Культури Північного Причорномор'я, Приазов'я та Лівобережжя

У ранньому бронзовому віці на території Північного Причор­номор'я, Приазов'я та Лівобережжя України жили племена ямної і кемі-обинської культур, про які йшлося в попередньому розділі. За середнього періоду бронзового віку тут розвиваються катакомбна культура та культура багатоваликової кераміки. У пізньому бронзовому віці їх змінили зрубна, сабатинівська і білозерська культури. Завершується розвиток пізньоброн-зових культур появою кіммерійських старожитностей, тобто пам'яток, що їх пов'язують з першим народом на Україні, про який вже є письмові згад­ки. У північних лісостепових і лісових районах Лівобережної України у брон­зовому віці побутують мар'янівська і бондарихинська культури, що ста­новлять окрему лінію культурного розвитку.

Рис38. Матеріали культури Ноа:

1-3 –кераміка; 4-6, 11-17 – прикраси; 7-10 знаряддя праці.

У долині Сіверського Дінця виявлено сліди поселень широковідомої в лісостепових районах Подоння, Поволжя і півдня Уралу абашівської куль­тури, що датується середнім — початком пізнього етапу бронзового віку. Вивчення абашівських пам'яток на Україні перебуває нині у стадії накопи­чення матеріалів.

Катакомбна культура. Племена катакомбної культури змінили ямне населення. Чи були вони генетично споріднені між собою? Дехто з дослід­ників висловлюється за це, але більшість схиляються до думки про відсутність такого зв'язку, вважаючи, що катакомбні племена і на Сіверсь-кому Дінці, і в Подніпров'ї були прийшлими. Однак певно вказати вихідну територію поки що нікому не вдалося. Про відсутність генетичного зв'язку ямних і катакомбних племен свідчать значні відмінності у поховальному обряді та характері кераміки.

Хронологічно катакомбна культура, що розвивалася в першій половині П тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною. Деякий час ці дві куль­тури, мабуть, співіснували.

Катакомбну культуру виділив В. О. Городцов на початку XX ст. У 1955 р. вийшла монографія Т. Б. Попової, присвячена цій культурі. В наш час найбільше уваги вивченню катакомбної культури України приділяють О. Г Ша-пошникова, С. Н. Братченко, С. Ж. Пустовалов та ін.

Район поширення пам'ягок катакомбної культури охоплює степові прос­тори від Дністра до Дону, відомі вони в Криму і на МаничІ у Передкавказзі.

Спеціалісти виділяють кілька локальних варіантів катакомбної культури — донецький, дніпро-азовський, харківсько-воронезький, волго-маницький, інгульський, що багатьма археологами трактуються як окремі культури катакомбної культурно-історичної спільності. Розрізняються вони, головним чином, за типом кераміки, формою, стилем орнаменту та його місцем на посуді, формами катакомб, деякими особливостями знарядь праці. У най­більш "чистому" вигляді катакомбна культура виступає на Сіверському Дінці. У Подніпров "ї, Приазов'ї і в Криму вже відчуваються значні впливи чи традиції ямної культури, а на Маничі—півні чнокавказької. Наявність локальних груп вказує на значну етнографічну строкатість населення цієї культури.

Тривалий час до складу катакомбної культури залучали також пам'ятки так званої багатоваликової кераміки, ніші виділені в окрему культуру. Досить своєрідний характер мають знахідки дніпровського варіанту (групи) катакомбної культури, де виділяється окремий інгульський керамічний тип (О. Г. Шапошникова).

Вивчають катакомбну культуру, головним чином, за численними курган­ними похованнями. Поселення цієї культури практично невідомі, за винятком хіба що місць тимчасових стійбищ з дуже бідним культурним шаром. Лише у степовому Подніпров'ї, зокрема в Нздпоріжжі, виявлено більш тривалі поселення катакомбних племен, що найчастіше розмішувались на островах або важкодоступних скелях. На о. Перун поблизу с. Августинівка в Над-поріжжі досліджено, наприклад, культурний шар товщиною до 0,5 м, насичений значною кількістю фрагментів кераміки, кісток тварин, кам'яних, кістяних та зрідка металевих знарядь праці.

