місто у ІУ-Ш ст. до н.е. було обнесене оборонним кам'яним муром ши­риною 2,5 м. У перші століття нової ери в місті велося значне будівництво.

Вкономіка його базувалася на землеробстві та хліботоргівлі. Відкрито за­лишки ям-зерносховищ і борошномельного виробництва. З напису 234 р. ніломо про спорудження в місті храму. У II ст. н.е. тут було встановлено міірмуровий сонячний годинник. Більш пізніх решток, ніж об'єкти IV ст., у Кітеї не виявлено.

Ілурат зведено в 40-х роках І ст. до н.е. Залишки його знайдено за 17 км на південний захід від Керчі поблизу с. Іванівка. Це було військово-Ісмлеробське поселення, розміщене на високому плато і забудоване за глиним планом. Його площа становила 2,5 га. Територія міста була обнесена оборонним кам'яним муром з прямокутними баштами. Дві центральні вулиці вели до двох міських воріт. Вся площа міста була розподілена на чотири частини, кожна з яких складалася з кількох кварталів забудови.

Про сільськогосподарське спрямування економіки Ілурата свідчить наяв­ність у будинках ручних млинів, ступ, землеробських знарядь, а також спеціальних приміщень для худоби. Були розвинуті й ремесла — мешканці м іста виробляли необхідні знаряддя праці, тканини, зброю. У другій половині III ст. н.е. Ілурат загинув під ударами готів.

Фанагорія — головне місто Азіатського Боспору. Заснована вона бли-Іько 540 р. до н.е. вихідцями з Теоса на березі Таманської затоки, за 3 км під сучасної ст. Сінна. Фанагорія складалася з Верхнього і Нижнього міста. V Верхньому місті розміщувався акрополь. Площа античного міста, І урахуванням затопленої морем частини, становила близько 52 га. Забудова міста, як вважають дослідники, велася за регулярним прямокутним плану-нанням. Від міста \Л-У ст. до н.е. збереглися рештки будов, зокрема квартал І чотирьох житлових споруд. У V ст. до н.е. місто оточував кам'яний мур, знищений у IV ст. до н.е. після того, як Фанагорія увійшла до складу Поморського царства. Для цього періоду характерне інтенсивне житлобу-дування. У західній частині зводиться велике громадське приміщенім, мож­ливо, гімнасій і героон, а в центральній — храми Аполлона і Афродіти.

Нові фортифікації навколо Фанагорії були зведені у ІІІ-ІІ ст. до н.е. У І ст. до н.е. місто карбувало власну монету. На початку нової ери пла­нування в місті змінюється, зводяться нові споруди, зокрема терми. Роз­виваються гончарське, виноробне та інші ремесла. Поступовий занепад міського життя настає з III ст. н.е. Наприкінці IV ст. місто зазнало удару '.\ боку гунів. Через деякий час воно відновлюється, але на значно меншій, ніж раніше, території. Фанагорія, як місто, існувала ще протягом V ст.

Гермонасса заснована у другій половині VI ст. до н.е. (сучасна ст. Та-манська). Місто було другим за значенням на території Азіатського Бос-пору. Розташоване на підвищеному плато. Відкрито залишки громадського центру. Поряд з житловими будинками виявлено спеціальні зерносховища. Розквіт міста припадає на IV ст. до н.е. Досліджено пам'ятки цього часу: вимощені вулиці, площу, рештки будинків. У центрі Гермонасси мешкала, очевидно, греко-синдська знать. Тут знайдено значну кількість речей із золота, розкішні поховання у мармурових саркофагах, скарби монет тощо.

У перших століттях нової ери Гермонассу було укріплено муром з баш­тами. На місці колишніх елліністичних будинків зведено виробничі й госпо­дарські комплекси. Зокрема, відкрито керамічні майстерні. Місто про­існувало до Ш-ІУ ст. н.е. Через нього здійснювалися зв'язки Боспору з аленськими племенами.

Кепи заснували мілетяни у другій чверті VI ст. до н.е. Місто було роз­ташоване північніше Фанагорії, і складалося з двох частин — верхньої та нижньої, знищеної водами затоки. Площа міста, що збереглася, становить 8-9 га і в плані нагадує трапецію. Колись вільна міська община, Кепи у IV ст. до н.е. були підкорені Боспором. Розквіт міста припав на Ш-П ст. до н.е., його економіка базувалася на сільському господарстві. Значного розвитку досягло керамічне виробництво.

