Скотарські культури степової зони та Криму

На Середньому і Нижньому Подніпров'ї, степовому Лівобе­режжі, у Причорномор'ї і Криму в мідному віці розвивалися три основні скотарські культури — середньостогівська, ямна та кемі-обинська. Остан­ня включає два варіанти — власне кемі-обинську у Криму та нижньо-михайлівську у Подніпров'ї і Північному Причорномор'ї. Середньостогівська культура, що була більш ранньою, і ямна, яка слідувала за нею, генетичне споріднені між собою. Кемі-обинська культура розвивалася, значною мірою, паралельно із середньостогівською та ямною.

Крім цих культур, на півдні України недавно виділено групу поховань так званого новоданилівського типу з великою кількістю мідних речей та групу підкурганних поховань постмаріупольського типу. Ґрунтовне вивчен­ня пам'яток цих груп розпочалося порівняно недавно.

Середньостогівська культурабула поширена в лісостеповій і степовій частині межиріччя Дніпра і Дону. Окремі місцезнаходження цієї культури виявлено на захід від Дніпра, зокрема в межах Кіровоградської області. Назву культурі дало розкопане А. В. Добровольським поселення в урочищі Середній Стіг (нині на території м. Запоріжжя). Всього тепер відомо близь­ко 100 пунктів цієї культури — поселень, могильників, поховань чи

Рис. 27. Старожитпноспгісередньостогівськоїкультури: /-5, 7 — кремінь; б, 10 — глина; 8, 9 — кістка.

окремих знахідок. Найповніше досліджено поселення і могильник у с. Дереївка поблизу Кременчука на Дніпрі, поселення і могильник Олексан­дрія на Осколі (розкопки Д. Я. Телегіна), поселення Костянтинівка на Ниж­ньому Дону (розкопки В. Я. Кіяшко) та ін.

Для вивчення абсолютного віку поселення і могильника біля с. Дереївка одержано 10 радіокарбонних дат у Київській, Каліфорнійській та Оксфорд­ській лабораторіях. Переважна їх більшість припадає на другу половину IV тис. до н.е. Вік середньостогівської культури також визначається на підставі синхронізації різних періодів її з пам'ятками Трипілля, Майкопа і датується серединою IV — другою чвертю III тисячоліття до н.е., тобто існувала вона близько 700-800 років. За характером орнаментації на посуді в її розвитку виділяють два основні етапи — дошнуровий і шнуровий, або дереївський.

Про склад і характер матеріальної культури найповніше уявлення дає поселення Дереївка. Тут на площі 2000 м² розкрито невеликий "дворик", оточений трьома трохи заглибленими в землю житлами прямокутної форми. Багаття в житлах горіло у невеликих ямках, часто обкладених камінням. Виявлено багато господарських ям, культові поховання собаки, а також че­репа коня в супроводі двох собак. На "дворику" поблизу одного з жител виділяються місця "гончара" і "точильника", де формували глиняний посуд та виготовляли за допомогою шліфування кістяні знаряддя. На поселенні зібрано більше 10 тис. знахідок. Це, перш за все, кераміка, знаряддя праці, прикраси. Пластика представлена жіночими статуетками і фігурками тварин. Кераміка (горщики, глечики) середньостогівської культури майже ви­ключно гостродонна, лише невелика частина мисок мають плоске дно. Вінця, як правило, досить високі, інколи трохи "роздуті". У глиняне тісто додавали велику кількість товчених черепашок. Орнамент, що покривав лише верхню частину посуду, у дошнуровий період наносили гребінцевим штампом, пізніше з'явився гусеничний орнамент. За деріївського періоду посуд прикрашали за допомогою скобкоподібних штампів чи відбитками шнура. Середньостогівська культура була першою на Україні, в якій виникає шнуровий орнамент, що потім відіграв велику роль у культурах мідного і бронзового віків Європи.