У катакомбних племен побутував досить оригінальний поховальний обряд. Замість звичайної ями під насипом кургану споруджували спеціа­льну підземну камеру—катакомбу. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, інколи на гли­бину до 6-8 м. Робота ця була досить трудомісткою, оскільки виконували її, в основному, за допомогою кирки. Сліди роботи таких інструментів вияв­лено на стінках багатьох катакомб.

Камери мали округло-овальну форму в плані і сферичну стелю. На дні катакомб розміщували одне, рідко — два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кисті рук поблизу колін.

Рис. 39. Типи поховальних ям під насипами курганів та положення кістяків: І — зрубна культура; 2 — катакомбна культура; 3 ~ ямна культура.

Дехто з археологів вбачає в такому положенні позу вершника, що скаче на коні. Можливо, проте, що це просто поза людини, яка спить. У По­дніпров'ї, де відомі й безкурганні поховання, часто зустрічаються трупо-покладення у випростаному положенні. Речей при похованих тепер наба­гато більше, ніж у ямний час. Це плоскодонний посуд, прикраси з міді, каменю, кісток і зубів тварин та предмети озброєння.

У поховальному обряді катакомбних племен певну роль відігравав погонь. Камери, очевидно, очищували обкурюванням, про що свідчить наяв­ність у багатьох могилах глиняних курильниць у вигляді невеликих плос­ких мисочок на 3-4 ніжках. Курильниці, як і горщики, старанно орнамен­товані. Інколи в катакомбах курильниці замінювались простим уламком горщика, в який клали жарини і, очевидно, пахощі. Найпоширенішим, класичним, типом кераміки катакомбної культури є присадкуватий горщик з широким дном та невисокими вінцями й опуклими стінками. Орнамент досить пишний, часто складається з кругів або напівокруглих фігур, відбитих шнуром, зазвичай, сплетеним утроє. Рідше зустрічаються гребінцевий орнамент, відбитки спіральної черепашки тощо. Цей тип горщика характерний для донецького варіанту культури, але зустрічається і на інших територіях. У похованнях харківсько-воронезького варіанту більш поширеними були горщики високих пропорцій. На Маничі зустрічаються округлобокі (ріпчасті) горщики, а також курильниці.

У Подніпров'ї, на Інгулі та Інгульці виявлено багато своєрідних посудин у вигляді плоскодонних чаш з загнутими до середини краями і зі складним прокресленим орнаментом. За мотивами орнаменту, що складається з різноманітних фігур, виконаних широкими прогладженими лініями, вони значно відрізняються віл типового катакомбного посуду. Помічено, що така кераміка, зазвичай, супроводжує випростані на спині поховання. На деяких Інгульських посудинах візерунок має, очевидно, не лише орнаментальне значення, а є і піктограмою (М.О. Чмихов). На думку дослідників, пам'ятки з інгульською керамікою становлять окрему культуру.

З бронзи племена катакомбної культури виготовляли вислообушні соки­ри, тесла, жолобчасті долота, гаки. Останні походять, очевидно, з північного Кавказу, де мали значне поширення. Знайдено лавролисті дволезові ножі, шила, а також прикраси: кільцеподібні орнаментовані підвіски з припаяним вушком, краплеподібні підвіски, кільця прості і з напливом на кінцях, що заходять один за одного. Зустрічаються прикраси з срібла. Крім металевих прикрас, відомо багато виробів з кістки і зубів тварин, що повторюють типи прикрас ямної культури, наприклад, пронизки з гвинтоподібною нарізкою, молоточкоподібні шпильки, просвердлені зуби хижаків тощо. Хімічний склад бронзових виробів свідчить про кавказьке походження їх, хоч у катакомбних племен, безперечно, існувала і власна металургія бронзи. Так, в одному з могильників поблизу м. Краматорськ знайдено глиняну матрицю для відли­вання шслообушної сокири та інші пристосування для цього.

У похованнях зустрічаються також кам'яні бойові молоти, навершя булав, вістря стріл. В одному з поховань у кургані поблизу с. Князеве Лозівського району на Харківщині виявлено рештки шкіряного сагайдака, в якому лежало шість крем'яних стріл підтрикутної форми з виїмкою в основі. Збереглися також дуже перетрухлі древка стріл довжиною до 0,6 м. Для культури характерні абразивні інструменти у вигляді видовжених плиток з поздовжнім жолобком, що зустрічаються найчастіше попарно. Вважають, що їх використовували для шліфування древка стріл.