Громадські будинки знаходились у центрі західної частини Верхнього міста. У Кепах було святилище Афродіти. УІ-ІІ ст. н.е. площа міста зросла до 20-25 га. Тут розвивалося виноробство. У І ст. н.е. були зведені терми. Місто припинило своє існування як античний центр у IV ст. н.е.

Горгіппія заснована у VI ст. до н.е. як емпорій Синдська гавань (нині територія м. Анапи). Після підпорядкування міста Боспору його перейменували у Горгіппію (на честь сина боспорського царя Сатіра І і брата Левкона І — Горгіппа). Місто було розташоване на терасах. До громадського центру на підвищеній ділянці городища підходила головна вулиця. Місто стало центром великої частини Азіатського Боспору. УІУ-ІП ст. до н.е. воно мало розвинену економіку, що базувалася на торгівлі хлібом. На території Горгіппії знайдено залишки будинків, складених з сирцевої цегли на кам'яних фундаментах, з внутрішніми подвір'ями, вимощеними камінням. Будинки, на відміну від інших античних причорноморських міст, стояли ізольовано, не блокуючись у квартали. Деякі з них прикрашали профільовані архітектурні деталі.

У місті розвивалися ремесла, зокрема гончарне. З III ст. до н.е. і до перших століть нової ери тут функціонував цілий гончарний ергастерій, який виготовляв кераміку з клеймами. УII ст. до н.е. місто карбувало свою грібігу монету. На перші століття нової ери припадає нове піднесення еко­номіки Горгіппії, основою якої були торгівля і ремесла. Планування міста н цілому зберігається, будуються нові фортечні стіни. На місці деяких ко­лишніх житлових будинків влаштовуються виноробні і рибозасолювальні цистерни. Водночас зводяться нові житлові будинки з багатим декором. V місті функціонували храми Посейдона і Артеміди, покровителів власників суден і моряків. За етнічним складом та особливостями культури Горгіппія (їула тісним переплетінням грецьких, синдо-меотських та сарматських еле­ментів. Наприкінці 30-х років III ст. н.е. місто було зруйноване.

Танаїс розташований в усті Дону, на його правому березі (біля хуг. Не-двигівка). Місто було засноване Боспором у першій чверті III ст. до н.е. як важливий торговельний центр, через який боспорські купці підтримували гісні економічні зв'язки з місцевим населенням Подоння й Приазов'я. До III ст. до н.е. відповідну роль у торгівлі Боспору відігравало Єлизаветівське городище, розташоване трохи південніше. Танаїс був зведений на ске­лястому підвищенні і мав у плані майже квадратну форму (225 х 240 м). На території міста досліджено ділянки оборонних фортифікацій і житлових будинків елліністичного часу і перших століть нової ери. У Ш-П ст. до н.е. було зведено фортечні стіни і башти. З внутрішнього боку до стін прилягали житлові й господарські будинки з підвалами і господарськими ямами.

Громадський центр міста знаходився у його центральній частині. У захід­ній і східній частинах міста виявлено різні за типами споруди, різне за характером планування, що, очевидно, свідчить про етнічну неоднорідність його мешканців. У західних кварталах, мабуть, проживало місцеве насе­лення, а у східних (з регулярним плануванням прямих вулиць і будинками античного стилю) — грецьке.

Важливу роль в економіці елліністичного Танаїсу відігравала торгівля з місцевими племенами. Тут розвивалися ремесла і землеробство. У місті мешкали греки, меоти, сармати і скіфи. У І ст. до н.е. під час каральної експедиції боспорського царя Полемона Танаїс був зруйнований. Але вже у І ст. н.е. місто відроджується. Протягом І-ПІ ст. н.е. Танаїс був головним виробничим і торговельним центром приазовських, донських і волзьких степів, зайнятих сарматами, форпостом Боспору на північному сході.

Економіка міста перших століть нової ери базувалася на сільському господарстві й торгівлі. Тут досліджено борошномельні, а також хлібо­пекарські печі. Були розвинуті скотарство, рибальство, будівельна справа, деревообробне, косторізне, залізоробне, мідноливарне, керамічне, тексти­льне, склоробне ремесла.

