БРОНЗОВИЙ ВІК

Бронзовій вік — останній великий період первіснообщинної формації. Наприкінці його починають формуватися класові суспільства. У межах Східної Європи вік бронзи датується II — початком І тисячоліття до н.е. Таке поширене визначення цього періоду останнім часом зазнало серйозних змін щодо його початку та кінцевого етапу, Застосування у хронології археологічних культур радіовуглецевого аналізу вказує на те, що, наприклад, така культура бронзової доби, як катакомбна, розвивалася ще в III тис. до н.е., а культури кінцевого етапу розвитку доби бронзи отримали більш ранні дати. Тому бронзовий вік України на сучасному етапі може датуватись III — кінцем II тис. до н.е. Останнє вказує на більш рівномірне входження стародавніх племен України до бронзової доби разом з іншим стародавнім населенням Передньої Азії, Кавказу та Східного Середземномор'я. На півдні України бронзовий вік змінюється кіммерійсько-скіфським періодом раннього залізного віку.

Бронза є першим штучним металом: вона являє собою сплав міді й олова (інколи олово замінювали сурмою або миш'яком). Бронза витіснила мідь, бо знаряддя з неї були твердішими за мідні. Перевага бронзи над міддю полягає також у значно нижчій температурі плавлення. Температура плавлення бронзи становить 800-900°, а міді — понад 1000° С.

Бронзу плавили в печах — горнах, у невеликих гостродонних товсто­стінних глиняних тиглях. Розливали по формах глиняними ложками — ллячками. Форми-матриці виготовляли, здебільшого, з м'якого каменю. Кожна матриця складалася з двох половинок, на яких вирізалася форма речі. Існував ще спосіб лиття по восковій моделі у глиняних формах.

На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на площі такої майстерні біля с. Волоське в Над-поріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготов­лення 17 предметів — серпів, ножів, сокир-кельгів і кинджалів. Багато подібних майстерень досліджено у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку роз­копано поблизу с. Острівець Івано-Франківської області.

Серед знахідок зустрічаються керамічні трубочки, що служили соплами при штучному дутті міхами у бронзоплавильних горнах.

Рис. 31. Знаряддя бронзоливарного виробництва:

1-5 — форми-матриці; 6-7 — лійки; 8 — тигельок для плавлення металу.

Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор'ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а також зливки металу. Досить цікавими і багатими були, наприклад, Бориславський (з нижнього Подніпров'я) та Інгульський (с. Антонівка Привільнянського району Миколаївської області) скарби. Останній містив понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також 20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг.

На думку спеціалістів, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих тут металургійних майстерень з численними матрицями періоду міді-брон-зи не має собі рівних.

Мідь, що була основною складовою частиною бронзи, плавили з руди, яку добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, у басейні р. Бахмут, притоки Сіверського Дінця поблизу м. Артемівськ До­нецької області. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших до­тепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками.

У високих відвалах породи, що лежать навколо котлованів, знаходять сліди поселень бронзового віку та рештки мідеплавильних печей (дослі­дження С. Й. Татаринова).

Важливими міднорудними центрами Європи, звідки метал надходив до Східної Європи, були Балкани, Прикарпаття, Кавказ та Урал. Важливе значення для розвитку металообробки на Україні в добу енеоліту та бронзи мали і місцеві поклади міді Донецько-Бахмутського та Волинського районів.

Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. По­ряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використо­вувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо.

У бронзовому віці триває поглиблення першого суспільного поділу праці. У степових племен посилюється роль кочового скотарства. Первісні па­стухи поступово освоюють усі пасовиська, у тому числі і на плато, розмі­щених досить далеко від долин великих рік. Люди в цей час, мабуть, уже оволоділи технікою спорудження криниць-колодязів.

У лісостепових племен важливу роль відігравало землеробство. З опану­ванням більш досконалих знарядь, виготовлених з бронзи, набуло поши­рення орне землеробство. Асортимент культурних рослин значно зріс. По­ряд з кількома сортами пшениці, ячменю тепер культивуються льон, коно­плі, горох, сочевиця. Розвивається садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку.

Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорого­цінностей і перші багаті поховання віку бронзи.

Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессараб­ської губернії (тепер в Одеській області). Він містив 11 цілих і 6 фрагменто-ваних предметів: два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Датується Бородинський (Бессарабський) скарб серединою II тисячоліття до н.е.

Рис. 32. Речі з Бородинського (1-8) та Інгульського (9-І 7) скарбів.

У бронзовому віці далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин. Доказами по­силення влади чоловіка — патріарха в сім'ї і роді — є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки.

За бронзового віку почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про по­дальший процес виділення парної сім'ї в роді. З удосконаленням способів пересування по воді і суходолу у бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це зумовило розвиток обміну металевими виробами, прикра­сами тощо. Пересування і змішування племен бронзового віку були більш властиві південним степовим районам України. Вони нерідко супроводжу­вались військовими сутичками. У цей час виникали великі етнокультурні утворення.

Археологічне вивчення культур бронзового віку разом з даними порів­няльного мовознавства і топоніміки має важливе значення для розв'язання проблеми формування і поширення основних груп індоєвропейців (у тому числі слов'ян, балтів, фракійців, германців, іранців та ін.) та походження багатьох сучасних народів. Дослідження археологічних культур роблять зримим цей процес уже на рубежі III і II тисячоліть до н.е.

Умовно бронзовий вік поділяють на три періоди: ранній (ХХУ—XVII ст. до н.е.), середній (ХУІІ-ХУ ст. до н.е.) і пізній (ХУ-ІХ ст. до н.е.). Куль­тури цих трьох періодів виявлено як у степовій, так і в лісостеповій части­нах України.

Карта розселення племен на Україні і суміжних територіях була досить строкатою. За найновішими даними, протягом II тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур. За типом господар­ства, етнографічними і територіальними ознаками їх можна поділити на три основні групи, а саме:

а) скотарські і землеробсько-скотарські культури лісостепового Право­бережжя, Полісся, Волині і Прикарпаття;

б) група культур скотарських племен Північного Причорномор'я, При-азов'я та Лівобережжя;

в) культури Закарпаття.