V.Закріплення нових знань. 1.У XIV ст., в силу, перш за все, об’єктивних причин, українські землі втратили самостійність, власну державність і були розчленовані сусідніми державами

1.У XIV ст., в силу, перш за все, об’єктивних причин, українські землі втратили самостійність, власну державність і були розчленовані сусідніми державами

2.До Люблінської унії 1569 р. більшість українських земель перебувала в складі Великого князівства Литовського, яке давало змогу значною мірою зберегти українські державні і культурні традиції. Люблінська унія з цим покінчила: з приходом Польщі в Україні різко загострилися соціально-економічні, релігійні, національні суперечності, православне населення почало зазнавати дискримінації.

3.Порушення прав і свобод українців з боку Польщі викликало опір місцевого населення. Першими на захист України виступили представники української знаті, серед якої найбільші заслуги має князь К. Острозький. Та коли панівні верстви українського суспільства почали підпадати під польський вплив, ініціатива в національному житті перейшла до міщан, які об’єднувалися в братства, та до українського козацтва. Згодом саме козаки стали провідною силою національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність.

4.Провідна роль в історії козацтва належить гетьману П. Конашевичу-Сагайдачному, який перетворив козацькі маси в організовану і дисципліновану силу, поставив козаків на захист національних інтересів України.

5Зростання військово-політичного впливу козацтва було ознаменоване двома хвилями масових козацько-селянських повстань:

А) кін. XVI ст. - повстання на чолі з К. Косинським (1591-1593 рр.) та С. Наливайком (1594-1596 рр.);

Б) 30-тірр. XVII ст. - повстання на чолі з Т. Трясилом (1630р.), І.Сулимою (1635 р.), Я.Острянином і П.Павлюком (1637-1638рр.).