Рис. 40. Матеріали катакомбної культури;

1-3, 5 — кераміка; 4 — обліплений глиною череп; 6-8 — камінь; 10-12, 17-19 — бронза; 9, ІЗ, 14 — кремінь; 15, 16 — кістка.

Носії катакомбної культури займалися, в основному, скотарством. У похованнях знаходять кістки вівці й корови. Припущення про рухливий характер цього заняття можна зробити на підставі виявлених решток возів-гарб, що мали шатро, виготовлене з лози. В якійсь мірі це населення, очевидно, займалося йральним землеробством, про що свідчить, наприклад, знахідка при одному з поховань у кургані Висока Могила поблизу с. Балки Запорізької області дерев'яного рала.

Історична'доля катакомбних племен, як і їх походження, також мало зрозуміла. Можливо, їх культура поступово розчинилася в ранньозрубній та культурі багатоваликової кераміки.

Пам'ятки багатоваликової кераміки вивчені не досить повно, хоча місцезнаходження з цією керамікою в Подніпров'ї відомі ще з кінця XIX — початку XX ст. Ареал їх поширення майже повністю збігається з зоною, зайнятою у попередній час катакомбною І частково середньодніпровською культурами. Після спеціальних досліджень поселень Бабине ПІ на Ниж­ньому Дніпрі і Волинцеве-городок на Сеймі С. С. Березанська виділила ці пам'ятки в самостійну культуру. Нині їх вивчає І. О. Післарій. Датується культура багатоваликової кераміки другою половиною XVII — XV ст. до н.е. Західна межа поширення її проходить приблизно по лінії Одеса — Ки­шинів — Вінниця — Житомир, східна — по долині р. Дон.

Відомо більше 200 пунктів з багатдааликовою керамікою. Це переважно поселення або їх сліди, курганні поховання, випадкові знахідки, скарби. Деякі поселення в Подніпров'ї та на Дону розміщені на високих мисах корінного берега, зручних для захисту. На поселеннях Бабине III, Волин­цеве-городок, Лівинцівське досліджено житла типу землянок, а також наземні глинобитні споруди розміром 9 х 4 м з коридором.

Поховання являють собою окремі могили, що влаштовувалися у старих курганах. Ховали померлих у простих ямах, інколи з підбоєм в одній зі стінок. Зустрічаються поховання в кам'яних скринях. Переважає скорчене на боці трупопокладення. Орієнтація кістяків нестала. Особливістю поховального обряду культури багатовалиювої кераміки є незначна кількість глиняного посуду серед супровідного інвентаря, що ускладнює культурну ідентифікацію поховань.

Кераміка культури відома за знахідками з поселень. Основною кера­мічною формою є горщик високих пропорцій, часто ребристий, з широким горлом і плоским дном. Менше поширені горщики з короткою шийкою, миски. Інші знахідки в комплексах багатоваликової кераміки дуже нечис­ленні. Орнамент багатий і оригінальний, складається з кількох наліпних вали­ків або прокреслених ліній. Мотиви візерунка включають прямі ряди ліній, заштриховані трикутники або чотирикуші поля.

Рис. 41. Матеріали кола культури багатоваликової кераміки:

1—3 — глина; 4, 6 — бронза; 5 — камінь; 7. В — кістка; 9 — срібло.

На поселенні Бабине і в деяких похованнях знайдено бронзові ножі, шила, крем'яні вістря стріл, дротиків кількох типів: черенкові, листоподібні, з увігнутою основою тощо. З кам'яних виробів виявлено терки, абразиви, зрідка жолобчасті, сокири-молоти.

Серед кістяних речей знайдено вістря, швайки, лощияа, рибальські гач­ки, рогові дископодібні псалії. Велику серію становлять кістяні овальні пряжки з двома отворами — великим центральним і маленьким бічним. Такі пряжки потім зустрічаються у похованнях зрубної культури періоду пізньої бронзи. Прикрас відомо дуже мало. На поселенні Бабине знайдено склоподібні "фаянсові" буси — прості циліндричні та з двома виступами по боках, їх, як і подібні знахідки комарівської культури, вважають виробами єгипетського походження.

Питання походження пам'яток багатоваликової кераміки, як і доля но­сіїв цієї культури, не досить з'ясовані. Деякі дослідники вважають, що вони генетичне пов'язані з катакомбною культурою, інші вбачають у них український варіант ранньозрубних пам'яток.