У 40-х роках III ст. н.е. Танаїс розгромили кочові племена. Життя у місті тривало до IV-V ст. н.е., але воно вже втратило своє попереднє економічне і політичне значення.

Сільські поселення Боспору.Крім міст, до складу Боспору входили й сільські поселення. ЦІ селища зафіксовано, головним чином, за роз-відковими роботами, тільки на деяких сільських поселеннях проведено розкопки. Поселення Андріївка Південна, знайдене за 11 км західніше від Керчі, очевидно, належало до округи Пантікапея. Воно виникло у VI ст. до н.е. і складалось із заглиблених жител з наземними стінами з сирцю або глини. Поряд були господарські ями. Більш пізнім часом датується наземна будова з рештками тришарових кам'яних стін. Серед знахідок переважають уламки амфор, гончарні і ліпні керамічні вироби.

Поселення біля с. Героївка (за 5 км на південь від Німфея) розташоване на морському узбережжі. Його площа становила 1000 х 100 м. Серед куль­турного шару виділяється кілька плям, що, мабуть, відповідає розміщен­ню окремих садиб. Речовий матеріал представлений численною керамікою, уламками теракот, залізним мєчем-акінаком.

Південно-Чурубаське поселення також належало до округи Німфея. Збе­реглися залишки стін будинків VI-V ст. до н.е., складених з необроблених каменів на глині. Речові знахідки становлять уламки чорнолакових посудин, у тому числі кратера.

До сільської округи Кіммеріка належало поселення Холм А, розта­шоване на східному схилі гори Опук. Тут археологи відкрили залишки кам'яної споруди (ЗО х 14 м), що складалася з п'яти приміщень і ряду вимощених подвір'їв. Кожне з приміщень мало окремий вихід на при­легле ізольоване подвір'я. Виявлено також велику кількість кераміки, уламки залізного серпа та ножів, прясельця, важки і теракотові статуетки. На початку IV ст. до н.е. функціонувала група поселень з невеликих неукріплених пунктів з наземними будинками, розташованими на відстані 30-50 м один від одного. Такі селища відкрито біля сіл Марфівка, Мар'ївка, Сазонівка та ін. У цих селищах проживали рядові землероби.

Частина дрібних і середніх землевласників мешкала в садибах поблизу своїх земельних ділянок. Біля Пантікапея виявлено сліди розмежування ділянок. Тут досліджено прямокутну ділянку площею 5 га, обнесену кам'яними стінами. На підвищенні знаходилася садиба ГУ-Ш ст. до н.е., від якої збереглися нижні кладки стін і скупчення черепиць. На частині лпіянки, як показують дослідження, вирощували виноград.

У цей час на Боспорі з'являються великі рабовласницькі садиби. Одну І них досліджено на поселенні Андріївка Південна. Тут на місці невеликих сільських будинків було зведено споруду площею приблизно 1140 м² з рядом приміщень, що мали вихід на два внутрішні подвір'я. З середини ЇМ ст. до н.е. співіснують компактні поселення з оборонними спорудами І великі рабовласницькі садиби. Одне з укріплених поселень — Золоте ('хідне — розташоване на березі моря. З боку суші його захищав кам'яний мур. Великі рабовласницькі садиби цього часу досліджено біля Карантин­ної слободки поблизу Мірмекія.

Протягом першої половини II ст. до н.е. більшість сільських поселень припиняють своє існування внаслідок економічних і соціальних змін у житті Ьоспорської держави. Поступове відродження сільськогосподарських районів Боспору починається з другої половини І ст. до н.е.

Одну з великих садиб І ст. до н.е. — 70-х років ПІ ст. н.е. відкрито біля с. Нововідрадне (на березі Азовського моря), Внутрішня площа садиби І господарським подвір'ям становила 440 м². Навколо розміщувалися житлові і господарські приміщення.

Остання третина III ст. н.е. була періодом нашестя на Боспор варварів. Постраждали міста, були зруйновані численні сільські поселення. Однак наприкінці III ст. н.е. життя на частині поселень відновлюється. У 70-х ро­ках IV ст. н.е. Боспор зазнав руйнівного вторгнення гунів.