РОЗДІЛ IV

НЕОЛІТ

Неоліт — новий кам'яний вік, хронологічно йде за мезолітом і пере­дує епосі появи перших металів. На території Східної Європи неолітичний період датується серединою VI—III тисячоліттям до н.е.; у країнах Стародав­нього Сходу ця епоха розпочинається у VIII—VII тисячоліттях до н.е. Неоліт характеризується значними зрушеннями в розвитку економіки і соціальних відносин. Саме в неоліті людина переходить від виключно привласнюючих способів добування засобів існування (мисливство, рибальство, збираль­ництво), що панували досі протягом довгих тисячоліть, до нових, "відтво­рюючих", форм господарства (землеробство і скотарство).

Скотарство виросло із мисливства і було справою чоловіків, бо вони добре розумілися на звичках тварин і могли легше їх приручити. Майже всі великі господарські тварини — бик, свиня, коза, вівця — були приручені в неоліті. Шляхи і послідовність одомашнення тварин у різних народів були різні. На Іранському нагір'ї і Передньому Сході ще в кінці X — на початку IX тисячоліття до н.е. були приручені вівця і коза; бик і свиня стали свійськими тут значно пізніше — у VIII тисячолітті до н.е. У межах півдня Східної Європи було навпаки: першими свійськими тваринами стали бик і свиня, їх приручення, як згадувалося вище, розпочалося ще напри­кінці мезоліту. Вівця й коза були одомашнені лише наприкінці V тисячо­ліття до н.е.

Землеробство виникло зі збиральництва, яким займалися переважно жін­ки, що поступово від збирання корисних рослин перейшли до їх виро­щування. Вирощування культурних злаків — пшениці, ячменю вперше розпочалося на нагір'ях Західного Ірану, Малої Азії і Палестини, де росли дикі предки пшениці і ячменю. В Європі лише на Балканах відома дика пшениця-двозернянка. Вважають, що на Україну через Балкани злаки потрапили до неолітичних племен буго-дністровської культури, а потім їх почали вирощувати й інші племена, які проживали на території України, або ж вони були принесені з Середнього Подунав'я населенням культури лінійно-стрічкової кераміки.

Розвивається і рибальство. Влітку рибу ловили сітками, а взимку, під льодом, — загорожами і вершами.

У техніці виготовлення знарядь з'являються нові прийоми: розпилю­вання, шліфування каменю, наприкінці неоліту — свердлення. Саме ці нові способи обробки каменю і дали назву всьому періоду (нео — новий). У техніці шліфування виготовлявся також і кам'яний посуд. Крем'яні зна­ряддя, що з'явилися за попередніх епох, удосконалюються, створюються лові. Значного поширення набувають інструменти для обробки дерева: сокири і тесла, що нерідко виготовляються тепер у техніці шліфування. Широко використовуються крем'яні ножі і вістря списів і стріл з двобічною оббивкою. З'являються булави і так звані човники, призначення яких не­відоме. Не виходять з ужитку і мікроліти. Серед знахідок — велика кіль­кість скребків, різці трапляються рідше.

Важливою рисою неоліту є поява глиняного посуду — кераміки. Кера­міка — одне із значних досягнень людської культури. Вона значно сприя­ла покращенню умов життя людини, зокрема, дала можливість робити більші запаси продуктів харчування та вживати варену їжу. З появою глиняного посуду значно збільшується осілість людей. На Передньому Сході поява кераміки датується VIII—VII тисячоліттями до н.е. В межах Східної Європи глиняний посуд з'являється в VI тисячолітті до н.е. Він мав просту форму, був гостродонний і погано обпалений. Ліпили його з глиняних качалочок так званим джгутовим способом. Гостродонний посуд було легше виліплювати. Обпалювався він на відкритих вогнищах догори дном. У гостродонних горщиках на примітивних відкритих вогнищах швид­ше закипала вода. З часом техніка виготовлення кераміки вдоскона­лювалася. У глину домішували траву, полову, товчені черепашки, пісок.

Посуд покривали орнаментом. Особливо був поширений візерунок з від­тисків гребінцевого штампу, прокреслених ліній, ямок, наколів тощо. За технологією, формою, орнаментацією глиняний посуд у різних племен чи їх груп був далеко не однаковим, бо кожна група первісного населення робила все це часто по-своєму. Тому для вчених такі знахідки мають дуже важливе значення, оскільки допомагають за типами кераміки визначати район поширення культури окремих племен, територію їх розселення.

Важливі перетворення в господарській діяльності неолітичної людини (приручення тварин, винайдення землеробства), як і досягнення в розвитку техніки виготовлення знарядь, інколи називають "неолітичною револю­цією".