Серед знарядь праці середньостогівської культури багато крем'яних ножів, скребків, вістер дротиків і стріл, кам'яних зернотерок, мотик, лощил, рибальських гачків з рогу і кістки. З рогу оленя виготовлялися бойові молоти та псалії (деталь кінської вуздечки). Металевих речей ще дуже мало.

Основним заняттям середньостогівських племен було скотарство, голов­ним чином, розведення коней — серед фауністичних решток їхні кістки становлять інколи до 60-80 %. Середньостогівські племена були одними з перших у Європі, які почали використовувати коня для верхової їзди. Зай­малися вони також мисливством, рибальством, землеробством, про що свідчать знахідки відповідних знарядь праці і кісток тварин. Проте ці види занять відігравали другорядну роль.

Могильники середньостогівської культури, зазвичай, невеликих роз­мірів, ґрунтові, плоскі, хоча поява перших невеликих насипів над похо­ваннями цього часу не виключається. Поховання окремі, рідко —парні. Поховані лежали на спині, з підігнутими в колінах ногами. На багатьох скелетах виявлено порошок червоної вохри, супровідний інвентар — посуд, знаряддя праці.

Ямна культуравиділена В. О. Городцовим після розкопок курганів у басейні Сіверського Дінця, поблизу м. Ізюм та на річці Бахмут. Названа так за типом поховань у простих ґрунтових ямах. Історію і культуру ямних племен вивчають, в основному, за матеріалами поховань, яких лише в межах України досліджено понад 1000. Здебільшого це поховання під курганами, на Дніпрі розкопано і кілька безкурганних могильників.

Пам'ятки ямної культури поширені у степових районах від Заволжя до пониззя Дунаю. На цій величезній території виділяється кілька місцевих локальних варіантів культури, що різняться, передусім, особливостями ке­раміки.

Для визначення віку культури одержано близько 150 радіокарбонних дат, на підставі яких її пам'ятки відносять до ХХУЇЇ-ХІХ ст. до н.е. У розвитку культури виділяється два етапи — ранній, що тривав одне-два століття, і пізній. Найпізніші пам'ятки ямної культури відносять до бронзового віку.

Племена ямної культури, як і всі степовики періоду міді-бронзи, зай­малися переважно скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз. Роль коня в господарстві ямних племен була не завжди однакова: помітно більша на ранньому етапі і менша у пізньоямний час. Скотарі ямної культури вели, очевидно, досить рухливий спосіб життя, пересуваючись за своїми стадами. Все домашнє начиння вони перевозили на гарбах, запряжених биками. Про це свідчать знахідки решток таких гарб (Сторожова Могила) та їх зображень (Кам'яна Могила)/Під час роз­копок у Подніпров'ї в могилах ямної культури вдалося виявити також решт­ки ярма, ручок від батогів-нагайок та інші речі, пов'язані з запряганням биків. У ямному похованні кургану Курбан-Байрам у Криму разом з рештка­ми возика знайдено залишки саней-волокуші.

На просторах степового півдня Східної Європи лише як острівці іс­нували окремі поселення ямних племен, що інколи були досить великими і довготривалими. Відкриття і дослідження поселень дали матеріали для всебічної характеристики культури. Одне з таких поселень розкопане О. Ф. Лагодовською в 1951-1955рр. поблизу с. Михайлівка на Херсонщи­ні. Воно розмістилося на трьох горбах вздовж берега р. Підпільної (рукав Дніпра) і займало площу близько 1500 м². Розкопками встановлено три різночасові культурні горизонти. Спочатку, ще за доямного часу, тут існу­вало невелике ("нижньомихайлівське") поселення. Потім виникають два

Рис. 28. Матеріали з пам 'яток ямної культури:

1 — глина; 2 — камінь; 3, 5-8 — мідь; 4, 9, 10 — кістка; 11 — срібло.

культурні шари ямних племен: раннього і пізнього етапів. Саме стратигра­фія Михайлівського поселення і була основним критерієм для виділення в розвитку ямної культури двох зазначених вище етапів.

