Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це об’єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя.

Суб’єктамисоціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами розглянутих відносин є: роботодавець, працівник, держава.

Роль державив соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (Р.Фрімен, М.Саламон та ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відносин показує, що найчастіше вона виконує тут такі ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.

Ступінь реалізації кожної з цих функцій держави, характер їх сполучення в кожний конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави.

Багатоманітність функцій держави у соціально-трудовій сфері на сучасному етапі випливає з її статусу, та ролі у функціонуванні суспільства в цілому. Перш за все держава має виконувати законодавчу функ­цію, формувати та вдосконалювати національне трудове законодавство з урахуван­ням конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці відповідно до національних умов.

Сучасна практика переконливо свідчить, що законодавча функція держави має передусім суттєве стабілізуюче значення для соціально-трудових відносин.

Значною є роль держави як сторони соціального партнерства. Тристороннє співробітництво — перевірена на практиці багатьох країн форма досягнення балан­су інтересів держави, роботодавців, найманих працівників.

Сприяння держави інституту колективних договорів і угод у країнах з ринковою економікою полягає в тому, що урядові структури надають приватним підприємс­твам консультативну і науково-методичну допомогу з різноманітних питань — від інформації про рівень заробітної плати в окремих сегментах ринку праці, до допо­моги у побудові систем оплати праці та застосуванні норм діючого трудового зако­нодавства.

У багатьох західних країнах (США, ФРН, Франції, Бельгії, Італії та ін.) за спри­яння державних органів розроблені довідково-методичні матеріали з питань тарифі­кації робіт і персоналу, нормування праці, регламентації трудової діяльності тощо.

Державу слід розглядати і як гаранта конституційних, законодавчих прав усіх сторін соціального партнерства, і як організатора, координатора, незалежного регу­лятора соціально-трудових відносин.