Неолітичні культури України

Вивчення неолітичних пам'яток на території України розпо­чалося наприкінці XIX ст. Але основні групи стоянок, поселень і могиль­ників були досліджені між двома світовими війнами М. Я. Рудинським, М. О. Макаренком, Н. В. Добровольським та після Другої світової війни — І. Ф. Левицьким, В. М. Даниленком, К. К. Черниш, Д. Я. Телегіним, О. О. Формозовим, В. І. Непріною, О. М. Титовою та ін.

У межах України відомі ряд досить повно вивчених неолітичних куль­тур, що належать як до землеробсько-скотарської, так і до мисливсько-рибальської зон. Хронологічно їх поділяють так: ранньонеолітичні куль­тури (кінець VI — початок IV тисячоліття до н.е.) — буго-дністроьська, сурська, лінійно-стрічкової кераміки, Кріш-Старчево, тиська; середньо-неолітичні (IV тисячоліття до н.е.) і пізньонеолітичні культури (III тисячо­ліття до н.е.) — дніпро-донецька і ямково-гребінцевої кераміки.

Розглянемо основні риси найповніше досліджених неолітичних культур України.

Буго-дністровська культурабула поширена на території вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу. Датується другою половиною VI-V тисячоліттям до н.е. Для стоянки Сороки (Молдова) одержано ра-діовуглецеві дати: 4880 (±150) та 4545 (±100) років до н.е.

Всього відомо близько 60 стоянок та окремих місцезнаходжень. Головні з них розміщені на території Вінницької і Кіровоградської областей — Саврань, Самчинці, Сокільці та в Молдові — Сороки. На поселеннях до­сліджено наземні житла підпрямокутної форми стовпової конструкції.

Кераміка гостро- і плоскодонна з лінійно-меандровим орнаментом. На середньому етапі розвитку культури з'являється гребінцевий орнамент. Крем'яний інвентар мікролітичний, у тому числі зустрічаються трапецієпо­дібні вкладиші. У вжитку були також кістяні рибальські гачки, мотики з рогу оленя, кам'яні зернотерки тощо.

Буго-дністровська культура України і Молдови розвивалася під значним впливом культури Кріш-Старчево (Балкани), про що свідчать пам'ятки цієї культури (кераміка та інші вироби), знайдені на буго-дністровських поселеннях. Певний вплив на племена буго-дністровської культури, раннього етапу культур Гумельниці та Трипілля мала і нижньодунайська культура Хаманжія, пов'язана з широким колом культурних утворень Східного Середземномор'я. Знахідки з верхнього шару мезолітичної стоянки Мирне, в нижніх шарах поселень культури Гумельниці в Болграді, Вулканештах, імовірно, належать до періоду поширення культури Хаманжія на лівобереж­жі нижнього Дунаю.

Поховань буго-дністровської культури не виявлено, але, виходячи з матеріалів культури Кріш-Старчево, основним поховальним обрядом тут було скорчене на боці трупопокладення.

Культура лінійно-стрічкової кераміки,пам'ятки якої виявлено на те­риторії України, мала в Європі дуже значне поширення: від Рейну на заході до Дністра і Горині на сході. Вона вважається класичною неолітичною культурою Європи. Склалася ця культура десь у Подунав'ї, звідки проникла і в Україну. Датується другою половиною V тисячоліття до н.е. (одержано вже більше 100 радіовуглецевих дат).

На території України відомо більше ЗО стоянок і місцезнаходжень цієї культури, у тому числі: Незвисько, Горське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської області), Ольшаниця (на Горині).

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило всі основні види свійських

Рис. 10. Кераміка та знаряддя праці буго-дністровської культури: 1-3 — глина: 4-8 — кремінь; 9-11 — кістка.

тварин — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки і рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми — у вигляді башмачної ко­лодки, а також дрібні крем'яні інструменти — ножі, скребки та ін.

Кераміка досить досконала, кругле- і плоскодонна. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Сто­лова — тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

У Центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладення, кисті рук перед обличчям. Покійників часто посипали червоною вохрою.

