Передскіфський період

Перед скіфський період в історії України (ІХ-УІІ ст, до н.е.) представлений такими основними археологічними культурами: кіммерій­ською у степовій зоні, чорноліською на землях Правобережного Лісостепу, висоцькою і лужицькою в західних областях України (на межі з Польщею) та культурою фракійського гальштату в Молдові і частково на території Середнього Подністров'я й Північної Буковини.

Археологічну класифікацію старожитностей передскіфської доби на території України та в суміжних землях Південно-Східної Європи розроб­лено в другій половині XX ст.

Карта II. Палі 'ятки передекіфського часу.

І — кургани; І! — могильники; 111 — селища; IV— городища; V— скарби.

І. Пам'ятки фракійського гальиїтату: І -- Чомонип; 2 — Ардаїюве; 3 — Ше-лестове; 4 — Петрове; 5 — Мала Каяння; 6 — Іршави; 7—Дідове; 8 ••-• Самбір; 9 — Камарники; 10 -- - Сопит; 11 — Солотвгіиа; 12 — Нестерів; 13 — Крехів; 14 — Сме-рєкіака; 15 — Недіміськи; 16 — Зарічне; 17 - - Заліски; 18 — Крилос; 19 — Бпвшіп; 20— Одаї; 21 — Грушка; 22 — Корнич; 23 — Стрі.'Іьче; 24 — Іване-Золоте; 25 — Колодрібка; 26 — Репужинці; 27 — Залщики; 2,4 — Чернівці; 29 — Нижнє Криече; ЗО - • Лисачнаки; 31 — Галігради; 32 — Новосілка-Костюкова; 33 — Хотин: 34 — Моголи; 35 — Михалків. П. Пам'ятки висоцької культури: І — Шкло; 2 ~Городок; З - Новітпс; 4 — Череиин; 5 — Новий Яричів; б — Ріпнів; 7 — Лагодів; 8 — Бужок; 9 — Жу.іичі; 10 -Золочів; 11 — Лугове; 12 — Висоцьке; 13 — Ясенів; 14 — Конюшкіе; 15 — Полуничне; 16— Тернопіль; 17 --ЛошнІв.Ш. Пам'ятки лужицької культури: 1 -—М.чинищє; 2 — СтжІІІиів; 3 — Топорниці;4— Ульвонек. IV. Пам'ятки чарноліської культури: 1 — Устя; 2 — Нагоряни; 3 — Комарів; 4 — Кормань; 5 — Рудківці; 6 - Непоротоее; 7 — Шурокці; 8 — Бандурівка; 9 — Івахни; 10 — ЦІІбулів; 1I — Ворошилївка; 12 — Гвоздів; 13 — Боярка; 14 — Новосілки; 15 — Київ; 16 — Бортничі; 17 — Проців; 18 - Верем'с; 19 — Уляники; 20 — Переяслає-Хмельпицькип; 21 — Кайліе; 22 — Бойриця; 23 — Канів; 24 - Кирдаии; 25 — Ковшевата; 26 - - Хохитва; 27 — Хрещатик; 2Н — Фурманка; 29 — УмІІнь; ЗО — Пиковець; 31 — Маньківка; 32 — Тєклино; 33 р.Тенетичка; 34 ~ Залевки; 35 — Голов'ятиче; 36 — Секирне; 37 — Луйенці; 38 — Гуляйгородок; 39 - ЖовчиІІе; 40 — Суботі»; 41 •- Вовчий Шпиль; 42 — Іваи-город (Янич); 43 — Чутікка; 44 — Чорний Ліс; 45 — Адаліівка; 46 -— Калантаїв; 47 -- Полуднівка; 48 — Велика Андрусівка; 49 — Тясмичка; 50 — ПеІІьківка; 51 — Московська гора; 52 — Гушшвка; 53 — Ніцаха; 54 — Хухра; 55 Бузівка; 56 — Зачепилівка; 57 — Осипівка; 58 -- Залінешіе; 59 — Князеве; 60 —Дронівка; 61 — Трьохізбенка. V. Пам'ятки кіммерійців: 1 - Суворове; 2 — Городнє; 3 — Семенівка; 4 — Південне; 5 — Маяки; 6 — Коваленка; 7 — Нова Одеса; 8 — Мефодіївка; 9 — Калинівка; 10 — Привальне;

