Історіографія Хмельниччини

Перші концептуальні підходи до висвітлення історії України середини XVII ст. були закладені вже у роботах польських хроністів і придворних істориків — И.Пасторія. В.Каховського, С.Твардовського, де було відбито погляди польської влади на козацько-селянську "ребелію" в Україні.

У витоків формування поглядів на ті процеси та події з українського боку стояли відомі козацькі літописці — анонімний автор "Літопису Самовидця", Самійло Величко та Григорій Граб'янка.

Кінць XVIII - початку XIX ст. трактат "Історія Русів"(автор невідомий. Узагальнюючі праці вітчизняної історії Д.Бантишем-Каменським "История Малой России от водворения в ней словян и до уничтожения гетманства" (М., 1822) та М.Маркевичем "История Малороссии" (М„ 1842-45, т. 1-5,).

Науково-критичний підхід до вивчення визвольних змагань українського народу середини XVII ст. та життя і діяльності їхнього козацького вождя започаткував М.Костомаров, опублікувавши в 1857 р. монографію "Богдан Хмельницький". Її поява спровокувала публікацію М.Максимовичемсерії історико-публіцистичних творів "Листи про Богдана Хмельницького", в яких учений-енциклопедист вказав на певні недоречності та фактичні помилки, виявлені в роботі Костомарова. Крім того, Максимович вніс в історичну науку цілу низку нових уявлень про хід Визвольної війни, її причини та передумови.

На серйозність соціальних протиріч у таборі повсталих звертав акцентовану увагу й В.Антонович у своїх історичних працях "История малорусского казачества" (К., 1882) та "Бесіди про часи козацькі на Україні" (Чернівці. 1897).

Надзвичайно багатий фактологічний матеріал, що стосується революційних подій 1648-1657 рр., мітиться у фундаментальному творі Михайла Грушевського "Історія України-Руси" (Київ. 1927, 1931, 1932, т.8; т.9, ч.1-2; репринт. вид. — К.. 1996-1997). Події середини XVII ст.. які вчений називає "Хмельниччиною" війною", у творі по суті займають самостійне місце.

На принципово інших позиціях при висвітленні історії Української революції середини XVII ст. стояв основоположник елітаристської школи в українській історіографії В.Липинський.

Історіософські підходи Липинського до оцінок доби знайшли свій розвиток у ранніх дослідженнях І.Крип'якевича, з-поміж котрих особливо виділяються опубліковані в 1920-х роках "Студії над державою Богдана Хмельницького

Значним вкладом у дослідження історії Визвольної війни стала монографія Федіра Шевченка "Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст." (К., 1959). У ній автор розглянув різні аспекти політики гетьманського уряду Хмельницького, вперше в радянській історіографії проаналізував їх з позицій історичної обумовленості конкретними, відомими на гой час, обставинами, способом мислення та світоглядом її творців.

Фундаментальністю підходів до аналізу матеріалу відзначається і монографічне дослідження В.Голобуцького "Дипломатическая история Освободительной войньї украинского народа 1648-1654 гг." (К., 1962).

Від середини 1960-х років інтерес до історії Визвольної війни помітно згас. Нова ж хвиля зацікавлення піднімається наприкінці 1980-х років у перебігу під-готовки до відзначення 500-ліття від часу виникнення українського козацтва та досягає свого піку, вочевидь, напередодні святкування 350-ліття від дня початку Національно-визвольної війни. У цей час в Україні було опубліковано цілий ряд збірників наукових праць, зокрема: "Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку", Київ-Черкаси, 1991-2002, вип. 1-7), "Доба Богдана Хмельницького" (К., 1995), "Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво" (К., 1998) та багато інших. У них було вміщено змістовні праці В.Смолія, В.С'тепанкова, Ю.Мицика, Л.Мельника, О.Гуржія, В.Борисенка, І.Стороженка, В.Горобця, Я.Федорука, Т.Чухліб, А. Гурбика та інших дослідників, котрі висвітлювали різноманітні аспекти визвольних змагань українського народу, що охоплювали сфери військової історії, дипломатії, державного будівництва, трансформації соціально-економічних відносин тощо. У цей час домінуючими стають підходи до подій 1640-1650-х років не лише як до вибуху соціального та національного невдоволення, а й прояву державотворчого потенціалу українського народу.

Першими ж в сучасній українській історіографії аргументовано обгрунтували такий погляд на важливу проблему відомі українські історики В.Смолій та В.Степанков. З-під їхнього пера упродовж 1990-х років вийшли у світ такі фундаментальні дослідження як: "У пошуках нової концепції історії Визвольної війни українського народу XVII ст." (К„ 1992), "Правобережна Україна у другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.: проблема державотворення" (К., 1993), "Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет" (К„ 1995; друге вил,: К., 1998), "Українська державна ідея ХУІІ-ХУІП ст.: проблема формування, еволюції, реалізації" (К., 1997), "Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.)" (К„ 1999). У них автори переконливо заперечили існуючу концепцію Визвольної війни, що штучно обривала її верхню межу 1654 р., тобто часом укладення українсько-російського союзу, аргументували необхідність розгляду соціально- політичних процесів, що мали місце на українських землях у другій половині 1650 - середині 1670-х років також у контексті розвитку та