Становлення нових за структурою та змістом соціально-трудових відносин як складова реформування української економіки.

Соціально-трудові відносини – це об’єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя.

Важливим фактором становлення нових соціально-трудових відносин у державі є створення й функціонування системи соціального партнерства як ідеології суспільства. Проте рівень суспільної свідомості, економічні труднощі та зниження життєвого рівня населення орієнтують суб’єктів договірних відносин швидше на конфліктну форму вирішення суперечок, ніж на злагоду й взаєморозуміння. Необхідно враховувати й ту обставину, що в економічно розвинутих країнах формування системи соціального партнерства відбувалося десятиріччями, а всі її елементи поступово відпрацьовувалися. В Україні, враховуючи потреби сучасного етапу економічного розвитку, така система повинна бути створена у досить стислі строки.

Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, при яких у рамках подальшого миру забезпечується узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових інтересів. У реальному житті соціальне партнерство є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвинутості соціального партнерства залежить від таких факторів:

- ступінь демократизації управління виробництвом;

- рівень життя більшості населення і ступінь диференціації доходів.

Основною метоюсоціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального блага, яке виражається такими показниками:

- зростання продуктивності праці має перевищувати зростання середньої з/п;

- збільшення валового національного продукту;

- удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний прогрес;

- підвищення рівня життя населення.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні становити принципи,вироблені Міжнародною організацією праці (всього сім принципів): загальний і міцний мир може бути встановлений тільки на основі соціальної справедливості; свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу; усі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток; повна зайнятість і підвищення життєвого рівня тощо.