Зрубна, сабатинівська і білозерська культури. Зрубну культуру від­крив В. 0. Городцов одночасно з ямною і катакомбною в результаті роз­копок 1901-1903рр. на Сіверському Дінці. Пам'ятки цього типу — посе­лення, могильники, скарби, майстерні — мали значне поширення. Вони виявлені у степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Волги до Дунаю. Далі, в Заволжі, зрубна культура безпосередньо змикається з так званими андронівськими пам'ятками.

О. О. Кривцова-Гракова висловила припущення, що зрубна культура склалася в Поволжі на базі пам'яток полтавкинського типу, звідки потім поширилася далеко на захід. Проте ранньозрубні поселення і поховання, виявлені в долині СІверського Дінця і в Подніпров'ї, дають підстави вва­жати, що населення культури багатоваликової кераміки, що проживало на цій території, також взяло участь у формуванні зрубної культури України.

Природно, що на всій території поширення зрубні племена вступали в контакт з місцевим населенням, внаслідок чого виникали локальні відмінності в їхній культурі. Археологічні дослідження у другій половині XX ст. виявили кардинальну відмінність т. зв. пам'яток "сабатинівського етапу зрубної культури", які за своїм походженням пов'язані з місцевою культурою багатоваликової кераміки, а не з розселенням зрубних племен зі сходу. Зараз відомо близько 2 000 пам'яток сабатинівської культури (XV— І XII ст. до н.е.), для поселень якої характерна наявність наземних кам'яних;' та глинобитних жител зі складним плануванням. Вони дещо різняться і за , хронологією. Зрубна культура, зокрема, датується ХУІ-ХП, сабатинівська —= ХІУ-ХІІ, а білозерська ХІ-ІХ ст. до н.е. (С. С. Березанська, М. М, Черед­ниченко,!. М. Шарафутдінова, І. Т. Черннков, В. В. Отрощенко).

Поселень зрубної, а особливо сабатинівської і білозерської культур, значно більше, ніж катакомбних, що свідчить про осілий спосіб життя населення. Кількість поселень зростає в пізньозрубний період.

Щільне розташування поселень сабатинівської культури від Дніпра до Нижнього Дунаю і Прута свідчить про значну кількість землеробського населення у степах Північного Причорномор'я у другій половині II тис. до н. е. Йдеться про перший демографічний сплеск землеробського населення у степовій зоні, що повторився лише на початку І тис. н. е. появою значної кількості поселень черняхівської культури.

Основним заняттям населення були скотарство і землеробство. Серед свійських тварин, крім рогатої худоби, значне місце зайняло конярство. Палеозоологи відмічають існування у сабатинівських племен трьох порід коней, пов'язаних з виконанням оранки, перевезень у візках та верховою їздою. У скарбах металевих предметів відмічено наявність найдавніших бронзових псалій (Інгульський скарб). На сабатинівському поселенні Виноградний Сад у Південному Побужжі виявлено зерносховища для пшениці та ячменю. Щоправда, вирощували здебільшого просо. На ранньо­зрубних поселенняхЯнохино, Рубці в долині Осколу (притока СІверського Дінця) виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител відзначено скупчення попелу. На р. Дон поблизу Ляпичевого хутора розкопано велике поселення, що складалося з жител землянкового типу. На сабатинівських і білозерських поселеннях Подніпров'я і Правобережжя виникають наземні житла, збудо­вані з використанням каменю. Так, на поселенні в долині Дніпра біля с. Зміїв-ка на Херсонщині досліджено десять таких будівель, підпрямокутних за формою, іноді з вузьким коридором. Для опалення жител використовувалися купольні печі з глинобитним подом.