II — Шированка; 12 Висунськ; 13 — Терноае; 14 — Чечеліївка; 15 — Калібурлїівка; 16 — Велика Олексапдрівка; 17 — Веселіш Кут; 18 — Підкичинівка; 19 - - Львове; 20 — Любиміака; 21 — Софіївка; 22 -- Золота Балка; 23 — Нікополь; 24 — Мала Цимбалка; 25 — Балки; 26 — Дніпрорудний; 27 — Волоське; 28 -— Олександрівна; 29 — Соколове; ЗО — Петро-Свистунове; 31 — Вільїюгруїнівка; 32 — Ясинонате; 33 — Богданівка; 34 — Аккермень; 35 — Мєтрополь; 36 — Цілинні'; 37 — Зольне; 38 — Мар "те; 39 — Фронтове; 40 — Зелений Яр; 41 — Лугове; 42 — Василівна; 43 — Перещепше; 44 — Булахівка; 45 — Ка.\шше«аха; 46 — Чорногорівський хут.; 47 — Весела Долина; 48 —Луганське; 49— Василівна; 50 — Говоруха; 51 — Провалля; 52 — Краспопавліека. VI. Пам'ятки кизил-кобинської культура: 1 -- Уч-Баш; 2 — Аішіама-Дере; 3 — /Ільма; 4 — Білогорськ. VII. Пам 'ятки молдовської групи фракійського гальиі/пату: 1 -- Шолданешти; 2 — Лукашівка; 3 — Кишинів. VIII. Нам 'ятки культури Насираби: 1 — Оряівка.

(За кп.; Археология Украинскоп ССР: В трех томах. — К., 1986. — Т.2. — Карта 1. - С.22-23).

Кіммерійська культура.Найдавнішим населенням у Північному Причорномор'ї, про яке відомо з писемних джерел (ассирійські клинописи, давньогрецькі міфи, поеми Гомера), були кіммерійці. За даними Гєродота (V ст. до н.е.), вся земля, яку на той час займали скіфи, раніше належала кіммерійцям. Геродот називає також пов'язані з ними топоніми і гідроніми: кіммерійські стіни, кіммерійські переправи, Кіммерія, Кіммерійський Боспор. Страбон (Г ст. до н.е. — І ст. и.е.), обстоюючи думку про давні історичні корені кіммерійців у Північному Причорномор'ї, пише про Бос­пор Кіммерійський {Керченська протока), про м. Кіммерік, кіммерійські поселення, про гору Кіммерій у Гірському Криму.

Проблематичність реальної Історії кіммерійців пов'язана з тим, що протягом багатьох років археологами не були виявлені специфічні риси до скіфської культури в Степу. Остаточно не з'ясована етнічна приналеж­ність кіммерійців — лінгвісти вважають, що за мовою, найімовірніше,;!
вони належали до іранської групи.

В науці існувала думка про те, що ранні скіфи і пізні кіммерійці певний ^ час проживали разом у Північному Причорномор'ї (Б. М. Граков, О. О. Ієссен, М. І. Артамонов, О. М. Лєсков та ін.). На основі широких археологічних досліджень 60-70-х рр. XX ст., узагальнених О. І. Тереножкіним, стало зро­зумілим, що у формуванні кіммерійської культури брали участь племена зрубної і білозерської культур доби бронзи. Вчені вважають, що кіммерій­цям належать пам'ятки чорногорівського типу (виділений О. І. Теренож­кіним у 1976 р.) та новочеркаського (виділений О. О. Ієссеном у 1954 р,). Над вивченням кіммерійських старожитнєстей в останні десятиліття пра­цювали археологи України (Б. А. Шрамко, С, В. Махортих, С. А. Скорий) та Росії (А. Ю. Алєксєєв, Н. К. Качалова, С. Р. Тохтасьєв).

Кіммерійці раніше-від інших народів Південно-Східної і Центральної Європи опинилися у безпосередніх контактах з передовими країнами Схід­ного Середземномор'я; першими у досить широких масштабах оволоділи технікою виготовлення заліза і сталі. Сусідні племена і народи переймали у кіммерійців зразки зброї (залізні кинджали і мечі з бронзовими рукоят­ками), спорядження верхового коня. Кіммерійці відіграли важливу роль у поширенні заліза не лише у Східній, а й частково в Центральній Європі. Так, на території Угорщини і Словаччини у значній кількості виявлено ха­рактерні для кіммерійців речі (предмети озброєння і кінські вуздечкові набори). На території Болгарії (поблизу сіл Білоградець і Єнджа) дослідже­но кургани кіммерійських вождів.

Рис. 46. Кіммерійські старожитності: _
1,2-мечі; 3 - кинджал; 4 - наконечник списа; 5 - глиняний глечик; б, рикраси; 7-Ю — вістря до стріч.

