Землеробські культури Правобережжя та Подністров'я

Трипільська культура (ІУ-ІІІ тисячоліття до н.е.).У зв'яз­ку з активним розвитком радіовуглецевого аналізу у визначенні хронології пам 'яток трипільської культури останнім часом дослідники поглиблюють появу перших трипільських поселень до V і навіть VI тис. до н. е. (Є. М. Черних, М. Ю. Відейко). Це — одна з найбільш вивчених і яскраво виражених культур розписної кераміки в Європі. Вона займала все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття України, а на пізньому етапі поширилася на Волинь і Степ, до Одеси включно. Відкрита культура наприкінці XIX — на початку XX ст. київським археологом В. В. Хвойкою, що провів перші розкопки поселень біля Трипілля на Київщині. У подальшому важливий внесок у вивчення трипілля зробили Т. С. Пассек, С. М. Бібіков, Ю. М. Захарук, К. К. Чер-ниш, Т. Г. Мовша, В. І. Маркевич, М. М. Шмаглій, В. Г. Збенович, В. О. Круц, О. В. Цвек, М. Ю. Відейко та ін. Пам'ятки трипільської куль­тури відомі і в Молдові. На території Румунії трипільській культурі відпо­відають пам'ятки типу Кукутені.

У межах України виявлено понад 2000 трипільських поселень, значну частину з яких розкопано. У розвитку культури виділяють три періоди: ранній (А) — поселення Лука-Врублівецька, Гринівка, Бернашівка; середній (В) — Володимирівка на Синюсі, Коломийщина поблизу Києва та ін.; пізній (С) — Жванець, Козаровичі, Усатове (тепер територія м. Одеси),

Карта 5. Пам'ятки енеоліту України (IV— початок ПІ тис. до н.е.).

І— трипільська культура; II— культура Гумельниця; III — полгарська культура; IV—лендельська культура; V— середньостогівська культура.

І — Малі Гаєвці; 2 — Берегове; 3 — Заставне; 4 —Дрисине; 5 — Амбуків; б — Зимно; 7 — Голишів; 8 —- Звенигород; 9 — Костянець; 10 — Листвин; 11 — Гоща; 12 — Вул-канешти; 13 — Болград; 14— Утконосівка; 15 — Рені; 16 — Озерне; 17 —Городниця; 18

— Заліщики; 19 — Більче-Золоте; 20—Жванець; 21 —Лука-Врублівеька; 22—Листвин; 23 — Коржівка; 24 — Бернашівка; 25—Кліщів; 26—Ворошилівка; 27— Сабатинівка; 28

— Чапаївка; 29 — Трипілля; ЗО — Верем'я; 31 — Софіївка; 32 — Веселий Кут; 33 — Тальянки; 34 — Майданецьке; 35 —Доброводи; 36— Усатове; 37— Олександрівка; 38 — Солончени; 39—Вихватинці; 40 — Карбуна; 41 —Липкани; 42 —Деріївка; 43 — Стрьіьча Скеля; 44 — Ігрень; 45 — Середній Стіг; 46 — Хортиця; 47 — Олександрія.

Городськ на Волині, Софіївка на Київському Подніпров'ї та ін. Деякі дослідники пізньотрипільські пам'ятки, що помітно відрізняються від більш ранніх, відносять до окремих культур — усатівської, городської, софіївської.

Для визначення абсолютного віку трипільських поселень одержано кілька десятків радіокарбонних та археомагнітних дат.

Культура раннього та середнього етапів Трипілля характеризується до­сить високим рівнем житлобудування. Вони споруджувалися з глини (до­лівка теж була глиняна), мали прямокутну форму, розмір — 30-50 м². По­крівля двосхила. Помешкання, зазвичай, ділилося на кілька частин, у кожній з яких були піч, жертовник, стояв посуд. Забудова поселень здійснювалася по колу, в центрі — загін для худоби (Володимирівка). Таке саме плану­вання поселень зберігається і на початку пізнього Трипілля.

У Майданецькому поселенні на Уманщині, наприклад, у розміщенні жител налічується 10 концентричних кіл, поділених радіальними вулицями. Тут на площі 300-400 га зафіксовано близько 1500 жител. Такі ж поселення-гіганти, які умовно називають "протомістами", досліджено також поблизу сіл

Доброводи і Тальянки.

Про способи житлобудування, зовнішній вигляд жител і планування поселень вчені дізнаються не лише з розкопок, а й у результаті вивчених так званих модельок жител, виліплених з глини і випалених на вогні. Найкращі зразки таких модельок відомі з сіл Полудня, Володимирівка, Розсохуватка на Черкащині. Останні свідчать про те, що у трипільців були і "двоповерхові" будівлі з житловою частиною і підпіллям. Крім наземних жител, розміри і форма яких добре впізнаються під час розкопок за завалами обпаленої глини (так звані площадки), будували і напівземлянкові, заглиблені у ґрунт житла.