Основним типом поховальних споруд досліджуваних культур е кургани; у пізньому періоді з'являються також безкурганні могильники. Покійників клали в дуже скорченому стані на боці, кисті рук — перед обличчям, головою, зазвичай, до сходу чи з деяким відхиленням у бік півночі або півдня. Переважна більшість вперше досліджених на Сіверському Дінці могил мала дерев'яні зруби, виготовлені з колод дерева. На інших тери­торіях поширення зрубних племен, зрубів у похованнях виявлено мало; останні залягають, звичайно, у простих ґрунтових ямах або кам'яних скри­нях. При похованих майже завжди стоїть один, рідше два горщечки; інший інвентар — вістря списів, пряжки, прикраси — зустрічається рідко. У моги­лах знайдено також кістки тварин—рештки покладеної померлому м'ясної їжі. У кургані сабатинівської культури біля с. Борисівка Татарбунарського р-ну Одеської обл. досліджено поховання воїна з бронзовим мечем та дерев'яним круглим щитом, оббитим шкірою. Поховальний ритуал у ґрун­тових могильниках дуже нагадує курганний. На могильнику поблизу с. Широке Скадовського району на Херсонщині виявлено близько 130 по­ховань, здійснених за обрядом скорченого трупопокладення, що залягали в простих ґрунтових ямах у кілька радів. Інвентар небагатий, складався переважно з кераміки. Іноді зустрічалися металеві прикраси, серед них і виготовлені з золота.

Рис. 42. Матеріали зрубної культури;

1-4 — кераміка: 5-У, 17 — знаряддя праці; 10-14 — предмети озброєння; 15, 16, 18-21 — прикраси.

Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур с значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. За кількістю знахідок брошоливарних майстерень територія сабатинівської культури Північного Причорномор'я виявляється однією з найбільш пред­ставницьких в Європі. Виявлено принципову різницю у технології бронз о ливарного виробництва у племен зрубної та сабатинівської культур, одні з яких користувались здебільшого глиняними, а другі — талько-хлорисгими ливарними формами. До скарбів, яких лише на Північному Причорномор'ї виявлено більше 20, входять, зазвичай, вироби з бронзи та зливки металу. Найбагатші скарби виявлено поблизу сіл Рибаківка на Миколаївщині, Князе-Григорівка і Берислав Херсонської області. Рибаківський скарб містив 50 бронзових сокир-кельтів, князе-григорівський — сім серпів, сокири та зливки бронзи загальною масою 24 кг. Знайдені у другій половині XX ст. Інгульський, Курячелозівський, Лозівський і Новотроянівський скарби окреслюють напрямки торговельних шляхів, якими з те­риторії Прикарпатського осередку добування і переробки металу прямували стародавні купці з металевими виробами або металевим брухтом для переплавки його в майстернях Північного Причорномор'я. За складом знарядь, а нерідко й за їх типами, скарби степового Причорномор'я нагадують скарби культур Ноа і станівської в Закарпатті, хоча переважають у них все ж місцеві вироби.

У Причорномор'ї та Подніпров'ї в пізньому бронзовому віці складається свій бронзоливарний центр. Про це свідчать майстерні, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев'яна на Київщині, Маяки поблизу Одеси тощо. В Малих Копанях знайдено, наприклад, 19 половинок ливарних форм, що служили для відливання коротких мечів, двох типів кинджалів, трьох типів кельтів, вістер до списів і дротиків, двох типів доліт, ножіа, різних бляшок і підвісок тощо.

Знаряддя праці виготовлені, в основному з бронзи. Серед них сокири-кельти, тесла, долота, шила, голки тощо. Були поширені ножі оригінальної форми — з перехватом, що є типовими лише для зрубної культури, особливо їїраннього етапу. Асортимент знарядь доповнюють кістяні і кам'яні вироби, 3 кістки виготовляли псалії, гарпуни, в тому числі поворотні, лощила, зубчасті штампи тощо; з каменю — матриці, молоти, зернотерки, вкладиші серпів.

Найбільш поширеним видом зброї у зрубних племен були черешкові кинд­жали з кільцеподібним упором; відомо кілька типів втульчастих вістер до списа тощо. Вістря стріл виготовлялися з кременю і кістки. У сабатинівській культурі поширеним видом зброї були короткі мечі, відомі за негативами Красно-маяцької майстерні та знахідкою в Інгульському скарбі. Виготовлення бронзових псалій племенами сабатинівської культури засвідчено не тільки їх знахідкою в Інгульському скарбі, але й наявністю негативів на кам'яній ливарній матриці з Андровського скарбу. У сабатинівській і білозерській культурі були поширені, крім вістря стріл з кістки, знахідки ливарних форм та бронзових наконечників з Кірово у Криму, Шушвалівки та Тарасівки IV у Подніпров'ї, Суворово, Новоселиці в Подунав'ї, Слободки у Південному і Іобужжі.