Серед пам'яток кіммерійців, відомих археологам, переважають поховання. Ь супровідного інвентаря найчастіше знаходять зброю і реппки кінської збруї. Досліджено впускне поховання в кургані недалеко від с. Зольне поблизу м. Сімферополя, відкрите А. О. Щецинським. Могила являла собою глибоку (2,6 м) прямокутну яму, вздовж стіп були вбиті у землю стовпчики, перекривав її дерев 'яний настил. Кістяк чоловіка лежав у витягнутому положенні головою на південний захід. При похованому виявлено короткий залізний меч з бруско-подібною головкою, точильний брусок, а на перекритті могили лежали брон­зові, залізні й кістяні наконечники стріл, бронзові вудила з двокільчастими кінцями та І рипетельчастими псаліями, багатий набір кістяних блях з різьбле­ним орнаментом і червоною інкрустацією з вуздечки.

У кургані поблизу хутора Чорногорівка Донецької області було вияв­лено три впускні могили. У першій лежав дитячий кістяк, орієнтований головою на захід. У другій головою на північний схід лежав жіночий кістяк, який супроводжувався керамічним глечиком з ручкою, а також бронзовим шилом та бронзовою голкою. У третій відкрито кістяк чоловіка. На лобі у нього лежав віночок з тонких бронзових пластинок, на грудях — бронзові вудила зі стременоподІбними кінцями і бронзові псалії з трьома отворами у потовщеннях. Тут же виявлено вуздечкові бляхи та лунницю.

Поблизу с. Комишуваха Луганської області під курганом відкрито впускну могилу. Кістяк чоловіка, орієнтований на схід, супроводжували бронзові вудила зі стременоподІбними кінцями, пара псалій з трьома отворами і грибоподібними кінцями, лунниця і ніж з горбкуватою спинкою.

У впускному похованні в кургані Мала Цимбалка поблизу с. Велика Білозерка Запорізької області також були бронзові вудила зі стременоподібними кінцями, пара бронзових псалій з трьома

Рис. 48. Спорядження коня кіммерійського часу: І, 3, 6, 8 — псалії; 2. 4,5.7— вудила.

отворами у муфтоподібних потовщеннях, кругла бляшка. Тут знайдено довгу золоту проншку, бронзові та кістяні наконечники стріл, чорнолощену керамічну посудину з вузькою шийкою, оздобленою зубчастим орнаментом з білою пастою та інкрустацією. Поховання кіммерійців відкриті також у курганах поблизу с. Петрове-Свистунове біля порогів Дніпра, поблизу м. Дніпрорудного Запорізької області, біля сіл Суклеїта Паркани в Молдові. У всіх випадках кіммерійські поховання впускні. Спостерігається поступова заміна скорченого положення кістяків витягнутим.

Зброя представлена бронзовими І залізними наконечниками стріл з довгою втулкою і плоскою ромбічною або овальною головкою, залізним мечем з брускоподібною головкою, схожим на скіфські акинаки. Бронзові вудила виготовляли з двокі льчастими кінцями, трипетельчастими псаліями та круглими бляхами від вуздечки.

Керамічні вироби представлені горщиками тюльпаноподібної форми, кількома видами келихів і великих посудин, орнаментованих різьбленими трикутниками, пофарбованими білою пастою. Ця кераміка за походженням пов'язана з білозерським періодом зрубної культури, але має також еле­менти лісостепової чорноліської культури.

Чорноліська культура.Якщо кіммерійці населяли степові простори України, то чорноліська культура належала їхнім сучасникам — лісостепо­вим землеробським племенам Дністро-Дніпровського межиріччя. Окрему групу чорноліської культури зафіксовано й на Лівобережжі, в басейні р. Ворскли.

У 1949 р. у верхів'ях Інгульця О. І. Тереножкін виявив Чорноліське городище (Кіровоградська область), за матеріалами якого виділив чорно-ліську культуру і систематизував її старожитності. Чорноліська культура є проміжною ланкою між білогрудівською та культурою скіфського часу у Правобережному Лісостепу. Хронологічно вона поділяється на два етапи: ранній (ХІ-1Х ст. до н.е.) та пізній (IX — перша половина VIII ст. до н.е.). Пізніше в басейні р. Тясмин було відкрито й досліджено кілька городині чорноліської культури. Відомі також численні поселення і поховання. Досліджували пам'ятки чорноліської культури Г.Т. Ковпаненко, О.Ф. Пок-ровська, Е.О. Петровська та ін.

Неукріплені поселення чорноліських племен займали перші надзаплав­ні ї низинні тераси річок; наприклад, поселення Унбек, поблизу с. Велика Андрусівка (Черкаська область), було розташоване в болотистій низині р. Тясмин. Тут виявлено 10 наземних жител, розташованих уздовж русла ріки в один та в два ряди. Аналогічні чорноліські поселення зафіксовано в межах міст Умань та Київ, на Канівщині, а також на Поділлі й Волині.

Рис. 49- Матеріали чорноліської культури:

1-3 — кераміка; 4-11, 15, 16 — металеві вироби; 12-14 — кістяні вироби.