На пізньому етапі існування Михайлівське поселення вже було обнесене кам'яною стіною, висота якої сягала понад 2 м. На площі поселення розко­пано рештки численних жител, побудованих на кам'яній основі, виявлено сліди вогнищ, господарських ям та зібрано велику кількість знахідок. По­близу поселення виявлено ґрунтовий безкурганний могильник того ж часу.

Кераміка ямної культури досить примітивна і в цілому одноманітна. Серед форм домінує округлобокий гостродонний горщик з високими (на ранньому етапі) або низькими (в пізньоямний час) вінцями. Орнаментація скупа. Візерунок розміщений, зазвичай, у верхній частині горщика. Найчасті­ше це ряди відбитків шнура чи гребінцевого штампа. Зустрічаються за­штриховані трикутні фігури. Інколи невеликі горщечки мають петельчасту ручку. На поверхні посуду досить помітні сліди згладжування рідкозубим гребінцем. Крім горщиків, трапляються також невеликі мисочки, інколи на ніжці.

Серед знарядь праці і предметів озброєння ямної культури мідні речі зустрічаються набагато частіше, ніж у середньостогівській. Тут виявлено плоскі мідні сокири, вістря стріл і списів, шила, швайки, ножі тощо. Багато цих виробів виготовлялося також і з кременю. У цей час набувають значного поширення бойові сокири-молоти з каменю. В Надпоріжжі в урочищі Скеля поблизу Дніпропетровська виявлено майстерню, де виготовляли ці вироби. Крім напівзакінчених сокир тут зібрано також кілька десятків так званих вивертків, що виникають при свердленні отвору в сокирах порожнистим свердлом.

З появою в степах Східної Європи ямних племен поширюється курган­ний обряд поховання. Кургани раннього періоду мали невеликі розміри, У пізньоямний час виникають насипи висотою 10 і більше метрів. У біль­шості випадків можна простежити різночасове досипання насипу у зв'язку з окремими похованнями. Кургани містять інколи до 20 і більше ямних могил. Пізніше в цих курганах часто влаштовували могили інші племена.

Покійників ямної культури клали на дно ями здебільшого прямокутної форми зазвичай у скорченому положенні на спині, часто посипали порош­ком червоної вохри; біля них інколи ставили горщик, очевидно, з водою, залишали їжу і знаряддя праці та озброєння — списи, бойові сокири-молоти тощо. Поряд з похованими часто знаходять кістяне намисто, що складається здебільшого з трьох типів прикрас: кістяних трубочок з гвинто­вою нарізкою, молоточкоподібних шпильок з того ж матеріалу і просвердлених зубів хижака (собаки, вовка). Такий набір прикрас є характерною рисою культури ямних племен. У кількох випадках на території України і Калмикії вдалося простежити глиняні маски (?) на лицевій частині черепа померлих.

За антропологічними ознаками носії ямної культури, як і середньосто-гівської, були далекими нащадками племен пізніх кроманьйонців. Тут, проте, виділяється також група більш низькорослих, вузьколицих осіб, що за рядом ознак тяжіють до середземноморського типу. Особливо велику кількість таких представників виявлено в курганах межиріччя Дунаю та Дністра, а також у Нижньодунайському регіоні. Особливості антропологічного складу та керамічного інвентаря у похованнях, генетичне пов'язаних з пізньо-трипільськими похованнями усатівського типу, культури Фолтешті та культур бронзової доби Нижнього Подунав'я (Коцофені, Езеро, культур шнурової кераміки Прикарпаття) послугували для виділення окремої Буджацької культури другої половини III тис. до н. е.

Племена ямної культури відіграли помітну роль в історії населення Схід­ної Європи у другій половині III — на початку II тисячоліття до н.е. Вони, потіснивши пізньотрипільські і кемі-обинські племена, проникли далеко на захід від Дніпра, аж до Прикарпаття і на Балкани, та на південь — у Крим, про що свідчить поява тут "степових поховань з вохрою". У носіїв ямної культури існували тісні контакти з населенням Північного Кавказу і лісо­степових районів Східної Європи.

