Березань та Ольвія

На берегах Дніпровсько-Бузького лиману виникли перші осе­редки давньогрецької культури — поселення на острові Березань і місто Ольвія. В 1926 р. для охорони пам'яток античності утворено державний заповідник. Сьогодні площа заповідної території складає 265,7 га в Ольвії та 23,6 га острова Березань. Протягом 1972-1994 рр. постійно діючу оль-війську експедицію очолював С. Д. Крижицький (з 1995 р. її науковий керівник), з 1995 р. — В. В. Крапівіна.

Поселення Борисфеніда було засноване в 645-644 рр. до н.е. на пів­острові (тепер острів) Березань. Площа поселення становила понад 10 га. Для домобудування раннього етапу розвитку Борисфеніди характерні два типи жител: напівземлянки і наземні сирцево-кам'яні будинки. Почина­ючи з кінця VI ст. до н.е. поселення було забудоване наземними житлами, що утворили вулиці й провулки. По обидва боки вулиць відкрито будинки прямокутної у плані форми площею 45-75 м². Вони складалися з кількох приміщень з глинобитними долівками й печами. Внутрішні подвір'я були вимощені. Поряд з будинками знаходилися господарські приміщення, цис­терни і глибокі колодязі. Сирцево-кам'яні житлові і громадські будинки цен­тральної частини поселення зведено на початку V ст. до н.е. Виявлено також культові споруди, зокрема апсидний храм першої половини V ст. до н.е.

З другої половини VI ст. до н.е. на Березані формується міський осере­док. У цей період БорисфєнІда була політичне незалежним утворенням — полісом, до сфери економічного і політичного впливу якого входили землероб­ські поселення по обох берегах Березанського лиману. В обігу була власна полісна монета. Борисфеніда мала економічні й культурні зв'язки з іонійсь­кими містами. Наприкінці VI ст. до н.е. Березань увійшла до складу Оль-війської держави, це зафіксовано не лише знахідками ольвійських монет і виробів, а й спільними рисами у релігійних культах.

Рис. 68. Датуючі частини амфор -- вінчики, ніжки та клейма;

1-ІУ — еволюція основних профілюючих елементів у мілетських амфорах з Нижнього Побужжя (І тип — друга половина VII — перша половина У! ст. до н.е.; II тип — друга половини VI ст. до н.е.; ПІ тип — кінець VI — початок V ст. до н.е.; IVтип — кінець першої чверті — початок третьої чверті Уст. до н.е.).

Основою економіки Березані були сільське господарство, рибний промисел, ремесла, торгівля.

З другої чверті V по Ш ст. до н.е. простежується поступовий занепад на Березанському поселенні. Життя його, як показують археологічні матеріали, тривало до кінця Ш ст. до н.е. Новий етап історії Березані датується І-Щ ст. н.е.

На Березані досліджено залишки некрополя VI — першої половини V ст. до н.е. Головним типом поховальних споруд були грунтові ями, іноді перекриті деревом і камінням. Відомо і кілька курганів, під якими виявлено колективні поховання. Обряд поховань включає трулопокладення, трупо-спалення, дитячі поховання в амфорах або урнах. Переважно нечисленний супровідний інвентар становлять керамічний і скляний посуд, предмети туалету і побуту, зброя (мечі, ножі, наконечники стріл).

Антична Ольвія була розташована на правому березі Південно-Бузького лиману біля с. Парутино Очаківського району Миколаївської області. Усере­дині VI ст. до н.е. місто заснували вихідці з Мілета. Залишки основної незатопленої частини верхнього міста становлять площу 33 га. Значна час­тина нижнього міста зруйнована водами лиману. Історію розвитку Ольвії поділяють на два етапи. Перший етап (середина VI ст. — 49—44 рр. до н.е.) характеризується поступальним розвитком економіки і культури, що був перерваний нападом гетів. На наступному етапі (друга половина І ст. до н.е. — середина III ст. н.е.) Ольвія зазнає інтенсивного тиску з боку місцевих племен і, зрештою, потрапляє в політичну залежність від Риму.

Наприкінці VI — на початку V ст. до н.е. у центрі міста були зведені перші громадські споруди: вівтар, вимощена каменем доріжка, що вела до священного гаю. Очевидно, тоді ж виникла й агора. Основу житлової забудови становили землянки і напівземлянки, розміщені по обидва боки головної поздовжньої вулиці. З початку V ст. до н.е. різко зростає щільність забудови, що було пов'язано зі збільшенням кількості мешканців. Заданими палеодемографічних спостережень, в Ольвії тоді налічувалося 6-Ю тис. чо­ловік. Основну масу населення міста становили греки/Відбувається оста­точне формування поліса — функціонують теменос і агора як центри соціально-економічного, політичного і культового життя, розпочинається карбування місцевої монети (дельфінчиків і ассів). Хоч основу економіки міста становило сшьське господарство, але досить розвинутими були вже й різноманітні ремесла та промисли. Ольвія мала міцні торговельні, куль­турні зв'язки з населенням Подніпров'я й Побужжя та із середземномор­ськими античними міськими центрами (Мілет, Хіос, Родос, Корінф та ін.).

У V ст. до н.е. простежується масовий перехід до спорудження наземних сирцево-кам'яних будинків. Навколо міста зведено оборонні кам'яні мури і башти. Центральний теменос обнесено кам'яною огорожею, в межах якої споруджено храм іонічного ордера Аполлона Дельфінія і монументальний вівтар. Цим же періодом датується поява зі східного й західного боків агори торговельних рядів, а з півдня — будинку гімнасія.