Житла чорноліських племен — це наземні і напівземлянкові споруди площею 60-100 м². Стіни зводили по дерев'яному каркасу, потім обма­зували глиною. У житлах виявлено глинобитні печі та відкриті вогнища. Про осілий спосіб життя чорноліських племен свідчать відбитки соломи, полови та зерна злакових у глиняній обмазці будинків, кам'яні зернотерки, численний керамічний посуд та інші побутові речі. У житлах та за їх межа/ми знайдено ями господарського призначення. На Суботівському городиоіі (Черкащина) виявлено чимало уламків глиняних ливарних форм — залиїйків бронзоливарного виробництва.

Городища чорноліське населення споруджувало переважно на мисах корінних берегів річок. Основою городища було, зазвичай, кругле у плані укріплення діаметром 40-100 м. Вал складався з клітей, зроблених з дере­в'яних колод у вигляді зрубу (Лубенецьке, Голов'ятинське, Калантаївське городища). Будували і додаткові оборонні споруди. З усіх відомих городищ найкраще укріпленим є Чорноліське. Кругле у плані укріплення тут було обнесене трьома лініями додаткових валів і ровів. Уся площа, обмежена давніми фортифікаціями, мала 1,5 км у поперечнику.

Житла на городищах розміщували вздовж внутрішнього боку валу. Цен­тральну частину майданчика, зазвичай, не забудовували. У чорнолісців також були укріплення, взагалі не забудовані житлами. Гадають, що під час воєн їх використовували для захисту населення з навколишніх неукріп­лених селищ.

На Поділлі розкопано і досліджено городища чорноліського типу в се­лах Григорівка (Вінницька обл.) та Рудківці (Хмельницька обл.). Ці укріп­лені поселення мають багато спільного з матеріалами чорноліських пам'я­ток Середнього Подніпров'я. Давні фортифікаціїГригорівського та Рудко-вецького городищ були зведені на крутих, неприступних схилах невеликих річок, приток Дністра. Крім того, вони займали значні ділянки плато, що прилягали до цих схилів. Усі підступи до городищ були надійно захищені спеціально спорудженими валами і ровами, а також вдало використаними природними перешкодами.

Як показали дослідження, населення постійно проживало лише в цен­тральних укріпленнях. Інші частини фортифікацій використовувалися мешканцями навколишніх неукріплених поселень в період воєнної небез­пеки. Фортифікації Григорівського, Рудковецького та інших схожих горо­дищ Середнього Подністров'я побудовані з дерева, землі й каменю. З ка­меню викладено і зовнішні схили валів центральних майданчиків городищ.

Мешканці дністровських городищ виготовляли такий самий кераміч­ний посуд, як і решта лісостепового чорноліського населення; їжу готували в горщиках тюльпаноподібної форми, прикрашених наліпним валиком по тулову. Лощений посуд складали великі корчаги, глибокі черпаки з висо­кою ручкою, кубки, миски з багатим геометричним орнаментом. Серед кераміки

Рис. 5І. Матеріали чорноліської культури Із Р),дковецькис-о гиродища: І 3 кераміка; 4 — кам 'яна зернотерка.

трапляються, проте, форми посуду, характерні для зони Дністро-Дунайського межиріччя, заселеної гето-фракійськими племенами.

На городищах Середнього Подністров'я, як і на всій території чорно­ліських племен, виявлено давні сільськогосподарські знаряддя: кістяні, ро­гові рала, що використовувалися як робочі частини дерев'яних сох, рогові мотики, кам'яні зернотерки. Знайдено також багато зразків різноманітних за формою глиняних прясел і грузил — рештки прядильного і ткацького виробництва.

Знахідок з металу порівняно мало. Серед них виділяються характерні для УШ-УП ст. до н.е. бронзові наконечники для стріл. Виявлено глиняні фігурки, очевидно, культового призначення. Це — скульптурні зображення коня, а також вироби, схожі на лапу ведмедя (Григорівка).

На чорноліських городищах трапляються й невеликі речові скарби. Скарб Залевкинського городища містив бронзову кобанську мисочку та вудила з двокідьчастими кінцями, дротяні та у вигляді пластин пронизки, підвіски, зливок бронзи і скляні намистини. На Суботівському городищі виявлено два скарби. У першому були бронзовий кельт, залізне тесло та два браслети. Другий складався з двох комплектів бронзових прикрас (браслети, бляшки, дротяні сережки, пронизки та дрібний бісер з голубуватої пасти).

