Оптимальним для таких хворих є АТ <140/90 мм рт. ст.

10.Необхідно уникати надмірного зниження діастолічного АТ (<60 мм рт. ст.), оскільки це підвищує ризик серцево-судинних ускладнень, зокрема інфаркту міокарда.

11.Препаратами вибору для лікування хворих з ІХС та АГ є бета-адреноблокатори.

12.При їх протипоказаннях призначають антагоністи кальцію (недигідропіридинові похідні (верапаміл, дилтіазем) та пролонговані дигідропіридинові препарати – в першу чергу ті, що забезпечують 24-годинний контроль АТ та тривалий антиангінальний ефект, – амлодипін, лацидипін. Слід уникати призначення дигідропіридинових похідних короткої дії. Їх призначають в комбінації з β-блокатором).

13.За умови недостатнього антиангінального ефекту додають пролонговані нітрати.

14.Ще одна група препаратів, яка займає особливе місце в лікуванні АГ та ІХС – це інгібітори АПФ. Ці препарати ефективно знижують АТ та поліпшують прогноз хворих на ІХС – вірогідність розвитку інфаркту міокарда знижується на 24%, сумарний ризик смерті, інфаркту міокарда та зупинки серця – на 20%, ризик серцевої недостатності – на 39% ( периндоприл).

15.Ліпідознижуюча терапія. Метою терапії, спрямованої на зниження вмісту ліпідів, є зменшення рівня загального холестерину < 4,5 ммоль/л (175 мг/дл) та холестерину ліпідів низької щільності <2,5 ммоль/л (100 мг/дл). Застосовують статини (інгібітори ГМГ-КоА-редуктази), а у хворих з високим вмістом тригліцеридів у крові – фібрати. Призначення аторвастину веде до зменшення ризику інсульту на 27% і ускладнень ІХС (фатальних та не фатальних) на 38%.

16. Застосування антитромботичних засобів у хворих з ІХС є обов’язковою складовою лікування (за відсутності протипоказань), проте у осіб із супутньою АГ застосування ацетилсаліцилової кислоти повинно бути обмежене тими хворими, у яких добре контролюється артеріальний тиск. Ацетилсаліцилова кислота у дозі 75 мг на добу у таких осіб знижує ризик інфаркту міокарда на 36% (дослідження НОТ). Проте її призначення хворим, в яких АТ залишається високим, може збільшувати ризик геморагічного інсульту та інших геморагій. Альтернативою є тиклопідин та клопідогрель, які застосовують у хворих, що погано переносять ацетилсаліцилову кислоту.

17.Вазоспастична (варіантна або Принцметала) стенокардія. Застосування бета-адреноблокаторів за даної патології неефективне і навіть протипоказане, оскільки може посилювати коронарний вазоспазм. Препаратами вибору є антагоністи кальцію та нітрати тривалої дії. Антагоністи кальцію застосовують у високих дозах: верапаміл – 240-480 мг на добу, дилтіазем – 180-360 мг на добу, дигідропіридинові похідні тривалої дії (амлодипін, лацидипін) – у дозах 5-10 та 4-6 мг відповідно. Найбільш обґрунтованим є застосування дилтиазему. При недостатній ефективності монотерапії антагоністами кальцію перевагу надають комбінації представників різних груп цього класу (наприклад, верапаміл + лацидипін), що є більш ефективним, ніж застосування нітратів тривалої дії.

Постінфарктний кардіосклероз. Усім хворим, що перенесли ІМ, за відсутності протипоказань необхідно призначати бета-адреноблокатори. Інгібітори АПФ рекомендовано призначати усім хворим на АГ у поєднанні з постінфарктним кардіосклерозом. Ефективність інгібіторів АПФ у лікуванні ішемічної хвороби зумовлена їх антисклеротичною, антиішемічною, вазо- та кардіопротекторною дією. Антагоністи кальцію застосовують у випадку неефективності бета-адреноблокаторів і при наявності протипоказань до призначення останніх чи їх непереносимості. Поряд з цим застосовують аспірин (75-100 мг) в комбінації з клопідогрелем (75 мг) протягом 9 місяців післяінфаркту, надалі продовжують вживати комбінацію цих препаратів або аспірин. Ліпідознижувальну терапію (статини) призначають без зволікань усім хворим, що перенесли інфаркт міокарда і мають загальний холестерин > 4,5 ммоль/л (175 мг/дл ), краще >3,4 ммоль/л (100 мг%) .

19.Коронарний синдром Х.Усунення інсулінорезистентності (метформін); антагоністи Са, β- блокатори,

антитромбоцитарні (клопідогрель), інгібітори АПФ, ксантини, агоністи центральних І₁-імідазолінових

рецепторів ( фізіотенз, моксонідин), α₁-блокатори. Нітрати протипоказані.

- Бозбольова ішемія. Нітрати короткої дії, менш ефективні пролонговані. Можна в поєднанні з β-

блокаторами чи антагоністами Са. Антитромбоцитарні препарати.