Історична доля ямних племен остаточно не з'ясована. На початку П тисячо­ліття до н.е. ямну культуру на значній території змінює катакомбна, що, здається, генетично з нею не була пов'язана. Вважають, що у Поволжі на базі ямної культури розвинулася полтавкинська культура.

Кемі-обинська культура.Серед культур мідного віку України кемі-обинська культура виділяється рядом характерних особливостей. Племена цієї культури досягай виняткових успіхів в обробці каменю, їм належать перші на території України зразки монументальної кам'яної скульптури, у них склався своєрідний обряд поховання в скринях, часто розписаних фарба­ми. Кемі-обинська кераміка досить помітно виділяється серед глиняних виробів інших синхронних культур.

Дані стратиграфії поховань під курганами і нашарувань на поселеннях свідчать про те, що кемі-обинська культура розвивалася паралельно з ям­ною, але на ранніх своїх етапах вона передувала їй, а на пізніх — пережила її. Вона склалася у першій половині III тисячоліття до н.е. Пізню, верхню, дату цієї культури доводять до середини П тисячоліття до н.е. Ці пізні пам'ятки кемі-обинської культури належать уже до віку бронзи.

Рис. 29. Матеріали з пам 'яток кемі-обинської культури: І, 2, 4 — глина; 5, 6 — мідь; 3,8 — бронза; 7 — кремінь.

Культура виділена А. О. Щецинським. Свою назву вона отримала за кур­ганом Кемі-Оба, розкопаним у 1957 р. поблизу м. Білогорськ у Криму. До цієї культури в Криму належать також поселення Дружне, Холодна Бал­ка, Сімферопольське, поховання Казанки, Скала, Мамай та ін: Пам'ятки, близькі за характером до кемі-обинських, виявлено і в Північному При­чорномор'ї, зокрема в басейні рік Інгул, Інгулець та пониззі Дніпра, де їх називають нижньомихайлівськими, оскільки культурний шар цього типу у Подніпров'ї вперше був розкопаний у нижньому шарі згадуваного вище Михайлівського поселення (О. Г. Шапошникова, Д. Я. Телегін). У цьому шарі досліджено чотири напівземлянкових житла, одне з яких загинуло від пожежі. Житла мали підпрямокутну форму з глинобитним чи кам'яним відкритим вогнищем у центрі і двосхилу покрівлю, виготовлену зі снопів очерету. У житлах і поблизу них зібрано значну кількість кераміки, фау­ністичних решток, кістяних, рогових і кам'яних виробів.

Важливим джерелом для вивчення кемі-обинської культури є курганні поховання, яких уже виявлено кілька сотень. Під насипами курганів часто зустрічаються кам'яна обкладка — панцир, а також кромлехи. Переважапоховання в скринях — кам'яних або дерев'яних. Кам'яні скрині споруджені, зазвичай, із кількох великих плит, підігнаних одна до одної на кутах спеціальними пазами. Зверху скрині перекриваються такою самою плитою, щілини між плитами замазані глиною, найчастіше зеленого кольо­ру. З середини стінки часто мають візерунок у вигляді сосонок, драбинок, трикутників, ромбів тощо, виконаних червоною вохрою. Рідше зустріча­ються заглиблений орнамент, антропоморфні або зооморфні зображення.

Поховання окремі або парні. Покійників клали у скорченому положенні на спині чи на боці головою на схід або північний схід. Поховальний інвентар досить багатий—посуд, кістяні, кам 'яні або металеві речі.