Відомі кілька могильників чорноліських племен Правобережної Украї­ни. Поховання з обрядом трупоспалення виявлено поблизу сіл Стретівка, Лука, Луковиця на Київщині. Вони супроводжувалися типовими литими бронзовими браслетами з орнаментом. В одному з могильників у кераміч­ній посудині (урні) знайдено обпалені кістки та бронзові браслети. Одне з поховань на Київщині складалося з шести великих чорноліських урн з об­паленими останками. Поховання з обрядом трутгопокладення виявлено біля с. Печера на Вінниі ччині. Померлі були поховані у скорченому положенні в ямах під неви/-сокими курганними насипами. У могильнику знайдено чорноліську керді-міку, браслети, кільця та бляхи з бронзи. У насипу кургану біля с. Мервии-ці Вінницької області виявлено поховання у складеному з кам'яних вапнякових плит ящику. Могилу було пофабовано. Знайдено лише залізний ніж, посудину, прикрашену рівним валиком, І чорну лощену миску.

Під Носачівським курганом поблизу Сміли у дерев'яній гробниці вияв­лено скелет чоловіка, що лежав головою на захід. При похованому знайдено залізний меч з брускоподібною головкою та наконечник до списа, брон­зові наконечники стріл з довгою втулкою та ромбічною головкою і один трилопатевий. У цьому ж кургані виявлено кістяк коня, поряд з яким лежали речі кінської збруї: бронзові двокільчасті вудила з трипетельчас-тими псаліями, бляхи, серед яких були і вироби ассирійського походження, кістяні бляхи з різьбленим, червоної фарби, орнаментом.

У чорноліських племен переважав обряд трупоспалення з похованням у безкурганних могильниках. Але трапляються, особливо у південних ра­йонах, трупо покладення під курганними насипами, що можна пояснити впливом культури степових племен.

За ранньочорноліського часу зовнішні зв'язки населення лісостепового Правобережжя залишались порівняно незначними. Відчутні зміни сталися в VII ст. до н.е. Цим періодом датується поява на території Правобережжя та в басейні р. Ворскли різних степових, кіммерійських предметів озброєн­ня та кінської збруї, а на Середньому Подніпров'ї — виробів давніх кавка­зьких майстрів. У лісостеповій смузі трапляються і речі західного поход­ження: бронзова італійська фібула VIII ст. до н.е. (с. Гребені на Київщині), "крилата" бронзова пронизка (Михалківський скарб на Західному Поділлі) та окремі лужицькі кельти.

Культурним впливом, що йшов з Дністро-Дунайського басейну, вчені пояснюють появу серед чорноліської кераміки Лісостепу корчаг вілланів-ського типу, наявність жолобчастого орнаменту, а також дрібних штампів в орнаментації посуду.

Фракійський гальштат.У Карпато-Дупапському регіоні в передскіф-ський період жила північна фупа фракійських племен, представлена рядом подібних між собою археологічних культур.

На території України (Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська області) дослідженнями Т. Сулімирського та І. К. Свєшнікова виділено

Рис. 51. Вироби культури фракійського гальштату: І — золота діадема; 2, 3 — фібули; 4—6 — прикраси; 7– кельт; 8 — псаїія; 9 глиняний горщик; 10 — серп.

гшіградську групу пам'яток, названу за скарбом, знайденим біля с. Го-ліг ради Тернопільської області. Ця група пам'яток відома за поселеннями їй скарбами. Зафіксовано близько 20 поселень, неукріплених, розташова­них переважно на берегових висотах. Площа поселень була густо забудована житлами зі стовповими каркасними стінами і глинобитними печами, але трапляються і землянки з вогнищами. Поблизу жител виявлено господар­ські ями. Найповніше вивчено поселення біля с. Магала Чернівецької області (розкопки Г. І. Смирнової).

Для поховань характерний обряд трупоспалення в урнах і наявність дрібних прикрас при похованих.

Речові скарби голіградського часу знайдено біля сіл Грушки Івано-Фран­ківської області (скарб містив фрагментовані бронзові знаряддя, прикраси та зброю), Семеринівка Львівської області (прикраси), Михалків (набір золотих речей) і Голігради Тернопільської області (набір бронзових предме­тів від кінського спорядження).

Кераміка голіградської групи представлена кухонним і столовим посу­дом. Серед кухонного посуду найбільше горщиків банкоподібної форми, що звужуються до дна, а столовий посуд представлений лощеними мисками та корчагами. Найпоширеніший орнамент на столовому посуді — різнома­нітні канелюри. Значно рідше зустрічаються різьблений орнамент і зубчас­тий штамп. Кухонні горщики пізньоголіградського часу зберігають банко-подібну форму, але на їхніх зовнішніх стінках з'являються виступи — упори. За пізньоголіградського часу побутують також корчаги і миски. Вінця мисок увігігуті. Поширюються черпаки з широкою кільцеподібною ручкою. Для оздоблення використовують різноманітний рельєфний орнамент.

