Актуальність. Протягом останніх 20 років інфаркт міокарда (ЇМ) як одна з форм ішемічної хвороби серця (ІХС) є основною причиною смертності населення в біль­шості розвинутих

Протягом останніх 20 років інфаркт міокарда (ЇМ) як одна з форм ішемічної хвороби серця (ІХС) є основною причиною смертності населення в біль­шості розвинутих країн світу. За даними ВООЗ, цей показник у віці 50-54 роки складає 404-367 чол. на 100 тис населення. В Україні від ІМ щорічно помирає приблизно 150 тис. чоловік, а 25 % хворих на ІМ стають непрацездатними. При цьому слід врахувати наявність атипових форм перебігу, що значно усклад­нюють його діагностику. Все це зумовлює необхідність доскона­лого знання клініки та критеріїв діагностики ІМ.

Інфаркт міокарда - це некроз ділянки серцевого м'яза в ре­зультаті порушення його кровопостачання. В основі розвитку ІМ лежить розвиток ішеміч­ного некрозу, який виникає внаслідок відносної або абсолютної коронарної недостатності.

При трансмуральному (великовогнищевому) ІМ розвиваєть­ся некроз основної маси ішемізованого міокарда. При нетрансмуральному (дрібновогнищевому або субендокардіальному) ІМ більша частина ішемізованого міокарда не є некротизованою.

Терміни ,,ІМ із зубцем Q“ та ,,ІМ без зубця Q“ краще відо­бражають наслідки тромбозу коронарних артерій, ніж широко застосовувані терміни "трансмуральний/великовогнищевий ІМ" і "дрібновогнищевий ІМ". Виникнення нового ІМ через 48-72 год від початку захворю­вання називають затяжним ІМ, менше як через два місяці -рецидивним, а через два місяці й більше - повторним ІМ. Через два місяці після ІМ хворому встановлюють діагноз - післяінфарктний кардіосклероз.