Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини.

У ході становлення полково-сотенного устрою Української козацької держави було використано досвід функціонування реєстрових козацьких полків, формування яких розпочалося ще на початку ХVІІ ст. На зламі 1625–1626 рр. (бере початок з Куруківської угоди 1625р.) під час складання гетьманом Михайлом Дорошенком козацького реєстру було зафіксовано існування шести військово-територіальних одиниць із центрами в Чигирині, Білій Церкві, Переяславі, Корсуні, Каневі та Черкасах.

Так, згідно з умовами Зборівського договору 1649 р. Гетьманщина складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км — від р. Случі на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею та гетьманською резиденцією став Чигирин, засновником якого був Михайло Хмельницький, покійний батько гетьмана. Чигирин мав прекрасні природні укріплення, стояв далеко від етнічної Польщі, звідси легше було дістати ординську допомогу, бо недалеко починалося т. зв. Дике Поле.

На визволених українських землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі — 9, на Лівобережжі — 7). Центром полку було одне з великих міст полкової території. Кожен полк очолював полковник, обраний на полковій раді або призначений гетьманом. Полковник зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу на території полку, тобто був не лише військовим керівником, а й мав владу над усіма жителями полку. Територія полку поділялася на 10—20 і навіть більше сотень. Сотні, як і полки, різнилися площею та чисельністю, були, наприклад, сотні, до складу яких входило по кілька тисяч козаків. Адміністративними центрами сотень були міста, містечка й великі села. Військово-адміністративну владу на території сотень здійснювали сотники. Існували сотенні військові канцелярії, сотенні суди тощо.

Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами. В інших порядкувала козацька адміністрація. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани.

Запорозька Січ була окремою адміністративною одиницею в державі.

(Це, про всяк випадок, треба знати) Військово-Адміністративний устрій Гетьманщини виглядав наступним чином:

- Всю повноту необмеженої влади в Гетьманщині (ХVІІ–ХVІІІ ст.) уособлював Гетьман; він стояв на чолі Генерального Урядуі здійснював керівництво через Генеральну Старшину, котру призначав на власний розсуд.

- Генеральна Старшина Гетьманщини утверджувалась на невизначений термін, що створювало умови до всіляких зловживань.

- По низхідній ієрархії першою особою після гетьмана був Генеральний Обозний – вища службова посада гетьманської адміністрації (він відав усіма військовими справами і заступав гетьмана під час його відсутності).

- Генеральний Писар відав генеральною канцелярією, вів дипломатичне листування, провадив зносини з іноземними державами.

- Генеральний Суддя (та його заступник) очолював генеральний суд, виконував дипломатичні доручення, переговори.

- Генеральний Осавул (та підосавулій) наглядав за складом війська, вів козацький реєстр, відав військовим спорядженням.

- Генеральний Підскарбій очолював генеральну скарбову канцелярію, відав фінансовими справами, керував системою податків, ранговими маєтностями.

- Генеральний Хорунжий відав військовими справами і охороною головного військового прапора.

- Генеральний Бунчужний відав військовими справами та церемоніями, зустрічав послів (бунчукові товариші – підбунчужні – виконували обов'язки ад'ютантів).