Серед інших керамічних виробів трапляються прясла, важки для ткаць­ких верстатів, фігурки коней, брязкальця.

Голіградська група фракійського гальштату, на думку Г. І. Смирнової, походить від культури Ґава (Румунія). Ранньоголіградські пам'ятки дату­ються ХІ-Х, а пізньоголіградські — ІХ-УИІ ст. до н.е.

Голіградська група пам'яток фракійського гальштату мала певний вплив на культуру перед скіфського часу південно-західних районів Лісостепової України. У Середньому Подністров'ї, зокрема, простежується деяке запози­чення місцевим населенням окремих форм фракійського посуду та орна­менту.

Лужицька культура, початок функціонування якої датують XIV-XIII ст, до н.е., охоплювала значну територію від Середньої Чехії та Моравії на півдні до Балтійського моря на півночі, від р. Ельба на заході до Білорусі та України на сході. Вона сформувалася на базі передлужицької і тшине-цької культур. Відома за неукріпленими поселеннями і городищами, моги­льниками і скарбами бронзових знарядь та прикрас. Племена лужицької культури займалися орним землеробством та приселищним скотарством. За гіпотезою польського археолога Ю. Костжевського, носії лужицької культури були праслов'янами. Сучасні вчені пов'язують лужицьку культуру зі слов'янським, фракійським і германським етносами.

Вважають, що територією поширення пам'яток лужицької культури на заході України були землі вздовж верхньої і середньої течії Західного Бугу: тут вони з'являються наприкінці II тис. до н.е. Поблизу с. Млинище дослі­джено могильник, в якому виявлено близько ЗО поховань з трупоспален-нями і супровідний інвентар, що містив типово лужицький посуд. Подібний могильник досліджено поблизу с.Тяглів на Львівщині.

Відомо небагато зразків лужицьких бронзових та залізних виробів. Скарб з с. Чехи (нині Луговське) Львівської області складається з лужиць­ких прикрас. Окремі пам'ятки (кельти, браслети, шпильки) зустрічаються на сході аж до Дніпра. Деякі східні вироби проникають з Подніпров'я на захід, на територію лужицької культури. Це свідчить про економічні І куль­турні зв'язки лужицьких племен з населенням Середнього Подніпров'я.

Висоцька культура представлена окремими селищами, могильниками І скарбами. Пам'ятки висоцької культури локалізуються у східній частині Львівської і на заході Тернопільської областей, у верхів'ях Західного Бугу. Старожитності цієї культури досліджували Т. Сулімирський, В. І. Канівець, Л. І. Крушельницька, М. С. Бандрівський.

Вчені поділяли висоцьку культуру на два хронологічних етапи: ранній — ХІ-ІХ ст. до н.е. — і пізній — УІП-УІ ст. до н.е. Проте після ряду відкриттів в останній третині XX ст. Л. І. Крушельницька і М. С. Бандрівський вияви­ли і більш ранні пам'ятки та запропонували виділяти три етапи у розвитку цієї культури.

До ранньовисоцького часу належить могильник поблизу с. Бельзець (нині Гончарове), до розвинутого етапу культури — Висоцький, Чеський та Золочівський могильники. У похованнях переважав обряд трупопокла-дення. Зустрічаються і трупоспалення в урнах або в ямках. Поховання бувають групові і парні, супроводжуються невеликою кількістю речей (мініатюрні посудини, прикраси та зрідка знаряддя праці або предмети озброєння).

У могилах виявлено кам'яні свердлені шліфовані сокири й молотки, шлізні і бронзові ножі. Цікавими є бронзові ножі, які мають леко профільовану спинку і коротке руків'я з пазами для накладок з органічного матеріалу. На території висоцької культури виявлено три бронзові бритви, які, на думку вчених, були виготовлені місцевими майстрами за італійськими зразками. Унікальною знахідкою є шолом протоетруського типу (с. Кремінна на Хмельниччині).

Відомі крем'яні, а також бронзові та залізні дволопатеві І трилопатеві наконечники стріл. З прикрас переважають бронзові та залізні шпильки з заокругленою головкою, шпильки з головкою у вигляді спіраль­ного щитка, звичайні гривни з бронзи, браслети у вигляді пружин із зі­мкнутими та незімкнутими кінцями, сережки та ін.

Рис. 52. Матеріали шсоцької культури (за Л. Крушельїшцькою і М, Бандрівським):

І. 10. ІЗ — знаряддя праці; 2-6 — предмети озброєння; 7,8 — посуд; 9 — бритва;

11, 12 - прикраси; 14 —уявне відтворення парного поховання (художник 1. Коцаба).

