Система бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік — процес виявлення, виміру, реєстрації, нагромадження, узагальнення, збереження і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві дозволяє надавати користувачам повну, правдиву і неупереджену інформацію про фінансове положення, результати діяльності і рух коштів підприємства.

Бухгалтерський облік може бути двох видів — фінансовий і управлінський (внутрішньогосподарський).

Фінансовий облік охоплює облікову інформацію, що характеризує фінансовий і майновий стан підприємства, і призначений для зовнішніх користувачів. Він базується на положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, прийнятих в Україні, які не суперечать міжнародним стандартам та принципам.

Управлінський облік охоплює всі види облікової інформації для внутрішнього використання, яка необхідна для прийняття управлінських рішень, контролю за господарською діяльністю підприємства.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996 – Х IV від 16.07.1999р. основними принципами бухгалтерського обліку і фінансової звітності є:

— обачність: застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, що повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань, витрат та завищенню оцінок активів і доходів підприємства;

— повне висвітлення: фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні й потенційні наслідки господарських операцій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

— автономність: кожне підприємство розглядається як юридична особа, відособлена від його власників, у зв’язку з чим особисте майно і зобов’язання власників не повинні відбиватися у фінансовій звітності підприємства і бухгалтерському обліку;

— послідовність: постійне (щорічно) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

— безперервність: оцінка активів і зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися далі;

— принцип нарахування і відповідність доходів і витрат: для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для одержання цих доходів. При цьому доходи і витрати відбиваються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження чи сплати коштів;

— превалювання сутності над формою: операції враховуються відповідно до їхньої сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

— історична (фактична) собівартість: активи оцінюють виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

— єдиний грошовий вимірник: вимір і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

— періодичність: можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу (рік, квартал) з метою складання фінансової звітності.

Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, використовуваних підприємством для складання і подання фінансової звітності