Культури Закарпаття

Культури Закарпаття бронзового віку, як і більш ранніх часів, •значною мірою відрізнялися від культур інших територій України. За складом і характером знахідок пам'ятки культур Отомань і Станове (відомі за дослід­женнями Е. А. Балагурі), що були поширені тут протягом середнього і пізнього І Ісріодів бронзового віку, тяжіють до культур сусідніх країн Подунав 'я. Лише на межі бронзового і раннього залізного віків у Закарпатті І Передкарпатті поширюється так звана культура фракійського гальцгтату і на територіях України по обидва боки від Карпат настає певна одноманітність.

Культура Отомань. Втой час коли на Поділлі мешкали комарівські племена, Закарпаття заселяли носії отаманської культури, названої так за розкопаним поселенням Отомань (Трансільванія). Ця своєрідна культура датується ХУІІ-ХШ ст. до н.е. В межах Закарпатської області досліджено кілька поселень отаманської культури, часто розміщених на підвищеннях серед боліт, наприклад поблизу сіл Дідове в урочищі Товвар, Дякове.

Інколи ці поселення оточені високим валом і ровом (Отомань, Барца). На поселенні Барца в Словаччині розкопано 23 прямокутні у плані наземні житла, розміщені вздовж вулиці шириною 2,5 м, місцями брукованої.

Поблизу поселень Барца і Отомань досліджено безкурганні могильники з обрядом скорченого па боці трупошкладення. Інколи померлих спалювали. Ритуальний інвентар складався з глиняного посуду, поряд з яким клали особисті речі померлого.

Поблизу сіл Колодне (Іршавський район) та Підгоряни (біля м. Мука­чеве) виявлено два скарби отаманської культури. Перший містив 28 пред­метів, серед яких виявлено бронзові сокири, чекано-молоти, рибальський гачок і прикраси, другий складався з бронзових прикрас — браслетів, шпи­льок, підвісок, пронизок, — всього 80 предметів. Відомі також золоті при¹ краси отаманської культури — браслети, обручки тощо.

Кераміка отоманської культури відрізняється від глиняних вирйбів сусідніх культур помітно пишнішою орнаментацісю, де в композиціях візерунка важливу роль відіграє спіраль. За орнаментом та за формами посуду (гост-роребрі, присадкуваті горщики і вази) ця кераміка дещо нагадує землероб­ські культури мідного віку Прикарпаття і Закарпаття, які, можливо, відіг­рали певну роль у формуванні отоманської культури.

Землеробсько-скотарські племена отоманської культури, починаючи з се­редини II тисячоліття до н.е., зазнають утисків з боку інших племен, що призводить до звуження їхньої території. Згодом на базі отоманської куль­тури в Закарпатті складається станівська культура пізньобронзового періоду.

Станівська культурагенетичне пов'язана з отаманською. Вона да­тується ХІУ-ХІІ ст. до н.е. Відома за поселеннями, могильниками, скарба­ми бронзових виробів.

У могильнику в с. Станове Закарпатської області досліджено 20 похо­вань в урнах (обряд трупо спалення), що залягали на глибині 40-50 см від сучасної поверхні без будь-яких позначень на ній. Крім урнових поховань, інколи трапляються поховання перепалених кісток просто у невеликих ямках.

Рис. 45. Матеріали бронзового віку Закарпаття: 1-3 — кераміка; 4-17 — металеві вироби.

Супровідний інвентар складається з ваз, черпаків, мисок, іноді зустрі­чаються прясла, глиняні намистини тощо.

В Закарпатті розкопано кілька поселень станівської культури, зокрема в селах Дякове Виноградівського району, Медведівці поблизу Мукачевого тощо. Для станівських поселень характерні два типи жител. Перший тип — наземні будівлі каркасно-стовпової конструкції, прямокутні за формою, площею 20-30 м². Стіни зроблені з верболозу і обмазані глиною, другий тип — житла, трохи заглиблені в материк, овальні у плані і за конструкцією аналогічні попереднім. Кожне житло мало глинобитну піч прямокутної чи округлої форми. Поза житлом були розміщені господарські ями.

