Братства та їх роль у розвитку української культури

Наприкінці 16- на поч. 17 ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.
Братства – це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства – це світські організації, які відстоювали релігійні. Політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належить велика заслуга у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональній консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.
Найстаршим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки 16 ст. від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі. Організаційне оформлення Львівського братства збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні у Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками . Львівська братська школа – це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалось зі школою вищого типу. Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного трівіуму і квадривіуму, значна увага надавалась вивченню слов’янської граматики, грецької мови та латини. Знання останньої давало учням змогу ознайомлюватись з досягненням західноєвропейської науки та літератури. Слідом за Львівською братською школою почали з’являтися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Перемишлі. Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були пiд захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братсва i школи головним було саме створення школи. Першим ректором школи був: колишній ректор Львівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій Смотрицький (1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін. Школа перебувала пiд постійною опікою видатних політичних i культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Iвана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, якi взяли активну участь у реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632 р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половинi XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії. Програми братських шкіл мали релігійний характер і передбачали вивчення мов (грецької, латинської, польської, старослов'янської), філософії, риторики, граматики. Викладачі школи стояли на обороні православ'я і вели боротьбу з католицизмом. При братських школах створювалися бібліотеки. У бібліотеці Львівської братської школи було 9 різних видань творів Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати. Пересопницьке євангеліє - визначна пам'ятка староукраїнської мови. Переклад євангелія "простою мовою", розпочате 1556 в монастирі на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському місті Пересопниця (тепер село Рівенської обл.). В цьому євангелії виразно відбито фонетичні, граматичні та лексичні риси живої української народної мови 16 ст. зберігається в Національній науковій бібліотеці ім. Вернадського. Після утворення незалежної України застосовується при прийнятті присяги нового президента України після його обрання. Зараз розглядається питання про його масове видання. В 1576 р. в Острозі було створено культурно - освітній центр під патронатом Костянтина Острозького (1626-1608). Центр складався з колегії , або “триязичного ліцею”, - словяно-греко-латинської академії, що отримав таку назву з 1583 р., друкарні та науково-літературного гуртка. Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький. Він брав активну участь у виданні І. Федоровим Острозької біблії. До Острога приїздить грек Кирило Лукаріс. Він викладав в Острозі припускається що він був ректором колегії після Смотрицького, математик і астроном, професор Краківського університету Іоан Лятош, брат Северина Наливайка публіцист та філософ Дем'ян Наливайко. Острозьку колегію закінчило чимало видатних людей тодішньої України: Петро Сагайдачний, Йов Борецький, Северин Наливайко та ін. Програма колегії передбачала заняття з граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії, музики, грецької, латинської та старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька колегія мала непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри для братських шкіл, підготувала значний прошарок української еліти, яка потім посідала значні керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі, у культурному житті України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя К.Острозького у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в її приміщеннях єзуїтську колегію.

40.Стан української культури в 18 ст.
У XVIII ст. культура в Україні розвивалась у складних і тяжких умовах. Передусім, українські землі не були об'єднані, перебували під владою різних держав. Петро І у 1720 р. наказав у Києво-Печерській і Чернігівській друкарнях заново книг ніяких, крім церковних по передніх видань, не друкувати та і ці церковні старі книг для цілковитого узгодження з великоросійськими таким самими церковними книгами виправляти перед друком «дабы никакой розни и особливого наречия во оных не было». Ніяких же інших книг, ні попередніх, ні нових видань без дозволу Духовної колегії не друкувати.
Отже, була заведена цензура, всі рукописи Київська лавра мала «для свидетельствования присылать в Московскую типографскую контору». За друкування книг без дозволу Москви на друкарні України накладали штрафи.У 1769 р. Лавра просила дозволити надрукувати українські букварі, бо московських люди не розуміють і не хочуть купувати. царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів, щоб «Малую Россию к рукам прибрать». На розвиток усієї культури значний вплив мала передова суспільно-політична думка. Видатним, феноменальним явищем української науки та літератури XVIII ст. була творчість Григорія Савича Сковороди (1722-1794). Він народився у сім'ї бідного козака на Полтавщині. Освіту отримав у Києво-Могилянській академії, знав декілька мов. До 1769 р. викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але через непорозуміння з церковною верхівкою змушений був залишити це заняття і став мандрівним філософом, народним учителем. Основні його твори: «Наркісс», «Діалог», збірка поезій «Сад божественних песней», збірка байок «Басни Харковскія».
У першій половині XVIII ст. в Україні складається оригінальний архітектурний стиль — українське бароко, яке характеризується застосуванням яскравого орнаменту, барвистої кераміки, ліпних оздоб. У XVIII ст. спостерігається відтік української інтелігенції до Росії. Це було пов'язано як з об'єктивними (складні політичні та соціальні умови життя в Україні у зв'язку з колонізаторською політикою царизму), так і з суб'єктивними причинами (намагання зробити кар'єру в центрі імперії). Завдякі діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючі діяльності таких митців Як І. Карпенко - Карий, С.С. Гулака - Артемовського, М. Кропивницького та інших. У цею Період булі напісані твори, які стали класиків української літератури. Тобто, можна з впевненістю Сказати, Що цею Період БУВ періодом формування української нації, створів підгрунтя для національно - культурного відродження на початку 20 Століття.