Основним заняттям було землеробство. Трипільці вирощували кілька сортів пшениці, ячменю, просо. Займалися також і скотарством, тримали

Рис. 19. Реконструкція житла трипільської культури з поселення Ленківці (Чернівецька область).

биків, свиней, овець, кіз; коней було мало. Землю обробляли, зазвичай, рого­вими мотиками. Злаки жали серпом. Кістяний серп з крем'яними вкладишами був досить продуктивним знаряддям землероба: працюючи таким серпом, один чоловік з одноденного ужинку міг одержати 10 кг зерна. На місцях поселень виявлено багато зернотерок, на яких зерно переробляли в муку і крупу.

Трипільці розумілися і на обробці металу. Мідь кували, але могли вже й плавити. Знали витяжку, рубання і пробивання отворів у металевих виробах. У відомому Карбунському скарбі (Молдова) виявлено понад 400 металевих виробів. Це прикраси, амулети, серед яких були й антропоморфні, та знаряддя праці. До скарбу входила також мідна провушна сокира. Невеликий, але досить цікавий скарб мідних речей у трипільському розписному горщику знайдено в с. Городниця Івано-Франківської області. До його складу входили: провушна сокира-тесло, клиноподібна сокира, кинджал, уламки діадеми і кілька десятків намистин.

Спектральний аналіз ранньотрипільських мідних виробів показав, що всі вони виготовлені з чистої міді. Мідь до трипільців надходила з Балкан і Нижнього Подунав'я.

У трипільців було досить розвинене прядіння і ткацтво, про що свідчать знахідки глиняних прясел до веретен і тягарців від примітивного ткацького верстата. Іноді на днищах трипільських керамічних виробів трапляються відбитки тканин двох способів ткання — полотняного і репсового. На поселенні Поливанів Яр Чернівецької області знайдено навіть клубочок обвуглених ниток.

Кераміка трипільської культури поділяється на дві великі групи: кухонну і столову. Перша, більш проста за формами, виготовлялася з глини, до якої домішували шамот (товчені черепки) або подрібнені черепашки. Орнамент скупий, складається з окремих наліпів, "перлин" та пальцевих защипів по шийці посуду.

Столовий посуд був досить досконалий, виготовлявся з добре відмуленої глини, був дуже добре випалений. Черепок здебільшого червоний і міцний. Форм столового посуду багато — горщики, миски, глечики, покришки, так звані біноклеподібні форми та ін.

Орнамент багатий, переважно спірально-меандровий. На ранніх етапах культури він прокреслений, а пізніше — нанесений розписом чорною, бу­рою, рідше білою фарбами. На середньому етапі культури більше пошире­ний поліхромний орнамент, на етапі пізнього Трипілля — монохромний. Серед орнаментальних схем на посуді зустрічаються зображення людей і тварин (Ржищів, Гребені у Київському Подніпров'ї, Круті Броди і Жванець на Хмельниччині тощо). Вважають, що спіраль на трипільській кераміці є стилізованим зображенням змії. Інколи на ранньотрипільському посуді (Бернашівка) зображення змії в орнаменті впізнається досить чітко.

Серед керамічних виробів важливе місце у трипільців посідає пластика. Тут виявлено велику кількість жіночих (рідше — чоловічих) статуеток, фігурок тварин — бика, свині (Пеніжкове Черкаської області). Статуетки людини часто стилізовані (Усатове, Троянів на Житомирщині), але є і досить реалістичні (Володимирівка, Верем'я на Київщині). Статуетки і фігурки, як часто і орнамент на кераміці, мали, очевидно, релігійне значення, пов'язане з культом плодючості, матері-прародительки тощо. На зв'язок трипільських статуеток з культом плодючості і врожайності вказує наявність у глині, з якої їх виготовлено, домішок зерен злаків або крупно змеленого борошна (Лука-Врублівецька). У с. Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї.

Пізньотрипільські пам'ятки.На пізньому етапі у житті трипільських племен важливішу роль починає відігравати скотарство, спрощується домо­будування, зменшується кількість розписної кераміки, пластика стає більш стилізованою, її дуже мало. У цей час у трипільській культурі виділилися локальні групи пам'яток: на Волині — пам'ятки городського типу, у При­чорномор'ї—усатівського, у Подністров'ї—касперівського, у Київському Подніпров'ї — лукашівського, софіївського та інших типів.

У с. Городське (Житомирщина) розкопано поселення з житлами напів-землянкового характеру. Кераміка орнаментована шнуровим візерунком.

Рис. 20. Зразки орнаменту на посуді трипільської культури.

Жіночі статуетки мають стилізований вигляд. Серед знахідок виявлено також крем'яні сокири і ножі, багато прясел, у тому числі орнаментованих.

В Усатовому (нині територія Одеси) досліджено пізньотрипільські кур­гани, ґрунтові могильники і поселення. Обряд поховання в курганах і ґрунтових могилах — скорчене на боці трупопокладення. У деяких по­хованнях виявлено багатий інвентар, у тому числі мідні кинджали, при­краси з міді і срібла, розписний посуд. Основним заняттям усатівського

Рис. 21. Глиняна пластика трипільської культури.