Кераміка кемі-обинської культури темного чи зовсім чорного кольору, виготовлена з додаванням товчених черепашок або вапняку, з зовнішнього боку часто досить старанно вилощена. Горщики і амфори опуклобокі з плос­ким або заокругленим дном. Характерною ознакою цієї кераміки є відсут­ність будь-якого орнаменту. Якщо візерунок і зустрічається, то він скла­дається лише з кількох рядків насічок або відбитків шнура.

Серед кам'яних і крем'яних виробів Кемі-Оби виділяються вістря спи­сів і стріл, підтрикутної форми ножі-серпи, бойові сокири-молоти. Останні досить досконалої техніки виготовлення, інколи з рельєфним орнаментом. Металеві знаряддя більш численні і різноманітні, ніж у сусідніх племен, зокрема ямних. Тут уже зустрічаються провушні сокири, тесла, своєрідні вироби у вигляді двозубої вилки, вістря стріл, браслети тощо.

Важливою рисою кемі-обинської культури є висічені з каменю антропо­морфні стели різних розмірів, у тому числі інколи на повний зріст людини. У межах України їх виявлено близько 300. Більшість стел має примітивний вигляд, без деталізації частин тіла і зображень на їх поверхні. Проте зустрі­чаються і досить досконалі зразки передачі рис обличчя, частин тіла і чи­сленних зображень на поверхні. Такі стели виявлено, зокрема, біля сіл Керносівка в долині р. Орель, Наталівка на Дніпропетровщині, Олександрія Кіровоградської області, Казанки, Верхоріччя в Криму тощо. За поставою голови, положенням рук, характером зображень на поверхні стели розріз­няють два їх типи. В одному випадку це зображення гордої постаті вождя, воєначальника, повелителя; в іншому—перед нами постава людини в позі змирення, поклоніння. Можливо, у стелах цього типу втілювався образ служителя культу—шамана, чаклуна тощо. Вважають, що стели виготовля­лися для спеціальних святилищ. Частина стел потім потрапила в кургани поховань ямної культури, де нерідко їх використовували як простий камінь.

З кемі-обинською культурою пов'язують дві унікальні знахідки із зображеннями сю­жетних сцен. Це плита з Єні-Бахчі-Єлі поблизу Сімферополя і наскельний розпис під навісом Таш-Аїр біля Бахчисарая. На плиті з Єні-Бахчі-Єлі вирізьблено людські постаті, сокиро- чи ралоподібні фігури та ін. Ці зображення витлумачують як боротьбу добра і зла або як сцену, пов'язану з культом врожайності й землеробства.

Наскельний розпис Таш-Аїра виконаний бурою фарбою. Складається з численних зо­бражень людських постатей, тварин, дерев, загородок, загадкових знаків. Зміст цього малюнка не розшифровано. Основним заняттям кемі-обинців було скотарство. У нижньому шарі Михайлівки серед фауністичних решток виявлено 95 % кісток свійських тварин, переважно овець і кіз. У цьому кемі-обинська культура близь­ка до культур Північного Кавказу, зокрема майкопської.

Рис. 30. Кам 'яні антропо­морфні стели:

1 — с. Казанки в Криму; 2 — Наталівка в Подніпров І.

Кемі-обинська культура справила помітний вплив на формування ямної й усатівської культур, з якими певний час розвивалася паралельно. Від ке-мі-обинських племен звичай поховань у кам'яних скринях проник до ямної культури; носії останньої з часом почали запозичувати від кемі-обинців і техніку виготовлення стел. У другій половині III тисячоліття до н.е. кемі-обинці, очевидно, були витиснуті з Північного Причорномор'я пізньоямни-ми племенами.

Отже, епоха міді стала новим кроком у розвитку економіки, культури та соціальних відносин населення України в ІУ-ІП тисячоліттях до н.е. Лю­дині почав слугувати перший метал — мідь.

У мідному віці стабілізується племінна організація, виділяються більш-менш постійні ареали окремих культурних і етнічних груп населення, за­початковується процес виникнення сучасних лінгвістичних сімей, у тому числі індоєвропейської, фіно-угорської та ін.