Рис. 69. Лгора в Ольвії (за С. Д. Крижицьким).

Житлові квартали Ольвії відкриті поблизу теменоса, агори, а також у Нижньому місті та на його північній околиці. Площа будинків у межах 10О-600 м². Найбагатші з них розміщувалися в центрі міста. Вони мали підвали, цистерни для зберігання води, вирізані у лесі. Реконструкція гро­мадських споруд і житлових комплексів на агорі елліністичної пори пока зує, що забудова тут була регламентована. Зокрема, до центральної площ прилягають фасадні кутові частини громадських і житлових будинків. , і У У-ІУ ст. до н.е. досить інтенсивно розвивалася економіка міста. Важ­ливу роль відігравала торгівля з Південним Причорномор'ям і Малою Азією. У 331 р. до н.е. до Ольвії підступили війська Зопіріона (одного з воє­начальників завойовницької армії Олександра Македонського). За допо­могою скіфів облогу вдалося зняти.

З кінця III — початку II ст. до н.е. на території поліса та його округи починається нова військово-політична криза. У пам'ятці тих часів — де­креті на честь Протогена, вибитому на мармуровій плиті, розповідається про людину з багатої міської верхівки, яка чимало зробила для ремонту та відновлення оборонних стін і башт Ольвії.

УII ст. до н.е. Ольвія потрапляє під протекторат скіфського царя Скілу-ра. Посилюються її зв'язки з Кримом і Неаполем скіфським. В середині І ст. до н.е. Ольвію спустошили гети. УІТ—на початку Піст. н.е. становище Ольвії дещо стабілізується. Тут розміщується римський військовий гарні­зон, а заСептимія Севера (193-211 рр.) Ольвія входить до складу римської провінції Нижня МезІя. В середині III ст. н.е., очевидно в результаті гот­ського нашестя, місто перестає існувати як античний центр.

Ольвійський некрополь виник у середині — третій чверті VI ст. до н.е. між берегом лиману та Широкою, Заячою І Парутинською балками. У V-IV ст. до н.е. некрополь значно розширився, але найбільших розмірів він досяг за елліністичного часу. У другій половині ІІІ-П ст. до н.е. некрополь ніби охопив місто підковою. Кладовище І-ІІІ ст. н.е. було розміщене на північних кордонах міста, включаючи територію частини міських кварталів ранніх епох. Найдавніші поховання на могильнику — це ґрунтові ями з до­датковими конструкціями з дерева, каменю, сирцю; могили перекривалися деревом (дошками або жердинами).

З кінця VI ст. до н.е. з'явилися підбійні могили. Підбій у нижній час­тині ями закривали закладом з каменю, дерева, сирцю, амфор, черепиці тощо. Першою половиною IV ст. до н.е. датуються земляні склепи, які складалися з дромосу та поховальної камери. У склепах робили вирізані в материковому грунті лежанки для покійників, а також спеціальні ніші для світильників І декоративного посуду. У другій половині IV ст. до н.е, почали споруджувати кам'яні склепи, над якими насипали кургани. За елліністич­ного часу будували склепи двох типів: з напівциліндричним склепінням і з двосхилим перекриттям.

Поховальний обряд мешканців Ольвії був біритуальним: трупопокладення тру по спалення. Померлих дітей ховали в амфорах, які клали у невеликі Іунтові могили. Поховання супроводжувалися різноманітним інвентарем І ритуальною їжею. Комплекс речей у похованнях відповідав соціально-міайновому стану, статі та віку померлих. Переважали місцевий столовий посуд та імпортна грецька кераміка — чорнофігурна, червонофігурна і чорнолакова. У похованнях елліністичного часу знайдено керамічні вироби Пергаму, Александрії та Гераклеї. У перших століттях нової ери набули поширення червонолакова кераміка і скляний посуд. Особливо багато амфор, які використовувались як тара для рідких і сипких продуктів.

За грецьким звичаєм ольвіополіти разом з померлим клали "обол Ха-рона" у вигляді місцевої монети (дельфїнчики). Специфічні культові пред­мети представлені курильницями, амулетами, теракотами, лекіфами, дзер­калами. У цілому для Ольвії характерний грецький поховальний інвентар. Але паралельно з цим (особливо починаючи з перших століть нової ери) простежуються елементи сарматського, фракійського і провінціал ьнорим-ського обрядів.

Починаючи з VI ст. до н.е., у Нижньому Побужжі навколо Ольвії утво­рилася досить значна округа (хора). Всього тут зафіксовано близько 100 поселень, що перебували у політичній залежності від Ольвії. Деякі з них були тимчасовими стоянками пастухів і рибалок, але переважна більшість — постійні поселення. Матеріальна культура хори в цілому ідентична культурі Ольвії та Березані. Житлові комплекси поселень становлять напівземлянки і наземні споруди зі стінами, зведеними за дерев'яним каркасом і обма­заними глиною або складеними з глиняних вальків. Археологи відкрили важливі джерела з історії розвитку культури та релігійних вірувань ольвіо-політів. Серед них представлено залишки храмів в Ольвії, святилищ на Тендрівській КосІ, на поселеннях поблизу Ольвії, чисельні написи-присвяти Ахіллу Понтарху на мармурових стелах. Особливе значення мають дослі­дження залишків храму Ахілла на острові Зміїному (Левкі), що був побу­дований ольвіополітами у VI ст. до н.е.

На поселеннях знайдено велику кількість уламків амфор та інших форм античного посуду, а також місцеві ліплені керамічні вироби.

Населення ольвійської округи займалося землеробством і скотарством. Периферійні поселення, як і Ольвія, функціонували до середини Ш ст. н.е.