Рис. 53. Орнаментовані посудини та глиняна пластика висоцької культури (заЛ. КрушельницькоюІМ. Бандрівським):

1-6 — орнаментований глиняний посуд; 7-9 — птахоподібні скульптурки.

Для форм кераміки характерні горщики тюльпано-, банко- та дзвоно-подібної форм, прикрашені проколами по краю вінець, валиком з ямками та рядами ямок. Серед столового посуду зустрічаються біконічні чарки, черпаки з дугоподібною ручкою та миски з увігнутим вінцем. Трапляються глиняні брязкальця, фігурки птахів, прясельця.

Таким чином, висоцька культура, яка сформувалася у контактному районі Середньої та Східної Європи, поєднує в собі лужицькі та середньо-дніпровські етнокультурні елементи.

Скіфія

Носіями цілої групи культур, які в сучасній науці називають культурами скіфського типу, були, як вважають спеціалісти, споріднені між собою іраномовні кочові племена: в Казахстані і Киргизії — саки, на схід від Каспію — масагети, в Поволжі та Південному Приураллі — савро-мати, в Північному Причорномор'ї — скіфи. Культурам скіфського типу були властиві морфологічно близькі предмети озброєння, кінського спо­рядження, побутові речі та одяг, специфічне прикладне мистецтво, вираз­ною рисою якого є стилізоване зображення тварин — так званий скіфський звіриний стиль.

У Північному Причорномор'ї скіфська культура механічно замінила попе­редні. її пам'ятки докорінно відрізняються від матеріальної культури найпізніших передскіфських комплексів.

Тут наприкінці VII ст. до н.е. завершилось політичне формування Скіфії, до складу якої входили різні за етнічним походженням племена (це власне іраномовні скіфи у Причорномор'ї, а також праслов'яни — у лісостеповій зоні Дніпро- Дністровського межиріччя, фракійське населення — у Подунав'ї).

Суспільний лад скіфів УІІ-ГУ ст. до н.е. визначався скотарським харак­тером виробництва. Висока продуктивність скотарства сприяла швидкому майновому розшаруванню суспільства. Вчені вважають, що скіфське су­спільство належить до ранньокласових. Багаті скіфи володіли основною масою худоби, мали численних рабів. Разом з рабами найтяжчу роботу виконували збіднілі родичі, як це було в усіх кочових народів. Скотарський характер виробництва мав, безумовно, вирішальне значення в соціально-економічному і політичному розвитку скіфського суспільства.

Скіфська держава виступає, насамперед, як військова організація, що відповідала умовам розвитку кочового господарства У-ГУ ст. до н.е. Скіфи мали сильне, добре озброєне і дисципліноване військо. Основою військо­вих підрозділів були рід і плем'я, що втратили свої початкові виробничі й соціальні функції. Влада скіфських царів була необмеженою. Цар був війсь­ковим начальником та верховним суддею, що мав право винесення смерт­ного вироку. Його влада спиралася на раду старійшин, рішення началь­ників, які очолювали військо. У скіфському суспільстві царська влада вва­жалася божественною за походженням. Єдиними владиками над собою скіфські царі визнавали Папая (Зевса) і Табіті — божественну царицю скіфів.

Карта 12. Розселення племен Скіфії згідно І описами Геродота (за О. !. Тереножкіним та В. А.пінською).

Центральне місце у скіфській державі, за даними Геродота, займали цар­ські скіфи, які вважали решту населення своїми рабами. Йдеться, очевид­но, про царську скіфську владу, яка експлуатувала населення власне скіфських І деяких прилеглих до них земель. Від царських скіфів у дан­ницькій залежності були інші скіфські й сусідні племена, згадувані Геродо-гом. Крім данницьких відносин мали місце і безпосередньо військові по­ходи скіфів, під час яких, за свідченням Геродота, вони грабували інші Іароди.

Пізніше, в IV ст. до н.е., соціально-скономічні стосунки між племенами Іогли бути більш врегульованими. ЗІ свідчень Страбона відомо, наприклад, Іро мирні, врегульовані данницькі відносини скіфів з сусідніми землероб-їькими народами Криму. Данина землеробів складалася з продуктів Землеробства, в основному пшениці. Ремісники осілого населення могли Іостачати скіфам різні вироби (знаряддя праці, зброю, кінське спорядження тощо).

Карта 13. Пам 'ятки скіфського часу.