І, 2, 3, 6 — антропоморфні статуетки; 4, 5, 7, 8 — зооморфні скульптурні зображення.

населення, як і городського, було скотарство. Пластика своєрідна — на прямокутному постаменті формувалась у вигляді стовпчика видовжена шия і голова людини. Кераміка розписна або прикрашена відбитками шнура. На поселенні Маяки усатівського типу досліджено укріплення.

У Софіївці на Дніпрі (південніше Києва) розкопано великий могильник, де в глиняних урнах або в неглибоких ямках, викопаних у піску, було знайдено обпалені кістки, що свідчить про існування обряду трупоспалення. Досліджено близько 150 поховань, де поряд з останками виявлено глиняний посуд, бойові шліфовані сокири-молоти, мідні кинджали, вістря стріл, крем'яні ножі, прикраси тощо. Софіївська кераміка виготовлялася з глини зі значною домішкою товчених черепашок, вона бідно орнаментована, розпис тут майже зовсім відсутній. Могильники, подібні до Софіївського, розкопано на хуторі Червоному (нині територія Києва) та біля с. Чернин на Дніпрі (північніше Києва). Відомо також кілька поселень софіївського типу, одне з них — ус. Козаровичі — було укріплене оборонним ровом і валом.

Могильники трипільської культури вивчені слабо, тому слід згадати два могильники цієї культури — Вихватинський у Молдові і Чапаївський по­близу Києва. У Вихватинському могильнику виявлено понад 30 поховань зі скорченим на боці трупопокладенням і велику кількість посуду, статуе­ток, знарядь праці, прикрас тощо. Основним обрядом поховання в Чапаївсь-кому могильнику було випростане на спині трупопокладення.

Антропологічне племена трипільської культури вивчені неоднаково на різних етапах їх розвитку. Для раннього та середнього етапів розвитку трипільської культури виявлено лише поодинокі поховання, а антропологіч­ний матеріал, здебільшого, належить до пізнього етапу. Пошуки могильників раннього та середнього етапів трипілля представляються одним з найпріо-ритетніших напрямків у вивченні антропології та поховального обряду цієї важливої культури енеоліту і вирішення на їх основі багатьох наукових проблем з її розвитку та історичної долі. Що ж до згаданих поховань, то, здається, тут ми маємо справу з представниками різних типів населення — середземноморським (Вихватинці) і потемками місцевих неолітичних племен пізньокроманьйонського типу (Чапаївка).

Культура Гумельниціодержала свою назву за розкопаним ще у 30-х роках XX ст. однойменним поселенням у Румунії, була поширена на Ниж­ньому Подунав'ї в Румунії, Болгарії і на півдні України. У межах Одеської області відомо близько 20 гумельницьких поселень, зокрема поблизу сіл Озерне, Болград, Утконосівка та ін. Досліджували цю культуру Т. С. Пас-сек, І. Т. Черняков, Л. В. Суботін, В. С. Бейлекчі та ін.

Район поширення пам'яток Гумельниці безпосередньо межує з трипіль­ськими. Склалася ця культура в Балкансько-Дунайському регіоні приблизно у той самий час, що і Трипілля (початок IV тисячоліття до н.е.), і тривала близько тисячі років (3800-2800 рр. до н.е.). Вважається, що носії культури Гумельниця переселилися на лівобережжя Дунаю у першій половині IV тис. до н.е. Тут формується один з варіантів культури Гумельниця — культура Болград — Алдень. Як на території Болгарії та Румунії, так і на лівобережжі Нижнього Дунаю ці племена зазнали впливу неолітичної нижньодунайської культури Хаманжії, про що свідчить і знахідка глиняної статуетки "Мислитель" на Вулканештському поселенні. В нижніх шарах деяких поселень культури Гумельниці цього регіону помітні виразні риси племен культури Хаманжії, слідами якої відбувалось освоєння цієї території.

За складом матеріальної культури Гумельниця загалом досить близька до Трипілля. Як і трипільській культурі, Гумельниці властиві наземні гли­нобитні напівземлянкові житла. Під поселення обиралися місця, зручні для захисту. Основними заняттями були землеробство та розведення свій­ських тварин. Можливо, землеробство тут було вже ральним: на території

Рис. 22. Матеріали культури Гумельниця.

одного з поселень у Румунії знайдено рештки рала. Кераміка високоякісна, складається зі столового і кухонного посуду. Перший інколи розписаний фарбами, але є багато лощеного і так званого канельованого (з рельєфною поверхнею) посуду. Саме ці типи орнаментації на кераміці, як і відмінності в характері пластики, дають підставу виділяти гумельницькі поселення в окрему культуру. Відрізняється культура Гумельниця від сусідніх синхрон­них культур і набором амулетів, виготовлених з глини та кістки. В одних з них вбачають стилізовані зображення людської постаті. Інші тлумачать як частину примітивного сонячного годинника, яким користувалося населення гумельницької культури, тощо.

З культурою Гумельниця в Болгарії пов'язують мідні копальні АЇ-Бунар.