На території України розкопано лише два поховання: Незвисько на Дні­стрі і Баїв у Рівненській області. При похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

Рис. 11. Матеріали культури лініпно-стрічкової кераміки: І, 2 — камінь; 3-5 — кремінь; 6-10 — глина.

За матеріалами поховань встановлено, що носії культури лінійно-стріч- з кової кераміки належали до середземноморського типу. Вони були невисокі | на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

Сурська, або сурсько-дніпровська,культура датується V — початком IV тисячоліття до н.е. Вона була поширена, головним чином, у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя тощо). Окремі місцезнаходження цієї культури відомі в Приазов'ї (Кам'яна Могила) та на р. Орель (Йоси-півка). Всього виявлено понад 20 стоянок із сурською керамікою, поховання невідомі. На найкраще досліджених поселеннях на островах Сурському і Шулаєвому розкопано напівземлянкові житла.

Основним заняттям населення було мисливство і рибальство, на місцях поселень виявлено кістки і свійських тварин — бика, свині.

Кераміка своєрідна, переважно гостродонна, з добре відмуленої глини, інколи з домішками черепашок, сіра, згладжена. Орнамент прокреслений або у вигляді ямок. Характерним для культури є і кам'яний посуд, інколи гостродонний або у вигляді корита, зрідка прикрашений врізним орнамен­том. В інших культурах України кам'яний посуд не зустрічається.

Рис. 12. Посуд і знаряддя праці сурської культури:

1. 2 — глина; 3,4, 7 — камінь; б, 13 — кремінь; 5, 8-12, 14 — кістка.

На стоянках виявлено велику кількість кістяних знарядь — кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та багато інших. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна з неолітичних культур України. Відомі кам'яні шліфовані тесла та дрібні крем'яні вироби.

Пам'ятки, до деякої міри споріднені з сурськими, відомі у Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні типи.

На початку IV тисячоліття до н.е. населення сурської культури в Над­поріжжі було витиснуте дніпро-донецькими племенами, що прийшли сюди з більш північних територій Подніпров'я.

Дніпро-донецька культураохоплювала все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять; датується другою половиною V — III тисячоліттям до н.е. На території України і Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і всі могильники розкопані. Найвідо-міші з них: Вовчок і Собачки в Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколу на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині — на Тетереві, Литвин у Білорусі. На поселеннях інколи вдається відзначити сліди наземних жител і відкритих вогнищ.

Рис. 13. Матеріали дніпро-донецької культури:

1. 2 — кераміка: 3-8 — знаряддя праці з кременю; 9-18— прикраси.

Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою кера­мікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостро-донні, плоскодонні. Рідко зустрічаються мисочки. У глину, з якої їх виго­товляли, часто домішували траву або пісок.

Дніпро-донецькі племена займалися, в основному, мисливством і рибаль­ством, але знали також і свійських тварин. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. В Надпоріжжі, на­приклад, серед виявлених на деяких стоянках кісток більше 80 % з них належить свійським тваринам (бик, свиня). Населенню були відомі і зачатки землеробства — на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен культурного ячменю.

Матеріальній культурі властиві крем'яні і кам'яні шліфовані сокири клиноподібної форми; ножі й скребки, вістря стріл і списів з кременю. Добре представлені мікроліти—трапеції, пластини зі скошеним кінцем тощо. Серед знахідок трапляються оригінальні вироби — так звані човники, призначення яких не з'ясовано.

Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники ма­ріупольського типу. Маріупольський могильник (розкопки М. О. Макаренка) являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком

Рис. 14. Колективний Вовнизький могильник дніпро-донецької культури.

червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді.

Пізніше були досліджені інші могильники цього типу: Микільський, Василівський II, два Вовнизькі, Ясинуватський, Вільнянський, Лисогір-ський — у Надпоріжжі, Деріївський І — поблизу Кременчука, Йосипівсь-кий і Госпітальний Горб — на Орелі тощо (розкопки М. Я. Рудинського, Д. Я. Телегіна, О. В. Бодянського, А. Д. Столяра, І. Ф. Ковальової). У Ми-кільському і Лисогірському могильниках виявлено типову для дніпро-до­нецької культури цього району гребінцево-накольчасту кераміку.