І -кургани; // — могильники; Ш— селища; IV ~- городища; V— скарби. І. Степова зона: 1 — Аджигол: 2 — Баишачка; 3 Шульгівка; 4 -— Геремесів; 5 — Діїв; 6 — Маріуполь; 7 -Золотий; 8 — Іллічове; 9— Кам'янка; 10 — Капуліпка; 11 — Кірове; 12 — Кічкас; ІЗ — Козел; 14 — Костянтинівна; 15 — Краснокутський; 16 — Куяь-Оба; 17 — Кут; /Л — Медєроае; 19- Мелітополь; 20 ~ Ме.іьгуновський (Литий); 21 — Мордвинівський; 22 — Нікополь; 23 — Н'імфей; 24 — Нова РозанІвка; 25 — Огуз; 26 Олександропольський; 27 — Орджонікідзе; 28 — РолснІвський; 29 — Солша; ЗО — Телшр-Гора; 31 — Томаківська (Гостра) Могила; 32 — Фронтове; 33 — ЦІІмбалка; 34 Чмирів; 35 — Чорто.шик; 36 — Широка Балка. II. Київська група; 1 — Берестняги; 2 — Бобриця; 3 Буда-Макіївка; 4 — Велике скіфське городище; 5 — Вер&міївка; 6 — Гладківщина; 7 — Глеваха; 8 — Грищшці; 9 — Гуляй-Город; 10 -- Жаботин; II — Журіека; 12 — Іванків; ІЗ — Капітанівка;

14 — Костяптинівка; 15 — Макіївка; 16 — Матронип; 17 — Орловець;

18 — Оситняжка; 19 — Пастирське; 20 — Переп'ятиха; 21 — Піщане; 22 — Плискачівка; 23 — Рижанівка; 24 — Ссньківка; 25 — Счнявка; 26 — Скрипки; 27— Старинська птахофабрика; 28— Тенетника; 29— Трахтемирів; ЗО— Турія; 31 —Ходосїека; 32—Холодний Яр; 33—Хотове; 34—Хрещатик; 35 — Шарпівське. Ш. Східнаподціьська група: ! -1ллінці;2— Нємирів,3 — Новоселиця; 4 — Переорки; 5 — Северинівка; 6 — Якушшщі. IV, Західноподіяьська група; 1 — Братишів; 2 — Григорівка; 3 — Дарабани; 4 — Дублиська; 5 — Іване-Пусте; 6 — Івахнівці;

7—Качанівка; 8---Лука-Врублівецька; 9 — Мерєшівка; 10 — Новос'їлка; 11 — ПаІиванІв Яр; 12 — Серватиіщі. V. Волинська група: І — Могияяни; 2 -- Райки (ур, Лука-Райкоєецька): 3 — Сивки; 4 — Троянів. VI. Ворсклипська група: 1 — Бїльськ; 2 — Деревки; 3 — Довжин; 4 — Кириківка; 5 —Лихачівка; 6 — Мачухи;

7 — Олефірщина; 8 — Пожарна Балка; 9 - Хухра. VII, Посульська група: І — Басіяка; 2 — Битиця; 3 — Борзна; 4 — БроваркІІ; 5 — Велика Рибиця; 6 — Великі Будки;

7 — Вовківці; 8 -- Ворожба; 9 — ГєрасІІміпка; 10 — Г.ІІІнськ; 11 — Горки;

12 -— До.ішіське; ІЗ — Клепачі; 14 — Книшівка; 15 Липове; 16 — Ліщиніека;

17- - Малий В'язівок; 18— ОцсютинцІ; 19 — Плавинище; 20 — Попівка; 21 —Постав-

Мука; 22 — Свиридівка; 23 — Сурмачівка; 24 — Сухопосівка; 25 — Тишки;

26 — Хавзівка; 27 — Хитці; 28 — Червоний Ранок; 29 — Шабалинове; ЗО — Ширяєве;

З! — Ярмолинці. VIII. Півпічнодонецька група: 1 — Велика Гомільша; 2 — Велика Данилівна: 3 — Водяне; 4 — Городище; 5 Держачі; б - Караван; 7 — Люботшс;

8— Остроаерхівка; 9 — Циркуни; 10— Черемуиіки; 11 - Шмарівка; 12 — Шовкова;

13—Яковлівка. IX. Молдовська група: І —Алчедар; 2 — Бутучени; 3 — Вихватинці;

4 - Сахарна. Територія поза Скіфією.X. Кизил-кобшіськіпам'ятки: 1—Айвазовськ;

2 — Ай-Тодор; 3 — Альма; 4 — Аиїлама-Дсре; 5 -— Інкерман; 6 — Караул-Оба;

7 — Костель; 8 — Кизш-Коба; 9 — Кошка; 10 — Нейзацьке; 11 —Сімферополь;

12 — Хрестова гора; ІЗ — Уч-Баш. XI. Куштановицькі пам'ятки: 1 — Білки;

2 — Велика Поладь; 3 — Виноградове; 4 Кибляри; 5 — - Колодне; б — Юіячанове;

7 — Куштановиия; К — Малі Копані; 9 — Ра\тчіщі; 10— Ужгород. XII. Підгірцівсько-