Роботодавці та їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини – це об’єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя.

Власники засобів виробництва, як правило одночасно виступають у кількох ролях: роботодавці (використовуючи найману працю) та підприємці (власники засобів виробництва безпосередньо або через представницькі органи, що виражають їхні інтереси, виступають у ролі підприємця - юридичної чи фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність.

Роботодавець,відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості, - це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників.

Особливе місце роботодавців у системі соціально-трудових відносин полягає в тому, що вони створюють робочі місця, визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці, безпосередньо або через свої представницькі органи організовують з найманими працівниками індивідуальні трудові договори, ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та значною мірою впливають на його структуру й зміст; визначають зміст соціально-трудових відносин і реалізують заходи щодо їхнього вдосконалення. Позиція роботодавців у процесі формування умов купівлі-продажу робочої сили та визначення змісту соціально-трудових відносин є значно сильнішими, аніж найманих працівників: 1) вони володіють матеріальними та фінансовими ресурсами; 2) роботодавці та їх об’єднання мають більший вплив на органи законодавчої та виконавчої влади; 3) уряд передовсім відстоює інтереси роботодавців.

Практика свідчить, що роботодавці останнім часом делегують дедалі більшу частину своїх повноважень організацій, до яких вони вступають.