Антропологічний тип людей дніпро-донецької культури вивчений досить докладно. Це було високоросле, кремезне, широколице населення так званого пізньокроманьйонського типу. Територіальне дніпро-донецькі пам'ятки поділяються на кілька варіантів: азово-надпорізький, донецьколівобережний, черкаський, києво-волинський і рогачівський. Дехто з до­слідників, наприклад О. М. Титова, розглядає ці варіанти як окремі архео­логічні культури, що всі разом становлять одну дніпро-донецьку етно­культурну спільність.

Культура ямково-гребінцевої керамікидатується другою половиною IV — Ш тисячоліттям до н.е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи — Волго-Окський басейн і далі на північ аж до Карелії включно. Пам'ятки цього типу є в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони поширювалися до впадіння Ками у Волгу. Існують локальні варіанти цього типу пам'яток — льялівська, балахнівська, карельська та інші культури.

с. 15. Кераміка та знаряддя праці культури ямково-гребінцевої кераміки: 1, 5 — глина; 2-4, 6 — кремінь; 7-9 — кістка.

Пам'ятки культури ямково-гребінцевої кераміки України становили ок­рему територіальну групу, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення па-м 'яток ямково-гребінцевої кераміки проходить по лінії Чернігів — Полтава – Слов'янськ, однак місцями вони проникають і трохи далі на південь. На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі виявлено близько 70 поселень цієї культури. На поселеннях Погорілівка, Гришівка на Десні, Скуносове і Волинцеве на Сеймі проведено стаціонарні розкопки.

Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, що дав назву всій культурі. Серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кре­меню і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл, гарпуни тощо.

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося виключно рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин, ні культурних злаків воно не знало.

У межах України поховань цієї культури не виявлено. У Волго-Оксь-кому басейні відомі поодинокі поховання, для яких характерне трупопокла-дення у випростаному на спині стані. Небіжчиків часто посипали порош­ком червоної вохри. Носіями культури ямково-гребінцевої кераміки були північні європеоїди, деякі з них мали монголоїдні риси. Це населення було подібне до дніпро-донецького, хоч і відрізнялося від нього.

Неоліт Українського Закарпаттястановить у межах країни окрему область, що в генетичному плані повністю тяжіє до культур Подунав'я. Тут виділяються дві ранньонеолітичні культури — Кріш-Старчево й аль-фельдська. На думку В. С. Титова на територію Українського Закарпаття у верхів'ях Тиси поширювалися в пізньому неоліті і пам'ятки тиської куль­тури, добре представленої в Угорському Потиссі.

Широковідома на Середньому Подунав'ї й Балканах культура Кріш-Старчево в Закарпатті представлена 10 дослідженими поселеннями. Серед них кілька розкопаних на значній площі, зокрема, біля сіл Заставне в уро­чищі Мала Гора і Рівне в урочищі Киш-Мезе. Тут виявлено рештки на-півземлянкових жител.

Кераміка культури Кріш-Старчево різноманітна — виділяється близько десяти форм посуду. Серед нього: кухонний і столовий, плоский і округло-донний. У глиняному тісті виявлено органічні домішки. Орнаментований Цей посуд порівняно слабо: це, переважно, щипковий візерунок, наліпні шишечки, рідше — прокреслені лінії. Крім посуду виявлено зразки антропо­морфної пластики. Знаряддя праці представлені кам'яними шліфованими сокирами. Серед крем'яних виробів трапляються трапеції.

Поселень з альфельдською лінеарною керамікою в Закарпатті виявлено близько 20. Це найбільші північно-східні пам'ятки цієї культури, що в Угорщині охоплює басейн річки Тиси.

Рмс. 1б. Матеріали культури Кріш-Старчево:

1,6 — кераміка; 2, 4 — знаряддя праці; 3 — антропоморфне зображення; 5 — прикраса.