У зв'язку з розвитком металообробного виробництва з'являється мета­левий посуд, представлений клепаними з листів міді казанкамиметалеві та кістяні. Із бронзи виготовляли браслети, дротяні чи литі, скроневі підвіски, дротяні кільця, шпильки з кільцеподібною або цвяхоподібною головкою, різні бляшки та так звані шумливі підвіски. Зу­стрічаються хрестоподібні антропоморфні підвіски, особливо характерні для прикрас сабатинівської культури.

Найбільш поширеним типом керамічного посуду зрубної культури є гор­щик банкоподібної форми. На ранніх етапах культури поряд з ним вико­ристовувалися гостроребрі присадкуваті горщики. Орнамент, який покриває, зазвичай, лише верхню частину посуду, нанесено відбитками шнура або має вигляд прокреслених ліній. Орнамент зрубної культури інколи губить рит­мічність, повторюваність елементів; у складі фриза такого "візерунка" часто зустрічаються різноманітні знаки, хрестики, прямокутники, схематичні зображення тварин тощо. Вважають, що в даному випадку ми маємо справу з примітивним піктографічним письмом. На деяких горщиках такі "написи" нагадують в'язь. Найбільш цікавими с "піктограми", наприклад, на горщи­ках, знайдених біля с. Рубці на Осколі та м. Артемівськ, Донецької області. Всього відомо близько 300 знахідок посуду зрубного часу з загадковими знаками. Зміст цих "піктограм" поки що не розшифровано.

У сабатинівській і особливо білозерській культурі переважає округлобокий посуд—горщики, корчаги, черпаки, атакож миски, глиняні кришки, жаровні тощо. Горщики часто прикрашені валиком під вінцями, наліпним орнаментом у вигляді шишечок-бугорків, у тому числі й на ручках. Поверхня посуду лощена. Всі відмінності в типах кераміки цих культур та орнаментації пов'язують, зазвичай, з впливами, що Йшли від інших синхронних культур, зокрема Ноа. Румунські дослідники навіть об'єднують їх в одну культуру Сабатинівка-Ноа, додаючи до них придунайську культуру Кослоджені. Але, крім тісних економічних та культурних зв'язків представників цих племен, у спорідненості рис їх культур мають значення і генетичні загальні основи в культурах Монтеору та культури багатоваликової кераміки, між якими існували тісні зв'язки.

Серед керамічних виробів сабатинівського типу зрідка зустрічаються предмети пластики — фігурки тварин, а також невеликі глиняні "хлібці" різної форми. Дослідники культів хліборобських племен Південно-Східної і Центральної Європи пов'язують їх зі святами, приуроченими до посіву та збирання врожаю.

Дослідження пам'яток сабатинівської та білозерської культур у межах розвитку зрубної спільності археологами та лінгвістами приводило до висновку про належність останніх до іранського етносу. Але вивчення зв'язків племен цих культур з населенням Прикарпаття, Подунав'я (культури Ноа, Кослоджені), Ахейською Грецією і Троєю засвідчили етнічну спорід­неність їх представників з протофракійськими етносами. Аналіз всього археологічного комплексу білозерської культури свідчить про її безумовний генетичний зв'язок з пам'ятками сабатинівської культури Північного Причорномор'я. Останнє надає археологам логічну можливість встанов­лення більш давнього розвитку кіммерійського етносу на теренах Південної України.

Думки деяких вчених про близькість фракійців і кіммерійців (Ф. Г Міщенко, К. Кречмер, В. Д. Блаватський. М. І. Ростовцев, Ф. Гончар), певною мірою, підтверджуються зв'язками сабатинівської і ноїчної культур, білозерської і ранньофракійських культур Нижнього Подунав'я та Молдови. Пам'ятки мар'янівської і бондарихинської культур. У той час, коли на Правобережжі України розвивались тшинецько-комарівська і білогрудів-ська культури, а в степах Східної Європи мешкали племена катакомбної і зрубної культур, значна частина Лісостепу України і Лівобережного Полісся І була зайнята населенням, що залишило пам'ятки мар'янівської і бондари-¹ хинської культур. Назви їх походять від поселень біля с. Мар'янівка на Сей-і мі (розкопки М. Я. Рудинського в 1930 р.) та в урочищі Бондариха побли­зу м. Ізюм на Сіверському Дінці (розкопки Д. Я. Телегіна, В. А. Іллінської в 1951 і 1953 рр.). Пізніше цікаві поселення цих культур були досліджені поблизу сіл Малі Будки Сумської області на Сулі, Студенок на Сіверському Дінці, Хухра та Ницаха у верхів'ях Ворскли. Таким чином, територія поши­рення поселень мар'янівської і бондарихинської культур охоплює долиниДесни, Сейму, Сули, Ворскли, Сіверського Дінця й Осколу. їх західним кордоном є Дніпро, східний проходить у межах Росії.