Кераміка за формами посуду і орнаментом дещо нагадує знахідки отаман­ської культури. Столовий посуд здебільшого пишно орнаментований спіралями, меандровими хвилястими лініями, конічними опуклостями то­що. Кухонні горщики, миски, зазвичай, орнаменту не мають.

Бронзоливарна справа у станівських племен була на дуже високому рівні. В Дяковому виявлено ли варні матриці, а в солі Медведівці — зливки бронзи і залишки бронзоливарних печей. Вироби з бронзи виявлено на поселеннях і в похованнях. Відомі також понад 50 скарбів — МужІєве, Підмонастир, Медведівці та ін. До складу цих скарбів входять, зазвичай, знаряддя праці і прикраси з бронзи.

Серед бронзових знарядь праці, крім сокир-кельтів, плоских сокир, серпів, ножів, виявлено своєрідну групу мотик з загнутими крильцями, а також два типи бронзових псалій та інші предмети кінської збруї. Чис­ленна і різноманітна зброя з бронзи — мечі, кинджали, чекано-молоти, булави, вістря списів і стріл. Але найчисленнішу групу виробів з бронзи становлять прикраси, серед яких домінують браслети (округлі, еліпсо­подібні), часто орнаментовані. Є також прикраси у вигляді спіралей-пружин, що мають до 15 витків, багато різноманітних шпильок, обручки, гривни, нараменники, окуляроподібні спіральні підвіски тощо.

У Верхньому Поліссі в пізньому бронзовому віці складається свій брон-золиварний центр, шо працював як на трансильванській, так і на місцевій міді. У Берегівському районі виявлено копальні міді, олова і золота. Через Закарпаття мідь і бронза поширювалися на схід, у Подністров'я і Попруття. Окремі вироби закарпатського металургійного центру зустрічаються навіть у Подніпров'ї і степовому Причорномор'ї. За розміщенням виявлених скарбів бронзових виробів простежуються основні шляхи поширення металів, що вели до перевалів уздовж річок Тиса, Уж і Латориця.

Етнічна приналежність станівського населення остаточно не визначена. Вчені вважають, що ці племена відіграли певну роль у формуванні фра­кійського етнічного масиву карпатського ареалу.

В період неоліту і міді-бронзи з'являється велика кількість культур та їх локальних варіантів, етнокультурна строкатість стародавнього населення Європи досягає високого рівня. Починаючи з цього часу, вчені — архео­логи, ангропологи, лінгвісти — роблять спроби простежити корені сучас­них народів цієї території.

Вважають, що носіїв культур зі спірально-меандровою керамікою періоду міді-бронзи Карпатського ареалу і Подністров'я (трипільська, Ноа, ста-нівська) слід пов'язувати з дако-фракійською групою індоєвропейців. Степові середньостогівські, ямні, зрубні племена займали територію, де, за даними археологів та лінгвістів, починаючи з IV тисячоліття до н.е., формувалася індоіранська етнічна спільність. Є підстави вважати, що процес індосвропеїзації охопив первісне населення і північних районів України та Білорусь, де за неоліту жили численні племена дніпро-донецької культури та інших культур гребінцево-накольчастої кераміки Вісло-Дніпровського межиріччя. За даними лінгвістів, ці території в ІУ-І1І тисячоліттях до н.е. були зоною формування прабалто-слов'янської мовної групи.

Час формування прадавньої слов'янської спільності більшість учених відносять до II тисячоліття до н.е. і пов'язують цей процес із залісеними районами межиріччя Вісли і Дніпра, передусім із прип'ятським Поліссям і територією на північ від Карпат, де в епоху бронзи були поширені культури шнурової кераміки, хшинецька і комарівська культури. Племена тцшнецької культури багато вчених прямо пов'язують зі слов'янським етносом.

Процес етногенезу сучасних народів простежується з більшою віро­гідністю в ранньому залізному віці, тобто починаючи з VIII—VII ст. до н.е., коли археологічні матеріали доповнюються письмовими джерелами.