На поселенні в с. Дякове, яке відносять до фінального етапу альфельд-ської культури, розкопані напівземлянкові житла. Кухонна і столова ке­раміка плоскодонна; виділяється близько 5-7 форм посуду. На відміну від кріш-старчевського посуду тут добре представлена кераміка, розписана чорною фарбою по жовтуватому покриттю. У зв'язку з цим М. Ф. Потуш-няк запропонував дати цим пам'яткам назву "культури розписної кераміки". Орнаментація розвинена порівняно більше, ніж на кріш-старчевському посуді, тут багато лінійних мотивів, у тому числі спірально-меандрових. Виявлено також зразки антропоморфної пластики.

Хронологічне співвідношення розглянутих вище землеробсько-скотар­ських культур остаточно не з'ясовано, вважається, що в Подунав'ї культура Кріш-Старчево передувала альфельдській.

Соціальний устрій. Прояви вірувань. Пам'ятки образотворчого мистецтва неоліту.В неоліті панували первіснообщинні відносини, які, порівняно з попередніми періодами характеризуються певними соціальними зрушеннями. Це час племінного ладу, за якого економічною і соціальною основою був матріархальний рід із зародками переходу до батьківського права.

Продуктивні сили неоліту мали низький рівень, що виключало умови для розшарування суспільства. Колективні могильники, відсутність похо­вань, які відзначалися б особливим ритуалом чи пишністю, свідчать про рівність усіх членів роду. Знайдені у деяких могильниках кам'яні булави, очевидно, були першими символами влади, що почала зароджуватися.

В неоліті набули дальшого розвитку релігійні уявлення. Посилюється віра у потойбічне життя не лише тілесної людини, а й її душі. Про це свід­чать факти часткового чи повного трупо спалення, наприклад, у дунайських племен. Важливо, що при трупоспаленнях виявлено знахідок не менше, ніж при трупопокладеннях. У колективних ямах періоду дніпро-донецької культури інколи зустрічаються лише черепи померлих членів роду; вва­жають, що у такий спосіб тут вшановували культ предків.

У могильниках і на поселеннях неоліту України виявлено зразки образотворчого мистецтва. У землеробсько-скотарських племен, наприк­лад, з'являються перші антропоморфні статуетки. На більш північних територіях Східної Європи відомі зображення людини, вирізьблені з кістки чи дерева. У Маріупольському могильнику виявлено кілька зображень тварин, виконаних у тій же техніці різьблення по кістці. Але справжнім досягненнями неолітичної епохи на території України в галузі розвитку образотворчого мистецтва слід вважати зображення на плитах так званої Кам'яної Могили в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя.

Мальовничий горб Кам'яної Могили, що складається з велетенських брил пісковику, привертав до себе пильну увагу первісних митців. Його гроти й навіси ховають у собі численні сцени, що включають зображення фігур тварин, людей, різноманітних геометричних композицій тощо.

Значна частина цих зображень зосереджена у так званому Гроті ма­монта — вони вкривають його стелю і стіни. Тут є зображення чотирьох биків, що створили оборонне коло, а трохи далі — група з трьох оленів, які йдуть один за одним. Всього в Гроті мамонта налічується до 15 зображень окремих фігур. Всі вони мають сліди пофарбування червоною вохрою. Очевидно, в даному разі ми маємо справу зі святилищем неолітичного часу. Сюди, на мовчазну гору, з поселень, сліди яких відкрито поблизу Кам 'яної Могили, піднімалися лише служителі культу—шамани або жерці — для здійснення таїнства мисливсько-ловецької магії. Мабуть, не випадково всі фігури тварин "поранені" якимось гострим інструментом. Ці картини передають процес символічного вбивання

Рис. 17. Кам 'яна Могила у Приазов "І:

1 — зовнішній вигляд; 2-10 — петрогліфи на плитах.

диких тварин, що в первісному суспільстві завжди передувало реальному полюванню.

Кам'яна Могила є важливим історичним джерелом для розуміння ха­рактеру образотворчого мистецтва і вірувань неолітичного населення Ук­раїни. Місце цієї пам'ятки — в одному ряду з живописом палеолітичної епохи, відомими карельськими петрогліфами, сибірськими писанцями тощо.