Мар'янівська культура датується XVIII—XII ст. до н.е., хронологічно стикується і еволюційно переростає в бондарихинську, яка тривала протягом ХП-УШ ст. до н.е. У більшості вчених не викликає сумніву той факт, що мар'янівська і бондарихинська культури генетично пов'язані між собою, інколи їх вважають однією мар'янівсько-бондарихинською культурою. Основним фактом, що доводить такий зв'язок, є спорідненість кераміки. У цьому плані інтерес становлять поселення Малі Будки, Студенок V, де знайдено типово мар'янівський посуд і кераміку, характерну для бондари-хинської культури, оскільки це свідчить про те, що життя тут тривало без перерви протягом усього бронзового віку і жили на цих поселеннях племена близьких між собою мар'янівської і бондарихинської культур, остання з яких послідовно змінила першу. Що ж до питання про походження мар'янівської культури, то більшість вчених відзначають типологічну близькість між нею та неолітичною культурою ямково-гребінцевої кераміки за крем 'яними ви-) робами та за формою, орнаментом і технологією виготовлення глиняного посуду. Територія поширення обох культур на Україні в основному та сама.

Племена мар'янівської і бондарихинської культур вели досить осілий спосіб життя. На всіх розкопаних поселеннях виявлено рештки жител напівземлянкового. типу. Вони були прямокутні за формою, в центрі — відкрите, обкладене каменем, вогнище. Житло, розкопане на поселенні Студенок, мало два виходи—"літній" і "зимовий". Останній мав вигляд довгого напівпідзємного коридора.

Населення, в основному, займалося розведенням великої і дрібної ро­гатої худоби, свиней та землеробством.

Знаряддя праці досліджуваних культур виготовлялися часто з кременю і кварциту. Вони ще досить примітивні: зернотерки, прості клиноподібні;' сокири, скребки, ножі; виявлено також крем'яні вкладиші серпів і вістря. стріл з двобічною оббивкою. На більш пізніх етапах культур з'являються бронзові речі — кинджали, шила. В житлах Студенка і Боьщарихи знайдено матриці для відливання сокир-кельтів. Знахідки на найпізніших поселеннях,. бондарихинської культури перших залізних речей — шил, ножів — свід­чать про те, що ці пам'ятки доживають до початку залізного віку.

Кераміка своєрідна, відмінна від посуду сусідніх синхронних культур. Представлена, е основному, горщиками з широковідкритим горлом і неве­ликим плоским дном. Орнамент, що складається з ямок різної форми, відбитків гребінцевого штампа чи відрізків так званого перевитого шнура ("гусеничка"), покриває, зазвичай, всю поверхню посуду. На мар'янівському

Рис. 44. Матеріали бондарихинської культури:

1,2 — глиняний посуд; 3 — шило,- 4 — ніж; 5 — крем 'який серп.

посуді візерунок більш густий, ямки, звичайно, круглі, частіше зустрічаються гусеничний і гребінцевий штампи. На бондарихинських горщиках орнамент дуже розріджений, інколи він нанесений лише під вінцями, на зрізах яких часто Є насічки. Для бондарихинського посуду характерний також оригінальний тип візерунка у вигляді наколотих трикутників, а також валиковий елемент орна­менту. Як і в зрубній культурі, зустрічається посуд із загадковими знаками. Один такий горщечок з "піктограмою" знайдено, наприклад, у житлі на поселенні Бондариха. Його поверхня покрита прокресленими фігурами і знаками у вигляді хрестиків, наколотих трикутників тощо. Горнятко висотою всього кілька сантиметрів, безперечно, мало якесь культове призначення.

Нам 'ятки мар 'янівської культури виявлено лише на більш північних тери­торіях (Десна, Сейм), а бондарихинські поселення зустрічаються і в південних районах Лісостепу, що свідчить про поступове розселення протягом віків носіїв цих культур у південному напрямку.